Постанова

від 25.04.2023 по справі 640/12950/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12950/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання Зіньковській Ю.В.

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): Башинська О.С.

від відповідача 1: не прибув

від відповідача 2: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісбудмаш" про застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління ДПС у м. Києві (надалі - позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайрус Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісбудмаш", в якому просило застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, стягнути з ТОВ "Сайрус Груп" на користь ТОВ "Сервісбудмаш" кошти у сумі 4 250 808,61 грн., стягнути з ТОВ "Сервісбудмаш" у дохід Держави коштів у сумі 4 250 808,61 грн, як такі, що були отримані за недійсним правочином.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2016 року у кримінальній справі №757/25515/16 засновника ТОВ «Сайрус Груп» визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 2051 Кримінального кодексу України; рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/5088/17 від 13 травня 2020 року визнано недійсним договір від 16 лютого 2015 року №СГ160215, укладений між відповідачами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначив, що посилається на наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами. Свою позицію мотивує тим, що за недійсним договором не виникає податкового кредиту з ПДВ, а витрати підприємства, списані за недійсним договором, - це заниження об`єкта оподаткування, що в підсумку спричиняє штрафні санкції за заниження податкових зобов`язань. Тобто, в даному випадку слід керуватись положеннями частиною другою статті 250 ГК України (яка відсилає до норм ПК України), а не частиною першою цієї статті. На думку ГУ ДПС, закон в імперативному порядку вказує на необхідність застосування наслідків недійсності правочинів, таких як повернення сторін у попереднє становище або відшкодування вартості одержаного за недійсною угодою. У більшості випадків визнання оспорюваного правочину недійсним без застосування відповідних наслідків втрачає сенс. На відміну від нікчемних правочинів, які є недійсними вже на час укладення незалежно від рішення суду з даного питання, правові наслідки недійсності оспорюваних угод можуть настати після визнання їх такими судом. Враховуючи, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і шляхом подання самостійного позову, ГУ ДПС вважає, що у цій справі відлік строку звернення до суду з цим позовом повинен розпочинатися з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/5088/17, яким правочин визнано недійсним, а тривалість такого строку має визначатися нормами ПК України.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 червня 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін, повністю погодившись з його висновками.

Постановою Верховного Суду від 07.02.2023 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2022 року скасовано та справу № 640/12950/20 направлено на новий розгляд.

Скеровуючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що як вбачається зі змісту апеляційної скарги, у ній зазначено як відповідачів у справі ТОВ "САЙРУС ГРУП" (код ЄДРПОУ 38307584) і ТОВ "СЕРВІСБУДМАШ". Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на це уваги не звернув і здійснював подальший апеляційний розгляд справи за участю саме ТОВ "САЙРУС-ГРУП" (код ЄДРПОУ 38307584), а не ТОВ "САЙРУС ГРУПП" (код ЄДРПОУ 39522675). Таким чином, апеляційний перегляд справи здійснювався за іншого кола учасників справи, а саме: ТОВ "САЙРУС-ГРУП" (код ЄДРПОУ 38307584) замість ТОВ "САЙРУС ГРУПП" (код ЄДРПОУ 39522675).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року судом прийнято справу № 640/12950/20 до свого провадження та призначено її розгляд в порядку письмового провадження.

Крім того, судом апеляційної інстанції витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені в постанові від 07.02.2023 та надати письмові пояснення щодо зазначення в апеляційній скарзі відповідача 1 ТОВ "Сайрус Груп" (код ЄДРПОУ 38307584), замість відповідача 1 ТОВ "Сайрус Групп" (код ЄДРПОУ 39522675).

На адресу суду апеляційної інстанції від Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України надійшли пояснення, в яких останній зазначає, що при написанні апеляційної скарги працівником контролюючого органу допущено технічну описку в реквізитах відповідача, а отже правильним є відповідачем 1 по даній справі є ТОВ "Сайрус Групп" (код ЄДРПОУ 39522675).

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду 10 квітня 2023 року 10 квітня 2023 року судом вирішено перейти із письмового провадження у відкрите судове засідання та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 квітня 2023 року на 11 год. 55 хв. Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України надіслати на адресу суду апеляційної інстанції та всім учасникам справи виправлену апеляційну скаргу та докази направлення даної скарги надати до 24 квітня 2023 року.

На виконання вимог суду апеляційної інстанції відповідачем надано докази надсилання уточнюючої апеляційної скарги сторонам та суду.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, з підстав зазначених у скарзі.

Відповідачі будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "САЙРУС ГРУПП" та ТОВ "СЕРВІСБУДМАШ" на підставі Договору №СГ160215, складено податкові накладні №№48, 49, 77, 78, 79, 121, 125, 123, 122, 124, за якими ТОВ "САЙРУС ГРУПП" продало (поставило), а ТОВ "СЕРВІСБУДМАШ" придбало (отримало) товари/послуги на загальну суму 4250808,61 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 13 травня 2020 року у справі №826/5088/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, позов ГУ ДПС до ТОВ "САЙРУС ГРУПП" та ТОВ "СЕРВІСБУДМАШ" задовольнив, визнав недійсним Договір №СГ160215. У справі №826/5088/17 встановлено, зокрема, такі обставини: "Вироком встановлено, що ОСОБА_1 у січні 2015 вступив у попередню змову з невстановленою особою, яка запропонувала останньому, шляхом підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, здійснити фіктивне підприємництво за винагороду, а саме, придбати суб`єкт підприємницької діяльності ТОВ "САЙРУС ГРУПП". У подальшому, ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса надав свої паспортні дані та підписав два екземпляри статуту підприємства ТОВ "САЙРУС ГРУПП". 08 січня 2015 року проведено державну реєстрацію змін ТОВ "САЙРУС ГРУПП" в відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом`янського району реєстраційної служби ГУ юстиції у м. Києві. Продовжуючи злочинну діяльність, невстановлені слідством особи отримали та використали можливість укладати від імені ОСОБА_1 , шляхом підроблення документів, господарські угоди та первинні бухгалтерські документи, що свідчили про нібито реалізацію товарів, робіт (послуг) для підприємств реального сектору економіки, чим сприяли незаконному формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість та безпідставному формуванні валових витрат підприємств. Вчинення ОСОБА_1 злочинних дій, пов`язаних з реєстрацією ТОВ "САЙРУС ГРУПП", як засновником вказаних підприємств та директором, надало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, використовуючи реквізити вказаних юридичних осіб".

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року затверджено угоду від 30 травня 2016 року, укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Київської області Ковалем Р. В. та обвинуваченим ОСОБА_1 , про визнання винуватості, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, та призначено узгоджене сторонами угоди покарання.

Вважаючи, що правочини між відповідачами здійснені без мети настання реальних наслідків, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за вказаними договорами.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов`язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. При цьому, оскільки такі санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, вони є адміністративно-господарськими, адже відповідають визначенню, закріпленому у частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України, а оскільки на момент звернення до суду та вирішення справи в суді першої інстанції такий строк закінчився, підстави для задоволення позовних вимог Інспекції відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Так, для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно правових висновків Верховного Суду, статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Так, підставою для звернення податкового органу до суду з адміністративним позовом слугувало встановлення під час перевірки укладення відповідачем договорів з контрагентами без мети настання реальних наслідків, які відповідно до частин першої, другої статті 215, частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 2016 Цивільного кодексу України не створюють наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов`язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, були встановлені ГК України.

Згідно частини 1 статті 207 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до частини 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Як встановлено судом першої інстанції, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, в адміністративній справі №826/5088/17, визнано недійсним договір від 16 лютого 2015 року №СГ160215, укладений між ТОВ «Сайрус Групп» та ТОВ «Сервісбудмаш».

Частиною 1 статтею 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.

Виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірних правочинів у період з 27 лютого 2015 по 30 березня 2015, правильним є висновок суду першої інстанції, що початком перебігу зазначених у статті 250 ГК України строків є дата виконання правочину, а тому на момент звернення до суду із цим позовом у червня 2020 року та вирішення справи по суті закінчився встановлений вказаною статтею строк застосування адміністративно-господарських санкцій, що виключає можливість задоволення позовних вимог контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року по справі №2А/0370/3414/12, від 26 жовтня 2021 року по справі № 2а-19251/11/2670 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Посилання ж контролюючого органу на частину 2 статті 250 ГК України, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, адже дана норма стосується штрафних санкцій, розмір і порядок стягнення яких визначені ПК України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи, тобто санкцій, стягнення яких не є предметом розгляду у цій справі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 03 вересня 2020 року по справі №2а/0370/3414/12 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

В судовому засіданні представником апелянта зазначено, що даний позов подано після набрання законної сили рішення суду по справі №826/5088/17, а отже строк (шість місяців), не порушений, колегія суддів не приймає до уваги дані твердження, оскільки нормами статті 250 ГК України чітко визначено термін застосування штрафних санкцій, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

Повний текст постанови складено 01 травня 2023 року.