Постанова

від 26.04.2023 по справі 645/3095/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26квітня 2023 року

м. Київ

справа № 645/3095/19

провадження № 61-17983св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний реєстратор Харківської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг Бурдюк Ірина Сергіївна, Харківська філія Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг», Комунальне підприємство «Агенція адміністративних послуг», Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора Харківської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг Бурдюк І. С., Харківської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг», Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» (КП «Агенція адміністративних послуг»), Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» (далі - ТОВ «АНСУ») про скасування рішення державного реєстратора

Позов мотивний тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року у справі № 640/21878/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Таврика», реєстраційної служби ТУЮ у Харківській області, ОСОБА_4 визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з фізичної особи ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додаткових угод до нього; визнано припиненим з 12 листопада 201З року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткової угоди до нього № 1 від 10 липня 2008 року, укладених між ПАТ «Банк «Таврика» та фізичною особою ОСОБА_2 ; визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року - квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова залишено без змін.

12 травня 2014 року приватним нотаріусом ХМНО Трощій І. В. прийнято рішення № 12956323 щодо скасування запису про державну реєстрацію обтяжень в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна відносно спірної квартири.

21 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу зазначеної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Шатерніковою Т. М.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24 вересня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Таврика» відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 24 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою від 22 червня 2016 року Вищого спеціалізованого суду України касаційна скарга ПАТ «Банк «Таврика» задоволена частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_5 у справі №640/21878/13-ц залишено без розгляду.

ОСОБА_1 вказаний об`єкт нерухомості в подальшому було передано в іпотеку на користь ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 03 серпня 2016 року.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року у справі № 645/3592/16 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «АНСУ», яке є правонаступником ПАТ АТ «Банк «Таврика», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що був укладений 21 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , та про визнання недійним договору іпотеки від 03 серпня 2016 року, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Однак 16 січня 2019 року група невідомих осіб намагалась захопити належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому встановлено, що державний реєстратор Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бурдюк І. С. 14 грудня 2018 року винесла рішення за № 44622812 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «АНСУ». Також державним реєстратором Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бурдюк І. С. на підставі вказаного рішення було вчинено запис №29456557 про право власності ТОВ «АНСУ» на об`єкт нерухомого майна, з реєстраційним номером 365535363101.

Позивач вважає рішення державного реєстратора і його запис про право власності незаконними, необґрунтованими, які мають бути скасовані, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 21 травня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , до цього часу є чинним і дійсним. Таким чином, оспорюване рішення державного реєстратора винесене всупереч статті 43 Конституції України та статті 317 ЦК України.

Крім того, позивач не має жодного відношення до іпотечного майна, а вказану квартиру він отримав відповідно до чинного договору купівлі-продажу від 21 травня 2014 року. Водночас на ОСОБА_1 будь-яким судовим рішенням обов`язок іпотекодавця щодо вказаної квартири не покладено, а отже будь-які вимоги іпотекодержателя щодо вказаної квартири не можуть стосуватись ОСОБА_1 . На письмову вимогу ТОВ «АНСУ» до ОСОБА_2 про сплату боргу за договором купівлі - продажу квартири ОСОБА_2 було надано ТОВ «АНСУ» відповідь у вигляді заяви про зарахування зустрічних вимог ОСОБА_2 в сумі 6 115 200,00 грн до ТОВ «АНСУ». Також, як вбачається із переліку документів, на підставі яких здійснювалась реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ», у порушення частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», реєстратор не мав документів про оцінку вартості спірної квартири, яка була предметом іпотеки.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

скасувати рішення № 44622812 від 14 грудня 2018 року державного реєстратора Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бурдюк І. С. про державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за ТОВ «АНСУ», код ЄДРПОУ - 36757541;

скасувати вчинений на підставі рішення № 44622812 від 14 грудня 2018 року внесений державним реєстратором Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бурдюк І. С. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 2945655 про право власності ТОВ «АНСУ», код ЄДРПОУ - 36757541, на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , з реєстраційним номером 365535363101.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що скасування судових рішень у справі № 640/21878/13-ц є підставою для збереження первинного запису про державну реєстрацію обтяження предмета іпотеки, тобто запису від 18 грудня 2007 року. Враховуючи, що судове рішення про припинення іпотеки було скасовано, суд вважає, що обтяження майна було збережено на ОСОБА_1 , відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», поширено статус іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до нього перейшло право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки.

З 04 жовтня 2017 року ТОВ «АНСУ» є правонаступником ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року. 12 березня 2018 року ТОВ «АНСУ» направило боржнику ОСОБА_2 та іпотекодателю ОСОБА_1 на адресу спірної квартири дві письмові вимоги, кожному окремо, про усунення порушень кредитного договору № 62/07- ВФЛ від 18 грудня 2007 року. На письмову вимогу ТОВ «АНСУ» до боржника ОСОБА_2 про сплату боргу за договором купівлі-продажу квартири нею 01 листопада 2018 року було надано ТОВ «АНСУ» відповідь у вигляді заяви про зарахування зустрічних вимог ОСОБА_2 в сумі 6 115 200,00 грн до ТОВ «АНСУ». Вказані дії свідчать про те, що боржник ОСОБА_2 була ознайомлена зі змістом письмової вимоги ТОВ «АНСУ» про усунення порушень кредитного договору №62/07- ВФЛ від 18 грудня 2007 року. ОСОБА_1 отримав вказану вимогу 20 березня 2018 року, що підтверджується матеріалами справи, проте відповідь на письмову вимогу ТОВ «АНСУ» не надав та не виконав вимогу.

14 грудня 2018 року, тобто після сплину більше, ніж 30-денного строку, державний реєстратор Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бурдюк І. С. (місце знаходження: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 6, оф. 1) прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ», на підставі якого внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис.

Враховуючи викладене, державний реєстратор Бурдюк І. С. прийняла рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ» відповідно до вимог п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127 (в редакції від 08 грудня 2018 року), статті 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень».

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг Бурдюк І. С., Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг», КП «Агенція адміністративних послуг». Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року в цій частині визнано нечинним.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «АНСУ» про скасування рішення державного реєстратора скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «АНСУ» задоволено частково. Рішення Державного реєстратора Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг Бурдюк І. С. № 44622812 від 14 грудня 2018 року скасовано, право власності ТОВ «АНСУ» на квартиру АДРЕСА_1 припинено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «АНСУ» ОСОБА_1. була направлена письмова вимога про усунення порушень кредитного договору №62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року на адресу спірної квартири: АДРЕСА_3 , ТОВ «АНСУ». Між тим, як вбачається з відомостей реєстру територіальної громади м. Харкова та з копії паспорту ОСОБА_1 , з 16 січня 2008 року він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Позивач заперечував факт отримання вимоги, а банк не довів належними та допустимими доказами протилежного. Доказів того, що вимога направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 - матеріали справи не містять. Вказане свідчить про недотримання ТОВ «АНСУ» умов договору іпотеки та статті 35 Закону України «Про іпотеку», а державним реєстратором вимог п. п. 57,61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Крім того, заслуговують на увагу доводи позивача стосовно суми заборгованості, яку ТОВ «АНСУ» зазначає у вимозі про усунення порушень кредитного договору № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2017 року. Так, заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Таврика» заборгованість за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року у загальної сумі 62 545,71 дол. США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 497 432,30 грн, вирішено питання щодо судових витрат. Згідно вимоги про усунення порушень кредитного договору заборгованість за кредитним договором станом на 15 вересня 2017 року складала 52 979,00 дол. США, з яких 49 754,00 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту, 3 225,00 дол. США - прострочена заборгованість по процентам. Між тим, згідно вимоги, яка була направлена позивачу ТОВ «АНСУ» станом на 04 жовтня 2017 року заборгованість вже склала 67 167,07 дол. США, з яких: 49 754,00 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту; 3 225,00 дол. США - прострочена заборгованість по процентам; 13 324,40 дол. США - заборгованість по сплаті пені по простроченому кредиту; 863,67 дол. США - заборгованість по сплаті пені по простроченим процентам.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Отже, звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення кредитної заборгованості, банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, то з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пені припинилися.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. При цьому пунктом 3 зазначеної статті передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Державного реєстратора Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг Бурдюк І. С. № 44622812 від 14 грудня 2018 року підлягає скасуванню, право власності ТОВ «АНСУ» на квартиру АДРЕСА_1 - припиненню.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року ТОВ «АНСУ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», пункту 61 Порядку державної реєстрації прав па нерухоме майно та їх обтяжень, на час виникнення спірних правовідносин було передбачено обов`язок іпотекодержателя надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення та обов`язковість її отримання боржником та іпотекодавцем у разі їх відмінності. Натомість цими нормами не визначено, що направлення вимоги повинно бути виключно за адресою зареєстрованого місця проживання іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, а тому має вважатися належним повідомленням направлення такої вимоги за адресою предмета іпотеки при умові отримання вимоги іпотекодавцем.

Однак, незважаючи на наявний в матеріалах справи на аркуші 196 тому 2 документ, що підтверджує отримання ОСОБА_8 письмової вимоги ТОВ «АНСУ», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання ТОВ «АНСУ» умов договору іпотеки, приписів статті 35 Закону України «Про іпотеку» та вимог п. п. 57, 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зазначене у сукупності з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 35 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах стосовно того чи може вважатися належним надсиланням іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю за адресою предмета іпотеки і стало підставою для касаційною оскарження.

Суд апеляційної інстанції, мотивуючи підстави для задоволення апеляційної скарги, вказує на невідповідність зазначеного розміру заборгованості у направленій 12 березня 2018 року ТОВ «АНСУ» ОСОБА_8 вимозі про усунення порушень кредитного договору № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року, сумі заборгованості, визначеної рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року. Однак боржником повернуто лише 246,00 дол. США з отриманих 50 000,00 дол. США. Більше жодних дій, спрямованих на виконання зазначеною зобов`язання, ні боржником ОСОБА_2 , ні іпотекодавцем ОСОБА_8 вчинено не було. Зазначене свідчить про відсутність наміру у вказаних осіб належним чином виконувати зобов`язання.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження.

Зазначає, що в порушення статті 35 Закону України «Про іпотеку» вимога про усунення порушень кредитного договору ТОВ «АНСУ» була направлена лише одному іпотекодавцю ОСОБА_1 , але направлена за адресою предмету іпотеки, а не за адресою реєстрації та проживання ОСОБА_1 , тому він не отримував і не міг отримати вказану вимогу.

Вимога і по формі і по її змісту містить суттєві вади, які позбавляють її статусу офіційного документу, яка в силу її недоліків не може бути визнана судом письмовою вимогою, про яку зазначено в частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку», зокрема: вимога викладена не на офіційному бланку ТОВ «АНСУ»; адресована ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , в той час коли ОСОБА_1 зареєстрований і реально проживає за адресою : АДРЕСА_4 ; зазначена у вимозі сума боргу становить 67 167,07 дол. США, в той час коли Фрунзенський районний суд м. Харкова в своєму рішенні від 18 грудня 2020 року вказує, що заборгованість становить 52 979,00 дол. США; містить вимогу сплатити суму заборгованість у гривні, тоді як відповідно до п. 4.4. кредитного договору від 18 грудня 2007 року кредит погашається виключно в доларах США, тобто зміст вимоги суперечив умовам вказаного кредитного договору, укладеного між ПАТ «Банк Таврика» та ОСОБА_2 ; у вимозі не було вказаного валютного рахунку ТОВ «АНСУ», що в принципі унеможливлювало перерахування валютного боргу на користь кредитора; у вимозі сума заборгованості визначена станом на 04 жовтня 2017 року, в той же час вимога пред`явлена до виконання 14 грудня 2018 року, що суперечить частині першій статті 7 Закону України «Про іпотеку»; вимога підписана керівником Харківського регіону Оганезовим Р. А., однак згідно державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців єдиною особою, яка правомочна вчиняти дії від імені ТОВ «АНСУ», є його керівник Кононов І. К.; підпис Оганезова Р. А. не засвідчено; до вимоги не долучена довіреність на право вчинення Оганезовим Р. А. дій від імені ТОВ «АНСУ»; ТОВ «АНСУ» не має жодних документів на підтвердження конкретного розміру кредитної заборгованості боржника ОСОБА_2 . Водночас вимога про усунення порушень кредитного договору на ім`я боржника ОСОБА_2 у порушення статті 35 Закону України «Про іпотеку» їй взагалі не направлялась і в матеріалах справи вона відсутня.

Вказане повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пп. 53-54 постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17.

Таким чином, твердження касаційної скарги ТОВ «АНСУ» про відсутність висновку Верховного Суду з приводу застосування статті 35 Закону України «Про іпотеки» стосовно того, що саме є належним надсиланням вимоги іпотекодавцю, є некоректними, що тим самим повністю спростовує підстави касаційного оскарження ТОВ «АНСУ». Вказане є підставою для закриття касаційного провадження в цій частині касаційної скарги.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду від 18 липня 2011 року у справі № 2-711/11 за позовом ПАТ «Банк «Таврика» не може мати будь-якого доказового значення при розгляді судами цієї справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Таврика». У цій справі не встановлено, яка саме існує конкретна сума заборгованості ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором і жодні документальні докази її розміру в матеріалах справи відсутні, що також встановлено і оскаржуваною постановою апеляційного суду від 22 вересня 2021 року. А між тим, відповідно до висновків Верховного Суду саме ці обставини мають першочергове значення у випадку стягнення на предмет іпотеки.

Окрім того, ТОВ «АНСУ» за подання касаційної скарги сплатило лише 1 816,00 грн судового збору, однак мало сплатити 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. А оскільки ОСОБА_1 за подання своєї позовної заяви з урахуванням її уточнень сплатив судовий збір у розмірі 1 536,80 грн ( том № 1, арк. с. 1 ; том № 2, арк. с. 1), то відповідно ТОВ «АНСУ» зобов`язане було сплатити за подання касаційної скарги 3 073,00 грн. Вказане спричинило при поданні ТОВ «АНСУ» касаційної скарги порушення ним вимог пункту 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України, що тим самим зобов`язувало суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без руху відповідно до статей 393, 185 ЦПК України. Натомість Верховний Суд безпідставно відкрив касаційне провадження та своєю ухвалою від 24 листопада 2021 року зупинив дію постанови Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, що взагалі то допускається як винятковий захід і при наявності вкрай поважних причин, про зазначено в ухвалах Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі №826/7778/17, від 02 грудня 2021 року у справі № 240/8578/20, від 02 липня 2021 року у справі № 712/15327/19, від 02 липня 2021 року у справі №759/5454/19. При тому, що стаття 129-1 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, взагалі передбачає обов`язковість судових рішень без жодних винятків. Враховуючи, що в клопотанні ТОВ «АНСУ» про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року не викладено жодних дійсно поважних причин для зупинення її дії та враховуючи недоліки касаційної скарги ТОВ «АНСУ, у Верховного Суду є підстави для поновлення дії постанови Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі; зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «АНСУ» про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що між ОСОБА_2 та АТ «Таврика» був укладений кредитний договір № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року, відповідно до умов якого боржнику було надано кредит у розмірі 50 000,00 доларів США, на строк до 18 грудня 2012 року зі сплатою процентів 17,50 % річних від суми наданого кредиту.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором між банком та боржником було укладено договір іпотеки, посвідчений 18 грудня 2007 року приватним нотаріусом ХМНО Швидкіною О. О., відповідно до якого у забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором Іпотекодавець (на той час ОСОБА_2 ) передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Внесено запис про державну реєстрацію обтяження предмета іпотеки.

Відповідно до пункту 6.7 договору іпотеки, право вибору способу задоволення вимог Іпотекодержателя, встановлених пунктом 6.5 цього договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить Іпотекодержателю. Пунктом 6.1. договору іпотеки передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання, та/або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 6.4. договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; за рішенням суду; згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя згідно з п.6.5.1., 6.5.3. цього договору. У пункті 6.5 договору іпотеки передбачено способи задоволення вимог Іпотекодержателя. Так, згідно до підпункту 6.5.1, у випадку невиконання Іпотекодаєцем та\або Боржником письмової вимоги Іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або Кредитним договором у встановлений Іпотекодержателем строк такі вимоги Іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки, згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно Закону України «Про іпотеку», який є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору Іпотеки, який в цьому, випадку є правовстановлюючим документом, в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «БАНК» ТАВРИКА» заборгованість за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18грудня 2007 року у загальній сумі 62 545,71 дол. США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ (1 дол. США = 7,9531 грн. станом на 13.12.2010 р.) становить 497 432,30 грн., вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року по справі № 640/21878/13-ц визнано припиненим з 12 листопада 2013 року у зв`язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов`язання ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором №62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додаткових угод до нього, в частині заборгованості за кредитом у загальному розмірі 499 252,30 грн. Визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додаткових угод до нього. Визнано припиненим з 12 листопада 2013 року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткової угоди до нього, укладених між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_2 . Визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року - квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова залишено без змін.

14 травня 2014 року на підставі постанови державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Згоннік Л. М. про звільнення майна з-під арешту було скасовано запис про державну реєстрацію обтяження предмета іпотеки.

21 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу зазначеної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Трощій І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1435. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою від 22 червня 2016 року Вищого спеціалізованого суду України рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи № 640/21878/13-ц позов ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Таврика», реєстраційної служби ТУЮ у Харківській області, ОСОБА_4 про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити певні дії - залишений без розгляду .

04 жовтня 2017 року за Договором № 62/07-ВФЛ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги ПАТ «Банк «Таврика» передало ТОВ «АНСУ» право грошової вимоги за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня .2007 року, а також за договором від 04 жовтня 2017 року про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Скульською Т. А., ПАТ «Банк «Таврика» передало ТОВ «АНСУ» право вимоги за іпотечним договором від 18 грудня 2007 року. З 04 жовтня 2017 року ТОВ «АНСУ» є правонаступником ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року.

Згідно розрахунку ТОВ «АНСУ» розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року станом на 15 вересня 2017 року складав 52 979,00 доларів США, з яких: 49 754,00 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту, 3225,00 доларів США - прострочена заборгованість по процентам.

12 березня 2018 року ТОВ «АНСУ» направило боржнику ОСОБА_2 та іпотекодателю ОСОБА_1 на адресу спірної квартири: АДРЕСА_3 , дві письмові вимоги, кожному окремо, про усунення порушень кредитного договору № 62/07- ВФЛ від 18 грудня 2007 року (т. 2 а. с. 196-197), відповідно до якої станом на 04 жовтня 2017 року боржник порушив зобов`язання за кредитним договором та має несплачену у строк заборгованість перед банком у розмірі 67 167, 07 доларів США, з яких: 49 754 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 3225 доларів США - прострочена заборгованість по процентам; 13324, 40 доларів США - заборгованість по сплаті пені по простроченому кредиту; 863,67 доларів США - заборгованість по сплаті пені по простроченим процентам. Порушення боржником своїх зобов`язань за кредитним договором є підставою для ініціювання банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

На письмову вимогу ТОВ «АНСУ» до ОСОБА_2 про сплату боргу було надано відповідь у вигляді заяви про зарахування зустрічних вимог ОСОБА_2 в сумі 6 115 200 грн. до ТОВ «АНСУ».

ОСОБА_1 отримав вказану вимогу 20 березня 2018 року, проте відповідь на письмову вимогу ТОВ «АНСУ» не надав та не виконав вимогу.

Позивач заперечував факт отримання вимоги. Згідно відомостей реєстру територіальної громади м. Харкова та копії паспорту ОСОБА_1 з 16 січня 2008 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Доказів того, що вимога направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 - матеріали справи не містять.

14 грудня 2018 року, після сплину більше ніж 30-денного строку, державний реєстратор Харківської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бурдюк І. С. (місце знаходження: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 6 оф. 1) прийняла рішення № 44622812 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ», на підставі якого внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 2945655 про право власності ТОВ «АНСУ» на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 з реєстраційним номером №365535363101. Державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ» проведена на підставі наданих документів: вимоги № 19/27 від 12 березня 2018 року про усунення порушень, договір про відступлення прав вимоги №62/07 ВФЛ від 04 жовтня 2017 року, договір про відступлення прав за Договором Іпотеки № 3167 від 04 жовтня 2017 року, Договір 1 № 5822 від 10 липня 2008 року та Договір іпотеки № 3071 від 18 грудня 2007 року.

Вартість квартири, загальною площею 55,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка є предметом іпотеки, відповідно до звіту від 14 грудня 2018 року з незалежної оцінки майна, складає 615 288,00 грн (т. 1 а. с. 76), що не перевищує суму заборгованості.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року у справі № 645/3592/16 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «АНСУ», яке є правонаступником ПАТ АТ «Банк «Таврика», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що був укладений 21 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 та про визнання недійним договору іпотеки від 03 серпня 2016 року, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Судом зроблений висновок про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо припинення іпотеки та про поширення на ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи те, що до нього перейшло право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки. З урахуванням цього належним способом захисту прав іпотекодержателя має бути звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про іпотеку», а не позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Як встановлено судовим розглядом новим власником спірної квартири ОСОБА_1 вказаний об`єкт нерухомості в подальшому було передано в іпотеку на користь ОСОБА_6 на підставі договору іпотеки від 03 серпня 2016 року. На момент укладення вказаного правочину відповідні судові рішення про визнання припиненим договору іпотеки від 18 грудня 2007 року між АТ "БАНК "ТАВРИКА" та ОСОБА_2 , визнання відсутнім у АТ "БАНК "ТАВРИКА" права на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року було скасовано постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року. Іпотекодержатель ПАТ «БАНК ТАВРИКА» згоди на передачу цього майна в наступну іпотеку не надавав. Тому прав іпотекодержателя за договором іпотеки ОСОБА_6 не набула в силу нікчемності зазначеного договору від 03 серпня 2016 року, яка встановлена статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина п`ята статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що «умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/20 (провадження № 61-4590св21) зазначено, що «на момент проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Поліс» (01 листопада 2016 року) завершився 30-денний строк з моменту отримання іпотекодавцем та боржником зазначеної вимоги, однак порушення кредитного зобов`язання не було усунуто, борг не сплачено. Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення приватного нотаріуса про проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за ТОВ «ФК «Поліс» від 01 листопада 2016 року, за індексними номерами 32158949, 32158555, суди попередніх інстанцій виходили із того, що письмова вимога про усунення порушень не містила інформації про вартість предмета іпотеки, а також не конкретизовано в який саме спосіб іпотекодержателем планується провести звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, суди не вказали, якими чинними нормативно-правовими актами передбачені вимоги до змісту вказаного листа про усунення порушень, зокрема щодо зазначення у ньому вартості предмета іпотеки. При цьому є помилковим висновок судів про те, що у вимозі не конкретизовано, в який саме спосіб іпотекодержателем планується звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у ній прямо зазначено про те, що у разі невиконання вимоги кредитор зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття предмета іпотеки у власність нового кредитора за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності (а. с. 185, т. 1). Посилання судів на те, що розмір заборгованості, зазначений у вказаній вимозі, є більшим за розмір заборгованості, стягнутим за рішенням суду, що також є підставою для скасування рішення приватного нотаріуса, помилкові, оскільки при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється. Таке передбачено у разі вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, а не здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, як помилково вважали суди. Крім того, за змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Водночас позивачами не надано доказів виконання умов договору та відсутності у них перед банком кредитної заборгованості та не спростовано доводів відповідача про невиконання ними рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2010 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 08 червня 2022 року у справі № 757/39546/20-ц (провадження № 61-21280св21) вказано, що «суди при задоволенні позовних вимог вважали, що з урахуванням того, що у відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про усунення порушення кредитного зобов`язання, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, відсутня оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя, що є істотною обставиною і повинно погоджуватися з власником майна, а також необґрунтована сума заборгованості за кредитним договором, то відсутні підстави для набуття іпотекодержателем ТОВ «ФК «Факторинг та кредитування» права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації такого права на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», інші вимоги є похідними, атому позов підлягає задоволенню; суди не врахували, що в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку; судами встановлено, що: 04 листопада 2019 року ТОВ «ФК «Факторинг та кредитування» направило на поштову адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення (номер відправлення 0102416133899). У листі начальника відділення поштового зв`язку № 24 Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» від 21 квітня 2020 року вказано, що поштове відправлення № 0102416133899, направлене ТОВ «ФК «Факторинг та кредитування» було вручено - 07 листопада 2019 року адресату ОСОБА_1 . Згідно листа АТ «Укрпошта» від 23 квітня 2020 року поштове відправлення № 0102416133899 від 04 листопада 2019 року на адресу ОСОБА_1 надійшло до відділення поштового зв`язку № 24 м. Київ та було вручено адресату 18 листопада 2019 року під підпис. Відповідно до трекінгу відправлень Укрпошта, поштове відправлення № 0102416133899 вручено «особисто» у відділенні: 01024 місто Київ, 18 листопада 2019 року. Таким чином, встановивши, що вимога про усунення порушення (номер відправлення 0102416133899) була вручена ОСОБА_1 , суди зробили помилковий висновок про недотримання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Як наслідок необґрунтованим є висновок судів про відсутність відомостей про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про усунення порушення кредитного зобов`язання, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності; суди не звернули уваги, що при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється. Крім того, за змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя; відповідачем разом із відзивом на позовну заяву долучено до матеріалів справи копію звіту № 18-191209-011 від 09 грудня 2019 року про грошову оцінку земельної ділянки, яка є предметом іпотеки (Т. 1, а. с. 218-223). Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи відомостей про оцінку майна - предмету іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя. За таких обставин суди зробили неправильний висновок про наявність підстав для задоволення позову. Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

апеляційний суд не врахував, що стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає;

суд першої інстанції встановив, що боржник ОСОБА_2 та іпотекодавець ОСОБА_1 отримали вимогу про усунення порушення основного зобов`язання у березні 2018 року, яку не виконали; докази виконання зобов`язання за кредитним договором та відсутності кредитної заборгованості позивач та боржник (третя особа) не надали; документи, передбачені п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, були надані державному реєстратору; 14 грудня 2018 державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ»; вартість квартири визначена звітом з незалежної оцінки майна від 14 грудня 2018 року та складає 615 288,00 грн, що не перевищує суму заборгованості. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що державний реєстратор прийняла рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «АНСУ» відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень»;

апеляційний суд вказаний висновок суду першої інстанції не спростував та не врахував, що направлення вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки; фактичне отримання іпотекодавцем такої вимоги свідчить про її належне надсилання; презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що не направлення такої вимоги за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 свідчить про недотримання ТОВ «АНСУ» умов договору іпотеки та статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки фактичне отримали вимоги про усунення порушення основного зобов`язання 20 березня 2018 року (а. с. 196 т. 2)ОСОБА_1 не спростував;

апеляційний суд не звернув уваги, що при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється. Крім того, за змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.Тому посилання апеляційного суду лише на розбіжності щодо суми заборгованості, зазначених у вимозі про усунення порушень кредитного договору від 18 грудня 2017 року та яка встановлена заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року, є помилковим.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову в оскарженій частині, тому апеляційний суд скасував судове рішення, яке в цій частині відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

Тлумачення пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що для закриття касаційного провадження згідно вказаного пункту необхідна одночасна наявність двох підстав: 1) Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі та 2) суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про скасування оскарженої постанови апеляційного суду, висновки якого не відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, то клопотання позивача слід залишити без задоволення.

Щодо судових витрат

Колегія суддів відхиляє доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, що ТОВ «АНСУ» сплатило судовий збір при поданні касаційної скарги в меншому розмірі, ніж передбачено законом, оскільки аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржена в частині задоволеної однієї позовної вимоги немайнового характеру.

За подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову - 2019 рік) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 768,40 грн.

Таким чином, за подання касаційної скарги ТОВ «АНСУ» мало сплатити 1 536,80 грн (768,40 х 200 %) судового збору, а відповідно до платіжного доручення №1445 від 02 листопада 2021 року ТОВ «АНСУ» сплатило 1 816,00 грн.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу ТОВ «АНСУ», тому покладає судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в сумі 1 536,80 грн на ОСОБА_1 .

Щодо клопотання ОСОБА_1 про поновлення дії постанови апеляційного суду

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

У частині першій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що вирішення питання щодо необхідності (наявності підстав) зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії належить до повноважень суду касаційної інстанції та застосовується до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки постанова Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в оскарженій частині підлягає скасуванню, не підлягає поновленню дія зазначеної постанови, яка зупинена ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності скасувати.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року про відмову у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині залишити в силі.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» 1 536,80 грн судових витрат на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук