Рішення

від 21.04.2023 по справі 916/3548/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3548/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліна Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В.,розглянувши заяву за позовом Роздільнянської міської ради Одеської області (вул.Муніципальна,17,Роздільна,Роздільнянський район, Одеська область, 67400)

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природоохоронне сервісно - виробниче підприємство "Рідна природа" (вул. Пантелеймонівська,101, кв.30, Одеса, Одеська область,65007, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 19058491)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Державної податкової служби в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, Одеська область, 65044, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43142370)

Третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, Одеська область. 65107, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39765871)

Про розірвання договору, витребування земельної ділянки, та стягнення 87448,29 грн.;

За участю представників -

від позивача - Радіонова Д.А.,довіреність від 15.122022р. № 1123

від Головного управління ДПС в Одеській області- Васильєв О.М., самопредставництво

від відповідача - не прибули

в с т а н о в и в:

21.12.2022р. Роздільнянська міська рада Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою № 1930 від 07.12.2022р. (вх.№ 3667/22) (з додатками) про розірвання договору оренди землі № 401 від 14.12.2018р., зобов"язання відповідача повернути позивачу предмет оренди- земельну ділянку кадастровий номер 5123985200:01:002:0307, скасування державної реєстрації права оренди відповідавча на спірну земельну ділянку, стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за договором оренди землі № 401 від 14.12.2018р. у загальній сумі 87448,29 грн. та судового збору.

Підставою заявленого спору зазначено систематичне невиконання відповідачем умов укладеного договору оренди землі № 401 від 14.12.2018р.

Ухвалою від 26.12.2022р. (а.с.86-88) суд відкрив проваження у справі.

Ухвалою від 28.12.2022р. (а.с.91-93) позовна заява Роздільнянської міської ради Одеської області була залишена без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, оскільки враховуючи, наявність трьох вимог немайнового характеру та однієї вимоги майнового характеру позивач мав сплатити судовий збір в сумі 9924 грн.

04.01.2023р. позивач в якості реагування на ухвалу від 28.12.2022р. у справі № 916/3548/22 надіслав лист від 03.01.2023р. № 16 та позовну заяву (а.с.94-102, 110-128) з урахуванням п.1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України. Вбачається, що позивач виклав позовну заяву у новій редакції - з відмовою від частини позовних вимог в частині скасування державної реєстраціїречового права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське природо-охоронне сервісно-виробниче підприємство "Рідна природа" (код ЄДРПОУ 19058491) на земельну ділянку кадастровий номер 5123985200:01:002:0307, загальною площею 8,0000 га, у тому чсилі 8,0000 га ріллі, за договором орендиземлі № 401 від 14 грудня 2018р., вчинену 22.02.2019р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за номером 30497765.

Згідно з ч.З ст.6 закону «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві й більше вимог немайнового характеру збір сплачується за кожну з них.

Окрім того , Роздільнянською міською радою було подано заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за договором оренди землі № 401 від 14.12.2018р.

Однак ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.09.2022 року (справа № 916/2449/22 суддя Желєзна С.П.) було відмовлено Роздільнянській міській раді Одеської області у задоволенні заяви про видачу судового наказу. Роз`яснено право на звернення до суду у позовному порядку. За подання зазначеної заяви Роздільнянською міською радою було сплачено судовий збір в розмірі 248.10 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПУ України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувану не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. Таким чином сума судового збору порахована з урахуванням вище зазначених підстав та вимог.

Ухвалою від 05.01.2023р.(а.с.103 - 105) суд продовжив розгляд справи № 916/3548/22, ухвалив здійснювати розгляд справи № 916/3548/222 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначив проведення підготовчого засідання на "06" лютого 2023 р., встановив відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов, складеного з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, звернув увагу сторін на положення ст.ст. 74, 80, 81 ГПК України щодо обов`язку доказування, порядку збирання і строків подання доказів, а також порядку їх витребування, повідомив учасників справи про те, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви, пояснення, можливо подати у строк до 06.02.2023р., попередив відповідача про те, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Ухвала від 05.01.2023р. вручена відповідачу - а.с.137.

18.01.2023р. до суду надійшли пояснення третьої особи Головного управління ДПС в Одеській області (а.с.130-134).

Ухвалою від 06.02.2023р. (а.с.149-150) розгляд справи відкладено на клопотання відповідача від 03.02.2023р. (а.с.151).

Ухвалою від 20.02.2023р. (а.с.157-158) розгляд справи призначено на 13.03.2023р.

28.02.2023р. до суду надійшли пояснення третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (а.с.159-168).

Ухвала від 20.02.2023р. належним чином вручена відповідачу - а.с.172.

Станом на 13.03.2023р. від відповідача відзиву по суті заявленого позову не надходило.

В судовому засіданні 13.03.2023р. представник відповідача адвокат Голоденко М.Ю. заявив клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи щодо орендованої земельної ділянки для для встановлення стану цієї земельної ділянки кадастровий номер 5123985200:01:002:0307, її придатності для сільськогосподарського виробництва тощо (а.с.173 - 180).

Дане клопотання розглянуто судом у засіданні 13.03.2023р., у задоволенні клопотання відмовлено, оскільки порушені позивачем питання , викладені у клопотанні, не стосуються предмету спору.

За погодженням з учасниками справи, у присутності представника відповідача, з урахуванням їх міркувань та відсутності будь-яких інших клопотань, ухвалою від 13.03.2023р. (а.с.186-191) суд закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 03.04.2023р.

21.03.2023р. до суду надійшло клопотання третьої особи Головного управління ДПС в Одеській області про заміну сторони правонаступником - Головне управління ДПС в Одеській області ( вул.Семінарська,5, м.Одеса, Одеська область, 65044, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: ВП 44069166) - а.с.192 - 208. Клопотання судом задоволено як законне та обгрунтоване.

30.03.2023р. до суду надійшло клопотання від представника відповідача адвоката Голоденко М.Ю. про відкладення судового засідання,призначеного на 03.04.2023р. (а.с.210-211). Адвокат зазначив, що зайнятий волонтерською діяльністю і перебуває у від"їзді. До клопотання не було додано жодного доказу, який би підтверджував викладене адвокатом.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи невідповідність заявленого представником відповідача клопотання вимогам ст.ст.169 та 170 ГПК України, разом з тим, з повагою до волонтерського руху в України, суд вирішив відкладсти розгляд справи по суті, ухвалою від 03.04.2023р. (а.с.216-218) розгляд справи по суті призначено на 21.04.2023р.

Вбачаєься, що представник відповідача адвокат Голоденко М.Ю. через систему Електронний суд отримав ухвалу від 03.04.2023р., обізнаний про дату та час розгляду справи, що вбачається з тексту його клопотання, що надійшло до суду 20.04.2023р. знову надійшло клопотання від представника відповідача адвоката Голоденко М.Ю. про відкладення судового засідання,призначеного на 21.04.2023р.

Слід зазначити, що по тексту клопотання від 30.03.2023р. та 20.04.2023р. про відкладення розгляду справи майже ідентичні на змістом, адвокат також зазначив, що зайнятий волонтерською діяльністю і перебуває у від"їзді. Знову до клопотання не було додано жодного доказу, який би підтверджував викладене адвокатом, зокрема, доказів зайняття волонтерською діяльністю. Крім того, до клопотання не додано документу, що підтверджують повноважень особи, що її підписала. На підставі викладеного суд не приймає до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду по суті.

Суд зазначає, що з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, усі вищевказані ухвали були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано висновок Європейський суд з прав людини зробив, про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ( Рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

За змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зауважено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Разом із тим необхідно зазначити, що праву особи позивача на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Представник відповідача наведеного не врахував, будь-яких інших заяв щодо розгляду справи, у тому числі клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до статті 197 ГПК до суду не подавав.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв відповідача щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.

Відповідачем не надано відзиву по суті позовних вимог на момент розгляду даної справи по суті. Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч.4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178, ч.5 ст.252 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Спірні відносини регулюється, у тому числі, нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України (далі ГК - України).

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (статті 901, 903 Цивільного кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 стаття 193 Господарського кодексу України).

Нормою ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами. прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі».

Відповідно до ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.1,3,4,9 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї».

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державиій власності.

Земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за адресою: Одеська область. Роздільнянський район, Старостинська сільська рада (за межами населеного пункту), загальною площею 8,0000 га, у тому числі: 8.0000 га ріллі, кадастровий номер земельної ділянки 5123985200:01:002:0307, код використання згідно класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, земельна ділянка є сформованою та може бути об`єктом цивільних прав.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства».

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

14.12.2018р. між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, в особі в.о. начальника Головного територіального управління Держгеокадастру в Одеській області Вербовщука С.Г., що діяв на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.12.2018р. № 146-то. з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідапьністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа», в особі директора Чернеги В.В., що діяв на підставі Статуту, з іншої сторони було укладено договір оренди землі № 401 (далі - Договір).

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право користування (оренди) земельною ділянкою зареєстровано 22.02.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису 30497765).

Відповідно до частини 1 ст.5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

На підставі укладеного договору оренди землі Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» є орендарем земельної ділянки площею 8,0000 га, у тому числі 8,0000 га ріллі, яка розташована в межах Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, кадастровий номер 5123985200:01:002:0307.

Отже, на підставі укладеного договору оренди землі у Орендаря виникло право користування земельною ділянкою (право оренди) та між сторонами виникли майново- господарські зобов`язання на підставі Договору оренди землі.

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» від 16 квітня 2020 року № 562-ІХ Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 12 червня 2020 року № 720-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» створив Роздільнянську міську територіальну громаду (розпочалась децентралізація та створення об`єднаних територіальних громад).

Відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 720-р «Адміністративні центри та території територіальних громад Одеської області» до Роздільнянської міської територіальної громади увійшли Роздільнянська міська рада. Буцинівська сільська рада Роздільнянського району, Кам`янська сільська рада Роздільнянського району, Калантаївська (Кіровська) сільська рада Роздільнянського району, Кошарська сільськарада Роздільнянського району, Понятівська сільська рада Роздільнянського району, Старостинська сільська рада Роздільнянського району, Єреміївська сільська рада Роздільнянського району, Бецилівська сільська рада Роздільнянського району, Новоукарїнська сільська рада Роздільнянського району та Виноградарська сільська рада Роздільнянського району.

15 жовтня 2020 року Президент України підписав Указ № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», відповідно до пп. 1 та пп. 2 п. 1 якого Кабінету Міністрів України було постановлено активізувати діяльність із передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність; опрацювати питання щодо стимулювання оформлення територіальними громадами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, передані з державної власності.

16 листопада 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 13 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», відповідно до пп. 1 та пп. 2 п. 1 якої Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено забезпечити прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності; передачу з 17 листопада 2020 р. земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України. Зазначена постанова запустила механізм повноцінної передачі з державної у комунальну власність земель сільськогосподарського призначення всім без виключення територіальним громадам.

Загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність визначено частиною першою ст.117 Земельного кодексу України, згідно з якою передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Такими суб`єктами є:

- Держгеокадастр відповідно до частини четвертої ст.122 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру»;

- міські, селищні, сільські ради, що представляють територіальні громади, відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

Відповідно до абзацу другого частини першої ст.117 Земельного кодексу України у рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються: кадастровий номер земельної ділянки; її місце розташування; площа; цільове призначення; відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку; обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.

Так, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11 грудня 2020 року № 68-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» було передано Роздільнянській міській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5975,2463 га. у тому числі і земельну ділянку площею 8,0000 га з кадастровим номером 5123985200:01:002:0307.

22.01.2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була внесена інформація щодо власника зазначеної земельної ділянки - Роздільнянська міська рада, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (номер запису 40256623).

Відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Отже спірна земельна ділянка кадастровий номер 5123985200:01:002:0307 площею 8,0000 га, у тому числі: 8,0000 га ріллі, вважається комунальною власністю Роздільнянської міської ради Одеської області, а також до Ради перейшли всі права орендодавця, передбачені вище укладеним договором оренди землі № 401 від 14.12.2018р.

Відтак, Роздільнянська міська рада є правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Одеській області в орендних правовідносинах за договором № 401, а правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва гіраводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні.

Як доводить позивач, на юридичну адресу ТОВ ««Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа»» двічі було направлено повідомлення про зміну власника земельної ділянки, в порядку передбаченому ст. 148-1 Земельного кодексу України, зазначено рахунок для сплати орендної плати, а також запропоновано внести відповідні зміни до укладеного 14.12.2018р. договору № 401, однак представники ТОВ «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа»» до Міської ради щодо внесення відповідних змін до Договору не звертались.

Відповідно до ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плати за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна тата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно до абзацу першого пункту 288.1 ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельно ї д ілян ки.

Відповідно до абзацу першого пункту 287.1 ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.3. статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Отже, з моменту виникнення права користування земельною ділянкою у орендаря виник обов`язок сплачувати плату за землю у виді орендної плати.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного станом на 01.01.2018 року становить 210749,46 грн, яка підлягає щорічній індексації, (п.2.4 Договору)

Договір укладено на строк 7 років (п.3.1 Договору).

Згідно п. 4.1 укладеного договору орендна плата повинна вноситись орендарем у грошовій формі на рахунок Роздільнянської міської ради у розмірі 12,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме 25290.00 грн за один рік та складає 2107,50 грн за один місяць.

Пунктом 4.3. Договору, передбачено, що орендна плата повинна вноситись орендарем не пізніше 28 числа кожного місяця, наступного за звітним, у розмірі, встановленому п. 4.1 Договору за кожен місяць.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Під час проведення розрахунку заборгованості міська рада врахувала, що Законом України від 30.03.2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУЮ-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, п. 52-4 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в новій редакції.

Відповідно до п.52-4 підрозд.10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України не нараховується та не сплачується за період з 01 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Законом України № 2120-ІХ від 17.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», внесено зміни до Податкового кодексу України (доповнено новим підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення») та встановлено, що на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за: земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, земельні ділянки, що розташовані на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Наказом Мінреінтеграції від 25.04.2022 року №75 (в редакції від 26.09.2022 року №217) затверджено оновлений Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до яких віднесено 9 областей та 326 громад (Роздільнянська міська рада Одеської області з моменту винесення даного Наказу в даний перелік не вносилась).

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правіш здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що

належне виконання зобов`язання виявилося неможливіш внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Листом Торгово-промислової палати від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 засвідчено «форс- мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Отже, основною ознакою форс-мажору, або ж обставин непереборної сили, є причинно-наслідковий зв язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Верховний Суд у Постанові від 01.06.2021 року у справі №910/9258/20 та у Постанові від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21, наголосив на тому, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війна з рф не може автоматично означати індульгенцію від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Однак в порушення вимог діючого законодавства та укладеного договору ТОВ «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» з січня 2019 року по вересень 2022 року не сплачував орендну плату за використання землі або сплачував не в повному обсязі, у строк встановлений законом та договором, у зв`язку з цим утворилась заборгованість зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 87448,29 грн.

Відповідно до п.п.8.1.1. Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати.

У зв`язку із порушенням вимог законодавства та систематичним неналежним виконанням умов договору в частині своєчасної та повної оплати за оренду землі відповідно до умов укладеного договору Роздільнянська міська рада Одеської області направила на юридичну адресу ТОВ «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа»» претензію 06.07.2022 року з вимогою погасити суму заборгованості в 20 денний термін з дня отримання претензії, задля досудового врегулювання спору у добровільному порядку. Проте вимоги претензії задоволені не були.

В установлений строк сума заборгованості за вищезазначеним договором оренди землі ТОВ «Рідна природа» сплачена не була

Таким чином загальна сума заборгованості ТОВ «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа» перед Роздільнянською міською радою складає 87448,29 грн.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Отже несплата та несвоєчасна сплата орендної плати позбавила Орендодавця на отримання орендної плати у встановлений у договорі оренди землі строк. Ухилення Орендаря від належного виконання зобов`язань за договором оренди землі є істотним порушенням умов договору, що є підставою для розірвання договору оренди землі на вимогу орендодавця.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п.п.11.2 Договору дія договору припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та Орендаря;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- ліквідації юридичної особи Орендаря;

- смерті фізичної особи-Орендаря та відмови або відсутності спадкоємців Орендаря, а також осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з Орендарем від виконання укладеного договору;

- засудження фізичної особи Орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздатності за рішенням суду та відмови або відсутності членів його сім`ї, а також осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з Орендарем від виконання укладеного договору. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтями 526, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (аналогічне зазначено в ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті З ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

При вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення або несвоєчасного внесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України щодо підстав для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін з підстав істотного порушення договору другою стороною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 912/1386/17, від 22.06.2020 року у справі № 922/2216/19, від 11.10.2017 року № 6-1449цс 17.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Незалежно від того, несплата орендної плати була в повному обсязі або в частині.

Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Такого висновку дійшла об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі 183/262/17 (провадження № 61-41932сво 18).

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 327/163/17, від 13 травня 2021 року у справі № 192/149/17, від 15 січня 2020 року у справі № 709/591/18.

Продовження договірних відноснії з Орендарем, який не виконує договірні умови щодо своєчасної га в повному обсязі сплати орендної плати (несвоєчасна оплата, оплата не в повному обсязі) є недоцільним для Орендодавця. Тому позивач вважає, що є всі підстави для розірвання договору оренди землі № 401 від 14.12.2018р.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Умови використання та повернення земельної ділянки, зазначені в розділах 5 та 6 Договору.

Судом установлено, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором у відповідача утворилася заборгованість зі сплати орендних платежів, відповідачем орендна плата з січня 2019 року по вересень 2022 року включно не сплачувалася, станом на день розгляду справи сума боргу відповідача з орендної плати становить 87 448,29 грн.

Зазначені обставини підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, такі дії відповідача свідчать про систематичну несплату орендарем орендної плати.

Отже Орендар не скористався своїм правом на зменшення суми орендної плати, зміни умов виплати, призупинення дії або розірвання договору оренди і т. ін, а також не довів форс-мажорні обставини та не можливість в зв`язку з цим виконувати умови укладеного Договору, а не дотримався процедури повідомлення Орендодавця про наявні обставини, а тому наявні всі підстави для стягнення з ТОВ «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа»» на користь Роздільнянської міської ради Одеської області суми заборгованості, а також розірвання Договору №401 від 14.12.2018 року та повернення земельної ділянки Орендодавцю.

За умовами договору оренди землі № 401 від 14.12.2018 у розділі 11 сторони погодили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною істотних обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (стаття 31 Закону України «Про оренду землі»).

У частині 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (пункт 6.44 постанови Великої палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

Як установлено судом , відповідач тривалий час належним чином не виконував зобов`язання за договором оренди в частині сплати орендних платежів, у зв`язку із чим допустив прострочення сплати орендної плати, у тому числі більше ніж за 12 місяців поспіль, що за обґрунтованими доводами позивача є істотним порушенням умов договору оренди.

При цьому відповідач не спростував доводів позивача щодо підстав для розірвання договору оренди землі, не надав суду належних і допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджено та встановлено судом.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявність обставин, що свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору оренди землі та є підставою для його розірвання.

Підсумовуючи, суд зазначає наступне. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.. 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди землі № 401 від 14.12.2018 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче «Рідна природа» (код ЄДРПОУ 19058491) та Головним управлінням Держземагентства в Одеській області, правонаступником договірних відносин якого є Роздільнянська міська рада Одеської області (код ЄДРПОУ 33356925) щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 5123985200:01:002:0307, загальної площею 8,0000 га, в тому числі: 8.0000 га ріллі. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ««Одеське природоохоронне сервісно-виробниче «Рідна природа» (код ЄДРПОУ 19058491) повернути Роздільнянській міській раді Одеської області земельну ділянку кадастровий номер 5123985200:01:002:0307, загальної площею 8,0000 га, в тому числі: 8.0000 га ріллі. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) А.01.01 -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4. Стягнутиз Товариства зобмеженою відповідальністю ««Одеське природоохоронне сервісно-виробниче «Рідна природа» (код ЄДРПОУ 19058491) заборгованість за договором оренди землі № 401 від 14 грудня 2018 року за період з 01.01.2019р.по вересень 2022 року на користь Роздільнянської міської ради Одеської області (код ЄДРПОУ 33356925, рахунок для сплати: Отримувач: ГУК в Одеській області/м.Роздільна/18010600 Банк отримувача:Казначейство України (ЕАП) Код отримувача: 37607526 Код платежу: 18010600 р/р UA068999980334179812000015710, Призначення платежу: Орендна плата з юридичних осіб) в сумі 87448,29 грн. ( Вісімдесят сім тисяч чотириста сорок вісім гривень 29 копійок).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче «Рідна природа» (код ЄДРПОУ 19058491) на користь Роздільнянської міської ради Одеської області (код ЄДРПОУ 33356925) витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 7443,00 грн. (Сім тисяч чотириста сорок три) грн. на рахунок: Отримувач: Роздільнянська міська рада Банк отримувача: Державна Казначейська служба України м. Київ, Код отримувача: 33356925, р/р УА358201720344230034000023035.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Південно-Західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України

Повний текст рішення складено та підписано суддею 01 травня 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна