Постанова

від 02.05.2023 по справі 0870/9182/12

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 0870/9182/12

касаційне провадження № К/9901/40342/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2012 (суддя - Максименко Л.Я.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 (головуючий суддя - А.А. Щербак А.А., судді - Дурасова Ю.В., Баранник Н.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Спецстрой» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя, за участю прокуратури Заводського району м. Запоріжжя, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон Спецстрой» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя, за участю прокуратури Заводського району м. Запоріжжя (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), за участю Прокуратури Заводського району м. Запоріжжя, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 19.09.2012 № 0000741500.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Таврія Будпостач», ВАТ «Завод напівпровідників». Зазначив, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 11.12.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 19.09.2012 № 0000741500.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати за господарськими операціями із ТОВ «Таврія Будпостач», ВАТ «Завод напівпровідників», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.05.2017 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанцій дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Таврія Будпостач», ВАТ «Завод напівпровідників»; не надано оцінки обставинам справи, зокрема, факту порушення кримінальної справи №461101 відносно керівника ТОВ «Таврія Будпостач» за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, вироку Жовтневого районного суду по кримінальній справі № 1-728/2011 та факту порушення кримінального провадження відносно директора Товариства за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України.

Суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення справи суду апеляційної інстанції слід з`ясувати чи призначалась документальна перевірка позивача за постановою слідчого, а також звернути увагу на те, що матеріали документальної перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого (відповідно до діючого на час спірних правовідносин законодавства), можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Крім того, суду апеляційної інстанції необхідно проаналізувати вирок суду постановлений відносно посадової особи ТОВ «Таврія Будпостач», характер укладених угод та фактичне їх здійснення, відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок, з урахуванням практики Верховного Суду України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.07.2017 залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції посилаюсь на положення пункту 58.4 статті 58 ПК України дійшов висновку про безпідставність прийнятого контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Судом апеляційної інстанції враховано, що постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2012 директора Товариства звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок застосування до нього Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 за злочини, передбачені частиною 1 статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України та у вказаній кримінальній справі зроблені висновки про ухилення Товариства від сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість, щодо податку на прибуток у зазначеній постанові не встановлювались обставини. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2013, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2013 посадову особу ТОВ «Таврія Будпостач» виправдано відповідно до частини 2 статті 27, частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України за відсутністю складу злочину.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР). Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних, дорожніх листів та документів на зберігання товару.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.11.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 02.05.2023.

Відповідачем 16.03.2020 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 та наказів Державної податкової служби України від 28.08.2019 №36, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43143945).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом на підставі наказу від 05.03.2012 № 116, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 ПК України проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Таврія Будпостач» за період з 01.01.2008 по 01.01.2009, про що складено акт від 21.03.2012 № 54/22-012/34564506 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог, зокрема, пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, статті 3 Закону №334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток за 2008 рік на суму 1449921,40 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0000741500, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 1059737,65 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 847790,12 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 211947,53 грн.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, слугували висновки Інспекції, викладені в акті перевірки про не підтвердження господарських операцій позивача із вказаними вище контрагентами з підстав відсутності первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, зокрема, товарно-транспортних накладних, дорожніх листів та документів на зберігання товару та наявності кримінальних проваджень відносно директора Товариства за злочини, передбачені частиною 1 статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України та відносно посадової особи ТОВ «Таврія Будпостач», з яким позивач мав взаємовідносини, відповідно до частини 2 статті 27, частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Питання формування валових витрат на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом №334/94-ВР до 31.03.2011, починаючи з 01.04.2011 - положеннями ПК України.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об`єктивно необхідним.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в період з жовтня 2007 року по березень 2008 року між позивачем (підрядник) та ВАТ «Завод напівпровідників» (замовник) були укладені договори будівельного підряду: від 31.10.2007 №65 про здійснення хімзахисту металоконструкцій корпусу 1 цеху №26 на суму 885176,40 грн; №66 про демонтаж і монтаж металоконструкцій корпусу 1 цеху №26 на суму 2600488,80 грн; від 30.01.2008 №21 про захист залізобетонних конструкцій полімерними композиціями «Силор» корпусу 1 цеху №26 на суму 3467114,40 грн; №22 про хімзахист металоконструкцій захисним покриттям «УТК-М» КК-5 корпусу 1 цеха №26 на суму 739599,60 грн; від 31.03.2008 №67 про демонтаж трубопроводів рассолопровода, пожежного азоту сжатого повітря, пожежогасіння корпусу 1 цеха №26 на суму 162438,00 грн, всього на загальну суму 7854817,20 грн. За умовами підпункту 5.2.2 пункту 5.2 договору з метою виконання визначених обсягів робіт підрядник має право залучати на власний розсуд субпідрядні організації.

З метою дотримання строків виконання будівельних робіт позивач уклав договір підряду з ТОВ «Таврія Будпостач» від 03.03.2008 № 23, відповідно до умов якого підрядник зобов`язався на власний ризик виконати у відповідності із проектно-кошторисною документацією будівельно-монтажні роботи на об`єктах ВАТ «Завод напівпровідників» та здати вказані роботи в установлений договором строк.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в, рахунки-фактури, журнали-ордери, відомості по рахунку 631«Розрахунки з вітчизняними постачальниками», платіжні доручення, тощо.

Виконані субпідрядником та прийняті позивачем роботи згодом були передані замовнику - ВАТ «Завод напівпровідників» за актами форми КБ-2в.

Факт виконання робіт на об`єкті ВАТ «Завод напівпровідників» робітниками субпідрядних організацій, у тому числі ТОВ «Таврія Будпостач», підтверджується також показаннями свідків, наявними у матеріалах справи.

Окрім зазначеного, позивач придбавав товарно-матеріальні цінності у ТОВ «Таврія Будпостач» за видатковими накладними, на підтвердження чого позивачем надано до суду відповідні видаткові накладні, довіреності, витяги з електронного журналу виданих довіреностей за 2008 рік, відомості по рахунку 201 «Сировина й матеріали», журнали-ордери і відомості по рахунку.

В подальшому придбанні товарно-матеріальні цінності були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані позивачем на підставі накладних, актів виконаних робіт, оплачені, та в подальшому використані у будівництві, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства, його зобов`язаннях, спричинило зміни майнового стану платника податків та підтверджується наявними у справі накладними на передачу матеріалів у виробництво, звітами про витрати основних матеріалів у будівництві у співставленні з виробничими нормами у спірний період, журналом-ордером і відомостями по рахунку № 23 «Виробництво» тощо.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд апеляційної інстанцій, розглядаючи справу повторно, встановив, що зазначена перевірка була проведена на підставі постанови слідчого від 03.02.2012 про проведення позапланової документальної перевірки Товариства відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Статтею 78 ПК України визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок. Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 цієї статті документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, коли отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Згідно з абзацом першим пункту 58.4 статті 58 ПК України у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов`язаний визначити податкові зобов`язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов`язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов`язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Як установлено судами попередніх інстанцій, постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2012 у справі №0809/2535/2012 за обвинуваченням керівника Товариства у скоєнні злочинів передбачених частиною 1 статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, кримінальна справа припинена, керівника Товариства звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок застосування до нього Закону України «Про амністію» від 08.07.2011. У зазначеній постанові керівник Товариства обвинувачувався у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, а саме в ухиленні від сплати податку на додану вартість та внесенні завідомо неправдивих відомостей в декларації з податку на додану вартість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2013, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2013 посадову особу ТОВ «Таврія Будпостач» виправдано за приписами частини 2 статті 27, частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України за відсутністю складу злочину.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних та окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43143945).

Касаційну скаргу Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк