Постанова

від 26.04.2023 по справі 293/349/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 293/349/22

провадження № 61-589св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Черняхівська державна нотаріальна контора Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року у складі судді Збаражського О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , третя особа - Черняхівська державна нотаріальна контора Житомирської області, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію прав, припинення права власності, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новопіль Черняхівського району Житомирської області померла її баба ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла їй право на земельну частку (пай) розміром 3,95 в умовних кадастрових гектарах згідно із сертифікатом серії ЖТ № 0238212. У жовтні 2021 року вона звернулася до Черняхівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак отримала відмову, мотивовану тим, що нею пропущено встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, а також - існують розбіжності в написанні імені спадкодавця у заповіті та свідоцтві про смерть. Крім того, в нотаріальній конторі вона дізналася, що її мати ОСОБА_4 , будучи спадкоємцем першої черги майна померлої ОСОБА_3 , оформила на своє ім`я право на вищезгадану земельну частку (пай), після чого виготовила державний акт на право власності на земельну ділянку. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем за заповітом майна померлої ОСОБА_4 , який прийняв спадщину у встановленому законом порядку, є її син ОСОБА_2 . Вважає, що оскільки вона прийняла спадщину після смерті баби шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном, то її мати як спадкоємець за законом не мала права на спадкування земельної частки (паю), яка охоплена заповітом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: встановити факт прийняття нею спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), видане 03 квітня 2001 року Черняхівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_4 , зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 317; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ЯМ № 041260, виданий 20 серпня 2012 року головою Черняхівської районної державної адміністрації, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 182560001001262, на земельну ділянку площею 2,3837 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 1825686200:07:000:0094; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 41546830 від 11 червня 2018 року; припинити право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,3837 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 1825686200:07:000:0094; визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право на земельну частку (пай), яке належало ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0238212.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 не надано беззаперечних доказів щодо прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 шляхом проживання із спадкодавцем, вступу в управління та володіння спадковим майном померлої протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, то позовна вимога про встановлення факту прийняття спадщини не підлягає задоволенню. Беручи до уваги встановлені під час розгляду спору фактичні обставини справи, суд відмовив у задоволенні решти позовних вимог, так як вони є похідними від вимоги про встановлення факту прийняття спадщини.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом доказування в цій справі є обставини понад двадцятирічної давнини і достовірність та точність відомостей, що містяться в довідках Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - Оліївська сільська рада) як новоствореного органу місцевого самоврядування, та показань свідка ОСОБА_5 можна обґрунтовано поставити під сумнів. Згідно з паспортом громадянина України місце проживання позивача зареєстроване з 05 лютого 1995 року за адресою: АДРЕСА_1 . Така ж адреса як місце проживання ОСОБА_1 зазначена і в заповіті ОСОБА_6 від 04 грудня 1997 року. Виходячи з наведеного, встановивши недоведеність обставин проживання позивача на момент смерті спадкодавця - баби ОСОБА_3 та протягом шести місяців після смерті останньої, що виключає фактичне прийняття спадщини в розумінні положень статей 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, та решти вимог - як похідних. Надання ОСОБА_1 допомоги батькам по догляду за будинком в селі Новопіль Черняхівського району Житомирської області після смерті ОСОБА_3 не свідчить беззаперечно про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном. Доводи заявника, з посиланням на копію доданої до апеляційної скарги трудової книжки, про те, що з 02 січня 1995 року по 03 грудня 1998 року вона не працювала, а отже, на момент смерті баби та протягом шести місяців після її смерті проживала в будинку ОСОБА_3 , не можуть бути враховані, оскільки не підтверджують достовірно факт проживання позивача в цей період в селі Новопіль Черняхівського району Житомирської області, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказів того, що син позивача саме в зазначений період був учнем Новопільської школи матеріали справи не містять, а тому доводи в цій частині також є необґрунтованими. До того ж і ця обставина не могла б бути беззаперечним доказом проживання позивача у спірний період в селі Новопіль, оскільки онуком могли опікуватися його дід з бабою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). ОСОБА_1 також зазначила, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). В матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження її вступу в управління та володіння спадковим майном померлої ОСОБА_3 , а саме довідки Оліївської сільської ради про те, що вона безпосередньо перед смертю баби проживала разом з нею. Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відхилив її клопотання про допит свідків ОСОБА_5 (дружини онука померлої ОСОБА_3 ) та ОСОБА_7 (сусідки спадкодавця), які також могли підтвердити той факт, що вона безпосередньо перед смертю ОСОБА_3 проживала разом з нею.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Черняхівського районного суду Житомирської області.

07 лютого 2023 року справа № 293/349/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новопіль Черняхівського району Житомирської області померла баба позивача - ОСОБА_3 .

За життя, а саме 04 грудня 1997 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіланалежне їй на підставі сертифіката серії ЖТ № 0238212 право на земельну частку (пай) розміром 3,95 в умовних кадастрових гектарах, що перебуває в колективній власності КСП ім. Шевченка села Новопіль Черняхівського району Житомирської області, своїй онуці ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

03 квітня 2001 року мати позивача - ОСОБА_4 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 .

Цього ж дня, 03 квітня 2001 року, державний нотаріус видав ОСОБА_4. як спадкоємцю першої черги майна померлої ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на належне спадкодавцю на підставі сертифіката серії ЖТ № 0238212 право на земельну частку (пай) розміром 3,95 в умовних кадастрових гектарах (без визначення меж цієї частки в натурі), яка перебуває в колективній власності КСП ім. Шевченка села Новопіль Черняхівського району Житомирської області.

11 липня 2007 року державний нотаріус також видав ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на належний спадкодавцю ОСОБА_3 майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).

Згідно з інформаційною довідкою, виданою Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ЯМ № 041260, зареєстрований 20 серпня 2012 року за № 182560001001262, на земельну ділянку площею 2,3837 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В подальшому право власності на вищевказану земельну ділянку було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

10 грудня 2020 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла сину ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Новопіль Черняхівського району Житомирської області ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Черняхівської державної нотаріальної контори Житомирської області із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Цього ж дня, 06 жовтня 2021 року, постановою державного нотаріуса Черняхівської державної нотаріальної контори Житомирської області Бурківській В. В. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 з підстав неприйняття нею спадщини в порядку та строк, встановлені законодавством, та у зв`язку із розбіжностями в імені спадкодавця у правовстановлюючих документах.

01 листопада 2021 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Житомирського нотаріального округу Житомирської області Драч Н. В. заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті матері ОСОБА_4 , а 09 листопада 2021 року з аналогічною заявою до нотаріуса звернулася ОСОБА_1 .

Довідкою приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Житомирської області Драч Н. В. від 22 березня 2022 року № 146/02-14 підтверджується, що спадкоємцями померлої ОСОБА_4 є її діти: син ОСОБА_2 - спадкоємець за заповітом та дочка ОСОБА_1 - спадкоємець за законом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Оскільки спадщина після смерті баби позивача відкрилася в 1998 році, то до спірних спадкових правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР.

Відповідно до статей 524, 529 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК Української РСР вразі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, необхідно розуміти різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

В постанові Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі № 585/2993/17 (провадження № 61-14279св20) зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, оскільки безпосередньо перед смертю баби проживала разом з неюза адресою: АДРЕСА_2 , а також - здійснювала догляд за належним спадкодавцю житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, що підтверджується показаннями свідків та довідками Оліївської сільської ради.

Так, згідно з довідкою Оліївської сільської ради від 12 жовтня 2021 року № 829 ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину в шестимісячний строк після смерті баби ОСОБА_3 шляхом використання особистих речей померлої, догляду та ремонту будинку, обробітку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

Довідкою Оліївської сільської ради від 25 жовтня 2021 року № 837 підтверджується, що до дня смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . На момент смерті ОСОБА_3 та протягом шести місяців з дня відкриття спадщини з нею проживали та були зареєстровані: зять - ОСОБА_8 , дочка - ОСОБА_4 , зять дочки - ОСОБА_9 .

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження факту її проживання разом із спадкодавцем, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вищезгаданих довідках відсутні відомості щодо реєстрації та проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 на момент смерті останньої та протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з довідкою Оліївської сільської ради від 25 травня 2022 року № 261 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживала з нею без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Суди відхили вищевказану довідку як належний, достатній та достовірній доказ вступу позивача у володіння і управління спадковим майном в шестимісячний строк після смерті баби з огляду на те, що згадана довідка була видана старостою Новопільського старостинського округу Оліївської сільської ради на підставі заяви ОСОБА_1 , в якій зазначено, що її проживання із спадкодавцем підтверджують ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , тобто встановлення доведеності цього факту здійснювалося на підставі показань свідків, не підтверджених письмовими доказами.

Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 з 05 лютого 1995 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Така ж адреса як місце проживання позивача зазначена і в заповіті ОСОБА_6 від 04 грудня 1997 року.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_1 проживала разом з бабою ОСОБА_3 на день смерті останньої у ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новопіль, а після смерті баби приїжджала до батьків у село доглядати за будинком. Позивач була зареєстрована в належній їй на праві власності трикімнатній квартирі в місті Житомирі. Свідок також вказала, що вона не знає про місце роботи ОСОБА_1 , проживання і навчання її дітей.

Досліджуючи фактичні обставини та надаючи оцінку доказам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом доказування в цій справі є обставини майже двадцятирічної давнини і достовірність та точність відомостей, які повідомлені свідком та містяться в довідках Оліївської сільської ради як новоствореного органу місцевого самоврядування, можна обґрунтовано поставити під сумнів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позивач не надала належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) та від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) вказано, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо такі обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

В постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд, оцінивши в сукупності всі обставини справи, дійшов правильного висновку про неможливість достовірно встановити вступ позивача у володіння та управління спадковим майном в шестимісячний строк після смерті батька. Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто спадщина фактично не прийнята.

У справі, яка переглядається, оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження факту її проживання разом із спадкодавцем без реєстрації, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неможливість достовірно встановити факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини з огляду на те, що предметом доказування в цій справі є обставини майже двадцятирічної давнини, а тому відомості, які повідомлені свідком та містяться в довідках сільської ради, можна обґрунтовано поставити під сумнів. Отже, досліджуючи фактичні обставини справи, суди дали оцінку доказам та виклали відповідні мотиви їх відхилення.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і їх висновки не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Верховного Суду, на які посилалася заявник в касаційній скарзі.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про допит свідків ОСОБА_5 (дружини онука померлої ОСОБА_3 ) та ОСОБА_7 (сусідки спадкодавця), які також могли підтвердити той факт, що вона безпосередньо перед смертю ОСОБА_3 проживала разом з нею, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, внесеною до протоколу судового засідання, в задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено з огляду на те, що в суді першої інстанції ОСОБА_5 вже була допитана як свідок, а через те, що ОСОБА_7 не змогла з`явитися в судове засідання для надання пояснень, сторона позивача погодилася на продовження розгляду справи місцевим судом без допиту названої особи як свідка.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположєних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

З огляду на викладене факт відмови стороні позивача у виклику свідків не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та принципу змагальності сторін, оскільки цей суд обґрунтовано відхилив вказане клопотання згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України.

Крім того, висновок про вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном слід робити, перш за все, на основі відповідних письмових документів, будь-які зовнішні обставини (показання свідків) мають лише побічне значення для встановлення того, чи особа прийняла спадщину.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, також не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Водночас Верховний Суд зауважує, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за заповітом, яким охоплена лише частина спадщини, а саме право на земельну частку (пай) розміром 3,95 в умовних кадастрових гектарах, яке належало заповідачу на підставі сертифіката серії ЖТ № 0238212.

При цьому треба розуміти, що земельна частка (пай) - це певна умовна земельна частка, розміри якої визначаються в умовних кадастрових гектарах. Особи, власники сертифікатівна право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою.

За вказаних обставин ОСОБА_1 могла прийняти спадщину лише шляхом вступу в управління або володіння тією частиною спадкового майна, яка охоплена заповітом. Отже, враховуючи специфіку названого різновиду спадкування (заповідач ОСОБА_3 склала заповіт щодо певної частини, а не всієї спадщини), доказом такого фактичного вступу могла бути тільки наявність у спадкоємця за заповітом сертифіката на право на земельну частку (пай). Тому сам по собі той факт, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним або був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі), навіть за доведеності цих обставин, в даному конкретному випадку не має значення, оскільки не є підтвердженням вступу в управління або володіння тим майном, яке було передане спадкоємцю за заповітом.

В цій справі позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона вступила в управління або володіння переданим їй за заповітом спадковим майном. Навпаки, за встановлених фактичних обставин саме у матері позивача - ОСОБА_4 знаходився належний спадкодавцю сертифікат серії ЖТ № 0238212, на підставі якого вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 3,95 в умовних кадастрових гектарах, яку в подальшому виділила в натурі (на місцевості), отримавши взамін сертифіката відповідний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук