Постанова

від 03.05.2023 по справі 471/8/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.05.23

22-ц/812/393/23

Справа № 471/8/23 Головуюча у 1-й інстанції Гукова І. Б.

Провадження № 22ц/812/393/23 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

3 травня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої судді: Ямкової О. О.,

суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Ковальським Є. В.,

за участю: представника відповідача Якименка О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , від імені якої діє

адвокатка Козиревич Оксана Сергіївна,

на ухвалу Братського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року, постановлену під головуванням судді Гукової І. Б. смт Братське Миколаївської області зі складанням її повного тексту, по справі

за позовом

ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Братське Агро»,

про розірвання договорів, -

В С Т А Н О В И Л А:

9 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Братське Агро» про розірвання договорів землі, укладених 22 квітня 2019 року та 20 липня 2019 року між товариством та попередніми власниками земельних ділянок площами 6,5186га та 6,7567га, правонаступницею яких в порядку спадкування є позивачка.

21 лютого 2023 року ОСОБА_1 подана заява про забезпечення позовної заяви шляхом заборони проводити реєстраційні дії відносно земельних ділянок та заборонити здійснювати будь-які сільськогосподарські роботи на вказаних земельних ділянках.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не обґрунтовано, яким чином незабезпечення позову зробить неможливим виконання рішення суду.

В апеляційній скарзі позивачка, від імені якої діє адвокатка Козиревич О. С. просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на її незаконність, та ухвалити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

На думку адвокатки, суд при вирішенні питання про можливість прийняття заходів забезпечення не звернув увагу на суттєві обставини справи, в тому числі: тривале порушення відповідачем прав попередніх власників землі та самої позивачки; можливість засівання ділянок відповідачем, що стане перешкодою для самостійної обробки землі власником; та продовження порушення прав позивачки, зокрема можливістю внесення чи видалення якихось реєстраційних дій, що в свою чергу, призведе до виникнення нових спорів.

У письмовому відзиву на подану апеляційну скаргу представник відповідача вважав її доводи необґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь при розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав її необґрунтованою у зв`язку із недоведенням позивачкою необхідності забезпечення її позову у такий спосіб, так і існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.

З таким висновком суду можна погодитися.

Так, відповідно до змісту статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Положеннями статті 150 ЦПК України, встановлені види забезпечення позову та зазначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила розірвати договори оренди, посилаючись на те, що ТОВ «Братське Агро» не виплачує орендну плату протягом 4х років, і тому вона, як новий власник земельних ділянок, не бажає продовження орендних відносин з відповідачем.

Одночасно звертаючись із забезпеченням позову немайнового характеру, позивачка просила застосувати спосіб його забезпечення, який забороняє проводити реєстраційні дії з розпорядження майном, та його використання. На підтвердження обраного нею способу забезпечення позову будь-яких обґрунтувань не навела та доказів не надала.

Тому суд першоїінстанції дійшовобґрунтованого висновку пронедоцільність вжиттязаходів забезпеченняпозовушляхом заборони будь-яким суб`єктам проводити реєстраційні дії з майном та заборони відповідачу чи іншим особам здійснювати сільськогосподарські роботи на земельних ділянках до вирішення спору про розірвання договорів оренди по суті.

Крім цього обраний позивачкою спосіб забезпечення позову, на час її звернення до суду, не є співмірним із визначеним нею предметом спору.

За висновками КЦС ВС, викладеними ним у постанові від 5 лютого 2020 року при розгляді справи №490/3925/19 і у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 зазначено, що достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.

Слід врахувати і те, що у відповідності до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном - принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). За констатацією ЄСПЛ відсутність додержання хоча б одного критерію є порушенням державою статті 1 Першого протоколу.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Відтак, при розгляді питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивачки, на захист якого вживаються заходи забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно поклав в основу судового рішення відсутність на час розгляду заяви доказів здійснення реєстраційних дій з відчуження чи користування спірною землею, а також проведення обробки землі орендарем до вирішення питання про розірвання договорів оренди, та надав відповідну оцінку обґрунтованості таким доводам заявниці, зокрема щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням наведених вище критеріїв, а позивачка та її представниця, у свою чергу, не довели перед судом підстав, які є необхідними умовами для вжиття заходів забезпечення позову в обраний ними спосіб, у зв`язку з чим, на думку колегії, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 ..

За такого, у відповідності до статті 375 ЦПК України підстав для скасування чи зміни ухвали, яка постановлена у відповідності до норм процесуального і матеріального права, не має.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатка Козиревич О. С., залишити без задоволення, а ухвалу Братського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді С. Ю. Колосовський

О.В.Локтіонова