Постанова

від 26.04.2023 по справі 151/191/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 151/191/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції -Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

26 квітня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. ,

за участю:секретаря судового засідання: Москалюк Ю.П.

представника позивача: Поворознюка Ф.К.

представника третьої особи: Бойка А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бершадської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-Чечельницької селищної ради та ОСОБА_2 про визнання незаконною і скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бершадської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-Чечельницької селищної ради та ОСОБА_2 , в якому просила:

-визнати незаконною і скасувати державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим № 0525081300:05:000:0076, яка розташована за межами с.Бондурівка Чечельницької ОТГ Гайсинського району Вінницької області на фізичну особу ОСОБА_2 .

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначено, що державним реєстратором Андрейцевою Л.Р. здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим № 0525081300:05:000:0076 за фізичною особою ОСОБА_2 всупереч норм закону, оскільки ст.92 ЗК України визначено перелік підприємств, установ та організацій, які мають право отримувати земельні ділянки на праві постійного користування, а також зроблено наголос на тому, що фізичні особи не можуть отримувати земельні ділянки в постійне користування.

29.03.2023 від представника третьої особи ОСОБА_2 -адвоката Бойка А.М. надійшли пояснення на апеляційну скаргу, а 24.04.2023 від представника відповідача- відзив на апеляційну скаргу, в яких останні вказали на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просили відмовити у її задоволенні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник третьої особи-Омельченка В.В. заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Решта учасників справи, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2021 державним реєстратором Андрейцовою Л.Р. Бершадської міської ради на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серія та номер: ВН, виданий 27.06.2000, зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, правокористувач: ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Вважаючи незаконною державну реєстрацію права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0525081300:05:000:0076, що розташована за межами с.Бондурівка Чечельницької ОТГ Гайсинського району Вінницької області на фізичну особу ОСОБА_2 , яку здійснила державний реєстратор Бершадської міської ради Андрейцова А.Р. 30.08.2021, ОСОБА_1 звернулася до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої третьої статті 7 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції чинній на час створення ОСОБА_2 СФГ) (далі ЗК України 1990 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" ((у редакції, чинній на момент створення ОСОБА_2 СФГ ); Закон втратив чинність 29.07.2003 (з моменту набрання чинності Законом України №973-ІV від 19.06.2003 "Про фермерське господарство")) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення ОСОБА_2 селянського (фермерського) господарства, було передбачено право на одержання в постійне користування земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 912/173/22.

З 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, яким передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. (ст. 92 ЗК України).

При цьому, пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в частині щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 набули у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року у cправі № 925/902/20.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Поряд з цим, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зауважено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у зазначеній статті, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 904/284/19.

Так, статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до положень частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції, що діяла до 01.01.2002) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З матеріалів справи з`ясовано, що 27.06.2000 року ОСОБА_2 зареєстровано СФГ "Олімпія".

Земельна ділянка площею 50 га з кадастровим номером 0525081300:05:000:0076, розташована на території Бондурівської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 , відповідно до державного акту на право постійного користування Серія ВН від 27.06.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №18. Державний акт видано на підставі рішення 10 сесії 3 скликання Чечельницької районної ради Чечельницького району Вінницької області від 20.04.2000.

В той же час, як підставно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності обставин для припинення права постійного користування земельною ділянкою у третьої особи ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що не надано таких і представником позивача під час апеляційного розгляду справи.

Як вказує у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 та підтверджується матеріалами справи, на виконання Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" та постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області передано у комунальну власність Чечельницькій селищній раді земельна ділянка площею 50 га з кадастровим номером 0525081300:05:000:0076 на території Бондурівської сільської ради Чечельницького району Вінницької області. Право комунальної власності на земельну ділянку зареєстровано за Чечельницькою селищною радою 14.01.2021.

В подальшому, ОСОБА_2 звернувся до Чечельницької селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо виправлення помилки (приведення у відповідність) у Державному земельному кадастрі стосовно цільового призначення земельної ділянки, оскільки після проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення ТОВ НВП "Укргеопроект", помилково було вказано цільове призначення земельної ділянки яка перебуває у нього в постійному користуванні - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а має бути згідно Державного акту на право постійного користування - для ведення фермерського господарства. Чечельницькою селищною радою надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, а в подальшому її затверджено.

З набранням чинності Законом України від 07.07.2011 № 3613-VІ "Про Державний земельний кадастр" внесено зміни до Земельного кодексу України та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до преамбули Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV цей закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Пунктом 1 частини 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

П. 2 ст. 4 вказаного Закону унормовано, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань); інші речові права відповідно до закону.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державна реєстрація не є способом набуття речового права, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, зазначених у ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, видані до 1 січня 2013 року (п. 8 ч. 1 цієї статті).

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені підстави відмови в державній реєстрації прав та обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена (ч. 4 ст. 24 Закону).

Згідно з ч. 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану, земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розробленої та затвердженої Чечельницькою селищною радою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, 30.08.2021 проведена державна реєстрація речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, що на переконання суду, відповідає нормам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак є безпідставними посилання позивача на порушення державним реєстратором норм ст.92 ЗК України.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач оскаржуючи дії державного реєстратора Андрейцової А.Р., що полягають у реєстрації права на постійне користування земельною ділянкою, не вказує останню в якості відповідача чи співвідповідача у даній справі.

Не була залучена державний реєстратор, до участі у розгляді цієї адміністративної справи і судом першої інстанції.

Однак, виходячи із норм ст.48 КАС України, можливість заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не вправі залучити ОСОБА_3 до участі у справі на стадії апеляційного розгляду справи.

Необхідно вказати і на те, що як слідує зі змісту позовної заяви, позивач фактично не погоджується з діями та рішеннями Чечельницької селищної ради, що передували державній реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0525081300:05:000:0076, такими як надання дозволу на розробку техдокументації та її затвердження, а також передачу земельної ділянки у постійне користування, однак оскаржує виключно державну реєстрацію права постійного користування, яка як було зазначено вище, не є способом набуття речового права, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття такого права.

Окрім іншого колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що правовідносини у сфері державної реєстрації виникають виключно між суб`єктом звернення за вчиненням реєстраційних дій як власником або володільцем майна та державним реєстратором як суб`єктом, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій. При цьому правовідносини, які виникають між цими суб`єктами, носять публічний характер, оскільки мають на меті підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

Так, предметом позову у даному спорі є рішення державного реєстратора про державну реєстрацією права користування земельною ділянкою.

В той же час, спір стосується права постійного користування третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Таким чином, позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного права позивача, а спірні у цій справі правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з оформленням третьою особою права користування на майно, на яке претендує позивач, тобто спір носить приватноправовий характер.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 спочатку звернулась з даним спором до Чечельницького районного суду, однак адміністративну справу ухвалою від 07.06.2022 передано до Вінницького окружного адміністративного суду.

Зважаючи на положення ст.30 КАС України про недопустимість між судами спорів про підсудність, а також з метою непозбавлення позивача права на доступ до правосуддя, даний спір розглядається в порядку адміністративного судочинства, в межах повноважень адміністративного суду.

Так, надаючи правову оцінку доводам позивача, в частині щодо порушення саме прав та інтересів останньої державною реєстрацією права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0525081300:05:000:0076, що розташована за межами с.Бондурівка Чечельницької ОТГ Гайсинського району Вінницької області за фізичною особою ОСОБА_2 , колегія суддів вказує на таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині 1 статті 2 КАС України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України. Зокрема, в рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованості діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України свідчить про те, що ч. 2 цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Вищезазначені правові норми свідчать про те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі №808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі №815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі №806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі № 826/17479/18 та від 24 лютого 2021 року у справі №607/8188/17

При цьому Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі №359/630/19 зауважив, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зокрема вказує на те, що разом з іншими громадянами звернулася до Чечельницької селищної ради із клопотанням, в якому, керуючись ст.ст. 116, 118, 121 та 122 ЗК України, просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельні ділянки орієнтовною площею 2,0 га кадастровий номер 0525081300:05:000:0076 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Бондурівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області. За результатами розгляду клопотання, Чечельницькою селищною радою прийнято рішення №67 від 28.01.2021, яким відмовлено, зокрема ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що бажана земля перебуває у постійному користуванні іншої особи на підставі Державного акта на право постійного користування землею, виданого 27.06.2000. Вказане рішення оскаржене до Вінницького кружного адміністративного суду.

В свою чергу, судом з`ясовано, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі № 120/8339/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 до Чечельницької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 28.01.2021 р. №67 про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею по 2 га кожному позивачу для ведення ОСГ із земель Бондурівської сільської ради (за межами населеного пункту).

Вказані судові рішення оскаржені зокрема ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції, однак ухвалою Верховного Суду від 24.10.2022 у відкритті касаційного провадження, відмовлено.

Таким чином, на момент звернення до суду з даним позовом, відсутнє нерозглянуте клопотання позивача або невирішений судовий спір щодо передачі останній у власність частини земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 .

Позивач не вказує, яке конкретно право останньої порушено оскаржуваною реєстраційною дією на момент звернення до суду. Не встановлено факту порушення законних прав та інтересів ОСОБА_1 і під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03 травня 2023 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.