Рішення

від 01.05.2023 по справі 910/1645/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.05.2023Справа № 910/1645/23За позовом Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ"

про стягнення 447 156,66 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 447 156,66 грн, з яких: 186 865,82 грн основний борг, 186 865,82 грн пеня, 63 865, 94 грн інфляційні втрати та 9 559,08 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.230, 231, 232, 275, 276 Господарського кодексу України, ст.25 Закону України «Про постачання теплової енергії», мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №23822 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.10.2020, в частині повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

08.03.2023 від позивача надійшло письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася та довідка бухгалтерії від 03.03.2023 за №277/04.

10.03.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що послуги згідно договору надавалась до багатоквартирного будинку квартири в якому відповідачем постійно відчужувалися на користь інших осіб та відповідно нові власники автоматично ставали споживачами послуг позивача, а тому розмір боргу нарахований позивачем не відповідає вартості фактично наданих послуг. Вказує, що звільняється від сплати пені та 3% річних в зв`язку з настанням форс-мажорних обставин. Крім цього, заявляє про застосування строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені.

Також 10.03.2023 представником відповідача подано клопотання про витребування в позивача інформації щодо поквартирного розшифрування заборгованості за постачання теплової енергії у гарячій воді, що здійснюється до багатоквартирного будинку, який розміщений за адресою: Київська область, місто Вишгород, вулиця Набережна, будинок 6-Ж згідно рахунків та актів за загальний період з листопада 2020 року по вересень 2022 року, з посиланням на те, що на адвокатський запит така інформація надана не була.

24.03.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що зобов`язання по оплаті частини послуг мали бути виконані ще до початку військової агресії та введення воєнного стану і відповідачем не доведено, що зобов`язання не можуть бути виконані саме в зв`язку з воєнними діями. Крім цього, позивачем долучено копію відповіді на адвокатський запит відповідача з довідками по квартирному нарахуванню заборгованості за спожиту теплову енергію.

24.03.2023 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про відчуження частини квартир по яким позивачем нарахована заборгованість.

05.04.2023 від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення відповідача, в якій зазначено, що згідно договору відповідач зобов`язався сплачувати вартість спожитої теплової енергії за будинок в цілому, а тому позивач мав право нараховувати вартість заборгованості саме за весь будинок. Зазначає, що нові власники квартир зверталися до позивача про укладення окремих договорів, а тому нарахування вартості послуг здійснювалося відповідачу саме до відчуження квартир, у подальшому нарахування проводилися новому власнику.

06.04.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме акту прийому-передачі квартир інвестору від 07.12.2020.

10.04.2023 від представника відповідача надійшли заперечення на пояснення відповідача.

19.04.2023 від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Розглянувши клопотання представника відповідача про витребування доказів, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Так, до клопотання відповідачем додано копію адвокатського запиту від 27.02.2023 за вих.№42, як на підтвердження того що він звертався самостійно до позивача про витребування інформації. Разом з тим відповідно до відповіді на відзив 09.03.2023 за вих.№297/04 позивачем була надана відповідачу витребувана інформація та копії відповідних довідок щодо квартирного нарахування заборгованості за спожиту теплову енергію, які долучені позивачем до матеріалів справи.

Отже, враховуючи, що позивачем самостійно надану суду та відповідачу інформацію, яку просив витребувати відповідач, суд не вбачає підстав для її повторного витребування, а тому в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовляє.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.10.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір ТП №23833 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник, який одночасно являється виробником, транспортувальником та постачальником теплової енергії зобов`язується надавати споживачеві теплову енергію у гарячій воді, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами, у строки та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п.1.2. договору постачальник та споживач виконують зобов`язання по цьому договору згідно з умовами цього договору та у відповідності до Закону України «Про теплопостачання», «Правил користування тепловою енергією» (ПКТЕ) та «Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж».

Згідно із пунктами 2.1.-2.3. договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води в обсягах та за тарифами згідно додатку 1 до договору та при виконанні п.п. 4.2.1., 4.2.2. договору. При зміні тарифу, його застосування проводиться з моменту встановлення, про що постачальник повідомляє споживача у п`ятиденний термін з моменту встановлення тарифу. Додаток 1 поновлюється в разі зміни обсягів споживання теплової енергії.

Адреса, об`єм, опалювальна площа та теплове навантаження об`єктів споживача вказані в додатку №3 до договору (п.2.6. договору).

Відповідно до п.4.1.3. договору споживач має право, зокрема, змінювати протягом року обсяги постачання теплової енергії, з відповідним узгодженням з постачальником.

Згідно із п.6.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або відповідно до «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України» КТМ 204, 244-94 України.

Як визначено п.6.3 договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно до 25 числа поточного місяця подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії.

Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (п.7.1. договору).

У договорі сторони погодили, що: нарахування за спожиту теплову енергію проводиться постачальником у разі наявності приладів обліку теплової енергії за фактично використану теплову енергію згідно показників приладів обліку, у разі відсутності (виходу з ладу) приладів обліку теплової енергії розрахунковим способом згідно п.6.6 договору; споживач, у разі наявності приладів обліку теплової енергії, не пізніше 30 числа поточного місяця складає постачальнику письмовий звіт про фактично використану теплову енергію (п.п.7.2, 7.3 договору).

Відповідно до п.п.7.4., 7.5. договору оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку на оплату та акту виконаних робіт, а остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця наступного за звітним (розрахунковим). При цьому, сторони домовились, що обов`язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для оплати покладається на споживача (п.7.6 договору).

За порушення зобов`язання з оплати - несплати або несвоєчасної сплата за спожиту теплову енергію у строки, визначені у договорі, передбачена відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу; строк обчислення пені подовжується до моменту фактичної сплати боргу (п.8.4. договору).

Строк дії договору встановлено його п.11.1 - з моменту підписання до 16 жовтня 2021 року і поширює свою дію на відносини сторін, що виникли з початку фактичного постачання теплової енергії споживачу.

Згідно п.11.4. договору такий договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

Доказів припинення такого договору не надано під час розгляду справи.

Додатком 1 до договору сторони визначили орієнтовну вартість теплової енергії за поточний рік відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору - 4 773 121,35 грн, в тому числі ПДВ 795 520,23 грн. Вартість 1 Гкал - 1502,66 грн з ПДВ (п.2 додатку №1).

З додатку №3 до договору вбачається, що постачання теплової енергії за договором здійснюється в житловий будинок, що розташований за адресою: місто Вишгород, вулиця Набережна, 6-Ж.

Позивачем надані акти наданих послуг за відповідним договором за період з листопада 2020 року по вересень 2022 року, які підписані лише з його сторони, на підставі яких ним виписані рахунки, на загальну суму 189 556,11 грн, а саме:

№2032 від 30.11.2020 на суму 8 831,13 грн;

№2220 від 31.12.2020 на суму 15 053,65 грн;

№267 від 31.01.2021 на суму 95 537,62 грн;

№ 529 від 28.02.2021 на суму 49 469,07 грн;

№842 від 31.03.2021 на суму 10 116,46 грн;

№1109 від 30.04.2021 на суму 3 920,51 грн;

№ 1489 від 01.11.2021 на суму 382,57 грн;

№1746 від 30.11.2021 на суму 1 229,45 грн;

№2015 від 31.12.2021 на суму 1 803,43 грн;

№ 268 від 31.01.2022 на суму 1 326,41 грн;

№ 666 від 28.02.2022 на суму 665,30 грн;

№ 667 від 31.03.2022 на суму 683,33 грн;

№896 від 30.04.2022 на суму 373,78 грн;

№1065 від 31.07.2022 на суму 98,04 грн;

№1231 від 31.08.2022 на суму 32,68 грн.

№1401 від 30.09.2022 на суму 32,68 грн.

Відповідачем надані послуги сплачено частково, а саме: 20.07.2021 - 189, 22 грн та 21.12.2021 - 2 501,07 грн, що в загальній сумі складає 2 690,29 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем обов`язків за договором у частині повної сплати наданих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 186 865,82 грн основного боргу, 186 865,82 грн пені, 63 865, 94 грн інфляційних втрат та 9 559,08 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором енергопостачання.

У відповідності до ч.1 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору у період з листопада 2020 року по вересень 2022 року позивач поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді та надав послуги з абонентського обслуговування на загальну суму 186 865,82 грн.

Судом встановлено, що при розрахунку заборгованості відповідачем взяті тарифи затверджені рішенням Вишгородської районної ради Київської області № 777-43-VII від 20.02.2020 "Про встановлення тарифу на теплову енергію та послугу з централізованого опалення для потреб населення з урахуванням коригування, шляхом вилучення зі структури тарифу втрат, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів на теплову енергію, встановлення та їх оприлюднення Вишгородському районному комунальному підприємству "Вишгородтепломережа", рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області № 448 від 13.10.2021 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії комунальному підприємству "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради" та рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області № 535 від 29.11.2021 року "Про встановленню КП "Вишгородтепломережа" ВМР тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії для потреб населення".

Щомісячні обсяги спожитої теплової енергії підтверджуються актами обстеження комерційного вузла обліку підписаними відповідальними працівниками відповідача та позивача.

При цьому суд зазначає, що акти виконаних робіт хоч і не підписні зі сторони відповідача, однак пунктом 7.6. договору саме на нього покладено обов`язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для їх оплати.

Відповідно до п.п.7.4., 7.5. договору сторонами погоджено, що оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку на оплату та акту виконаних робіт, а остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця наступного за звітним (розрахунковим).

Проте, в порушення умов договору та наведених вище вимог законодавства відповідач своїх зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії належним чином не виконував, сплатив лише 2 690,29 грн, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 186 865,82 грн (186 865,82 грн - 2 690,29 грн).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача на те, що послуги надавались до багатоквартирного будинку квартири в якому відповідачем постійно відчужувалися на користь інших осіб та відповідно нові власники автоматично ставали споживачами послуг позивача, а тому розмір боргу нарахованим позивачем не відповідає вартості фактично наданих відповідачу послуг, оскільки, по-перше, відповідно до додатку №3 до договору сторонами погоджувалось надання послуг до житлового будинку за адресою: місто Вишгород, вулиця Набережна 6-Ж в цілому, а не окремих його квартир, по-друге, пунктами 6.3. та 7.3 договору покладено саме на відповідача (споживача) обов`язок подавати звіти про фактичне споживання теплової енергії, по-третє, на адвокатський запит представника відповідача позивачем було надано поквартирний розрахунок заборгованості (копія якого наявна в матеріалах справи), відповідно до якого нарахування заборгованості здійснювалось тільки до відчуження квартир та оформлення права власності нових власників, по-четверте, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, у порядку передбачено ГПК України не доведено, що він звертався до позивача, в порядку пункту 4.1.3. договору про зміну обсягів постачання теплової енергії, в зв`язку з відчуженням квартир.

Враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу в загальному розмірі 186 865, 82 грн.

Крім цього, звертаючись із позовом, позивач просить суд, на підставі п.8.4. договору, стягнути з 186 865,82 грн пені за загальний період з 21.12.2020 по 31.12.2022.

У силу статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно із частиною другою статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.4. договору встановлено, що за порушення зобов`язання з оплати - несплати або несвоєчасної сплата за спожиту теплову енергію у строки, визначені у договорі, передбачена відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу. Строк обчислення пені подовжується до моменту фактичної сплати боргу

Крім того, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно із частиною сьомою статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (який є спеціальним законом у спірних правовідносинах) передбачено, що в разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020.

Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, що набрав чинності 17.03.2020, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, 11.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (з подальшими змінами), якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який діє і на час розгляду даної справи. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 - на території України карантин продовжено до 31 грудня 2022 року.

Враховуючи встановлену Законом № 530-IX заборону нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача пені нарахованої за період з 21.12.2020 по 31.12.2022 не підлягають задоволенню.

Крім цього, оскільки судом відмовлено в стягненні пені питання щодо пропуску строку спеціальної позовної давності, в частині її стягнення, судом не розглядається.

Також позивачем, у зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання, заявлено до стягнення з останнього 3% річних у сумі 9 559,08 грн розрахованих за загальний період з 21.12.2020 по 31.12.2022 та 63 865,94 грн інфляційних втрат за загальний період з січня 2021 року по листопад 2022 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати спожитої теплової енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок інфляційних втрат за період з січня 2021 року по листопад 2022 року, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 63 865,94 грн підлягає задоволенню.

Також дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за період з 21.12.2020 по 31.12.2022 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 9 559, 08 грн підлягають задоволенню.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати спожитих послуг), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором в передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо. При цьому більша частина заборгованості виникла ще до введення воєнного стану.

Суд зауважує, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

Крім цього, сторонами в пунктах 10.1. та 10.2. договору погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов`язань договору в такому разі відкладається на період існування таких обставин. Сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим у наслідок дії обставин непереборної сили, повинна негайно, не пізніше 5 календарних днів, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та припинення таких обставин.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та повідомленням про вручення) відповідачем протягом 5 календарних днів позивача про настання форс-мажорних обставин, з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Отже, суд відхиляє як необґрунтовані і безпідставні посилання відповідача на форс - мажорні обставини.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 186 865,82 грн основного боргу, 63 865, 94 грн інфляційних втрат та 9 559,08 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" (04074, місто Київ, вулиця Лугова, будинок 13, ідентифікаційний код 40809113) на користь Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради (07301, Київська область, місто Вишгород, вулиця Кургузова, будинок 3-В, ідентифікаційний код 13713569) 186 865 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 82 коп. основного боргу, 63 865 (шістдесят три тисячі вісімсот шістдесят п`ять) грн 99 коп. інфляційних втрат, 9 559 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 08 коп. 3% річних та 3 904 (три тисячі дев`ятсот чотири) грн 36 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань