Рішення

від 27.03.2023 по справі 753/13285/20

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/13285/20

провадження № 2/753/2808/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кирик К. С. за участі представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

У серпні 2020 р. ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4 , відповідачка) про поділ спільного майна подружжя.

Вимоги позову мотивовані тим, що в період шлюбу за спільні кошти сторін було придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 780 000 грн; однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 190 000 грн; автомобіль «Suzuki Grand Vitara», д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 244 049,40 грн; автомобіль «Honda CR-V», д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 309 904 грн. Окрім того позивач є учасником товариства з обмеженою відповідальністю «Експертз» (код ЄДР 35792407, далі також - ТОВ «Експертз») з часткою у статутному капіталі в розмірі 33%, що у грошовому виразі становить 39 600 грн.

Посилаючись на те, що усе вищевказане майно (далі також - спірне майно) є спільною сумісною власністю подружжя, позивач просить здійснити його поділ шляхом виділу йому у власність автомобіля «Suzuki Grand Vitara», квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та частки у статутному капіталі ТОВ «Експертз», а відповідачці - автомобіля «Honda CR-V» та квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка позов визнала частково, не заперечувала проти поділу транспортних засобів в обраний позивачем спосіб, вимоги позову про поділ об`єктів нерухомого майна не визнала та мотивувала свої заперечення тим, що обидві квартири були придбані за її особисті кошти та кошти її матері, у зв`язку з чим це майно є її особистою приватною власністю.

Відповідачка зазначила, що 23.10.2003 отримала в дар від матері ОСОБА_5 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , яку продала за 1 310 435 грн, а в подальшому ці кошти вклала у придбання однокімнатної квартири на АДРЕСА_4 . Що стосується квартири на АДРЕСА_5 , то її було придбано за особисті кошти її матері, отримані від продажу квартири на АДРЕСА_7, а оформлення квартири здійснено на її ім`я за бажанням матері з огляду на її похилий вік. З приводу поділу частки у статутному капіталі ТОВ «Експертз» вказала, що встановленню також підлягають грошові доходи, отримані від володіння такою часткою, на які вона претендує. Також відповідачка послалась на те, що вона здійснила інвестицію у бізнес позивача на суму 10 000 дол. США, які він так і не повернув.

ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

Ухвалою від 04.09.2020 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання (т. 1 а.с. 52-53).

21.12.2020 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 62-65).

20.01.2021 від представника відповідачки надійшло клопотання про витребування доказів (т. 1 а.с. 90-92).

В підготовчому засіданні 31.01.2021 суд постановив ухвалу про витребування доказів (т. 1 а.с.114-115).

17.05.2021 від ТОВ «Компанія з управління активами «Валприм» надійшли витребувані судом докази (т. 1 а.с. 118).

28.07.2021 від позивача надійшло клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи та документи щодо витрат на правничу допомогу (т. 1 а.с. 131-132, 133).

В підготовчому засіданні 28.07.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи (т. 1 а.с.141).

03.09.2021 від відповідачки надійшла заява про виклик свідків (т. 1 а.с. 158).

20.09.2021 від позивача надійшли заява про збільшення позовних вимог та клопотання про долучення доказів (т. 1 а.с. 182-185, 189).

В підготовчому засідання 20.09.2021 суд залишив без руху заяву про збільшення позовних вимог, задовольнив клопотання про долучення документів, інші заяви сторін за клопотаннями їх представників не розглядались (т. 1 а.с. 195-196).

03.11.2021 від відповідачки надійшла зустрічна позовна заява та заява про виклик свідків (т. 1 а.с. 200-209, 210).

03.11.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (т. 1 а.с. 212).

В підготовчому засіданні 03.11.2021 суд відмовив у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог та зустрічної позовної заяви, частково задовольнив заяву відповідачки про виклик свідків, частково задовольнив клопотання представника позивача про долучення доказів, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні 17.01.2022 (т. 1 а.с. 216).

В судовому засіданні сторони та їх представники оголосили свої вступні промови, суд дослідив письмові докази та оголосив перерву до 31.01.2022 (т. 1 а.с. 218).

31.01.2022 від представників сторін надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд відклав розгляд справи на 23.03.2022 (т. 1 а.с. 220. 225, 229).

В судове засідання 23.03.2022 учасники справи не з`явилися без повідомлення причин неявки, у зв`язку з чим суд відклав розгляд справи на 14.06.2022 (т. 1 а.с. 231).

В судове засідання 14.06.2022 сторона позивача не з`явилася без повідомлення причин неявки, у зв`язку з чим суд відклав розгляд справи на 21.09.2022 (т. 1 а.с. 234).

Ухвалою від 21.09.2022 суд залишив позов ОСОБА_3 без розгляду з підстав повторної неявки позивача в судове засідання (т. 1 а.с. 244-245).

Постановою Київського апеляційного суду від 11.01.2023 ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21.09.2022 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 2 а.с. 57-59).

24.01.2023 справа повернулась до суду першої інстанції та призначена до розгляду в судовому засіданні 01.03.2023 (т. 2 а.с. 62, 64).

01.03.2023 від представника позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи документів щодо витрат позивача на правничу допомогу (т. 2 а.с 69).

В судовому засіданні 01.03.2023 суд прийняв до розгляду документи щодо витрат позивача на правничу допомогу, відмовив у задоволенні клопотань представника відповідачки про допит свідка ОСОБА_5 в режимі відеоконференції та відкладення розгляду справи дол. закінчення режиму воєнного стану та оголосив перерву до 27.03.2023 (т. 2 а.с. 76-77).

27.03.2023 від представника відповідачки надійшло клопотання про долучення пояснень свідка, засвідчених нотаріально, та копії рішення суду, заперечення на клопотання про стягнення судових витрат, клопотання про стягнення судових витрат.

27.03.2023 від представника позивача надійшли письмова заява з викладенням пояснень позивача на заперечення сторони відповідача щодо стягнення судових витрат та заперечення на клопотання сторони відповідача про стягнення судових витрат.

В судовому засіданні 27.03.2023 суд вислухав виступи представників сторін у судових дебатах, вийшов до нарадчої кімнати, після виходу з якої оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, норми права і мотиви їх застосування.

З 30.08.1996 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.04.2021 (т. 1 а.с. 12, т. 2 а.с. 83-84).

В період шлюбу сторони набули у власність заявлене до поділу рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль «Suzuki Grand Vitara», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований за позивачем відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 21.07.2016 НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 16); автомобіль «Honda CR-V», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ,який зареєстрований за відповідачкою (т. 1 а.с. 20-22); однокімнатну квартирузагальною площею 50.4 кв.м., жилою площею 20.2 кв.м., розташовану за адресою:АДРЕСА_1 , набуту у власність на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.06.2017 (т. 1 а.с. 156); однокімнатну квартирузагальною площею 32,5 кв.м., жилою площею 12,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , набуту у власність на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2019 (т. 1 а.с. 119-121).

Також в період шлюбу позивач став учасником ТОВ «Експертз» (код ЄДР 39321793) з часткою у статутному капіталі в розмірі 33%, що у грошовому виразі становить 39 600 грн.

Частку у статутному капіталі ТОВ «Експертз» позивач заявив до поділу, проте у подальшому (07.09.2021) відчужив її на користь третьої особи за 39 600 грн (т. 1 а.с. 192-193, 194).

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже конструкція наведеної норми передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) також передбачає презумпцію дії режиму спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, яке були одержано за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 65 цього Кодексу визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане і інтересах сім`ї.

Разом з тим стаття 57 СК України містить перелік майна і обставин, що визначають певне майно особистою приватною власністю одного з подружжя, навіть якщо воно придбане в період шлюбу.

До такого майна належить, зокрема, майно, набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК ).

Оскільки право власності на спірне майно було набуте в період зареєстрованого шлюбу сторін, а за принципом змагальності цивільного судочинства кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України), тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна, покладається на сторону, яка її оспорює.

За змістом норм статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості і об`єктивності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.

Відповідачка визнає належність до спільного майна подружжя заявлених до поділу транспортних засобів, проте нею оспорюється спільність майна щодо об`єктів житлової нерухомості (квартир), які вона вважає своєю особистою власністю.

На спростування презумпції спільності майнащодо об`єктів житлової нерухомості відповідачка надала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , набутої нею у власність на підставі договору дарування, продаж якої здійснено 06.07.2017 за 1 310 434 грн (т. 1 а.с. 128), та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 , яка належала її матері ОСОБА_5 та була продана 21.06.2019 за 527 400 грн (т. 1 а.с. 129).

Водночас дослідженням змісту цих договорів установлено, що у них відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про те, що одержані від продажу вказаних об`єктів кошти були витрачені на придбання спірного майна.

Відсутні такі дані і у договорах купівлі-продажу спірних квартир, натомість згідно з умовами цих договорів відповідач як чоловік покупця надавав нотаріально посвідчену згоду на їх укладення (пункт 18 договору купівлі-продажу квартири від 17.06.2017, пункт 1.6. договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2019).

Даючи оцінку наведеним доказам суд також ураховує, що купівля квартири на АДРЕСА_5 здійснена за 20 днів до продажу відповідачкою квартири на АДРЕСА_8 , а між її продажем та придбанням квартири на АДРЕСА_4 пройшло майже два роки, при цьому доказів знаходження власних коштів відповідачки на банківських рахунках та витрачання їх на придбання спірного майна суду не надано.

Що стосується належної матері відповідачки квартири на АДРЕСА_7, то її продаж дійсно відбувся у день укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири на АДРЕСА_4 ( т. 1 а.с. 122-124), однак зважаючи на те, що документальні докази фінансової участі матері у придбанні спірного майна відсутні, договір дарування грошових коштів між матір`ю та дочкою не укладався, одна лише ця обставина не може слугувати підставою для визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідачки.

До того ж згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири на АДРЕСА_7 її продаж було здійснено за 527 400 грн, тоді як спірна квартира на АДРЕСА_4 була придбана за 845 000 грн, тобто коштів, отриманих від продажу квартири матері відповідачки, не вистачало для придбання спірного майна.

На запит суду продавець квартири на АДРЕСА_4 (ТОВ «Валприм») повідомив, що на підтвердження походження грошових коштів покупцем ОСОБА_4 було надано договори купівлі-продажу квартир від 06.07.2017 та від 21.06.2019 (т. 1 а.с. 118).

Зі змісту вказаного повідомлення вбачається, що ствердження про джерела походження коштів для придбання спірного майна та відповідні документи походили від самої відповідачки, перевірка повідомлених нею обставин продавцем майна не здійснювалась, а відтак вказана інформація не може бути прийнята судом до уваги як доказ належності таких коштів особисто відповідачці.

На підтвердження заперечень проти позову відповідачкою також надано нотаріально засвідчені письмові пояснення її матері ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 81-82), проте дослідженням змісту цих пояснень установлено, що викладені у них обставини щодо джерел походження коштів, вкладених у придбання спірного майна, не лише не узгоджуються з поясненнями відповідачки, а й прямо суперечать ним.

Отже установлений судом факт укладення договорів щодо набуття спірного майна у період зареєстрованого шлюбу сторін, надання позивачем на виконання вимог статті 65 СК України нотаріально посвідченої згоди на їх укладення та відсутність належних, допустимих та достовірних доказів, які б спростовували поширення правового режиму спільного сумісного майна на сплачені за цими договорами грошові кошти, дають достатні підстави вважати, що вказані договори було укладено в інтересах сім`ї сторін.

Укладення договорів в інтересах сім`ї породжує виникнення у дружини та чоловіка права спільної сумісної власності на майно, одержане за цими договорами, а відтак спірні квартири є об`єктами права спільної сумісної власності сторін.

За приписами частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Оскільки сторони не домовилися про поділ майна за взаємною згодою, що передбачено частиною 2 цієї статті, даний спір повинен вирішуватися судом.

Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 СК України, згідно приписів якої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 4, 5 статті 71 СК України).

За правилом, встановленим частиною першою статті 70 СК України, при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Сторони не посилались на наявність між ними домовленості або шлюбного договору, які б визначали нерівність їх часток у спільному сумісному майні подружжя, а тому слід виходити з того, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності на спірне майно є рівними.

Між сторонами немає спору щодо виділення кожному з них тих транспортних засобів, які за ними зареєстровані і перебувають у їх фактичному володінні, без будь-яких відшкодувань і компенсацій, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що такий поділ відповідає їх інтересам.

Відповідно до наданих позивачем інформаційно-консультативних висновків, з якими в ході судового розгляду погодилась і сторона відповідача, найбільш вірогідна ринкова вартість квартири, яка розташована за адресою:АДРЕСА_1 , складає 1 780 000 грн, а квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 - 1 190 000 грн (т. 1 а.с. 25-30).

За запропонованим позивачем порядком поділу нерухомого майна кожен з подружжя отримує у власність об`єкт житлової нерухомості, при цьому позивачу виділяється в натурі однокімнатна квартираменшої площі та меншої вартості (1 190 000 грн), а відповідачці - однокімнатна квартира більшої площі та більшої вартості (1 780 000 грн).

На компенсацію різниці вартості часток позивач не претендує, альтернативного порядку поділу нерухомого майна відповідачка не запропонувала, а відтак вимоги позову про його поділ суд визнає цілком обґрунтованими та задовольняє їх.

З огляду на те, що в період перебування справи в провадженні суду позивач відчужив належну йому частку у статутному капіталі ТОВ «Експертз», а вимог про стягнення з нього певних сум (компенсації за частину майна (грошових коштів), внесених до статутного капіталу за рахунок спільного майна подружжя, та/або поділ отриманих доходів (дивідендів) відповідачка не заявила, правові підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

ІV. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем були заявлені вимоги на суму 1 473 649,40 грн, за визначеним судом порядком поділу йому виділяється майна на загальну суму 1 434 049,40 грн, а відтак позов задоволено на 97/100 частин від заявлених вимог.

За подання позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 6 306 грн, також ним сплачено 30 грн за одержання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та понесено витрати на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 28 100 грн, що підтверджуються наданими суду доказами, а саме: договором про надання правової допомоги № 06/20 від 18.01.2020; додатком № 1 до цього договору; звітом № 1 про надання правової допомоги від 20.10.2020 на суму 10 700 грн; банківською квитанцією від 11.10.2020 на суму 12 530 грн; звітом № 2 про надання правової допомоги від 28.12.2023 на суму 17 400 грн; меморіальним ордером від 29.11.2021 на суму 6 000 грн; меморіальним ордером від 14.01.2023 на суму 1 600 грн; меморіальним ордером від 28.02.2023 на суму 8 100 грн (т. 1 а.с. 134-135, 136, 137, 138, т. 2 а.с. 70, 71).

Що стосується заявлених до відшкодування витрат позивача на поштові послуги, то такі витрати законодавець не відносить до витрат,пов`язаних з розглядом справи, що цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Судуз даного питання.

У запереченнях на клопотання позивача про розподіл судових витрат, які по суті є клопотанням про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, відповідачка в особі її представника співмірність таких витрат не оспорювала, проте просила покласти усі судові витрати у цій справі на позивача посилаючись на те, що спір про поділ автомобіля «Suzuki Grand Vitara» був відсутній ще до подання позову, а непослідовна поведінка позивача, яка полягає у відчуженні заявленої до поділу частки у статутному капіталі ТОВ «Експертз» та у поданні заяви про збільшення позовних вимог, яка у подальшому не була прийнята судом до розгляду, призвела до необхідності здійснення нею низки процесуальних дій і понесення у зв`язку з цим додаткових витрат.

Правовою підставою вищенаведених вимог є норма частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, якою встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За загальним правилом цивільного судочинства учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (пункт 11 частини третьої статті 2, частина перша статті 44 ЦПК України).

За змістом положень цивільного процесуального закону під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату.

Частиною 2 статті 44 ЦПК України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, серед яких подання завідомо безпідставного позову, заявлення завідомо безпідставного відводу та вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Отже з системного аналізу наведених положень цивільного процесуального закону можна дійти висновку, що необґрунтовані дії сторони як підстава для компенсації здійснених іншою стороною судових витрат передбачають свідомі недобросовісні дії, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Незважаючи на те, що описана стороною відповідача непослідовна поведінка сторони позивача дійсно мала місце, характер таких дій не дає підстав вважати, що вони вчинялись з метою обмеження можливості реалізації чи порушення прав відповідачки або перешкоджання виконання судом завдань цивільного судочинства.

До подання даного позову позивач звертався до відповідачки з пропозицією укласти угоду про поділ майна, у тому числі і двох транспортних засобів (т. 1 а.с. 43).

На таку пропозицію відповідачка не відреагувала, а відтак доводи її представника про завідому безпідставність вимог про поділ транспортних засобів є необґрунтованими.

Водночас заслуговує на увагу факт визнання відповідачкою до початку розгляду справи по суті вимог позивача про виділення йому транспортного засобу вартістю 244 049,40 грн, що у пропорційному відношенні складає 17/100 частин від задоволених вимог (244049,40х100/1434049,40).

За таких обставин для визначення розміру вказаної частини судових витрат позивача (17/100) з метою їх розподілу суд з урахуванням положень статті 142 ЦПК України вбачає підстави для покладення на відповідачку лише половини таких витрат.

97/100 частин від загального розміру судових витрат позивача становить 33 402,92 грн (34521,20/100х97), 17/100 частин від цієї суми - 5 678,50 грн (33402,92/100х17), а відтак суд покладає на відповідачку судові витрати позивача в розмірі 30 563,67 грн (27724,42+2839,25).

Згідно з наданими суду доказами витрати відповідачки на професійну правничу допомогу у цій справі склали 30 000 грн (т. 2 а.с. 89-92), проте ураховуючи, що стороною відповідача не було виконано вимоги частин першої та другої статті 134 ЦПК України щодо подання до суду разом з першою заявою по суті спору (відзивом) попереднього розрахунку суми судових витрат, і на цю обставину посилається сторона позивача у своїх запереченнях (т. 2 а.с. 96-98), суд не знайшов підстав для відшкодування відповідної частини таких витрат за рахунок позивача

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_4 ):

?автомобіль Suzuki Grand Vitara, 2007 року випуску, номер шасі (VIN) НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 244 049 гривень 40 копійок;

?квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,5 кв.м., вартістю 1 190 000 гривень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1915528780000) з одночасним припиненням права власності на зазначену квартиру у ОСОБА_4 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_4 (рнокпп НОМЕР_6 ):

?автомобіль Honda CR-V, 2008 року випуску, номер шасі (VIN) НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 309 904 гривень;

?квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,4 кв.м. вартістю 1 780 000 гривень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1155375980000).

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ корпоративних прав у товаристві з обмеженою відповідальністю «Експертз».

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання відсутнє, адреса проживання: АДРЕСА_9 , рнокпп НОМЕР_4 ) судові витрати в сумі 30 653 гривні 67 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 28.04.2023.