Постанова від 02.05.2023 по справі 200/4016/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року справа №200/4016/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 200/4016/22 (головуючий суддя І інстанції Волгіна Н.П.), складеного у повному обсязі 20 жовтня 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про изнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Ракова Артема Валентиновича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області суд:

- визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат з 1 вересня 2016 року;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування страхових виплат позивачу та сплатити заборгованість по страховим виплатам з 1 вересня 2016 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат з 1 вересня 2016 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування страхових виплат ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість із соціальних виплат за період з 1 вересня 2016 року по дату поновлення виплати страхових виплат.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в яких просив скасувати оскаржене судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на приписи Постанов Кабінету Міністрів України, що регламентують соціальні виплати внутрішньо-переміщеним особам та вважає, що його дії є правомірними.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року, зокрема, замінено відповідача по справі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231)на Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010)

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 березня 2017 року: АДРЕСА_2 ; має інвалідність ІІІ групи у зв`язку із профзахворюванням (безстроково), має право на отримання страхових виплат (а.с. 15-19).

Як встановлено судом на підставі матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в органах Фонду соціального страхування з лютого 2008 року (а.с. 30-37).

Згідно довідки МСЕК серія 10 ААБ № 412665 від 8 квітня 2013 року позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності 50% та 3 група інвалідності, безстроково (а.с. 18).

Перебуває на обліку в органах Фонду соціального страхування України (з лютого 2008 року в відділенні ВД Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Микитівському районі м. Горлівка Донецької області), має зареєстрований страховий випадок профзахворювання (зв.бік а.с. 31).

У період з 1 вересня 2014 року по 31 серпня 2016 року позивач перебував на обліку як внутрішньо перемішена особа у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (а.с. 32).

Відповідно до адвокатських запитів від 16 лютого 2022 року (вих. № 34) та від 8 липня 2022 року (вих. № 46) представник позивача звертався до відповідача із запитами щодо надання інформації про підстави не виплати позивачу поточних страхових виплат, а також інформації стосовно нарахованих та сплачених позивачу страхових виплат за період з 1 червня 2014 року по дату звернення із запитами (а.с. 13-14).

У відповідь на адвокатський запит управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області листом від 14 липня 2022 року (вих. № 01-04/15-1186) повідомило, що позивач знаходився на обліку у Горлівському міському відділенні управління у Микитівському районі. З 1 вересня 2014 року по 31 серпня 2016 року знаходився на обліку та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Бахмутському міському відділенні управління в Донецькій області. З 1 вересня 2016 року щомісячні страхові виплати були припинені за вимогою комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам (протокол від 2 серпня 2016 року № 5). З 1 вересня 2016 року позивач за продовженням щомісячних страхових виплат до будь-яких відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду не звертався, його місце знаходження було не відомо, на зв`язок не виходив (а.с. 11).

15 липня 2022 року позивач звернувся до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про поновлення йому щомісячних страхових виплат та сплату заборгованості по страховим виплатам, а також просив надати довідку про розмір окремо нарахованих та окремо виплачених сум страхових виплат з вересня 2014 року (а.с. 10).

Листом від 20 липня 2022 року (вих. № 18.03.1/1266) у відповідь на заяву позивача від 15 липня 2022 року Бахмутське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області повідомило позивачу, що він перебував на обліку як тимчасового перемішена особа згідно довідки ВПО УПСЗН Бахмутської міської ради від 21 листопада 2014 року № 1419003673 та отримував страхові виплати у Бахмутському міському відділенні з 1 вересня 2014 року по 31 серпня 2016 року. […] З вересня 2016 року щомісячні страхові виплати у Бахмутському міському відділені були припинені згідно рішення комісії УПСЗН Бахмутської міської ради та протоколу № 5 від 2 серпня 2016 року. У подальшому із заявою щодо продовження раніше призначених щомісячних страхових виплат до Бахмутського міського відділення позивач не звертався. Зазначено, що заборгованість відсутня і що для одержання довідок про нараховані та виплачені страхові виплати з 1 серпня 2016 року позивачу необхідно звернутися до відділення Фонду, яке безпосередньо здійснювала виплати, а саме до Лиманського міського відділення (а.с. 12).

В матеріалах справи наявна довідка, видана Бахмутським міським відділенням управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області, відповідно до якої з квітня 2014 року по серпень 2016 року позивачу нараховувались та виплачувались щомісячні суми страхової виплати (а.с. 35).

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо не нарахування та не виплати щомісячних страхових виплат за спірний період, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність визнання протиправною та зобов`язання управління поновити нарахування та виплату страхових виплат з 1 вересня 2016 року

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Нарахування та проведення страхових виплат урегульовано у декількох нормативних актах:

1)статті 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;

2)статті 173 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України), відповідно до якої шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку;

3) Законі України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє в редакціїЗакону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIIIта має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначає відповідно доКонституції Українита основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до п.1 ч.1, ч.5, 6 та 8ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК.

Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат:а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;д) в інших випадках, передбачених законами.

У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про загальнообов`язковедержавнесоціальнестрахування»КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Враховуючи положення ст. 46 Закону № 1105-ХІV, посилання відповідача на правомірність припинення спірних виплат є протиправним, а невиплата/не нарахування та невиплата належних позивачу страхових виплат є незаконним.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленомустаттею 34Закону України "Про оплату праці".Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Відтак, враховуючи встановлену протиправність дій відповідача щодо припинення страхових виплат, суд вважає, що обмеження їх виплат будь-яким строком є протиправним.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VIII) КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної або відсутність за фактичним місцем проживання.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України).

Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.

Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання заборгованості по страховим виплатам) була обмежена положеннями постановами Кабінету Міністрів України, що не відповідає та суперечить Конституції України.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Цього ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 243/3505/16.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом невиплати заборгованості по ним.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності визнання протиправною та зобов`язання управління поновити нарахування та виплату страхових виплат з 1 вересня 2016 року

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 200/4016/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 травня 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв