Рішення

від 01.05.2023 по справі 910/2541/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.05.2023Справа № 910/2541/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/2541/23

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "ВЕКТОР-Б"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІФІЛМ-УКРАЇНА"

про стягнення 75141,50 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне виробничо-комерційне підприємство "ВЕКТОР-Б" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІФІЛМ-УКРАЇНА" про стягнення 75141,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договорами-заявками на перевезення вантажу № 2440 від 28.12.2021 та № 2476 від 21.01.2022, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги по перевезенню вантажів у загальній сумі 75141,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 відкрито провадження у справі №910/2541/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.02.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03045, м. Київ, вул.. Набережно-Корчуватська, буд. 136.

07.03.2023 відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 21.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

16.03.2023 через канцелярію суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог належними доказами, оскільки додані до справи докази, оформлені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність». Також, у своєму відзиві відповідач заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу, які поніс позивач та просить відшкодувати за рахунок відповідача.

03.04.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

28.12.2021 між позивачем (за договором - перевізник) та відповідачем було укладено Договір-заявку на перевезення вантажу № 2440, за умовами якого перевізник приймає на себе зобов`язання перевезти вантаж автотранспортом за маршрутом: м. Київ (Україна) - м. Віанен (Нідерланди).

Відповідно до Договору-заявки сума фрахту (вартість перевезення) становить 2070 євро по курсу НБУ на день розвантаження; термін доставки: з 10.01.2022 по 11.01.2022.

Умови оплати: 100% оплати протягом 10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором та здійснив перевезення вантажу за маршрутом: м. Київ (Україна) - м. Віанен (Нідерланди), у період з 31.12.2021 по 11.01.2022, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № б/н від 31.12.2021.

Позивач відповідно до умов Договору-заявки на перевезення вантажу № 2440 від 28.12.2021 виставив відповідачу на оплату рахунок-фактуру № 1938 від 11.01.2022 на суму 64410,00 грн, який відповідач оплатив частково в сумі 50 589,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2060 від 12.01.2022.

Крім того, 21.01.2022 на перевезення вантажу № 2476, за умовами якого перевізник приймає на себе зобов`язання перевезти вантаж автотранспортом за маршрутом: м. Київ (Україна) - м. Віанен (Нідерланди).

Відповідно до Договору-заявки сума фрахту (вартість перевезення) становить 1900 євро по курсу НБУ на день розвантаження; термін доставки: з 01.02.2022 по 02.02.2022.

Умови оплати: 100% оплати протягом 5 банківських днів з дня отримання оригіналів документів на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором та здійснив перевезення вантажу за маршрутом: м. Київ (Україна) - м. Віанен (Нідерланди), у період з 01.02.2022 по 07.02.2022, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № б/н від 26.01.2022.

Позивач, відповідно до умов Договору-заявки на перевезення вантажу № 2476 від 21.01.2022, виставив відповідачу на оплату рахунок-фактуру № 1952 від 07.02.2022 на суму 61321,00 грн, який відповідач не оплатив.

Крім того, на виконання умов договорів-заявок № 2440 від 28.12.2021 та № 2476 від 21.01.2022 позивач 09.05.2022, 04.07.2022 рекомендованими листами, а також 18.02023 листом з описом вкладення надсилав на адресу відповідача оригінали документів, визначених умовами договорів-заявок, а саме: Договір-заявку на перевезення вантажу №2440 від 28.12.2021, акт надання послуг № 1938 від 11.01.2022 та CMR № б/н від 31.12.2021; Договір-заявку на перевезення вантажу №2476 від 26.01.2022, акт надання послуг № 1952 від 07.02.2022 та CMR № б/н від 26.01.2022. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань підписані зі своєї сторони оригінали договорів-заявок № 2440 від 28.12.2021, № 2476 від 21.01.2022 та Актів надання послуг № 1938 від 11.01.2022, № 1952 від 07.02.2022 на адресу позивача не повернув та заборгованість у сумі 75141,50 грн не сплатив.

З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором послуги по перевезенню вантажу в сумі 75141,50 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, укладений між позивачем та відповідачем Договір-заявка №0623 від 14.02.2022 за правовою природою є договором перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону є міжнародним перевезенням вантажів.

До будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, застосовується Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів, яка підписана в м. Женеві 19.05.1956.

Відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (далі-Конвенція) закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.

Відповідно до ст.1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту здійснення перевезення вантажу згідно договорів-заявок № 2440 від 28.12.2021, № 2476 від 21.01.2022 до матеріалів справи надано CMR № б/н від 31.12.2021 та CMR № б/н від 26.01.2022 з відміткою у графі 24 про отримання вантажу одержувачем.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, умови договорів-заявок № 2440 від 28.12.2021, № 2476 від 21.01.2022, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні б/н від 11.01.2022 та від 26.01.2022 є належними та допустимими доказами надання перевізником послуг з міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, наявність відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи , будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з боку замовника відсутні.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з умовами Договору-заявки № 2440 від 28.12.2021, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату за надані послуги протягом 10 банківських днів по отриманню оригіналів документів (Акт, рахунок, оригінал CMR), а за Договором-заявкою № 2476 від 21.01.2022 - 5 банківських днів по отриманню оригіналів документів (Акт, рахунок, оригінал CMR).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Дотримуючись принципу змагальності учасників судового процесу, позивачем надано до матеріалів позовної заяви належні докази надіслання на адресу відповідача оригіналів документів, визначених умовами договорів-заявок, а саме: оригінали договорів-заявок № 2440 від 28.12.2021 у 2-х примірниках, № 2476 від 21.01.2022 у 2-х примірниках та Актів надання послуг № 1938 від 11.01.2022 у 2-х примірниках, № 1952 від 07.02.2022 у 2-х примірниках; CMR № б/н від 31.12.2021 та CMR № б/н від 26.01.2022.

При цьому, відповідач послуги за Договором-заявкою № 2440 від 28.12.2021 оплатив частково в сумі 50 589,50 грн одразу після отримання рахунку-фактури № 1938 від 11.01.2022 за допомогою факсимільного зв`язку.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що належними доказами підтверджено направлення на адресу відповідача (вказану у договорі та заявках) оригіналів документів.

Відповідач, у свою чергу, жодних доказів на підтвердження факту ненадходження на його адресу оригіналів документів суду не надав та належними засобами доказування факт неотримання від позивача послуг з перевезення вантажів не спростував.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем доводів позивача у встановленому законом порядку щодо вартості наданих послуг не спростовано, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 75141,50 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 9300,00 грн, а також стягнути гонорар успіху в сумі 3000,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою копії наступних документів: Договору про правову допомогу від 10.02.2023, укладеного позивачем і адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем; квитанції до прибуткового касового ордера № 05-02 від на суму 9300,00 грн; Акта приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2023, а також оригіналу довіреності, виданої 10.02.2023 Приватним виробничо-комерційним підприємством "ВЕКТОР-Б" на ім`я адвоката Лози В.М.

При цьому, у п. 2.1. Договору про правову допомогу від 10.02.2023 визначено, що довіритель (ПВКП «ВЕКТОР-Б») сплачує повіреному (адвокату Лозі В.М.) винагороду в розмірі 9300,00 грн.

Згідно з п. 2.3. договору, при задоволенні позову повірений отримує премію (гонорар успіху) в сумі 3000,00 грн.

Так, у п.1.1. Договору про правову допомогу від 10.02.2023 та в Акті приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2023, підписаного сторонами, наведено опис правової допомоги, яка надається адвокатом клієнту, а саме: вивчення та огляд документів та інших доказів за їх місцезнаходженням - 4 год. 00 хв.; здійснення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу - 0 год. 15 хв.; аналіз судової практики - 0 год. 30 хв.; проведення арифметичних розрахунків - 0 год. 30 хв.; підготовка пакетів документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви 8 год. 20 хв.; вчинення інших дій необхідних для повного юридичного супроводу справи в суді та на етапі примусового виконання судового рішення - 4 год. 00 хв.

Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що частина послуг адвоката, які наведені в договорі та в акті приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2022 є складовою процесу з підготовки позовної заяви та неповинні окремо оплачуватися. Також відповідач заперечує щодо стягнення гонорару успіху та просить стягнути витрати на послуги адвоката тільки в загальній сумі 3000,00 грн.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу та враховуючи аргументи, наведені відповідачем у відзиві щодо підстав зменшення витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що зазначені в акті послуги адвоката: вивчення та огляд документів та інших доказів за їх місцезнаходженням - 4 год. 00 хв.; аналіз судової практики - 0 год. 30 хв.; проведення арифметичних розрахунків - 0 год. 30 хв. охоплюються фактично однією послугою - підготовкою пакету документів, необхідних для звернення до суду, та підготовка позовної заяви.

Щодо здійснення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, дана послуга взагалі не має жодного документального підтвердження відповідно до матеріалів справи.

Також, в якості послуги адвоката визначено вчинення інших дій, необхідних для повного юридичного супроводу справи в суді та на етапі примусового виконання судового рішення у кількості 4 год. 00 хв. Проте, на момент складання договору та акту приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2022, дана послуга є абстрактною, оскільки на дату складання позовної заяви взагалі неможливо передбачити кількість часу, який буде витрачено на вчинення додаткових процесуальних дій та на етапі примусового виконання судового рішення.

Таким чином, враховуючи відсутність у договорі вартості однієї години роботи адвоката, однак, приймаючи до уваги, що позовну заяву та відповідь на відзив були складені фахівцем з права, суд вважає обґрунтованим до стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 50% від заявленої позивачем суми, а саме - 4650,00 грн.

Щодо "гонорару успіху" у розмірі 3 000,00 грн суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує зазначену судову практику у вирішення питання щодо стягнення "гонорару успіху".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 3 000,00 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, тому у цій частині клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських послуг, з огляду на подані відповідачем заперечення щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката частково в сумі 4650,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІФІЛМ-УКРАЇНА" (ідентифікаційний код 42809272, адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 136) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "ВЕКТОР-Б" (ідентифікаційний код 24840360; адреса: 14027, м. Чернігів, вул. Некрасова буд. 26) заборгованість у сумі 75141 грн 50 коп., судовий збір у розмірі 2684,00 грн та 4650,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 01.05.2023.

Суддя А.І. Привалов