Ухвала

від 28.04.2023 по справі 911/3061/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/3061/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023

та рішення Господарського суду Київської області від 13.07.2022

у справі № 911/3061/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Трейдагропостач - 2015"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське"

про стягнення 796 047, 31 грн,

В С Т А Н О В И В:

На адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.04.2023 надійшла касаційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 (повний текст складено 23.03.2023) та рішення Господарського суду Київської області від 13.07.2022 у справі № 911/3061/21, подана до Суду засобами електронного зв`язку 19.04.2023.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 20.04.2023 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Волковицька Н.О.

25.04.2023 до Суду також надійшов паперовий примірник зазначеної касаційної скарги, направлений засобами поштового зв`язку.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" цієї норми.

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270 грн.

У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 796 047, 31 грн збитків, що є менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (1135 000 грн).

Пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку справ з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у зазначеному вище пункті унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Отже, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені пп. "а", "б", "в", "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь - якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань сторони.

При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Войтовське" в якості підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 13.07.2022 у справі № 911/3061/21 посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду), а також зазначає, що:

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення ґрунтуються на тому, що самовільне зайняття земельної ділянки підтверджується лише актом перевірки вимог земельного законодавства без наступного складення припису, протоколу про адміністративне порушення та притягнення до адміністративної/кримінальної відповідальності, що в майбутньому може призвести до безпідставного звернення до судів з вимогами про стягнення збитків за самовільне зайняття земельних ділянок;

- особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, оскільки у випадку повторного звернення позивача до суду про стягнення збитків йому непотрібно буде доводити протиправні дії відповідача та причинний зв`язок між протиправними діями та збитками, а відповідач буде позбавлений можливості спростувати ці обставини, встановлені в оскаржуваних судових рішеннях;

- справа має виняткове значення для скаржника, оскільки результати вирішення справи псують його ділову репутацію, ставлять під сумнів його чесну господарську діяльність, а також на підставі оскаржуваних судових рішень є можливість стягнення збитків в іншому судовому процесі.

Розглянувши доводи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське", викладені в касаційній скарзі, Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на п. 1 ч. 2 ст. 287 не є доводами, які у розумінні пп. "а" - "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, оскільки не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, а наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Викладені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та зводяться до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі з цієї підстави.

Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки господарські суди, ухвалюючи рішення, вирішують спори, зокрема, пов`язані із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а отже, судові рішення не можуть шкодити діловій репутації учасників судового процесу. Крім того, зазначена скаржником можливість стягнення позивачем збитків з відповідача в іншому судовому процесі є припущенням скаржника, а отже не може свідчити про виняткове значення справи для Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське".

Також не знайшло підтвердження посилання скаржника на те, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, оскільки зазначається лише про ймовірне повторне звернення позивача до суду про стягнення збитків з відповідача.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, п. 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно - правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь - яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 13.07.2022 у справі № 911/3061/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 13.07.2022 у справі № 911/3061/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Мачульський Г.М.