Ухвала

від 25.04.2023 по справі 752/14082/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/2404/2023 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 752/14082/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 09.03.2023 року, -

за участю:

представника власника майна - ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 09.03.2023 року задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про накладення арешту на майно та накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із забороною відчуження та розпорядження.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник власника майна адвокат ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 09.03.2023 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що розгляд клопотання про накладення арешту на майно був здійснений слідчим суддею за відсутності власника такого майна та його представника, які у судове засідання не викликалися. Копію оскаржуваного судового рішення сторона захисту отримала 20.03.2023 року, а тому на думку представника строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді ним пропущено з поважних причин.

Як вважає сторона захисту, оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Мотивуючи апеляційні вимоги представник зазначає, що оскаржувана ухвала не містить жодного обґрунтування, чому суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику ОСОБА_6 в судове засідання з розгляду клопотання про арешт майна. Суд не обґрунтував, які конкретно ризики змусили відступити від обов`язку повідомлення ОСОБА_6 та яким чином його явка перешкоджала меті забезпечення арешту майна.

Вказані обставини на думку представника, призвели до порушення права на судовий захист та можливості надати ґрунтовні заперечення по суті клопотання, оскільки суд обмежив принцип змагальності, недоторканості права власності, рівності перед законом та судом.

Крім цього автор апеляційної скарги посилається на необґрунтованість висунутої ОСОБА_6 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки така підозра ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, здобутих слідчим у незаконний спосіб та документах, які не містять інформації щодо суті кримінального правопорушення.

Автор апеляційної скарги наголошує також про відсутність ризиків, перелічених у ч. 1 ст. 170 КПК України та зазначає, що оскаржувана ухвала не містить жодного посилання на конкретні обставини та докази, які свідчать про те, що незастосування судом заборони відчуження та розпорядження вищевказаним майном призведе до його пошкодження, знищення, перетворення та/або передачі.

Представник зазначає також, що слідчим суддею не обґрунтовано, яким чином накладення арешту на майно ОСОБА_6 сприятиме цілям та завданням кримінального провадження та не враховано дані про особу підозрюваного, який має міцні соціальні зв`язки, високі моральні цінності, правильну соціальну та патріотичну поведінку.

Сторона захисту звертає увагу суду, що ОСОБА_6 був учасником антитерористичної операції на сході України у 2014 році, є учасником бойових дій, членом Добровольчого формування Запорізької територіальної громади № 2 «Народна самооборона Запоріжжя», є волонтером БО «БФ Ярослава Гришина» та активно допомагає як військовим, так і місцевим мешканцям, перебуваючи з початку воєнної агресії на території м. Запоріжжя.

Крім того апелянт зазначає, що квартира, на яку накладено арешт перебуває у спільній сумісній власності подружжя, а відтак до майна дружини підозрюваного - ОСОБА_10 , яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні, не може застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою конфіскації майна, як виду покарання.

Одночасно апелянт наголошує, що СУ ГУ НП в м. Києві здійснює досудове розслідування в рамках кримінального провадження 3 12022100000000754 від 07.10.2022 року з порушенням територіальної підслідності, оскільки кримінальне правопорушення вчинене у м. Запоріжжя.

В судове засідання прокурор не з`явився, про причини неявки не повідомив.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що причина неприбуття у судове засідання прокурора є неповажною та призводить до необґрунтованого затягування розгляду апеляційної скарги та вирішення питання щодо законності оскаржуваного судового рішення.

При цьому апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів вирішила за можливе розглянути дане провадження за відсутності прокурора, оскільки це не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, СУ ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12022100000000754 від 07.10.2022 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 191 КК України.

22.02.2023 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю Литви, громадянину України, депутату Запорізької міської ради VІІІ скликання, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 368 КК України.

Згідно відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 323300253 від 18.02.2023 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

07.03.2023 року старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на вищевказану квартиру, яка належить ОСОБА_6 .

Клопотання слідчого мотивовано необхідністю накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, що інкримінується останньому у даному кримінальному провадженні.

09.03.2023 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 із забороною відчуження та розпорядження.

Задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_6 , слідчий суддя виходив з наявності передбачених законом підстав для задоволення такого клопотання з метою забезпечення його конфіскації, як виду покарання. Зокрема з урахуванням того, що вказане майно є предметом конфіскації, розумності та співмірності обмеження права власності ОСОБА_6 , з метою його можливого застосування, визнав наявними передбачені ч. 1, 2, 5 ст. 170 КПК України підстави для арешту вказаного майна.

З такими висновками слідчого судді, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, передбачає наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою, щодо якої такий захід застосовується, кримінального правопорушення, а у випадку застосування такого запобіжного заходу відносно юридичної особи, то застосування арешту майна з даних підстав вважатиметься законним, якщо відносно вказаної юридичної особи здійснюється кримінальне провадження.

Задовольняючи клопотання слідчого про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100000000754 від 07.10.2022 року, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання та з`ясувавши обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна прийшов до висновку про наявність передбачених п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_6 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

При цьому, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що вищевказане майно на яке слідчий просить накласти арешт відповідає критеріям п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Так, зі змісту ст. 170 КПК України вбачається, що однією з обов`язкових умов для задоволення клопотання про накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання є наявність обґрунтованої підозри за статтями, санкції яких передбачають конфіскацію майна як виду покарання.

Згідно клопотання про арешт майна та матеріалів, наданих стороною обвинувачення на його обґрунтування вбачається, що ця обов`язкова умова органом досудового розслідування та слідчим суддею дотримана, оскільки згідно повідомленої підозри, покарання у виді конфіскації майна з інкримінованих ОСОБА_6 складів кримінальних правопорушень передбачене санкцією ч. 3 ст. 368 КК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

З матеріалів провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені у клопотанні обставини підозри ОСОБА_6 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та певними доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 368 КК України.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_6 до скоєння кримінальних правопорушень, підозра у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172,173 КПК України, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132,170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.

Висновки слідчого судді про арешт майна цілком доведені матеріалами кримінального провадження, специфікою розслідування самих злочинів, що потребує проведення певних слідчих дій, та саме такого заходу, як накладення арешту на майно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на квартиру та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням.

Враховуючи, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлені волі з конфіскацією майна, зокрема, ч. 3 ст. 368 КК України, слідчий суддя дійшов правильного висновку про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_6 , з метою забезпечення у майбутньому виконання рішення суду в частині конфіскації майна.

З огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, матеріали провадження, додані до клопотання слідчого, які обґрунтовують необхідність накладення арешту на майно, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя накладаючи арешт на майно ОСОБА_6 , діяв у спосіб та у межах чинного законодавства, арешт застосував на засадах розумності і співмірності, оскільки незастосування арешту на вищевказаний об`єкт нерухомості може призвести до подальшого незаконного його відчуження та у подальшому унеможливить виконання рішення суду в частині забезпечення виконання рішення суду щодо конфіскації майна, у зв`язку з чим, посилання апелянта на незаконність ухвали слідчого судді слід визнати безпідставними.

Що стосується доводів захисника стосовно порушення територіальної підслідності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 КПК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 218 КПК України, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов`язаний протягом п`яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Так, відповідно до витягу з ЄРДР, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100000000754 від 07.10.2022 року розпочато у зв`язку з тим, що до СУ ГУ НП у м. Києві надійшла інформація від ДЗНД СБ України, що на території міста Київ діє організована злочинна група, яка через залучених підконтрольних осіб на території Запорізької області в умовах воєнного стану з погрозою застосування насильства вимагають від певних осіб передачу грошових коштів в особливо великих розмірах. Орган досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні згідно витягу з ЄРДР - Головне управління Національної поліції у місті Києві.

Враховуючи, що матеріали провадження не містять жодних відомостей стосовно визначення процесуальним керівником підслідності за іншим органом досудового розслідування, ніж СУ ГУ НП у м. Києві, доводи сторони захисту стосовно порушення територіальної підслідності у даному випадку слід вважати безпідставними.

Виходячи з вищенаведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи захисника про порушення правил територіальної підслідності є безпідставними та спростовуються наданими до суду матеріалами, а клопотання про накладення арешту на майно розглядалось слідчим суддею з дотриманням правил територіальної підсудності та належної правової процедури.

За таких обставин доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла остаточного висновку, що рішення слідчого судді суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 09.03.2023 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про накладення арешту на майно та накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із забороною відчуження та розпорядження, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4