Рішення

від 20.04.2023 по справі 906/71/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/71/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазурок В.С. - адвокат, ордер серії ВК №1005011 від 30.12.2022,

від відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного малого підприємства "МЛС"

до Приватного підприємства "Вручий"

про стягнення 28363,62 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 18560,00 грн. основного боргу, 3299,40 грн. пені, 1178,00 грн. штрафу, 4774,22 грн. інфляційних, 552,00 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не оплатив в повному обсязі поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28.02.2023 до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Разом з тим, визнав, що ним було прострочено сплату 18560,00 грн. основного боргу, проте 13.02.2023 останню сплачено в повному обсязі, на підтвердження чого долучено відповідну квитанцію (а.с. 52). Крім цього, відповідач посилався на наявність форс-мажорних обставин, що зумовили несвоєчасну оплату поставленого товару.

21.03.2023 до суду від представника позивача адвоката Мазурка В.С. надійшла заява про закриття провадження у справі у зв`язку зі сплатою суми основного боргу.

Ухвалою суду від 31.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/71/23 до судового розгляду по суті.

17.04.2023 до суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву, згідно яких просив відмовити в задоволенні позову, а також звертав увагу на те, що ч. 6 ст. 232 ГК України передбачає припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги в частині стягнення пені, штрафу, річних та інфляційних підтримав, просив задовольнити. Також позивач просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення адресату.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов`язковою, тому суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2021 між Приватним малим підприємством "МЛС" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Вручий" (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №2901 (далі - договір) (а.с. 8-10).

Згідно п. 1.1. договору, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору, Постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у Заявках Замовлення (далі - Заявках) Покупця, що є невід`ємними частинами даного Договору.

Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно накладних, що є невід`ємними частинами даного Договору (пункт 1.3. договору).

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі рахунка Постачальника, погодженої Покупцем.

Відповідно до пункту 4.1. договору, поставка товарів здійснюється Постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору відповідно до попереднього Замовлення Покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаної Сторонами Специфікації), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватися через представника Постачальника.

За умовами пункту 5.2 договору, розрахунки за поставлений Постачальником товар здійснюється протягом двох днів з моменту поставки товару.

Згідно з пунктом 6.3 договору, покупець зобов`язаний прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог даного Договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2021р. В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії Договору жодна Сторона не виявить бажання розірвати його, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах (пункти 8.1 та 8.2 договору).

Договір підписано представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.

На виконання умов договору поставки №2901 від 29.01.2021, відповідачем було поставлено позивачу товару, що підтверджується накладною №1/К0000001520 від 30.12.2021 (а.с.11). Зазначена накладна підписана представниками обох сторін.

Відповідач оплатив поставлений товар частково.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи становить 18560,00 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У відповідності із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 ЦК України та погоджених сторонами в п.5.2 умов щодо строків проведення розрахунків за отриманий товар, відповідач зобов`язаний був провести оплату за товар, одержаний за накладною №1/К0000001520 від 30.12.2021 у строк до 01.01.2022 (включно).

Проте, відповідач свої зобов`язання перед позивачем по оплаті отриманого товару у визначений договором строк не виконав.

Станом на час розгляду справи, відповідач подав докази сплати суми основного боргу в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач просив в цій частині закрити провадження у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що основний борг сплачено відповідачем після звернення позивача до суду, господарський суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 18560,00 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3299,40 грн. пені, 1178,00 грн. штрафу, 4774,22 грн. інфляційних, 552,00 грн. 3% річних.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, господарський суд враховує таке.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За умовами пункту 7.2 договору, за несвоєчасну оплату за даним Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє Покупця від сплати основної суми заборгованості.

Згідно з пунктом 7.3 договору, крім пені, передбаченої п.7.2. у випадку несвоєчасної оплати товару, Покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару, а випадку повторною порушення - штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару.

Проаналізувавши позовну вимогу щодо стягнення 5% штрафу в сумі 1178,00 грн., суд вважає зазначену вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені, то суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що частина 6 ст. 232 ГК України містить імперативний припис, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалося раніше, кінцевою датою для виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару є 01.01 2022.

За наведених обставин, нарахування пені має бути проведено в строк з 02.01.2022 до 02.07.2022.

Проте, позивачем пеню нараховано за період з 05.08.2022 до 30.12.2022 в сумі 3299,40 грн.

Враховуючи, що такі нарахування здійснені поза межами шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо стягнення пені в сумі 3299,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування інфляційних та 3% річних, суд вважає останні вірними, а вимоги в цій частині обґрунтованими.

Суд, оцінивши посилання відповідача на форс-мажорні обставини, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Поряд з цим, відповідно до п. 2 розпорядження ТТП України від 25.02.2022 №3 "Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України" що розміщений в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/62989f8bb62c2687708951.pdf установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами та доповненнями).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами і доповненнями).

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 регламенту).

Суд звертає увагу, що надання Сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов`язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов`язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов`язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, суд апеляційної інстанції встановив, що у законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не шляхом розміщення на сайті ТПП України загального офіційного листа.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.

Проте, в ст.ст.14 та14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

За наведених обставин доводи відповідача щодо необхідності звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, суд оцінює критично.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1178,00 грн. штрафу, 4774,22 грн. - інфляційних, 552,00 грн. 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє та припиняє провадження у справі в частині стягнення 18560,00 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору, оскільки даний борг був сплачений відповідачем після звернення позивача до суду.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат на надання правової допомоги у розмірі 12 000,00 грн., суд зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю РН №1120 від 27.12.2019, видане Мазурку В.С. (а.с.18).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З поданих документів судом встановлено, що 13.08.2019 між Адвокатським бюро "Мазурок В`ячеслава" та Приватним малим підприємством "МЛС" було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (далі - договір від 13.08.2019) (а.с. 13).

Пунктом 1 договору від 13.08.2019 сторони передбачили, що Бюро надає правову (правничу) допомогу Клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування України, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форми власності, галузевої належності та підпорядкування, перед фізичними особами.

За умовами пункту 4 договору від 13.08.2019, розрахунки за даним договором здійснюються на підставі Додаткової угоди до даного договору, зміст та умови якої захищені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до пункту 6 договору від 13.08.2019, договір діє з моменту його підписання сторонами до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

29.11.2022 між Адвокатським бюро "Мазурок В`ячеслава" та Приватним малим підприємством "МЛС" було укладено додаткову угоду №19 до договору про надання правової (правничої) допомоги адвокатом від 13.08.2019, за умовами пункту 1 якої сторони передбачили, що за надання правничої (правової) допомоги клієнт сплачує бюро гонорар в сумі 12000,00 гривень шляхом внесення безготівкових коштів (а.с.14).

За умовами пункту 3 Додаткової угоди, бюро надає клієнту правничу (правову) допомогу в Господарському суді Житомирської області у справі щодо стягнення заборгованості з Приватного підприємства "Вручий" за поставку товарів.

Договір та додаткова угода підписані сторонами.

Також адвокатом складено розрахунок витрат, пов`язаних з наданням послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги від 13.08.2019, згідно з яким адвокатом надано правову допомогу наступного характеру, зокрема:

- юридична консультація щодо спірних правовідносин, здійснено правовий аналіз наданих документів по справі - 2000грн;

- вивчення та аналіз поданих клієнтом документів, що стосуються спірних правовідносин, здійснено збирання інформації та інших доказів для ведення справи, зокрема, перевірені відомості з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проаналізовано законодавство з врахуванням останніх змін до законодавства України, опрацьовано судову практику з вказаного питання. Підготовка та оформлення позовної заяви, додатків та супутніх документів щодо захисту прав клієнта - 6500,00грн;

- представництво інтересів (в т.ч. захист та представництво в судових засіданнях, відправлення поштової кореспонденції, транспортні витрати, кур`єрські витрати тощо) (6 годин) - 3500,00грн (а.с. 16).

Судом враховується, що відповідач зазначає у відзиві на позовну заяву, що витрати па оплату правничих послуг адвоката заявлені позивачем в позовній заяві, є неспівмірними, не відповідають критерію розумності їх розміру, оскільки, дана категорія справи є справою незначної складності, не потребує тривалих обрахувань стягуваних сум, обсяг матеріалів справи є незначним і наявним у позивача, а тому не потребує такої значної тривалості часу опрацювання документів та складання позовної заяви, не вимагає значних труднощів у юриста з відповідним досвідом роботи.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У ч. 2. ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21

При цьому, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 наголосив, що таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Мазурком В.С. професійної правничої допомоги ПМП "МЛС" у справі №906/71/23.

Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. підтверджується платіжною інструкцією №206 від 29.11.2022 (а.с. 17).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене суд, ураховуючи доцільність понесених позивачем витрат, з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданої послуги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового стягнення витрат по оплаті професійної правничої допомоги з огляду на таке.

У вказаній справі проведено два судових засідання, загальною тривалістю близько 1 год. 30 хв., представником позивача підготовлена одна заява по суті справи - позовна заява. У позовні заяві відсутнє посилання на судову практики, яка опрацьовувалася адвокатом, а перевірка відомостей з ЄДРЮОФОПГФ, оформлення додатків, відправлення поштової кореспонденції, транспортні витрати, кур`єрські витрати тощо не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права, оскільки такі дії не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно, не підлягають відшкодуванню. Окрім того, витрати, пов`язані із відправленням поштової кореспонденції, транспортними, кур`єрськими витратами тощо, належними та допустимими доказами не підтверджені. Також суд зазначає, що справи про стягнення заборгованості за договором поставки є нескладними, судова практика у такій категорії справ є сформованою та сталою.

Надавши оцінку усім доданим до заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, її важливості для позивача, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що документально підтвердженими, справедливими, розумними та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

У ст. 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, отже, судові витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 6000,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вручий" (11106, Житомирська область, м. Овруч, вул. Романа Шухевича, 15, ід. код 30568156)

- на користь Приватного малого підприємства "МЛС" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 20, ід. код 13991251) 1178,00 грн. штрафу, 4774,22 грн. - інфляційних, 552,00 грн. 3% річних, а також 568,93 грн. сплаченого судового збору та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Закрити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 18560,00 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.05.23

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу,

2 - позивачу (рек.)

3 - відповідачу (рек. )