Рішення

від 13.04.2023 по справі 911/194/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.04.2023Справа № 911/194/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД

в інтересах юридичної особи ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР (УКРАЇНА) ЛЛС"

до ОСОБА_1

про стягнення 125 880, 47 грн.

за участю представників:

від позивача: Усіченко І.Г.

від ТОВ "МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР (УКРАЇНА) ЛЛС": Усіченко І.Г.

від відповідача: Лисенко Я.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД (компанія, яка заснована та зареєстрована за законодавством Індії) в інтересах юридичної особи ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР (УКРАЇНА) ЛЛС" звернулась до Господарського суду Київської області з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих товариству посадовою особою у розмірі 125 880,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.02.2018 по 22.04.2021 ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Товариства, належним чином не здійснив організацію контролю наявності, стану збереження та використання основних засобів, внаслідок чого заподіяв збитків Товариству на загальну суму 125 880,47 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2022 (суддя В.М.Бацуца) вказану позовну заяву та додані до неї матеріали передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 направлено звернення до Відділу державної реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Вишневої міської ради із запитом щодо доступу до персональних даних відповідача.

12.09.2022 до Господарського суду міста Києва від виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області надійшла інформація щодо реєстрації фізичної особи відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 02.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 відкладено судове засідання на 23.11.2022.

18.11.2022 через електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

22.11.2022 через електронний суд від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 повідомлено учасників справи, що судові засідання призначені на 23.11.2022 не відбулись у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території міста Київ яка тривала з 12:46 по 15:08 год та призначено підготовче засідання на 26.12.2022.

12.12.2022 через електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

19.12.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

26.12.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 розгляд справи відкладено на 01.02.2023.

У судовому засіданні 01.02.2023 оголошено перерву до 22.03.2023.

13.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

15.03.2023 від позивача надійшла заява про розгляд справи в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 22.03.2023 оголошено перерву до 13.04.2023.

07.04.2023 від позивача надійшла заява про розгляд справи в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 13.04.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.04.2023 заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримав ранішеподане клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у задоволенні якого судом відмовлено.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД є юридичною особою, що створена та діє у відповідності до законодавства Індії, а також володіє 100% статутного капіталу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР (УКРАЇНА) ЛЛС" (далі - Товариство), а також є єдиним учасником цього Товариства.

Відповідно до реєстраційних відомостей, ОСОБА_1 (відповідач) був керівником Товариства, у період з 01.02.2018 по 22.04.2021.

Рішенням засновника Товариства № 22-04-21 від 22.04.2021 ОСОБА_1 був звільнений з посади директора Товариства, а також призначено на посаду директора Кушпу М.В .

Позивач зазначає, що при зміні керівника Товариства вимоги законодавства щодо приймання-передання установи, в тому числі службових документів, дотримані не були, жодних актів між попереднім та новим директором Товариства не складалися та не підписувалися.

Водночас Наказом №1 від 26.04.2021 «Про проведення інвентаризації основних засобів та нематеріальних активів» новим директором було ухвалено провести повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів Товариства та перевірити їх фактичну наявність і документальне підтвердження, створивши відповідну комісію.

За результатами проведеної інвентаризації було складено акт інвентаризації основних засобів, в якому зафіксовано відсутність частини об`єктів, що обліковуються за даними бухгалтерського обліку, зокрема, на Рахунку БО 10 «Основні засоби» (6 об`єктів), Рахунку БО 11 «Інші необоротні матеріальні активи» (58 об`єктів), Рахунку БО 12 «Нематеріальні активи» (9 об`єктів). Також у акті зафіксована загальна вартість нестачі - 73 одиниць активів на суму 125 880,47 грн.

Вказуючи на те, що майнова шкода у розмірі 125 880,47 грн. є збитками, заподіяними саме відповідачем у період перебування ним на посаді директора Товариства, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила правопорушення, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства заявлену суму збитків.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в якості основного доказу понесених збитків, позивач надав акт інвентаризації основних засобів, затверджений директором Товариства Кушпою М.В. 30.04.2021, в якому зафіксовано відсутність частини об`єктів, що обліковуються за даними бухгалтерського обліку у загальній кількості 73 одиниць на суму 125 880,47 грн.

В цій частині суд зазначає, що згідно з пунктом 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за № 1365/26142, проведення інвентаризації є обов`язковим, зокрема, у разі зміни матеріально відповідальних осіб, а також у разі зміни керівника колективу (на день приймання-передачі справ) в обсязі активів, які знаходяться на відповідальному зберіганні.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що зміна матеріально відповідальної особи, так само як і зміна керівника Товариства відбулася на підставі рішення засновника Товариства № 22-04-21 від 22.04.2021, внаслідок прийняття якого ОСОБА_1 був звільнений з посади директора Товариства, а Кушпа М.В. був призначений на посаду директора. Водночас станом на момент зміни керівників, інвентаризація не проводилася, хоча відповідно до приписів законодавства така перевірка є обов`язковою.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.

За змістом частин 2, 3 ст. 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Частиною 5 статті 65 Господарського кодексу України визначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Так, пунктом 12.2. Статуту Товариства, затвердженого загальними зборами засновників, що оформлене Протоколом № 1/2018 від 01.02.2018, визначено, що Товариство, здійснюючи правомочності власника свого майна, вправі на власний розсуд вчиняти стосовно належного йому майна будь-які дій, що не суперечать чинному законодавству України.

Згідно з пунктами 22.3., 22.4. Статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить створення та відкликання виконавчого органу Товариства. Обрання та відкликання (звільнення) директора Товариства. Визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу Товариства, створення, визначення повноважень та відкликання відповідних контрольних органів.

Враховуючи наведені положення Статуту, а також приписи чинного законодавства, суд зазначає, що Товариство не скористалося власним суб`єктивним правом щодо самостійного встановлення конкретної процедури, строків та порядку передачі активів Товариства при зміні директора іншій матеріально відповідальній особі. Зокрема, рішення засновника Товариства № 22-04-21 від 22.04.2021 не містить жодних застережень в частині обов`язку ОСОБА_1 провести процедуру ревізії, інвентаризації чи передання активів новому директору Товариства перед своїм звільненням. У свою чергу, новий директор Товариства - Кушпа М.В. був тією єдиною уповноваженою особою, що здійснювала одноосібне представництво компанії МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД при прийнятті вищезазначеного рішення № 22-04-21 від 22.04.2021. Отже, останній мав законні підстави щодо реалізації повноважень в частині вирішення питання форм контролю за діяльністю виконавчого органу Товариства (директора), в тому числі щодо аспектів майнового та інвентаризаційного характеру при зміні директора, який одночасно виступає єдиною матеріально відповідальною особою, зокрема, встановити обов`язок ОСОБА_1 здійснити передачу усіх необхідних активів та документації перед свої звільненням і в подальшому вимагати належне виконання директором такого обов`язку із застосуванням відповідних санкцій у випадку невиконання.

У свою чергу, лише на восьмий день з моменту ухвалення рішення засновника Товариства № 22-04-21 від 22.04.2021, яким було звільнено відповідача з посади директора Товариства, новий директор Товариства - Кушпа М.В. одноосібно склав та затвердив акт інвентаризації основних засобів, в якому зафіксував відсутність частини об`єктів, що обліковуються за даними бухгалтерського обліку на суму 125 880,47 грн. При цьому однією-єдиною особою, що перебувала у складі комісії з інвентаризації так само значиться Кушпа М.В . Водночас жодних відомостей про те, що відповідач ознайомився та погодився з інформацією, що міститься у акті перевірки, складеному на восьмий день після його звільнення, або ж безпосередньо підтверджує факт того, що певні матеріальні активи були втрачені, пошкоджені чи у будь-який спосіб незбережені саме з його вини, вказаний акт не містить.

Окремо суд зауважує, що позивачем не надано інших актів інвентаризації, які мали проводитися з моменту створення Товариства, і у яких б було зафіксовано факт перебування під особистою матеріальною відповідальністю відповідача тих активів, що заявлені позивачем як такі, що їх збереження не забезпечив саме ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 89 Господарського кодексу України передбачено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.

За змістом ч. 2 вказаної статті посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 Цивільного кодексу України ).

Під збитками в розумінні частини другої статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (стаття 225 Господарського кодексу України ).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України , майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Натомість, позивачем в матеріали справи не надано належних, достатніх та допустимих доказів в порядку статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували протиправність поведінки відповідача, яка потягли за собою понесення Товариством збитків. Факт того, що на восьмий день після звільнення попереднього керівника новим директором Товариства було зафіксовано відсутність частини активів не може бути покладений в основу обґрунтованого рішення щодо стягнення з відповідача суми цих активів в якості збитків.

Враховуючи вищенаведені позиції, беручи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем фактично не доведено наявності та розміру понесених збитків, так само як і причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заявленими до стягнення збитками.

Таким чином, позивачем не доведено наявності усіх чотирьох загальних умов відповідальності, у зв`язку з чим поведінка ОСОБА_1 , у спірних правовідносинах, не може бути кваліфікована як правопорушення, а відтак вимога позивача про відшкодування збитків є безпідставною та необґрунтованою.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД в інтересах юридичної особи ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР (УКРАЇНА) ЛЛС" до ОСОБА_1 про стягнення 125 880,47 грн. - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2023.

Суддя І.В. Приходько