Рішення

від 28.04.2023 по справі 369/14531/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14531/21

Провадження № 2/369/943/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Магеррамовій Н.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.02.2021 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Fiat», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який належить на праві власності ТОВ «Софіївка»та «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 під керуваням ОСОБА_1 . Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м.Києва від 10.03.2021 року винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_2 . З метою проведення відновлюваного ремонту позивач звернувся до ТОВ «ПОЛІ ПРО ТЕК». Для відновлюваного ремонту транспортного засобу «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , позивач сплатив на рахунок ТОВ «ПОЛІ ПРО ТЕК» 48850,00 грн, а також додаткову комісію банку в розмірі 1952,50 грн.

Враховуючи вище викладене, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 57612,50 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою від 03.06.2022 року було відкрито провадження в цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

04.02.2022 року від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач заперечую проти задоволення позову в повному обсязі, вважає його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд про його задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позов.

Третя особа у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засіданні повідомлявся належним чином.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 17.02.2021 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Fiat», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 під керуваням ОСОБА_1 .

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 10.03.2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в дохід держави в розмірі 340,00 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП виконував свої трудові обов`язки та перебував у трудових відносинах з ТОВ «Софіївка», тому саме останній зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим роботодавцем в регресному порядку.

Тому, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту та при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Таким чином, для підтвердження трудових відносин, між працівником та роботодавцем, необхідними умовами є наявність письмового трудового договору або контракту, а у разі їх відсутності наказ, розпорядження роботодавця про прийняття/зарахування фізичної особи на роботу або фактичне допущення працівника до роботи.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Правовий зв`язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Сторона позивача зазначає, що ОСОБА_2 під час фіксації ДТП повідомив, що він працює в ТОВ «Софіївка» на посаді інженера.

Разом з тим, належних і допустимих доказів в розумінні ст. 81 ЦПК України суду не надано, а відповідачем заперечується факт перебування в трудових відносинах з ОСОБА_2 .

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 127/21595/16-ц, в якій Верховний Суд сформулював низку критеріїв, за якими відбувається розмежування цивільних відносин від трудових. Так, суд зазначив, що основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу за трудовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З огляду на викладене, суд вважає, що стороною позивача не виконано свого обов`язку щодо доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не надано суду належних та допустимих доказів того, що фізична особа, яка стала винуватцем ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль позивача, перебувала з ТОВ «Софіївка» в трудових відносинах у встановленому законом порядку, в той час як рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

На момент ДТП автомобіль «Fiat», д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований за ТОВ «Софіївка» перебував у оренді ТОВ «Софіївка-монтаж», на підставі договору оренди №02/2016/авт від 01.06.2016 року.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Fiat», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована ТДВ «Міжнародна страхова компанія» відповідно до полісу №4759342 від 29.09.2020 року. Ліміт за полісом страхування становить 130000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Положеннями ч.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, ТДВ «Міжнародна страхова компанія» як страховик відповідальності особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування шкоди отриманої внаслідок ДТП з урахуванням ліміту страхової відповідальності, а різницю між реальними збитками і страховим відшкодуванням згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відповідні роз`яснення містяться і в п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (права власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.1 та ч.2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Зокрема у п.74 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, у тому числі судовий збір, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Софіївка», Код ЄДРПОУ 30796339, адреса місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, буд. 3.

Інформація про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складено 02.05.2023 року.

Суддя Ковальчук Л.М.