Постанова

від 19.07.2023 по справі 910/1645/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р. Справа№ 910/1645/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.

учасники справи:

від позивача: Пироженко А.О.

від відповідача: Хоменко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023

у справі №910/1645/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ"

про стягнення 447 156,66 грн

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 447 156,66 грн, з яких: 186 865,82 грн основний борг, 186 865,82 грн пеня, 63 865, 94 грн інфляційні втрати та 9 559,08 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/1645/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" на користь Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради 186 865 грн 82 коп. основного боргу, 63 865 грн 99 коп. інфляційних втрат, 9 559 грн 08 коп. 3% річних та 3 904 грн 36 коп. судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що судом установлено факт порушення відповідачем умов договору ТП №23833 від 16.10.2020 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" подало апеляційну скаргу, в якій просило прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/1645/23 від 01.05.2023 до розгляду; рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/1645/23 від 01.05.2023, в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу -186865 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 82 коп., інфляційних втрат - 63 865 (шістдесят три тисячі вісімсот шістдесят п`ять) грн 99 коп. та 3% річних - 9 559 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 08 коп. - скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову; рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/1645/23 від 01.05.2023, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені - залишити в силі, без змін; судові витрати по справі покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована зокрема наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Апелянт зокрема вказує на те, що послуги згідно договору надавалась до багатоквартирного будинку, квартири в якому відповідачем постійно відчужувалися на користь інших осіб та відповідно нові власники автоматично ставали споживачами послуг позивача, а тому розмір боргу, нарахований позивачем, не відповідає вартості фактично наданих послуг.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/1645/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.07.2023.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 16.10.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір ТП №23833 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до п.1.1. якого постачальник, який одночасно являється виробником, транспортувальником та постачальником теплової енергії зобов`язується надавати споживачеві теплову енергію у гарячій воді, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами, у строки та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п.1.2. договору постачальник та споживач виконують зобов`язання по цьому договору згідно з умовами цього договору та у відповідності до Закону України "Про теплопостачання", "Правил користування тепловою енергією" (ПКТЕ) та "Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж".

Згідно із пунктами 2.1.-2.3. договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води в обсягах та за тарифами згідно додатку 1 до договору та при виконанні п.п. 4.2.1., 4.2.2. договору. При зміні тарифу, його застосування проводиться з моменту встановлення, про що постачальник повідомляє споживача у п`ятиденний термін з моменту встановлення тарифу. Додаток 1 поновлюється в разі зміни обсягів споживання теплової енергії.

Адреса, об`єм, опалювальна площа та теплове навантаження об`єктів споживача вказані в додатку №3 до договору (п.2.6. договору).

Відповідно до п.4.1.3. договору споживач має право, зокрема, змінювати протягом року обсяги постачання теплової енергії, з відповідним узгодженням з постачальником.

Згідно із п.6.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або відповідно до "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України" КТМ 204, 244-94 України.

Як визначено п.6.3 договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно до 25 числа поточного місяця подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії.

Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (п.7.1. договору).

У договорі сторони погодили, що: нарахування за спожиту теплову енергію проводиться постачальником у разі наявності приладів обліку теплової енергії за фактично використану теплову енергію згідно показників приладів обліку, у разі відсутності (виходу з ладу) приладів обліку теплової енергії розрахунковим способом згідно п.6.6 договору; споживач, у разі наявності приладів обліку теплової енергії, не пізніше 30 числа поточного місяця складає постачальнику письмовий звіт про фактично використану теплову енергію (п.п.7.2, 7.3 договору).

Відповідно до п.п.7.4., 7.5. договору оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку на оплату та акту виконаних робіт, а остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця наступного за звітним (розрахунковим). При цьому, сторони домовились, що обов`язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для оплати покладається на споживача (п.7.6 договору).

За порушення зобов`язання з оплати - несплати або несвоєчасної сплата за спожиту теплову енергію у строки, визначені у договорі, передбачена відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу; строк обчислення пені подовжується до моменту фактичної сплати боргу (п.8.4. договору).

У п.11.1 договору сторони визначили строк його дії з моменту підписання до 16 жовтня 2021 року і поширює свою дію на відносини сторін, що виникли з початку фактичного постачання теплової енергії споживачу.

Згідно п.11.4. договору такий договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

Доказів припинення такого договору не надано під час розгляду справи.

Додатком 1 до договору сторони визначили орієнтовну вартість теплової енергії за поточний рік відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору - 4 773 121,35 грн, в тому числі ПДВ 795 520,23 грн. Вартість 1 Гкал - 1502,66 грн з ПДВ (п.2 додатку №1).

З додатку №3 до договору убачається, що постачання теплової енергії за договором здійснюється в житловий будинок, що розташований за адресою: місто Вишгород, вулиця Набережна, 6-Ж.

Як убачається з наявних у справі письмових доказів, за період з листопада 2020 року по вересень 2022 року позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 189556,11 грн.

При цьому відповідачем надані послуги сплачено частково на суму 2 690,29 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем обов`язків за договором у частині повної сплати наданих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 186 865,82 грн основного боргу, 186 865,82 грн пені, 63 865, 94 грн інфляційних втрат та 9 559,08 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором енергопостачання.

У відповідності до ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не установлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як зазначено вище, на виконання умов договору у період з листопада 2020 року по вересень 2022 року позивач поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді та надав послуги з абонентського обслуговування на загальну суму 186 865,82 грн.

Колегія суддів відзначає, що акти виконаних робіт не підписні зі сторони відповідача, проте п. 7.6. договору саме на відповідача покладено обов`язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для їх оплати.

Відповідно до п.п. 7.4., 7.5. договору сторонами погоджено, що оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку на оплату та акту виконаних робіт, а остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця наступного за звітним (розрахунковим).

Проте, в порушення умов договору та наведених вище вимог законодавства відповідач своїх зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії належним чином не виконував, сплатив лише 2 690,29 грн, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 186865,82 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що послуги надавались до багатоквартирного будинку квартири, в якому відповідачем постійно відчужувалися на користь інших осіб та відповідно нові власники автоматично ставали споживачами послуг позивача, а тому розмір боргу, нарахованим позивачем, не відповідає вартості фактично наданих відповідачу послуг, оскільки, відповідно до додатку №3 до договору сторонами погоджувалось надання послуг до житлового будинку за адресою: місто Вишгород, вулиця Набережна 6-Ж в цілому, а не окремих його квартир.

Крім того суд відзначає, що п.п. 6.3. та 7.3 договору саме на відповідача (споживача) покладено обов`язок подавати звіти про фактичне споживання теплової енергії.

Крім того з наданого позивачем по квартирного розрахунку заборгованості убачається, що нарахування заборгованості здійснювалось тільки до відчуження квартир та оформлення права власності нових власників.

Також судом береться до уваги те, що відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача в порядку пункту 4.1.3. договору щодо зміни обсягів постачання теплової енергії в зв`язку з відчуженням квартир.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу в розмірі 186 865, 82 грн.

Згідно ст. ст. 216, 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно із частиною другою статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України установлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.4. договору установлено, що за порушення зобов`язання з оплати - несплати або несвоєчасної сплата за спожиту теплову енергію у строки, визначені у договорі, передбачена відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу. Строк обчислення пені подовжується до моменту фактичної сплати боргу

Крім того, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно із частиною сьомою статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (який є спеціальним законом у спірних правовідносинах) передбачено, що в разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, установленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020.

Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, що набрав чинності 17.03.2020, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, 11.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (з подальшими змінами), якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, який діє і на час розгляду даної справи. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 - на території України карантин продовжено до 31 грудня 2022 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що враховуючи встановлену Законом № 530-IX заборону нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину, вимоги про стягнення з відповідача пені нарахованої за період з 21.12.2020 по 31.12.2022 не підлягають задоволенню.

Оскільки судом відмовлено в стягненні пені питання щодо пропуску строку спеціальної позовної давності, в частині її стягнення, судом не розглядається.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати спожитої теплової енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума інфляційних втрат у розмірі 63865,94 грн та 3% річних у сумі 9559,08 грн.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ", в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва 01.05.2023 у справі №910/1645/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/1645/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/1645/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/1645/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК-МОНОЛІТ".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.07.2023.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран