Рішення

від 18.04.2023 по справі 205/4590/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

18.04.2023 Єдиний унікальний номер 205/4590/22

Справа № 205/4590/22

Провадження № 2/205/177/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.,

при секретарі - Глух Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Соняшник» про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року представник позивача - адвокат Коростельов С.В. звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що 06.09.2021 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 у користування грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 80 000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти вказані кошти та повернути їх не пізніше 06.03.2022 року. Вказані обставини підтверджуються розпискою. В забезпечення зобов`язання за договором позики від 06.09.2021 року між позивачем, та відповідачами ОСОБА_2 та ТОВ «Наш Соняшник» було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель підтвердив, що він ознайомлений зі змістом основного договору, не має заперечень щодо його змісту та виражає свою згоду на забезпечення порукою виконання зобов`язань позичальником, тобто ОСОБА_2 , за основним договором з усіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи й ті, що можуть бути викладені в майбутньому. Крім того, поручитель, тобто ТОВ «Наш Соняшник» гарантує свою платоспроможність та задовільний фінансовий стан, та, у разі необхідності, буде здатний виконати свої зобов`язання за договором позики від 06.09.2021 року. Позивач свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, однак ні позичальник, ні поручитель свої зобов`язання по поверненню позики не виконали. Позивач 07.03.2022 року звернувся до відповідачів із претензіями-вимогами щодо виконання умов договору позики та договору поруки в повному обсязі, та з вимогою сплатити протягом 5 календарних днів суму позики та нарахованих процентів. Вказані претензії були отримані відповідачами 09.03.2022 року, однак залишились без відповіді і станом на 11.03.2022 року, тобто на останній день оплати згідно претензій-вимог, однак заборгованість сплачена не була.

Позивачем зроблено розрахунок суми відсотків за користування грошовими коштами, який складає 6 000 доларів США, а у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 06.03.2022 року - 175 500 грн., 3% річних за період з 12.03.2022 року по 12.07.2022 року у розмірі 27 084,70 грн., інфляційних втрат за період з 12.03.2022 року по 12.07.2022 року у розмірі 354 146,40 грн., та пені за період з 12.03.2022 року по 12.07.2022 року у розмірі 279 806,30 грн.

Враховуючи викладене, позивач змушений звернутись до суду та просити стягнути солідарно із відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики від 06.09.2021 року у загальному розмірі 3 176 537,40 грн., з яких: 2 340 000,00 грн. - заборгованість за сумою позики, 175 500,00 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування позикою, 279 806,30 грн. - пеня за несвоєчасне повернення позики та сплату відсотків, 354 146,40 грн. - інфляційні нарахування, 27 084,70 грн. - 3% річних, та вирішити питання судових витрат.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.09.2022 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Від представника відповідача ТОВ «Наш Соняшник» - Прибильського В.Г. до суду надійшов відзив, у якому він підтвердив укладення договору поруки між сторонами та, посилаючись на введення в Україні з 24.02.2022 року воєнного стану, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за пенею, інфляційними втратами та 3% річних.

Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, у якому він підтвердив укладення договору позики між ним та позивачем. Також зазначив, що із введенням в Україні воєнного стану та повномасштабним вторгненням рф на територію України, його становище значно погіршилось, господарська діяльність підприємства, засновником якого він є, майже припинилася та не має такої рентабельності, як у довоєнний період. Також вказав, що він неодноразову в усному порядку звертався до позивача з проханням відстрочити виплату заборгованості до закінчення воєнного стану, однак позивач відмовив. Враховуючи викладене, а також посилаючись на введення в Україні з 24.02.2022 року воєнного стану, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за пенею, інфляційними втратами та 3% річних.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2023 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, натомість його представник - адвокат Коростельов С.В. на електронну адресу суду направив заяву, у якій просив розгляд справи провести за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 та представник ТОВ «Наш Соняшник» у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, зокрема, шляхом розміщення 04.04.2023 року оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик відповідачів до суду, відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому з 04.04.2023 року вони вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, будь-яких заяв від них не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачам були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення, враховуючи наявність від обох відповідачів відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 06.09.2021 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено договір позики № б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у користування грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 80 000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти вказані кошти та повернути їх у строк, не пізніше 06.03.2022 року (а.с. 15-16).

Отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 80 000 доларів США підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 06.09.2021 року. У вказаній розписці також зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути вказану суму коштів та сплатити відсотки за користування позикою в порядку та в строки, визначені договором позики від 06.09.2021 року (а.с. 17).

Відповідно до п. 2 договору позики позика передається Позикодавцем Позичальнику безпосередньо при підписанні Сторонами цього Договору готівкою у валюті долар США.

Пунктом 3 договору позики передбачено, що Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного договору, а також сплатити на користь Позикодавця відсотки за користування позикою у розмірі 15 % річних, одним платежем не пізніше 06.03.2022 року.

Сторони також домовились, що Позичальник повертає суму позики, а також суму нарахованих відсотків за користування позикою у готівковій формі в національній валюті України згідно з курсом долара США відповідно до курсу валют визначеного НБУ станом на дату фактичного повернення грошових коштів у повному обсязі (п. 4 договору позики).

Відповідно до п. 8 договору позики у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі Сторін зобов`язань за цим Договором, несумлінна сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні заподіяні таким невиконанням збитки.

Як вбачається із п. 10 договору позики у разі якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики та відсотків за користування позикою у повному обсязі, він зобов`язаний сплатити на користь Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексі інфляції, а також 3% річних від простроченої суми заборгованості за весь час прострочення.

В забезпечення зобов`язання за договором позики від 06.09.2021 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Наш Соняшник» було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель підтвердив, що він ознайомлений зі змістом основного договору, не має заперечень щодо його змісту та виражає свою згоду на забезпечення порукою виконання зобов`язань позичальником, тобто ОСОБА_2 , за основним договором з усіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи й ті, що можуть бути викладені в майбутньому (п. 4.1.). Крім того, поручитель, тобто ТОВ «Наш Соняшник» гарантує свою платоспроможність та задовільний фінансовий стан, та, у разі необхідності, буде здатний виконати свої зобов`язання за цим Договором (п. 4.2.).

Відповідно до п. 5.1. договору поруки у разі якщо Поручитель не виконає свої зобов`язання за цим Договором у повному обсязі протягом 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Позикодавцем, Позикодавець має право стягнути із Поручителя пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, сплата якої прострочена, за кожен день прострочення.

Позивач свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, що не заперечувалось відповідачами.

Оскільки відповідачі своїх зобов`язань не виконали, позивач 07.03.2022 року звернувся до відповідачів із претензіями-вимогами щодо виконання умов договору позики та договору поруки в повному обсязі, та з вимогою сплатити протягом 5 календарних днів суму позики та нарахованих процентів. Вказані претензії були отримані відповідачами 09.03.2022 року, що підтверджується їх підписами (а.с. 22, 23-24).

Станом на 11.03.2022 року, тобто на останній день оплати заборгованості відповідно до претензій-вимог, заборгованість відповідачами сплачена не була.

Позивачем у позовній заяві зроблено розрахунок:

- суми відсотків за користування грошовими коштами який складає 6 000 доларів США, а у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 06.03.2022 року - 175 500 грн.;

- 3% річних за період з 12.03.2022 року по 12.07.2022 року у розмірі 27 084,70 грн.;

- інфляційних втрат за період з 12.03.2022 року по 12.07.2022 року у розмірі 354 146,40 грн.;

- пені за період з 12.03.2022 року по 12.07.2022 року у розмірі 279 806,30 грн.

Надаючи правову оцінку фактичним відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Щодо солідарного стягнення із відповідачів заборгованості за договором позики від 06.09.2021 року у розмірі 2 340 000,00 грн. та заборгованості по сплаті відсотків за користування позикою у розмірі 175 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

На підставі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частиною другою ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи № 127/3120/16-ц, № 752/19567/14-ц, № 531/152/19).

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Позивачем, на підтвердження укладення з відповідачем договору позики, надано суду копію договору позики № б/н від 06.09.2021 року, а також розписку ОСОБА_2 , які посвідчують передання позичальнику визначеної грошової суми позикодавцем, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

При цьому суд враховує, що відповідачами договір позики, відповідно до положень ст. 1051 ЦК України, не оспорювався, недійсним у встановленому законодавством порядку не визнавався. Окрім того, у відзивах на позовну заяву, відповідачі не заперечували щодо стягнення заборгованості за позикою та за відсотками за користування позикою.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається із п 3 договору позики, Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного договору, а також сплатити на користь Позикодавця відсотки за користування позикою у розмірі 15 % річних, одним платежем не пізніше 06.03.2022 року (а.с. 15).

Таким чином, сума заборгованості по сплаті відсотків за користування позикою за вказаним договором позики від 06.09.2021 року складає 175 500,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст. 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і у порядку, встановленим законом.

Згідно з чинним законодавством, у разі отримання позики іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Таким чином, як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Разом з тим, у договорі позики від 06.09.2021 року сторони дійшли згоди про те, що Позичальник повертає суму позики, а також суму нарахованих відсотків за користування позикою у готівковій формі в національній валюті України згідно з курсом долара США відповідно до курсу валют визначеного НБУ станом на дату фактичного повернення грошових коштів у повному обсязі (п. 4 договору позики).

Таким чином, стягнення заборгованості за договором позики у національній валюті України не суперечить умовам договору позики та нормам чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики від 06.09.2021 року у загальному розмірі 2 515 500, 00 грн., з яких: 2 340 000,00 грн. - заборгованість за сумою позики, 175 500,00 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування позикою.

Щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені суд зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачена відповідальність позичальника за порушення умов договору, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц), у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відповідно до п. 1.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Разом з тим, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Положеннями ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із наступним продовженням воєнного стану в Україні та дією такого на момент прийняття судового рішення.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Позивачем інфляційні втрати, 3 % річних та пені нараховані за період з 12.03.2022 року по 20.07.2022 року, тобто в той час, як в Україні діяв воєнний стан.

Враховуючи те, що прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати позики відповідачами виникло у період дії в Україні воєнного стану, суд вважає, що з відповідачів не підлягають стягненню інфляційні втрати, 3 % річних та пеня за період з 12.03.2022 року по 20.07.2022 року (саме за такий період просив позивач стягнути зазначені нарахування). А тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, оскільки відповідачем до цього часу отримані грошові кошти за договором позики позивачу повернуті не були, доказів перерахування позивачу вказаних коштів матеріали справи не містять, доказів виконання зобов`язання поручителем матеріали справи не містять, а тому суд вважає можливим захистити право позивача шляхом солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики від 06.09.2021 року у загальному розмірі 2 515 500, 00 грн., з яких: 2 340 000,00 грн. - заборгованість за сумою позики, 175 500,00 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування позикою. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних необхідно відмовити через їх необґрунтованість.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому сума судового збору підлягає стягненню пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 9 823,52 грн. (2 515 500,00 грн. * 12 405,00 грн. / 3 176 537,40 грн.). Оскільки судовий збір віднесений до складу судових витрат, які не є зобов`язанням в розумінні ст. 509 ЦК України та відсутні підстави для стягнення їх на підставі ст. 543 ЦК України в солідарному порядку, тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9 823,52 грн. у рівних частках, тобто по 4 911,76 грн. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 192, 202, 207, 525-526, 549, 553, 554, 598-599, 610, 612, 625, 626, 628, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Соняшник» про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути солідарно із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Соняшник» (код ЄДРПОУ: 38433129, місцезнаходження за адресою: м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд. 156 Л, офіс 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 06.09.2021 року у загальному розмірі 2 515 500 (два мільйони п`ятсот п`ятнадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, з яких: 2 340 000,00 грн. - заборгованість за сумою позики, 175 500,00 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування позикою.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4 911 (чотири тисячі дев`ятсот одинадцять) гривень 76 копійок.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Соняшник» (код ЄДРПОУ: 38433129, місцезнаходження за адресою: м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд. 156 Л, офіс 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4 911 (чотири тисячі дев`ятсот одинадцять) гривень 76 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариств з обмеженою відповідальністю «Наш Соняшник», код ЄДРПОУ: 38433129, місцезнаходження за адресою: м. Дніпро, проспект Б. Хмельницького, буд. 156 Л, офіс 1.

Повний текст рішення складено 28 квітня 2023 року.

Суддя: Федотова В. М.