Ухвала

від 27.04.2023 по справі 910/7419/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7419/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробнича фірма «Глобус» (далі - ТОВ «Комерційно-виробнича фірма «Глобус», позивач) -Ліпінський Є.В. (адвокат),

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач, скаржник) - Кондрашова А.О. (самопредставництво),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Побутрембуд» (далі - ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Побутрембуд», третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АМК

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 (головуючий - суддя Щербаков С.А.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 (головуючий - суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.),

у справі №910/7419/21

за позовом ТОВ «Комерційно-виробнича фірма «Глобус»

до АМК,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Побутрембуд»,

про визнання недійсним та скасування рішення АМК.

ВСТАНОВИВ:

1. ТОВ "Комерційно-виробнича фірма "Глобус" звернулося до суду з позовом до АМК про:

- визнання недійсним та скасування рішення АМК (далі - Рішення) в частині визнання ТОВ "Комерційно-виробнича фірма "Глобус" таким, що вчинило порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю;

- визнання недійсним та скасування пункту 2 Рішення АМК, яким накладено штраф на ТОВ "Комерційно-виробнича фірма "Глобус" у розмірі 1 361 259, 00 грн.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, у справі №910/7419/21 позовні вимоги задоволено.

3. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з такого:

- чинним законодавством не заборонено мати у власності корпоративні права та бути працевлаштованим на іншому підприємстві. Разом з тим, оголошення про проведення торгів розміщено замовником 26.09.2018, в свою чергу ОСОБА_1 подано до ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Побутрембуд» заяву про звільнення 18.09.2018 та офіційно звільнено з посади - 01.10.2018. При цьому, суд звертає увагу, що корпоративні права були придбані ОСОБА_1 у червні 2018 року, тобто за 4 місяці до оголошення про проведення торгів, а заява про звільнення із займаної посади у ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Побутрембуд» подана за 8 днів до оголошення торгів;

- Комітетом в оскаржуваному рішенні зазначено, що 16 колишніх співробітників TOB «ВБК «Побутрембуд» введено до штату ТОВ «КВФ «Глобус», проте як вбачається з матеріалів справи, звільнення працівників з TOB «ВБК «Побутрембуд» відбулося до оголошення торгів на закупівлю, а саме на початку вересня 2018 року, в той час як оголошення про проведення торгів було розміщено в кінці вересня 2018, а саме 26.09.2018. Відтак посилання відповідача на перехід працівників між ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Побутрембуд» та ТОВ "Комерційно-виробнича фірма "Глобус" не є підтвердженням узгодженості дій, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції;

- щодо тверджень відповідача про наявність розрахунків та фінансової допомоги між позивачем та третьою особою, суд відзначає, що як встановлено Комітетом в оскаржуваному рішенні, ТОВ «КВФ «Глобус» надало ТОВ «ВБК «Побутрембуд» поворотну фінансову допомогу за договором від 07.03.2018 № 1/БФД у розмірі 50 000, 00 грн, тобто такі кошти були надані третьою особою позивачу задовго до оголошення торгів на закупівлю. Крім того, на момент отримання поворотної фінансової допомоги позивач та третя особа не могли бути конкурентами, оскільки у ТОВ «КВФ «Глобус» був відсутній такий вид діяльності як будівництво житлових, нежитлових приміщень. Таким чином перебування вказаних юридичних осіб у фінансових та господарських відносинах, як до оголошення про проведення торгів, так і після проведення торгів не суперечить приписам чинного законодавства України та не є свідченням узгодженості дій між зазначеними особами. При цьому, наявність певних господарських правовідносин між двома юридичними особами не може свідчити про відсутність між ними конкуренції та про безумовну єдність їх інтересів. Крім того, наявність єдиного господарського договору між суб`єктами господарювання (позивачем та третьою особою), укладеного ще у 2017 році не доводить сталості господарських відносин між такими особами;

- стосовно використання позивачем та третьою особою одних і тих же номерів телефонів, суд зазначає, що у матеріалах справи наявний лист ПАТ «Укртелеком» від 11.01.2021 №158-вих.-80Р731-80D920-2021, відповідно до якого у ПАТ «Укртелеком» відсутні докази фактичного використання номерів телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 саме у господарській діяльності ТОВ «КВФ «Глобус» та/або ТОВ «ВБК «Побутрембуд». Технічна можливість використання абонентського номеру телефону НОМЕР_1 щодо якого надавалися послуги фіксованого телефонного зв`язку за будь-якою іншою адресою, ніж адреса встановленого телефону, відсутня. Крім того, ПАТ «Укртелеком» у вказаному листі повідомлено, що абонентський номер телефону НОМЕР_2 використовувався ВП «Побутрембудматеріали» та був встановлений за адресою м. Київ, вул. Ялинкова, 60/1, з 15.07.2019 за заявою ВП «Побутрембудматеріали» не обслуговується, а також з зазначеної дати не використовується жодним абонентом. При цьому, відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 31.12.2020 №4553/АДВ/26-15-12-01-24, згідно з відомостями ЄДР та даними Єдиного банку даних юридичних осіб, номер телефону ТОВ «КВФ «Глобус»: НОМЕР_3 . Станом на дату надання відповіді в реєстраційних даних ТОВ «КВФ «Глобус» відсутня інформація про номер телефону, а саме: НОМЕР_2 . Таким чином, матеріали справи не містять доказів фактичного використання ТОВ «КВФ «Глобус» номерів телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 під час здійснення господарської діяльності;

- в оскаржуваному Рішенні Комітет вказує про використання ТОВ «КВФ «Глобус» та ТОВ «ВБК «Побутрембуд» однакової версії програмного комплексу для кошторису, проте суд зазначає, що у матеріалах справи наявний лист ТОВ «НВФ «АВК Созидатель» від 27.11.2019 № 11/27/3-И, відповідно до якого останнє повідомило Комітет, що підприємство ТОВ «ВБК «Побутрембуд» придбало послугу на встановлення ПК АВК-5 та послуги з питань визначення вартості будівельних робіт при застосуванні ПК АВК-5 - 20.12.2018 (редакція 3.3.3.1 п`ять інсталяції з підсистемою підрядник) у офіційного дилера Приватного підприємства «Український експертний будівельний центр». В свою чергу, згідно з вказаним листом, ТОВ «КВФ «Глобус» ніколи офіційно не отримувало ліцензію на послуги з встановлення ПК АВК-5 та послуги з питань визначення вартості будівельних робіт при застосуванні ПК АВК-5. Тобто, як вбачається з вищезазначеного листа третя особа придбала офіційну версію комплексу ПК АВК-5 вже після проведення торгів та в редакції, яка є наступною аніж та, що застосовувалися для створення кошторисної документації для участі у торгах від 05.11.2018. Таким чином, на момент проведення торгів, ані ТОВ «КВФ «Глобус», ані ТОВ «ВБК «Побутрембуд» не мали офіційної версії програмного комплексу АВК-5 в редакції 3.3.2.

- Комітетом під час винесення оскаржуваного рішення не доведено наявність змови між позивачем та третьою особою щодо формування цінової пропозиції. У спірному Рішенні відсутні будь-які вказівки про дослідження відповідачем обставин, пов`язаних з формуванням розрахунку цінової складової пропозицій, зроблених кожним з учасників на предмет їх економічного походження, а також відсутні вказівки про дослідження питань статутної діяльності учасників стосовно потенційної можливості реального виконання кожним з них зроблених пропозицій. При цьому під час проведення торгів мала місце цінова конкуренція між учасниками, а перемога в конкурсних торгах стала наслідком запропонованої ціни, яка є основним критерієм оцінки робіт і послуг, для яких існує певний постійно діючий ринок. Таким чином, учасниками торгів запропоновано замовнику різні ціни і останній не був позбавлений можливості обрати іншого переможця або відхилити пропозиції учасників.

- АМК під час розгляду справи неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а висновки, що викладені у спірному Рішенні, не відповідають її обставинам.

4. АМК, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №910/7419/21, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

5. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АМК із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного судів ухвалені без врахування висновків, викладених:

- у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 27.01.2022 у справі №910/16243/20, від 26.05.2022 у справі №910/20099/20 та від 29.11.2023 у справі №910/13451/20, від 11.06.2020 у справі №910/10212/19, від 28.10.2022 у справі №910/20229/20, від 22.10.2019 у справі №910/2988/18, від 05.08.2019 у справі №922/2513/18, від 07.11.2019 у справі №914/1696/18, щодо обов`язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність. Також судом не враховано, що обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності (статті 74, 76- 79, 86 ГПК України);

- у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2022 у справі №910/6356/19, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 05.03.2020 у справі №910/9665/17 щодо того, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (частина перша статті 74 та частина четверта статті 75 ГПК України).

6. Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2023 у справі №910/7419/21, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АМК на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7. ТОВ «Комерційно-виробнича фірма «Глобус» на електронну адресу Верховного Суду подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі -КУЕП) 18.04.2023. Підпис КУЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 19.04.2023. У поданому відзиві відповідач просив Суд касаційне провадження за касаційною скаргою АМК з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

8. Верховний Суд відзначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

10. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

11. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

12. Як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача АМК кваліфіковано за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 пункту та 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у зв`язку з чим на позивача накладено штраф.

13. Предметом касаційного оскарження є рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №910/7419/21, якими визнано недійсними та скасовано пункти Рішення АМК в частині, що стосується позивача.

13.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 27.01.2022 у справі №910/16243/20, від 26.05.2022 у справі №910/20099/20 та від 29.11.2023 у справі №910/13451/20, від 11.06.2020 у справі №910/10212/19, від 28.10.2022 у справі №910/20229/20, від 22.10.2019 у справі №910/2988/18, від 05.08.2019 у справі №922/2513/18, від 07.11.2019 у справі №914/1696/18, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2022 у справі №910/6356/19, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 05.03.2020 у справі №910/9665/17.

14. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/7419/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

15. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

17. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

17.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

17.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

17.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

18. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

19. Так, скаржник, посилаючись, зокрема на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 27.01.2022 у справі №910/16243/20, від 26.05.2022 у справі №910/20099/20 та від 29.11.2023 у справі №910/13451/20, від 11.06.2020 у справі №910/10212/19, від 28.10.2022 у справі №910/20229/20, від 22.10.2019 у справі №910/2988/18, від 05.08.2019 у справі №922/2513/18, від 07.11.2019 у справі №914/1696/18, вказує щодо обов`язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність; при цьому обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності (статті 74, 76- 79, 86 ГПК України);

20. Як вбачається зі змісту судових рішень:

- у справі №915/1889/19 предметом розгляду є рішення АМК, яким визнано дії, зокрема, позивача у вказаній справі порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції;

- у справі №916/2586/20 предметом розгляду є рішення АМК, яким визнано дії, зокрема, позивача у вказаній справі порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50, пункту 1 частини другої статті 6 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції";

- у справі №917/2101/17 предметом розгляду є визнання недійсним правочину щодо переходу права власності.

21. Отже, кваліфікація дій позивача у справах №915/1889/19, №916/2586/20 при прийнятті рішень АМК здійснювалась за іншими статтями (частинами, пунктами статті) Закону, тобто у даних справах інші обставини вчинення правопорушення, інша фактично-доказова база та інша кваліфікація дій позивача. При цьому у справі №917/2101/17 предмет розгляду взагалі не стосується оскаржень рішень АМК. Відтак, з огляду на наведене, дані обставини виключають подібність даних справ зі справою, що переглядається як за правовим регулюванням так і за змістовним критерієм.

22. Предметом розгляду у справах №910/16243/20, №910/20099/20 №910/13451/20, №910/10212/19, №910/20229/20, №910/2988/18, №922/2513/18, №914/1696/18 є рішення АМК, яким визнано дії, зокрема, позивача у вказаних справах антиконкурентними узгодженими й такими, що спотворюють результати торгів, що є порушенням пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону. Водночас Суд відзначає таке.

23. Відповідно до приписів Закону:

- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);

- узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац перший частини першої і частина друга статті 5);

- антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб`єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) (частина третя статті 6);

- положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на: використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників; придбання в інших суб`єктів господарювання або продаж іншим суб`єктам господарювання чи споживачам інших товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб`єктам господарювання чи споживачам (частина перша статті 8);

- до узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі узгоджені дії: призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків; обмежують доступ на ринок інших суб`єктів господарювання; призводять до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів (частина друга статті 8);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);

- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону.

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).

24. Правова позиція стосовно оцінки доказів в справах про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів (пункт 4 частини другої статті 6 Закону) та накладення штрафу, є загальною (універсальною) для такої категорії спорів, сталою та послідовною.

25. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства має індивідуальний характер.

26. Відповідно рішення органу Антимонопольного комітету України, у тому числі, й те, яке стосується притягнення особи до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій з іншими особами (особою), зацікавлена особа має право оскаржити лише стосовно себе. Вимога про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України розглядається судом лише в тих частинах, які стосуються позивача (позивачів) у справі. При цьому встановлені у такій справі обставини не набувають преюдиціального значення у розумінні приписів частини четвертої статті 75 ГПК України для іншої особи (осіб) - відповідача (відповідачів) в антимонопольній справі і ця (особа) має право на оскарження у встановленому законом порядку рішення органу Антимонопольного комітету України у частинах, які стосуються безпосередньо її (див. постанови Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи №910/2193/17, від 20.03.2018 зі справи №913/52/17, від 27.03.2018 зі справи №910/8144/15-г, від 12.06.2018 зі справи №922/5616/15, від 18.12.2018 зі справи №922/5617/15, від 28.01.2020 зі справи №915/1860/18 тощо).

27. При цьому колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, згідно з яким кожна зі справ за участю органів Антимонопольного комітету України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.

28. Верховний Суд акцентує, що в ході касаційного перегляду судових рішень, останній неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

29. Тобто господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.

30. У контексті наведеного, колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №910/16662/21, де відзначено

«Колегія суддів виходить з того, що визначальним у цьому висновку Верховного Суду є те, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству (як одинокий факт) без урахування інших факторів не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Також колегія суддів зазначає, що сукупна оцінка доказів, вказаних АМК у оспорюваному рішенні, може вважатися більш вірогідною для підтвердження узгоджених дій саме позивачем лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які на думку АМК, підтверджують таке узгодження.

Так, за приписами частини третьої статті 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсним його рішень встановлені у Рішенні обставини та докази підлягають оцінці судами виходячи з положень частини третьої статті 86 ГПК України і саме від встановлення відповідних обставин справи на підставі правильної оцінки доказів щодо всебічності, повноти та об`єктивності залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас висновки суду у кожній конкретній справі формуються за результатами оцінки судом фактичних обставин, певної доказової бази на підставі наданих сторонами доказів за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.

Таким чином вирішальну роль при порівнянні щодо визначення подібності має значення застосування судами положень частини третьої статті 86 ГПК України таким чином щоби виключити ймовірнісний характер вірогідності».

31. Так, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім встановленим обставинам справи у відповідності до вимог статті 86 ГПК України у сукупності з іншими доказами та поясненнями сторін та, здійснивши аналіз поведінки саме позивача, як учасника Торгів, у контексті синхронності його дій з іншими учасниками торгів, встановили відсутність обставин, які б переконливо свідчили про обмін під час підготовки до участі у торгах та участі у торгах будь-якою іншою інформацією, крім інформації, що стосується питання ведення господарської діяльності.

31.1. Відтак, ухвалюючи оскаржувані рішення, господарські суди попередніх інстанції оцінили надані докази та доводи сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів (див. пункт 3 даної Ухвали), з урахуванням сталої та послідовної практики Верховного Суду стосовно оцінки доказів в порядку частини другої статті 86 ГПК України, тобто з урахуванням критеріїв допустимості, достовірності, належності та вірогідності.

32. Верховний Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права.

33. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

34. Відтак, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №910/16243/20, №910/20099/20 №910/13451/20, №910/10212/19, №910/20229/20, №910/2988/18, №922/2513/18, №914/1696/18, а також зміст оскаржуваних судових рішень (з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень) за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що хоча і судові рішення у справах ухваленні за схожого правового регулювання, схожого предмета спору і змісту позовних вимог, але вказані справи істотно відмінні від справи, що переглядається за підставами позову і фактично-доказовою базою (зокрема, встановлені обставини продажу корпоративних прав до оголошення проведення торгів) - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що, у свою чергу, свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, що переглядається. А правозастосування статті 86 ГПК України (щодо обов`язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність) відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №910/16662/21.

35. Крім того, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2022 у справі №910/6356/19, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 05.03.2020 у справі №910/9665/17 щодо того, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом та суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (частина перша статті 74 та частина четверта статті 75 ГПК України).

36. Верховний Суд відзначає, що частина перша статті 74 та частина четверта статті 75 ГПК України є нормами процесуального права, які мають загальний характер, і застосування яких залежить від доводів, доказів та обставин справи, та самих процесуальних фактів.

37. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів самостійно встановлювали наявність/відсутність правових підстав для визнання рішення АМК недійсним та його скасування через призму наявності/відсутності у діях саме ТОВ «Комерційно-виробнича фірма «Глобус» складу правопорушення, передбаченого пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону. Тобто суди попередніх інстанцій перевірили дотримання органом АМК вимог законодавства та прийняття ним рішення на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України, та, з урахуванням доводів та меж заявлених позивачем вимог вирішили питання наявності/доведеності/обґрунтованості підстав, передбачених статтею 59 Закону.

37.1. Крім того, Верховний Суд враховує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій не досліджували обставин, встановлених у справі №910/737/21, у контексті приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, та відповідно не покладали такі обставини в основу висновків про доведеність позовних вимог в оспорюваних судових актах у справі №910/7419/21.

38. При цьому саме по собі посилання суду апеляційної інстанції на справу №910/737/21 у контексті оцінки доводів наведених у відзиві на апеляційну скаргу не спростовує вищенаведеного та не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій.

39. Верховний Суд відзначає, що у силу положень статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

40. Отже, доводи касаційної інстанції про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №922/643/19, №910/6356/19, №910/2164/18, №908/156/18, №910/9665/17 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, вказані справи є неподібними до спірних правовідносин, адже суди попередніх інстанцій дійшли власних висновків щодо недійсності Рішення АМК в частині, що стосується саме позивача, на підставі безпосереднього дослідження поданих сторонами доказів, без покликання у цьому контексті на обставини, встановлені у справі №910/737/21.

41. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Рішення АМК.

42. Водночас у сили приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

42.1. Разом з тим, Верховний Суд враховує, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

42.2. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів у силу приписів статті 300 ГПК України.

42.3. Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АМК, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які є неподібними.

43. Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Ухвали та наявні підстави для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішенні, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відтак доводи позивача у цій частині також є прийнятними.

44. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

45. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

46. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

46.1. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

47. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

48. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

49. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

50. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

51. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

52. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

52.1. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

53. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

54. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

54.1. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

55. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №910/7419/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос