Постанова

від 02.05.2023 по справі 200/3673/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року справа №200/3673/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 200/3673/22 (головуючий І інстанції Крилова М.С.) за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання дії протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним повернення відповідачем без виконання платіжної вимоги від 21.01.2022 № ВП66976873/20.

В обгрунтування позову зазначив, що 27.01.2022 державним виконавцем була направлена до Національного Банку України платіжна вимога № ВП66976873/20 від 21.01.2022, яка відповідачем повернута без виконання з посиланням на ст. 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з якою кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягають вилученню і можуть використовуватись Фондом виключно для цілей, визначених Законом.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги .

Стаття 20 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише певним чином обмежує Фонд у розпорядженні грошовими коштами на власний розсуд. Існуючі обмеження в накладенні арешту на майно Фонду, а також в забезпеченні позову покликані забезпечити стабільну роботу Фонду і забезпечити Фонд від протиправних посягань з боку недобросовісних осіб. При цьому, закон не містить жодної правової норми, яка б встановлювала мораторій на задоволення будь-яких вимог кредиторів.

Відповідач, повернувши платіжну вимогу державного виконавця без виконання, порушив приписи Інструкції № 22, ст. 20 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ч. 4 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 129-1 Конституції України, а суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені норми права.

Стаття 20 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить прямої заборони на звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку Фонду.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.05.2021 № 761/2940/21 позов задоволено.

Визнано незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про не надання інформації на адвокатський запит адвоката Осики С.В. від 04 березня 2020 № 3941.

Зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надати інформацію на адвокатський запит адвоката Осики С.В. від 04 березня 2020 року № 3941.

Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.

Згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення набрало законної сили 20.01.2022.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бахрушиним А.М. від 04.10.2021 ВП № 66976873 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом виданим 28.09.2021 № 761/2940/21 про стягнення заборгованості у розмірі 7316 грн. з ФГВФО на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до відповіді на запит № 117059823 від 04.10.2021 у ФГВФО наявні рахунки лише у Національному банку України.

21.01.2022 державним виконавцем через Казначейську службу направлено до НБУ платіжну вимогу № ВП66976873/20.

Листом відповідача від 07.02.2022 № 55-0008/11292 повернуто платіжну вимогу та зазначено, що платіжна вимога від 21.01.2022 № ВП66976873/20 на суму 8347,60 грн. повертається без виконання відповідно до статті 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з якою кошти ФГВФО не підлягають вилученню і можуть використовуватись виключно для цілей, визначених цим Законом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що статтею 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено вичерпний перелік підстав, за існування яких можливе використання грошових коштів з рахунків ФГВФО та встановлено пряму заборону на звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку ФГВФО.

Оцінка суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На підставі частини першої статті 6 ЗУ «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.

Як визначено частиною другою статті 6 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (…) виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно пункту 7 частини третьої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частин першої та другої статті 48 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно частини третьої статті 52 ЗУ «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Як визначено підпунктом 6 пункту 3 розділу І Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492 (далі Інструкція № 492) ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поточний рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Згідно пункту 16 частини першої статті 42 ЗУ «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції - веде рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На підставі частин першої, другої та третьої статті 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Як визначено частиною першою статті 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.

Згідно частини другої статті 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для:

1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону;

2) покриття витрат, пов`язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду;

2-1) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов`язані з їх розміщенням (видачею);

2-2) покриття витрат, пов`язаних із залученими Фондом кредитами;

3) забезпечення поточної діяльності Фонду, утримання його апарату, розвитку його матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою Фонду;

4) надання фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку;

7) надання кредиту перехідному банку, створеному з метою, визначеною пунктом 2 частини двадцятої статті 42 цього Закону, на підставі рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 частини другої статті 39 цього Закону, у порядку та на умовах, визначених нормативно-правовими актами Фонду;

8) формування статутного капіталу перехідного банку;

10) повернення гарантійних внесків, перерахованих учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом;

11) здійснення перерахувань до Державного бюджету України за рішенням виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Закону.

На підставі частини п`ятої статті 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб на майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.

Аналіз вищезазначених нормативно-правових актів свідчить, що кошти ФГВФО не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню, рахунки ФГВФО є рахунками із спеціальним режимом їх використання, кошти Фонду використовуватися виключно за вимогами, визначеними статтею 20 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, для виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, виконавче провадження № 66976873 відкрито на виконання судового рішення щодо стягнення з ФГВФО на користь позивача судового збору в розмірі 1816 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн, всього на суму 7316 грн.

Однак, зазначені кошти не є коштами, які використовуються ФГВФО в розумінні ч. 2 ст. 20 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Тому, з огляду на приписи ч. 5 ст. 20 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб на кошти ФГВФО не може бути накладено арешт на виконання судового рішення про стягнення з Фонду на користь позивача судового збору в розмірі 1816 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн, всього на суму 7316 грн.

Отже, є безпідставними доводи апелянта, що стаття 20 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить прямої заборони щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку Фонду.

Крім того, зазначеною нормою визначено вичерпний перелік підстав, за існування яких можливе використання грошових коштів з рахунків ФГВФО, до яких стягнення з Фонду судових витрат за судовими рішеннями не входить.

Щодо доводів апелянта про порушення відповідачем приписів Інструкції № 22 суд зазначає наступне.

Як визначено пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22 (далі Інструкція № 22), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, списання примусове (далі примусове списання коштів) списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом;

Платіжна вимога розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання обтяжувала чи отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції)

Згідно пункту 5.1 Інструкції № 22 відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом.

На підставі пункту 5.3 Інструкції № 22 примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби (державні виконавці) та приватні виконавці) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Банком, який обслуговує рахунки ФГВФО є Національний банк України.

З огляду на положення ст. 20 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Національний банк України не мав повноважень на виконання платіжної вимоги № ВП 66976873/20 від 21.01.2022 про стягнення з ФГВФО на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 7316 грн, виконавчого збору в сумі 731,60 грн, витрат на виконавче провадження.

Як визначено абзацом третім пункту 5.2 Інструкції № 22 банк повертає стягувачу платіжні вимоги на примусове списання коштів з цих рахунків без виконання відповідно до пункту 2.18 цієї Інструкції.

Згідно пункту 2.18 Інструкції № 22 у разі відмови виконати платіжну вимогу, оформлену стягувачем, обтяжувачем або отримувачем (якщо договірне списання коштів), банк у день її надходження має зробити на її зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов`язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої платіжна вимога не може бути виконана, та/або главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено), зазначити дату повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку) і не пізніше наступного робочого дня надіслати цю платіжну вимогу в орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів чи банк, від якого вона надійшла.

Як свідчать матеріали справи, Національним банком України повернуто платіжну вимогу № ВП66976873/20 від 21.01.2022 з визначенням причини повернення - посилання на статтю 20 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, з зазначенням дати повернення 07.02.2022 та відповідними підписами посадових осіб.

Таким чином, як правильно визначив суд першої інстанції, відповідач не порушив приписи Інструкції № 22, повертаючи платіжну вимогу стягувачу державному виконавцю.

Підсумовуючи викладене, з огляду на те, що відповідно до ст. Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб кошти ФГВФО можуть бути використані виключно на цілі, визначені цією нормою, до яких стягнення з Фонду судових витрат за судовими рішеннями не входить, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність дій відповідача щодо повернення державному виконавцю без виконання платіжної вимоги № ВП 66976873 від 21.01.2022.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на висновки суду у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/11256/17, оскільки ці висновки викладені судом при виборі і застосуванні норм права щодо іншого предмету спору, відповідно, щодо інших спірних правовідносин та на підставі інших фактичних обставин.

Є неприйнятними доводи апелянта, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не звернув уваги на норми законодавства щодо обов`язковості виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки в межах спірних правовідносин підлягають оцінці дії Національного банку України щодо правомірності повернення без виконання платіжної вимоги, а не дії державного виконавця щодо примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2021 у справі № 761/2940/21, за яким видано виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору і витрат на правову допомогу на загальну суму 7316 грн.

Крім того, суд звертає увагу апелянта, що гарантії щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" також встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтею 3 якого передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат по справі не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 200/3673/22 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 200/3673/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 02 травня 2023 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 02 травня 2023 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв