Постанова

від 02.05.2023 по справі 260/5510/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/5510/22 пров. № А/857/4539/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Рейті С.І.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

20 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо розгляду його заяв від 01 листопада 2022 року про призначення адвоката для надання правової допомоги, складення документів процесуального характеру та представництва інтересів, та направлення листа П-20/007/14 від 23 листопада 2022 року про непризначення адвоката; зобов`язати розглянути сім його заяв від 01 листопада 2022 року про призначення адвоката для надання правової допомоги та складення документів у кримінальних провадженнях до Октябрського районного суду м. Полтави та Полтавського апеляційного суду, та представництва інтересів; стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі десять тисяч гривень.

На обгрунтування позовних вимог зазначає, що він засуджений до довічного позбавлення волі, з 25 жовтня 2022 року відбуває покарання в ДУ «Закарпатська установа відбуття покарання № 9». Вказує, що Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області неправомірно відмовив йому у призначенні захисника для надання правової допомоги та складенні документів процесуального характеру у кримінальних провадженнях.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідач не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктами владних повноважень в розумінні КАС України, відповідно даний спір не є публічно-правовим спором та не віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» він є суб`єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу. Вказує, що його засуджено до довічного позбавлення волі у межах кримінального судочинства, а суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не виконав завдання і основні засади адміністративного судочинства та позбавив його права на захист. Вважає, що Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області є суб`єктом владних повноважень та наділений владними управлінськими функціями, а саме прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суддя суду першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, оскільки даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом, а спірні питання підлягають вирішенню за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Частинами 1, 2 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні предметної юрисдикції справ слід враховувати як предмет та зміст, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Тобто до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв`язку із порушенням прав суб`єкта виборчого процесу або процесу референдуму.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Предметом позову у цій справі є оскарження дій Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області, що виразились у неприйнятті останнім рішення про надання безоплатної вторинної допомоги або про відмову у її наданні.

Преамбулою Закону України від 2 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон №3460-VI) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Відповідно до статті 13 цього Закону, безоплатна вторинна правова допомога - це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя (частина перша). Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру (частина друга).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають, зокрема, особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Відповідно до статті 15 Закону № 3460-VI суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Повноваження Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги визначені статтею 17 Закону № 3460-VI, яка передбачає, що такі Центри, зокрема, приймають рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги; видають доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; приймають рішення про заміну адвоката відповідно до статті 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 16 Закону № 3460-VI Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги фінансуються з Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання всіх видів правових послуг, передбачених ч.2 ст.13 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 3460-VI рішення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, що мають своїм завданням надання правових послуг та не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

Разом з тим, як суб`єкт владних повноважень, Регіональний центр виступає щодо суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначених статтею 14 Закону №3460-VI, у разі, якщо вони оскаржують відмову Регіонального центру у наданні правової допомоги або у разі оскарження дій та бездіяльності посадових і службових осіб Регіонального центру, які порушують порядок та строки розгляду звернень про надання безоплатної правової допомоги, надання неякісної правової допомоги тощо.

Таким чином, з аналізу вказаних норм та обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відтак відсутні підстави для відмови у відкритті провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 18 червня 2020 року у справі № 825/1129/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі № 260/5510/22 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 02 травня 2023 року.