Постанова

від 01.05.2023 по справі 489/7573/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.05.23

22-ц/812/326/23

Провадження № 22-ц/812/326/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 квітня 2023 року м. Миколаїв

справа № 489/7573/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Апарату Верховної Ради України

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 23 грудня 2022 року суддею Рум`янцевою Н.О. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 23 грудня 2022 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Апарату Верховної Ради України

про захист трудових прав,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Апарату Верховної Ради України з позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані 43 календарних дні щорічної основної відпустки та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Позивачка посилалася на те, що з 12 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року, та з 06 листопада 2018 року по 29 серпня 2019 року працювала на посаді помічника консультанта народного депутата України ОСОБА_2 . За вказані періоди нею не використано 18,5 та 24,5 календарних днів щорічної основної відпустки, відповідно. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. Крім цього, посилалася на порушення відповідачем обов`язку повністю розрахуватися з працівником при його звільненні та вказувала на своє право з цих підстав на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Правом подання відзиву на позовну заяву Апарат Верховної Ради України не скористався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2022 року позов задоволено, Апарат Верховної Ради України зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсаціюза невикористані43календарні дніщорічної основноївідпустки заперіод роботина посадіпомічника-консультантанародного депутатаУкраїни та середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та Апаратом Верховної Ради України регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки», оскільки вони не врегульовані нормами спеціального законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник Апарату Верховної Ради України Романюк Т.В. просив рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір пов`язаний з проходженням позивачкою патронатної служби.

Також апелянт зазначав, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, що є підставою для його скасування.

Наголошував на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України, зазначаючи що Апарат Верховної Ради України є неналежним відповідачем у справі.

Вказував на те, що трудовий договір між Апаратом Верховної Ради України та ОСОБА_3 не укладався, помічники-консультанти народних депутатів України не здійснюють жодних обов`язків на виконання повноважень Апарату і не звітують про виконану роботу на посаді помічника-консультанта народного депутата України перед Апаратом; призначаються на посаду на строк повноважень народного депутата України, припинення повноважень народного депутата є підставою для звільнення його помічників-консультантів на підставі пункту 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Зазначав, що саме депутат є безпосереднім керівником стосовно своїх помічників-консультантів, який самостійно визначає їхню кількість, посадові обов`язки, напрями діяльності, а також особисто розподіляє виділений йому Верховною Радою місячний фонд заробітної плати помічників-консультантів, визначає вид та розмір виплат, приймає рішення щодо надання відпусток, матеріальної допомоги та виплати компенсацій, тощо, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність у Апарата Верховної Ради України статусу роботодавця.

Також апелянт посилався на те, що у зв`язку з повним використанням народними депутатами України розподіленого фонду, у Апарата Верховної Ради України не було правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за всі календарні дні невикористаної основної щорічної відпустки, а тому вважає, що розрахунок з позивачкою при її звільненні був проведений у повному обсязі та в межах фонду оплати праці помічників-консультантів.

Крім зазначеного вище, апелянт вказував на те, що з розрахункових листів за вересень 2017 року вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано 7108,26 грн. компенсації за невикористану відпустку, а з розрахункового листа за серпень 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала грошову виплату у розмірі 9523,81 грн.

Також апелянт вважав за можливе зменшити розмір передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування, врахувавши принципи розумності, справедливості та пропорційності.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилалася на безпідставність доводу про доцільність розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки Окружним адміністративним судом м. Києва було закрито провадження у справі за її аналогічним позовом, пред`явленим за правилами КАС, з посиланням на те, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Ця ухвала постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року була залишена без змін.

Інші пояснення, викладені у відзиві, є аналогічними доводам позовної заяви, та містять посилання на практику судів вищої ланки.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції брали участь представник відповідача, який просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі та представник позивача, який не визнав доводи апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що з 12 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року, та з 06 листопада 2018 року по 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 працювала помічникомконсультантом народного депутата України ОСОБА_2 (патронатна служба) (а.с. 75).

Зазначена обставина вказує на те, що ОСОБА_1 працювала в Апараті Верховної Ради України без поширення на неї дії Закону України про «Державну службу».

За період роботи ОСОБА_1 не виплачено компенсації за невикористану відпустку за 43 календарних дні загалом.

Позиція апеляційного суду

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку у період з 01 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року не підлягає розгляду в порядку норм КАС, оскільки в цей період дія Закону України «Про державну службу» на позивача не розповсюджувалась.

Втім, вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування ухваленого у справі рішення із закриттям провадження у справі з наступних підстав.

Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Ст. 4 ЦПК України гарантується, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 19 КАС України - юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Згідно із п.17 ч.1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна службавдержавнихорганах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, згідно положень КАС України у редакції з 15 грудня 2017 року, тобто чинній на час звільнення позивача з посади та розгляду справи, у зміст поняття "публічна служба" було включено також патронатну службу в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4).

Посада помічника-консультанта прямо віднесена законодавством до посад публічної служби. Так, згідно ст. 92 Закону України «Про державну службу» № 889-УІІІ від 10 грудня 2015 року до посадпатронатноїслужбиналежать посади радників,помічників,уповноваженихтапрес-секретаряПрезидентаУкраїни,працівниківьсекретаріатівГолови ВерховноїРадиУкраїни,йогоПершогозаступника тазаступника,працівниківпатронатнихслужб Прем`єр-міністраУкраїнитаінших членівКабінетуМіністрівУкраїни, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що як на час звільнення позивача з посади, так і на час розгляду справи судом, патронатна служба в державних органах є публічною службою, в тому числі на посадах помічників-консультантів народних депутатів України.

Необхідність встановлення того, чи відноситься патронажна служба до державної служби була актуальною до внесення Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017року, який набрав чинності з 15 грудня 2017р., змін до КАС України, оскільки в попередній редакції КАС України, зокрема, п.15 ч.1 ст. 15 КАС України було передбачено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державнаслужба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З 15 грудня 2017р. те, що патронатна служба в державних органах є публічною службою, а також те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, прямо зазначено в п.17 ч.1 ст.4 та п.2 ч.1 ст. 19 КАС України, що свідчить про те, що в законі є пряма вказівка на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За такого, відсутня необхідність для визначення того, чи виник спір у даній справі з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, перевіряти такі критерії відповідності, як: чи проходила особа конкурс на зайняття вакантної посади; чи складала така особа присягу посадової особи; чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного.

Предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога помічника-консультанта народного депутата України про стягнення компенсації за невикористану відпустку, яка не була йому виплачена при звільненні, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на вказане, можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні не тільки не виключається застосування відповідних норм КЗпП та Закону України «Про відпустки», а навпаки є необхідним.

ЗдовідкиАпарату ВерховноїРадиУкраїни(а.с.75)вбачається,щоз 12січня 2017року по31серпня 2017року таз 06листопада 2018року по29серпня 2019року ОСОБА_1 працювала помічникомконсультантомнародного депутатаУкраїни ОСОБА_2 (патронатнаслужба)без поширеннядії Закону України «Про державну службу».

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №368/561/19 зазначила, що 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, згідно з яким КАС України викладений у новій редакції. У юрисдикції адміністративного суду залишився розгляд спорів про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19). Однак перелік видів діяльності, які охоплюються поняттям публічної служби, був розширений, зокрема, за рахунок патронатної служби в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Тому спори про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, розгляд яких ініційований з 15 грудня 2017 року, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки позивач подав до суду позов після 15 грудня 2017 року, що і є ініціюванням розгляду спору, то колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки даний спір пов`язаний із проходженням позивачем патронатної служби на посаді помічника-консультанта народного депутата України, тобто із проходженням публічної служби, дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Пункт перший частини першої статті 255 ЦПК України передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття провадження в справі.

Матеріали справи свідчать про те, що Окружним адміністративним судом м. Києва було закрито провадження у справі за аналогічним позовом ОСОБА_1 , пред`явленим за правилами КАС, з посиланням на те, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Ця ухвала постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року була залишена без змін.

Проте, як вбачається з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021, підставою закриття провадження слугувало те, що в зазначений період на позивача не поширювалась дія Закону України «Про державну службу», тобто аналізується період роботи позивача помічником-консультантом, а не час звернення до суду з вказаним позовом. Отже, провадження в справі закрито з інших підстав, справа відноситься до категорії тих, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відтак зазначена обставина не перешкоджає позивачу звернутись за захистом своїх порушених прав до суду адміністративної юрисдикції.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким провадження в справі закрити.

Згідно ч.1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п.1 ч.1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Тому колегія суддів вважає необхідним роз`яснити позивачу те, що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а також наявність у нього права для звернення до суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом 10 днів з дня отримання даної постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2022 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, та у неї наявне право звернення до апеляційного суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом 10 днів з дня отримання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

---------------------------------

Повну постанову складено 1 травня 2023 року