Постанова

від 25.04.2023 по справі 689/1220/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 689/1220/21

Провадження № 22-ц/4820/750/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Заворотна А.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Луценка Р.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Віталія» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «Віталія» на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2023 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Віталія» (далі - СФГ «Віталія») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

ОСОБА_1 зазначив, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 №883094 від 4 квітня 2005 року він є власником земельної ділянки площею 2,305 га, кадастровий номер 6825889600:02:010:0017, розташованої на території колишньої Ясенівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - земельна ділянка). 20 червня 2007 року сторони нібито уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого він передав СФГ «Віталія» у строкове платне користування земельну ділянку строком на 49 років. Цей договір зареєстрований у Державному реєстрі земель за №040776500132. Позивач не укладав із СФГ «Віталія» договір оренди земельної ділянки та не підписував указаний договір. Оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, то цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а його умови не регулюють спірні відносини. Земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні СФГ «Віталія» без будь-яких правових підстав, а її зайняття відповідачем треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Відтак у порядку задоволення негаторного позову СФГ «Віталія» зобов`язане повернути позивачу земельну ділянку.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення йому цієї ділянки із чужого незаконного володіння СФГ «Віталія».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2023 року позов задоволено.

Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 2,305 га, кадастровий номер 6825889600:02:010:0017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1042376468000.

Повернено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,305 га, кадастровий номер 6825889600:02:010:0017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1042376468000, з незаконного володіння СФГ «Віталія», що здійснювалось на підставі договору оренди земельної ділянки (договору оренди землі б/н) від 20 червня 2007 року (зареєстрований у Ярмолинецькому відділі Хмельницької регіональної філії ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 червня 2007 року за №040776500132; номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 43335174 від 3 серпня 2021 року).

Стягнено з СФГ «Віталія» на користь ОСОБА_1 908 грн судового збору, 3 775грн 42 коп. витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не підписував примірник договору оренди земельної ділянки, на підставі якого СФГ «Віталія» зареєструвало своє речове право на спірну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки, внаслідок чого цей договір є неукладеним, а порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом повернення йому земельної ділянки з незаконного володіння СФГ «Віталія». Звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та отримання ним орендної плати за цим договором не свідчать про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а рішення суду в адміністративній і цивільній справах не встановлюють факт належності позивачу підпису на договорі.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі СФГ «Віталія» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що СФГ «Віталія» та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки з дотриманням вимог закону щодо форми правочину та вільного волевиявлення його учасників. Сторони виконували умови договору оренди земельної ділянки, зокрема СФГ «Віталія» використовувало за призначенням земельну ділянку та вносило орендну плату за неї, а ОСОБА_1 приймав орендну плату. Крім того, факт укладення СФГ «Віталія» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки встановлено рішенням суду в іншій цивільній справі, а позивач не довів належними і допустимими доказами непідписання ним цього договору. Твердження ОСОБА_1 про неукладення договору оренди земельної ділянки не відповідає його попереднім заявам і поведінці та є недобросовісною дією, внаслідок чого судом мала бути застосована доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Також суд неправомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами 1, 2, 5 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі (далі - ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції не з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, не застосував норми статей 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 14, 18, 20 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV), не врахував положень статей 81, 82 ЦПК України.

У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

На підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 №883094 від 4 квітня 2005 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки.

20 червня 2007 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 передав СФГ «Віталія» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років із внесенням орендарем орендної плати у грошовій та натуральній формі та розмірі: зерно - 300-500 кг по собівартості, яка складається на момент розрахунків з орендодавцем, оранка городу, солома. Тоді ж Ярмолинецький відділ Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєстрував цей договір у Державному реєстрі земель за №040776500132.

За актом про передачу та прийом земельної ділянки від 20 червня 2007 року, який згідно прикінцевих положень до договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року є невід`ємною частиною договору (т. 1 а.с. 219), ОСОБА_1 передав СФГ «Віталія» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3 серпня 2021 року державний реєстратор Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області зареєстрував право оренди земельної ділянки СФГ «Віталія» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 43335174; рішення про державну реєстрацію права від 5 серпня 2021 року індексний номер 59668594).

Пунктом 39 договору оренди земельної ділянки визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Цей договір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію, - в Ярмолинецькому районному відділі Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

До 2013 року (до зайняття земельної ділянки Приватним підприємством «ГВМ-Агро) сторони виконували зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року, зокрема СФГ «Віталія» використовувало за призначенням земельну ділянку та вносило орендну плату за неї, а ОСОБА_1 отримував орендну плату.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, у справі №822/2822/17 адміністративний позов СФГ «Віталія» задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права Приватного підприємства «ГВМ-Агро» на оренду земельної ділянки від 30 вересня 2016 року (індексний номер 31657875) з тих підстав, що реєстрація відбулась попри чинність договору оренди цієї ж земельної ділянки від 20 червня 2007 року між орендодавцем ОСОБА_1 і СФГ «Віталія».

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 4 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року, відмовлено у позові ОСОБА_1 до СФГ «Віталія» про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року з мотивів відсутності доказів систематичної несплати орендної плати СФГ «Віталія» ОСОБА_1 , а також відсутності доказів порушення СФГ «Віталія» сівозміни, впорядкування угідь та заходів з охорони земель.

Згідно висновку експерта від 5 травня 2022 року №3647/3648/21-26 щодо одного примірника договору (т. 2 а.с. 90-94) підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року, укладеному між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СФГ «Віталія», зареєстрованому у Державному реєстрі земель 20 червня 2007 року за №040776500132, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно висновку експерта від 24 листопада 2022 року №2225/2226/22-26 щодо другого примірника договору (т. 2 а.с. 160-164) встановити, чи виконано підпис у договорі оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року, укладеному між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СФГ «Віталія», зареєстрованому у Державному реєстрі земель 20 червня 2007 року за №040776500132, ОСОБА_1 чи іншою особою не можливо через малий об`єм графічної інформації, що відобразився у підписі, обумовлений її стислістю та простотою будови.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо правовідносин сторін

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу частини першої статті 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із положень частини першої статті 627 ЦК України слідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині третій статті 640 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом статей 125 і 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

В силу частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом №161-ХІV.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 14 Закону №161-ХІV слідує, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Як передбачено статтею 15 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до статей 18, 20 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

На час виникнення спірних правовідносин державна реєстрації договорів оренди землі здійснювалася органами державного земельного кадастру в Державному реєстрі земель відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року №174 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за №641/7962).

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію. У випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору. Договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту такої реєстрації.

Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном.

Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.

За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Недотримання письмової форми договору оренди землі свідчить про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а, наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц).

На час виникнення спірних відносин договір оренди землі підлягав державній реєстрації.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Водночас обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, в якій брали участь ті самі особи, не підлягають доказуванню.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17 (щодо «конкуренції» примірників договору) зазначив, що у силу різних причин не виключені в цивільному обороті ситуації, за яких примірники одного й того ж договору матимуть відмінні (не ідентичні редакції). Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору; визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору. У разі наявності таких правил в договорі, то саме за їх допомогою має вирішуватися «конкуренція» примірників договору стосовно тих чи інших умов. У випадку, коли сторони не урегулювали в договорі парафування (підписання кожної із сторінок договору) та визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору, то найбільш розумним та прийнятним є висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються і в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства. При цьому з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Зібрані докази вказують на те, що 20 червня 2007 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 передав СФГ «Віталія» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років, а СФГ «Віталія» зобов`язалося використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням і вносити ОСОБА_1 орендну плату. Цей договір був складений у письмовій формі, підписаний сторонами та зареєстрований у встановленому порядку.

На виконання зобов`язання за договором оренди 20 червня 2007 року ОСОБА_1 передав СФГ «Віталія» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а протягом 2007-2012 років - отримував від СФГ «Віталія» орендну плату.

ОСОБА_1 заявив позов до СФГ «Віталія» з тих підстав, що він не підписував договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року.

Дійсно, згідно висновку експерта від 5 травня 2022 року №3647/3648/21-26 (т. 2 а.с. 90-94) один із трьох примірників договору не був підписаний ОСОБА_1 . У свою чергу непідписання ОСОБА_1 іншого примірника договору достовірно не спростовано висновком експерта від 24 листопада 2022 року №2225/2226/22-26 (т. 2 а.с. 160-164). Крім того, ОСОБА_1 не спростував свій підпис на акті про передачу та прийом земельної ділянки від 20 червня 2007 року (т. 1 а.с. 219), який згідно прикінцевих положень до договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року є його невід`ємною частиною.

ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами неукладення сторонами договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року, тобто позивач не спростував презумпцію чинності та виконуваності цього договору.

Водночас факт укладення ОСОБА_1 і СФГ «Віталія» договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року встановлено судовими рішеннями в адміністративній справі №822/2822/17 та цивільній справі №689/1101/18.

Суд першої інстанції не врахував указаних обставини та норм чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про неукладення сторонами договору оренди земельної ділянки.

Розгляд судом справи в порядку спрощеного позовного провадження не вплинув на неправильність його висновків.

б) щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до основних засад цивільного законодавства.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб`єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц).

У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року (майже в аналогічній справі №390/34/17), висловив правову позицію щодо недобросовісності дій орендодавця при оспоренні належно вчиненого правочину та заборони суперечливої поведінки з його боку. При цьому Верховний Суд виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред`явив позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

Оскільки за договором оренди земельної ділянки від 20 червня 2007 року, що був укладений між сторонами та набув чинності пістя його державної реєстрації, СФГ «Віталія» набуло речове право на земельну ділянку, а строк договору не закінчився, то підстави для повернення ОСОБА_1 земельної ділянки відсутні

У спірних правовідносинах права ОСОБА_1 не порушені, внаслідок чого його негаторний позов не підлягає задоволенню.

Також очевидно, що дії ОСОБА_1 , який 20 червня 2007 року уклав договір оренди земельної ділянки та передав її СФГ «Віталія» за відповідним актом, а згодом пред`явив позов про визнання договору неукладеним і повернення земельної ділянки суперечать його попередній поведінці (укладенню договору та отримання плати за користування земельною ділянкою) та є недобросовісними.

На ці обставини та норми чинного законодавства суд першої інстанції не звернув уваги.

3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

При вирішенні спору суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.

В позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору та витрат на проведення судових експертиз не підлягають відшкодуванню. Водночас ОСОБА_1 повинен відшкодувати СФГ «Віталія» обґрунтовано понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн (2270?0,4?150%).

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Віталія» задовольнити.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Селянського (фермерського) господарства «Віталія» (місцезнаходження - 02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, 21, офіс 83; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 30919703) 1 362 гривні судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Мазурчак В.М.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47