Постанова

від 04.07.2023 по справі 927/124/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 927/124/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.07.2023 у справі №927/124/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023, повний текст якого складений 28.04.2023

у справі № 927/124/23 (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Корюківської міської ради

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія»

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року керівник Корюківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Корюківської міської ради до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія» у якому просив зобов`язати відповідача повернути позивачеві безпідставно утримуване майно - земельну ділянку загальною площею 1 032,56 га, у т.ч. 919,22 га - лісові землі, 2,2 га - сіножаті, 77,14 га - пасовища, 32,9 га - болота, 0,4 га - води, 0,7 га - інші землі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28.02.2006 відповідач утримує та зберігає земельну ділянку лісового фонду державної власності без достатньої правової підстави - укладеного відповідно до закону договору оренди.

Так, прокурор зазначив про те, що:

- розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації №477 від 03.10.2003 «Про передачу земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам» відповідачу передано в оренду 970,7 га земель лісового фонду, які розташовані на території Савинківської сільської ради;

- 25.05.2004 між Корюківською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого відповідачу передано в строкове платне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства, яка знаходиться на території Савинківської сільської ради, загальною площею 1032,56 га, в тому числі лісові землі 919,22 га, сіножаті 2,2, пасовища 77,14 га, болота 32,9 га, води 0,4 га, інші землі 0,7 га;

- водночас розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 01.02.2005 №26 «Про скасування розпоряджень голови райдержадміністрації» скасовані, зокрема, розпорядження від 03.10.2003 № 477 в частині передачі відповідачу земель лісового фонду;

- отже з 01.02.2005 право відповідача щодо користування земельними ділянками припинено;

- розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 28.02.2006 № 89 «Про передачу земельних ділянок лісового фонду» відповідачу передано земельні ділянки лісового фонду загальною площею 970,7 га, проте відповідний договір оренди землі у державному реєстрі земель не реєструвався, а відтак у відповідача речове право користування вказаними землями лісового фонду не виникло.

Позивач у поданих до суду першої інстанції поясненнях просив розглянути справу без участі його представника та зазначив про те, що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- твердження прокурора про те, що земельні ділянки відповідач утримує без достатньої правової підстави є необґрунтованими, так як правовою підставою для користування такими земельними ділянками є договір оренди землі від 25.05.2004, який був зареєстрований у встановленому законодавством порядку. При цьому чинне законодавство не встановлює недійсність, припинення або розірвання договору оренди землі у випадку скасування районною державною адміністрацією свого розпорядження про передачу земельної ділянки в оренду;

- позивач до подання цього позову вже звертався до суду з позовом предметом розгляду у якому, серед іншого, були вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 25.05.2004 та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку (справа № 927/642/15), проте рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2017, у справі № 927/642/15 у задоволенні вказаного позову відмовлено;

- відповідач є правонаступником КСП ім. Коцюбинського якому було видано державний акт на право колективної власності на землю площею 2 216,7 га.

Також відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023 у справі № 927/124/23 позов керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Корюківської міської ради до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія» про зобов`язання вчинити дії залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі договірних відносин, що виникли між ним та Корюківською державною адміністрацією, внаслідок укладання договору оренди землі 25.05.2004, а відтак твердження прокурора про безпідставність утримання та користування відповідачем спірною земельною ділянкою не відповідають дійсності.

При цьому, суд першої інстанції зауважив на наступному:

- прокурором до позовної заяви було додано лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.2-2518/2-33 від 16.08.2022, яким останнє надавало копію сторінок з Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди про скасування запису №1 від 09.06.2004 за яким було зареєстровано договір оренди земельної ділянки між Корюківською районною державною адміністрацією та ПОСП «Мрія» на загальну площу 1032,56 га;

- так, у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди міститься відмітка у графі 1, що договір оренди визнано недійсним згідно рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2015 у справі №927/642/15, проте рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2015 у справі №927/642/15 було скасовано постановою Вищого господарського суду України 10.05.2016;

- враховуючи те, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, суд не бере до уваги подану прокурором копію сторінок з Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди, в якості доказу скасування держаної реєстрації договору оренди землі від 25.05.2004, який укладений між Корюківською районною державною адміністрацією та ПОСП «Мрія»;

- станом на час розгляду даної справи договір оренди землі від 25.05.2004 року не визнаний недійсним в судовому порядку, а отже його правомірність презюмується.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023 у справі № 927/124/23 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення ухвалено із порушенням норм процесуального права, що судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, а висновки, викладені у рішенні не відповідають встановленим обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме поновлено відповідачу строк для подання відзиву без наявності достатніх правових підстав для цього, а також не надано можливості прокурору та позивачу належним чином використати своє право на підготовку та подачу відповіді на зазначений відзив;

- суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги подану прокурором копію сторінок з Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди в якості доказу скасування держаної реєстрації договору оренди землі від 25.05.2004, так як відомості, які містяться у вказаному документі є офіційними та виданими розпорядником інформації про договори оренди, які укладені до 01.01.2013 та не спростовані жодними іншими доказами.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2023, справу № 927/124/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 у Господарського суду Чернігівської області витребувано матеріали справи № 927/124/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 927/124/23.

01.06.2023 від Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури надійшло клопотання, до якого додані докази сплати судового збору.

05.06.2023 від Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023 у справі № 927/124/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.07.2023 об 11:30 год.

29.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що оскаржуваним рішенням повністю з`ясовано та встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні суду відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 04.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Учасники судового процесу представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників учасників судового процесу за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом керівник Корюківської окружної прокуратури послався на те, що з 28.02.2006 відповідач утримує та зберігає земельну ділянку лісового фонду державної власності без достатньої правової підстави - укладеного відповідно до закону договору оренди та, з огляду на вказане, просить зобов`язати відповідача повернути позивачеві безпідставно утримуване майно - земельну ділянку загальною площею 1 032,56 га, у т.ч. 919,22 га - лісові землі, 2,2 га - сіножаті, 77,14 га - пасовища, 32,9 га - болота, 0,4 га - води, 0,7 га - інші землі.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що правовідносини сторін щодо правомірності користування відповідачем спірною земельною ділянкою були предметом розгляду у справі № 927/642/15 за позовом прокурора Корюківського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до 1) Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області, 2) Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія», третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Корюківкаліс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Чернігівська обласна рада, 2) Корюківська районна рада Чернігівської області, предметом розгляду у якій були позовні вимоги про:

- визнання недійсними розпоряджень Корюківської районної державної адміністрації від 03.10.2003 № 477 «Про передачу земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам», від 02.06.2004 № 277 «Про передачу земель лісового фонду в оренду», від 01.02.2005 № 26 «Про скасування розпоряджень голови райдержадміністрації», від 28.02.2006 № 89 «Про передачу земель лісового фонду»;

- визнання недійсним договору оренди землі від 25.05.2004, укладеного між Корюківською районною державною адміністрацією та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Мрія», зареєстрованого у Корюківському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель внесено запис від 09.06.2004 № 1;

- зобов`язання Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія» повернути земельну ділянку площею 1032,56 га на території Савинківської сільської ради Корюківського району (за межами населеного пункту), яка перебувала у користуванні Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія» на підставі договору оренди від 25.05.2004, у власність держави в особі розпорядника Чернігівської обласної державної адміністрації, шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі.

Вказана справа розгляділась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2017, по справі № 927/642/15 у позові прокурора Корюківського району Чернігівської області відмовлено повністю.

Судовими рішенням у справі № 927/642/15 встановлені наступні обставини.

Рішенням Чернігівської обласної ради (тринадцята сесія двадцять третього скликання) від 26.10.2000 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду колишніми колективними сільськогосподарськими підприємствами», відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду колективними сільськогосподарськими підприємствами, що припинили свою діяльність в процесі реформування, та включено зазначені земельні ділянки площею 254,6 тис. гектарів до земель запасу.

Рішенням Чернігівської обласної ради (п`ятнадцята сесія двадцять третього скликання) від 27.03.2001 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду», відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 №1529, ст.ст. 9,13 Лісового та ст.ст.11,12,19 Земельного кодексів України, надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам (згідно з додатками №1 та №2) для ведення лісового господарства, у тому числі Комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Корюківкаліс» земельну ділянку лісового фонду загальною площею 17802,00 га.

Пунктом 3 цього рішення доручено районним радам видати підприємствам, яким надаються земельні ділянки лісового фонду, державні акти на право постійного користування землею.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації №419 від 21.08.2003 «Про надання дозволу на розробку проектно-технічної документації для передачі земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам» директору РКЛСП «Корюківкаліс» було заборонено виконувати проектні роботи по оформленню права користування земельними ділянками лісового фонду і проведення проектних лісовпорядкувальних робіт, зокрема, на території Савинківської сільської ради - 970,7 га і зобов`язано директора до 01.09.2003 передати керівникам сільськогосподарських підприємств матеріали лісовпорядкування по вказаних у цьому розпорядженні сільських радах.

Цим розпорядженням було надано керівникам сільськогосподарських підприємств, в тому числі ПОСП «Мрія», дозвіл на розробку проектно-технічної документації для передачі в оренду земельних ділянок лісового фонду, які раніше знаходилися у користуванні цих господарств до реформування.

Відповідно до вказаного розпорядження Корюківської районної державної адміністрації №419 від 21.08.2003, головою ПОСП «Мрія» було видано наказ № 72 від 26.09.2003 про створення при підприємстві спеціалізованого лісогосподарського підрозділу.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації №477 від 03.10.2003 «Про передачу земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам» передано в оренду землі лісового фонду, зокрема, ПОСП «Мрія» - 970,7 га, які розташовані на території Савинківської сільської ради. Зобов`язано керівників сільськогосподарських підприємств заключити договори на використання земель лісового фонду.

Рішенням дев`ятої сесії двадцять четвертого скликання Савинківської сільської ради від 29.12.2003 «Про надання згоди на передачу земель лісового фонду в оренду ПОСП «Мрія» надано згоду на передачу в оренду земель лісового фонду 970,7 га - ПОСП «Мрія» терміном на 25 років та зобов`язано керівника ПОСП «Мрія» заключити договір оренди на використання земель лісового фонду і нотаріально їх посвідчити.

25.05.2004 між Корюківською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ПОСП «Мрія» (орендарем) укладено договір оренди землі (далі Договір) за умовами якого ПОСП «Мрія» передано в строкове платне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства, яка знаходиться на території Савинківської сільської ради, загальною площею 1032,56 га, в тому числі лісові землі 919,22 га, сіножаті 2,2, пасовища 77,14 га, болота 32,9 га, води 0,4 га, інші землі 0,7 га.

Відповідно до п.8 Договору його укладено на 25 років.

Договір зареєстровано у Корюківському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель внесено запис від 09.06.2004 №1.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 02.06.2004 №277 «Про передачу земель лісового фонду в оренду», на виконання розпорядження райдержадміністрації від 03.10.2003 № 477, припинено з 11.06.2004 користування Корюківським комунальним спеціалізованим лісогосподарським підприємством «Корюківкаліс» земельними ділянками лісового фонду, зокрема, земельною ділянкою, розташованою на території Савинківської сільської ради загальною площею 1032,56 га та передано її у довгострокове користування на умовах оренди без зміни її цільового призначення ПОСП «Мрія» в т.ч. лісові землі 911,62 га, інші лісові землі 7,6 га.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 06.08.2004 № 371 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації» скасовано розпорядження голови Корюківської районної державної адміністрації від 21.08.2003 № 419 «Про надання дозволу на розробку проектно-технічної документації для передачі земель лісового фонду в оренду сільськогосподаським підприємствам» в частині надання дозволу для оформлення проектно-технічної документації для передачі земель лісового фонду в оренду, зокрема, ПОСП «Мрія».

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 01.02.2005 №26 «Про скасування розпоряджень голови райдержадміністрації» на виконання п.2 вищевказаного розпорядження скасовані, зокрема, вищевказані розпорядження від 03.10.2003 № 477 в частині передачі земель лісового фонду, зокрема, ПОСП «Мрія» та розпорядження від 02.06.2004 № 277.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.04.2005 у справі №1/33 за позовом Корюківської районної державної адміністрації до РКЛСП «Корюківкаліс», вилучено самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду з користування Корюківського комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Корюківкаліс», які розташовані на території, зокрема, Савинківської сільської ради - 970,7 га.

Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2005.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 28.02.2006 № 89 «Про передачу земельних ділянок лісового фонду» передано вилучені за рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі № 1/33 земельні ділянки лісового фонду загальною площею 970,7 га, розташовані на території Савинківської сільської ради сільськогосподарському підприємству ПОСП «Мрія» за його клопотанням та з урахуванням того, що господарство є правонаступником КСП ім. Коцюбинського, має зареєстрований Державний акт на право постійного користування цими землями і в ПОСП «Мрія» створено спеціалізований лісогосподарський підрозділ.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Прокурором до позовної заяви додано лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.2-2518/2-33 від 16.08.2022, з яким останнє надало копію сторінок з Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди про скасування запису №1 від 09.06.2004 за яким було зареєстровано Договір.

Так, у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди міститься відмітка у графі 1, про те, що договір оренди визнано недійсним згідно рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2015 у справі №927/642/15.

Прокурор стверджує про те, що з огляду на внесення вказаного запису та враховуючи те, що після прийняття розпорядження Корюківської районної державної адміністрації від 28.02.2006 № 89 «Про передачу земельних ділянок лісового фонду» новий договір оренди щодо спірних земельних ділянок не укладався та не реєструвався, у відповідача речове право користування вказаними землями лісового фонду не виникло, а відтак відповідач з 28.02.2006 року утримує та зберігає земельні ділянки державної власності без достатньої правової підстави - укладеного відповідно до закону договору оренди та, відповідно зобов`язаний повернути вказані земельні ділянки.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Отже, вимоги про повернення майна на підставі статті 1212 ЦК України можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи слідує, що спірними земельними ділянками відповідач користується згідно з Договором, строк дії якого наданий час не закінчився.

Частиною 2 ст. 125 ЗК України, в редакції, яка була чинною станом на дату укладення Договору, встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як встановлено вище Договір зареєстровано у Корюківському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель внесено запис від 09.06.2004 №1.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження прокурора про те, що внесенням запису до Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди про скасування запису №1 від 09.06.2004 з огляду на визнання недійним Договору згідно рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2015 у справі №927/642/15, такий Договір припинив свою дію та, з вказаного приводу, зазначає наступне.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2025 у справі №927/642/15 було скасовано постановою Вищого господарського суду України 10.05.2016.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Отже, наявний у Книзі 4 записів державної реєстрації договорів оренди запис про скасування запису №1 від 09.06.2004, зі скасуванням рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2025 у справі №927/642/15 став таким, що фактично не відповідає дійсності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що із скасуванням рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2015 у справі №927/642/15 виходячи з принципу «належного урядування» та добросовісності до Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди мав бути внесений відповідний запис, а невнесення такого запису його не може свідчити про те, що дія Договору була припинена.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів визнання Договору недійсним, в силу приписів ст. 204 ЦК України, правовірність його презюмується.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Статтею 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1); сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2); сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч.3); у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4).

У Договорі сторонами погоджено, що:

- дія Договору припиняється у разі: закінчення договору, на який був включений, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється і в інших випадках, передбачених законом (п. 37);

- дія Договору припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п.38);

- розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є рішення суду (п.39).

Матеріли справи не містять, як доказів того, що Договір був розірваний за згодою сторін або у судовому порядку, так і доказів того, що наявна будь-яка з підстав для припинення та розірвання Договору. При цьому строк на який Договір був укладений не закінчився. Вказані обставини свідчать про те, що на даний час Договір є діючим.

Отже, те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі договірних відносин, що виникли між ним та Корюківською державною адміністрацією, внаслідок укладання Договору, свідчить про те, що наявна відповідна правова підстава для користування земельною ділянкою.

Слід зазначити і про наступне.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені обставини та застосовані правові норми, колегією суддів вважає, що витребування спірного майна у відповідача, який є його орендарем не буде відповідати критеріям правомірного втручання держави у право особи на мирне володіння майном.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає, що:

- за змістом положень чинного законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги;

- перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;

- якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;

- враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачеві безпідставно утримуване майно - земельну ділянку загальною площею 1 032,56 га, у т.ч. 919,22 га - лісові землі, 2,2 га - сіножаті, 77,14 га - пасовища, 32,9 га - болота, 0,4 га - води, 0,7 га - інші землі та відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законні обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023 у справі № 927/124/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою на рішення покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023 у справі № 927/124/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2023 у справі № 927/124/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріли справи № 927/124/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 04.07.2023

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров