Постанова

від 28.04.2023 по справі 904/5711/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/5711/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІДА+"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 (колегія суддів у складі: Вечірко І.О.- головуючий, Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2022 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

за заявою Металургійного відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (правонаступник - Металургійний відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції)

про заміну сторони виконавчого провадження

у справі № 904/5711/18

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до Приватного вищого навчального закладу "Інститут ділового адміністрування"

про відшкодування збитків у сумі 16858544,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2019 задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Позивач), стягнуто на користь Позивача з Приватного вищого навчального закладу "Інститут ділового адміністрування" (далі - Відповідач) збитки в сумі 16858544,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 252878,16 грн.

2. На виконання вказаного рішення 03.09.2019 видано наказ №904/5711/18.

Стислий зміст заяви

3. Металургійний відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС) 25.07.2022 звернувся до господарського суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження (далі - Заява), в якій просить замінити сторону (боржника) виконавчого провадження за судовим наказом №904/5711/18 від 03.09.2019, виданим Господарським судом Дніпропетровської області, про стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Інститут ділового адміністрування" (Відповідач) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях збитків (Позивач) у сумі 16858544,00 грн та витрат зі сплати судового збору в сумі 252878,16 грн на двох боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІДА+" як основного боржника і Приватний вищий навчальний заклад "Інститут ділового адміністрування" як субсидіарного боржника.

4. Заява мотивована посиланням на обставини виділення з Відповідача нової юридичної особи у формі ТОВ "ІДА+" із переданням їй частини майна, прав і обов`язків відповідача.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

5. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2022, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023, Заяву задоволено, замінено сторону (боржника) виконавчого провадження за судовим наказом у цій справі на двох боржників: ПВНЗ "Інститут ділового адміністрування" (Відповідач) як основного боржника та ТОВ "ІДА+" як субсидіарного боржника.

6. Судові рішення мотивовані встановленням обставин створення ТОВ "ІДА+" шляхом виділу з Відповідача, які є підставою для покладення на вказане товариство субсидіарної відповідальності перед Позивачем з огляду на положення, зокрема, статей 109, 619 Цивільного кодексу України.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

7. ТОВ "ІДА+" (далі - Скаржник) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні Заяви.

8. Касаційна скарга мотивована посиланням на порушення судами норм матеріального права - частин 3, 4 статті 109 Цивільного кодексу України, яке полягає в невірному визначенні моменту виникнення обов`язку Відповідача з відшкодування збитків. Заперечуючи проти висновків господарських судів попередніх інстанцій, Скаржник зазначає, що вказаний обов`язок виник у Відповідача після ухвалення рішення в цій справі, тобто після виділу Скаржника, а тому не міг бути включений до розподільчого балансу.

9. Скаржник вважає, що заміна сторони (боржника) у виконавчому провадженні на двох боржників (ПВНЗ "Інститут " як основного боржника та ТОВ "ІДА+" як субсидіарного боржника) не відповідає положенням статті 334 Господарського процесуального кодексу України, оскільки така заміна відбувається виключно в разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. На думку Скаржника, висновок апеляційного господарського суду, що такий спосіб реорганізації як виділ може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань, не має належного доказового обґрунтування.

10. Скаржник наголошує, що фактично підставою протиправного залучення його до виконавчого провадження в якості субсидіарного боржника є небажання державного виконавця належним чином здійснювати виконавчі дії у відношенні Відповідача (зокрема через незнаходження його за відповідною адресою та відсутність необхідної інформації про керівника Відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), зважаючи на відсутність відомостей щодо пред`явлення кредитором вимоги до основного боржника, його відмови від задоволення такої вимоги тощо.

11. Скаржник зазначає, що заміна основного боржника після ухвалення судового рішення про стягнення спірних збитків позбавила його можливості реалізувати в повному обсязі свої процесуальні права під час позовного провадження.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

12. ВДВС та Позивач подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

13. ВДВС вважає, що обов`язок із відшкодування спірних збитків виник у Відповідача у зв`язку з невиконанням раніше ухваленого судового рішення у справі №904/12558/16, тобто збитки були завдані ще до ухвалення рішення в цій справі.

14. На думку ВДВС, саме задля ухилення від виконання рішення суду Відповідач створив шляхом виділу нову юридичну особу - Скаржника, з передачею йому єдиного зареєстрованого за Відповідачем нерухомого майна.

15. Позивач стверджує, що оскаржувані судові рішення узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, оскільки на час прийняття рішення про виділ Скаржника вже існувало судове рішення про повернення відповідного майна (об`єкта незавершеного будівництва) та судом розглядався позов про стягнення збитків, а отже Відповідач створив умови для невиконання судового рішення. На думку Позивача, аргументи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

16. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 у справі №904/12558/16 задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про розірвання договору від 26.12.2001 купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та Приватним навчальним закладом "Інститут ділового адміністрування" (далі - Договір).

17. Вказаним рішенням господарський суд зобов`язав Відповідача повернути об`єкт незавершеного будівництва "Навчально-універсальний корпус на 1920 студентів" Криворізького технікуму Національної металургійної академії будівельною готовністю 69%, який розташований на земельній ділянці площею 0,58 га та знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Балакіна 2б (далі - Майно), до державної власності в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області за актом приймання-передачі.

18. Рішення господарського суду в частині повернення у державну власність об`єкта незавершеного будівництва не було виконано, оскільки на земельній ділянці за адресою місцезнаходження об`єкта знаходяться руйнування, об`єкт відсутній, в деяких місцях знаходяться фрагменти фундаменту, про що складено акт державного виконавця в присутності стягувача та боржника.

19. Неможливість виконання рішення господарського суду про повернення у державну власність об`єкта незавершеного будівництва зумовила необхідність звернення Регіонального відділення Фонду державного майна України з позовом у цій справі про стягнення з Відповідача завданих неповерненням майна збитків. Під збитками визначено пошкодження покупцем об`єкта приватизації - Майна.

20. У період розгляду господарським судом відповідного позову рішенням засновників ПВНЗ "Інститут ділового адміністрування" (Відповідач) від 13.03.2019 вирішено, зокрема: провести виділ з Відповідача нової юридичної особи у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІДА+" (Скаржник); затвердити розподільчий баланс, складений комісією з виділу з інституту нової юридичної особи у формі товариства з обмеженою відповідальністю станом на 11.03.2019; затвердити статут Відповідача в новій редакції, а також затвердити статут Скаржника.

21. Державна реєстрація створення юридичної особи ТОВ "ІДА+" (код ЄДРПОУ 42888474) відбулась 15.03.2019, номер запису: 12271360000019036, місцезнаходження юридичної особи: 50086, Україна, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, буд. 81А.

22. У Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться відомості щодо ПВНЗ "Інститут ділового адміністрування" (ідентифікаційний код юридичної особи 23072048), а також щодо юридичної особи правонаступника: ТОВ "ІДА+" (код ЄДРПОУ 42888474).

23. З розподільчого балансу Відповідача та Скаржника не вбачається включення до нього збитків у сумі 16858544,00 грн.

24. Рішення в цій справі про стягнення з Відповідача збитків у сумі 16858544,00 грн ухвалено господарським судом 08.08.2019, тобто після затвердження розподільчого балансу станом на 11.03.2019.

Позиція Верховного Суду

25. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

26. Відповідно до положень статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі визначені позивачі та відповідачі, зокрема відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

27. Згідно зі статтею 52 Господарського процесуального кодексу України в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

28. Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження"). Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони.

29. Частинами 1, 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

30. Статтею 334 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

31. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. При цьому положеннями наведеної процесуальної норми не обмежено коло випадків заміни особи у спірних правовідносинах, які можуть бути підставами для процесуального правонаступництва, а також стадію судового процесу, на якій може бути здійснено таке правонаступництво.

32. Серед підстав заміни кредитора у зобов`язанні стаття 512 Цивільного кодексу України визначає правонаступництво. Таке правонаступництво передбачено, зокрема, статтею 109 Цивільного кодексу України у разі виділу, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних юридичних осіб (ч. 1).

33. Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у частині 4 статті 4 передбачено, що у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

34. При цьому виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється, однак юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом.

35. Відповідно до частини 3 статті 109 Цивільного кодексу України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

36. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (частини 4 статті 109 Цивільного кодексу України).

37. Отже, наведеними положеннями Кодексу, окрім правонаступництва щодо переданих за розподільним балансом зобов`язань, встановлена також взаємна субсидіарна (а в певних випадках і солідарна) відповідальність відповідних юридичних осіб за зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ, та які існували перед виділом (тобто виникли до виділу та створення нової юридичної особи).

38. Субсидіарна відповідальність врегульована статтею 619 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями якої договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи (ч. 1).

39. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (ч. 2).

40. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред`явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі (ч. 4).

41. Водночас згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

42. За визначенням, наведеним у статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

43. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зокрема, такою підставою є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Також цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

44. Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, які завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права тощо.

45. Положення наведеної норми кореспондуються зі статтею 224 Господарського кодексу України, відповідно до частини 1 якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

46. Відшкодування збитків визначено також статтями 611, 653 Цивільного кодексу України як правові наслідки порушення зобов`язання та розірвання договору.

47. Крім того, Закон України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва" (чинний на час укладення та розірвання Договору) у частині 2 статті 19 передбачав, зокрема, що покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об`єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору.

48. З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що обов`язок з відшкодування збитків виникає в особи, яка заподіяла шкоду (зокрема внаслідок невиконання умов договору, знищення чи пошкодження майна потерпілого тощо), безпосередньо з юридичного факту заподіяння такої шкоди (в разі відсутності передбачених законом підстав для звільнення від такого відшкодування). І вказаний обов`язок має бути виконаний заподіювачем шкоди добровільно на підставі положень законодавства, що регулюють відповідні правовідносини. Натомість потерпіла особа має право вимагати відшкодування завданих їй збитків, зокрема в судовому порядку відповідно до пункту 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України.

49. У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє аргументи Скаржника про те, що обов`язок з відшкодування збитків виник у Відповідача лише після ухвалення рішення в цій справі, адже такі доводи ґрунтуються на хибному ототожненні виникнення цивільних зобов`язань щодо відшкодування шкоди із захистом судом прав потерпілого, порушених внаслідок заподіяння такої шкоди та добровільного її невідшкодування, шляхом стягнення збитків у примусовому порядку.

50. Господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що зобов`язання з відшкодування завданих державі збитків виникло у Відповідача внаслідок пошкодження та неповернення Майна, переданого йому за Договором, укладеним 26.12.2001 та розірваним (через його неналежне виконання Відповідачем) згідно з судовим рішенням від 15.02.2017, що спростовує доводи Скаржника про виникнення вказаного зобов`язання після його виділу, який відбувся 15.03.2019.

51. Невключення суми збитків до розподільчого балансу від 11.03.2019 (зокрема через наявність судового спору щодо підстав та розміру збитків) не є підставою для непоширення на таке зобов`язання відповідальності Скаржника, передбаченої положеннями частин 3, 4 статті 109 Цивільного кодексу України.

52. Отже, Верховний Суд вважає хибними доводи Скаржника про невірне визначення судами попередніх інстанцій моменту виникнення обов`язку Відповідача з відшкодування збитків у контексті застосування положень частин 3, 4 статті 109 Цивільного кодексу України.

53. Верховний Суд відхиляє аргументи Скаржника про те, що заміна сторони (боржника) у виконавчому провадженні відповідно до статті 334 Господарського процесуального кодексу України відбувається виключно в разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження, а висновок про можливість спрямування реорганізації шляхом виділу на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань не має належного доказового обґрунтування.

54. Такі доводи Скаржника суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 (на яку послався господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові), про те, що за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками), і після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.

55. У наведеній постанові Верховного Суду також зазначено, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема нерухомого майна, та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, наприклад, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правова визначеність, доступ до правосуддя, законність. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 Цивільного кодексу України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій уже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.

56. Разом з тим, у контексті розгляду Заяви в цій справі необхідно прийняти до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.04.2022 у справі №910/2615/18, згідно з якою правові висновки наведені у справі №922/4519/14 стосуються обставин заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника саме після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов`язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

57. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові у справі №910/2615/18 зауважила, що в цивільно-правовому зобов`язанні може виникати, зокрема, солідарна та субсидіарна відповідальність. Зокрема, в разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Субсидіарна ж відповідальність має додатковий характер, який полягає, зокрема, в тому, що в разі, якщо вимога кредитора в повному обсязі задоволена основним боржником, додатковий боржник до відповідальності не притягується. Тому під час виконання зобов`язань важливо визначити вид відповідальності, від цього залежить порядок пред`явлення вимоги кредитора, а також порядок виконання зобов`язання боржником.

58. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду Заяви належним чином не встановили вид відповідальності, яка покладена на Відповідача та Скаржника щодо спірного у справі зобов`язання відповідно до положень частин 3, 4 статті 109 Цивільного кодексу України, змісту складеного між ними розподільчого балансу тощо. Обмежившись посиланням на невключення до розподільчого балансу спірної суми збитків, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили, чи можливо точно встановити обов`язки кожної з вказаних осіб щодо їх відшкодування. З огляду на таке суди дійшли передчасного висновку про те, що Скаржник є саме субсидіарним, а не солідарним боржником стосовно спірного зобов`язання із відшкодування збитків, яке виникло до його виділу.

59. Також Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові у справі №910/2615/18 виснувала, що з огляду на положення статті 619 Цивільного кодексу України кредитор може пред`явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження. У таких випадках субсидіарний боржник не є правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов`язанням основного боржника в силу прямого припису закону.

60. З урахуванням положень статті 129 Конституції України та статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

61. Отже, судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника.

62. При цьому в разі коли первісний боржник зобов`язань перед кредитором за розподільчим балансом не передавав та залишається основним боржником за зобов`язаннями, щодо яких винесено судове рішення, стягувач не втрачає права та можливості звернення до особи, яку він вважає субсидіарним боржником, з окремим позовом.

63. При розгляді справи про звернення кредитора з позовом до субсидіарного боржника останній може заперечувати проти суми заборгованості за зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до основного боржника, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.

64. Заміна ж основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - основного та субсидіарного - без існування судового рішення щодо останнього позбавить субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження.

65. З огляду на наведені Великою Палатою Верховного Суду в постанові у справі №910/2615/18 правові висновки Верховний Суд виходить з того, що у цій справі господарські суди попередніх інстанцій встановили, остаточне судове рішення, яким вирішено спір щодо наявності правових підстав для відшкодування збитків та розміру таких збитків було ухвалено після завершення процедури виділу Скаржника.

66. Скаржник не був залучений до участі в цій справі та, як наслідок, не мав можливості заперечити проти розміру заявлених до відшкодування збитків та підстав їх стягнення. Отже, вказане судове рішення не може мати преюдиційного значення для Скаржника.

67. Спір між Позивачем і Скаржником як субсидіарним чи солідарним боржником за відповідними зобов`язаннями не був вирішений у межах цієї справи, а отже Позивач не позбавлений права заявити такі позовні вимоги до Скаржника в окремому позові.

68. Зважаючи на таке, Верховний Суд вважає слушними доводи Скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України, адже суди помилково здійснили заміну Відповідача як боржника виконавчого провадження на двох боржників, зокрема Скаржника як субсидіарного боржника без врахування тієї обставини, що виділ Скаржника відбувся до моменту прийняття остаточного судового рішення щодо розміру відшкодування збитків, що були завдані Відповідачем.

69. При цьому Верховний Суд не приймає до уваги аргументи Скаржника про небажання державного виконавця належним чином здійснювати виконавчі дії у відношенні Відповідача тощо, адже оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця не є предметом даного судового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Виходячи з викладеного, оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а в задоволенні Заяви - відмовити.

71. Касаційну скаргу слід задовольнити.

Розподіл судових витрат

72. Судові витрати, понесені Скаржником у зв`язку з розглядом Заяви, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача з огляду на те, що спір у даній справі виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІДА+" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2022 у справі №904/5711/18 скасувати.

3. Заяву Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про заміну сторони виконавчого провадження залишити без задоволення.

4. Стягнути з Приватного вищого навчального закладу "Інститут ділового адміністрування" (50086, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Героїв АТО, будинок 81А; код ЄДРПОУ 23072048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІДА+" (50086, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Героїв АТО, будинок 81А, код ЄДРПОУ 42888474) 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 копійок судового збору за подання апеляційної скарги та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок судового збору за подання касаційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков