Ухвала

від 04.05.2023 по справі 910/238/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відстрочення виконання рішення

м. Київ

04.05.2023Справа № 910/238/23Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Петрук Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" про відстрочення виконання рішення у справі

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Торгівельний дім "Зеніт Плюс"

67620, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Вигода, вул. Залізнична, 35

до Товариство з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1"

03124, м. Київ, вул. Василенка Миколи, 7-А, офіс 3-41

про стягнення грошових коштів

За участі учасників справи відповідно до протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 690 171,56 грн., з них: основного боргу - 490 007,50 грн. (чотириста дев`яносто тисяч сім гривень 50 копійок), неустойки - 59 579,54 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять гривень 54 копійки), інфляційних втрат - 126 045,52 грн. (сто двадцять шість тисяч сорок п`ять гривень 52 копійки) та 3% річних - 14 539,00 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" грошові кошти: основного боргу - 490 007,50 грн. (чотириста дев`яносто тисяч сім гривень 50 копійок), пені - 59 579,54 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять гривень 54 копійки), інфляційних втрат - 126 045,52 грн. (сто двадцять шість тисяч сорок п`ять гривень 52 копійки), 3% річних - 14 539,00 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень), витрат на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) та судовий збір - 10 352,57 грн. (десять тисяч триста п`ятдесят дві гривні 57 копійок).

14.04.2023 від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення у справі №910/238/23.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2023, на підставі розпорядження Господарського суду міста Києва № 05-23/335/23 від 14.04.2023 про призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів судової справи, у зв`язку з відпусткою судді Коткова О.В. заява передана на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2023 вказану заяву призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник заявника наводив підстави щодо відстрочення виконання судового рішення. В свою чергу представник стягувача подав через канцелярію суду пояснення в яких заперечує проти задоволення заяви про відстрочення виконання рішення. Крім того зазначив, що заявник аргументує своє скрутне фінансове становище лише власними доводами, проте не надає жодних документів на підтвердження свого фінансового стану.

Розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" про відстрочення виконання рішення у справі суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За приписами ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, який в рішенні "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий розгляд.

Окрім того, вирішуючи справу "Шмалько проти України" Європейський суд з прав людини в п. 43 дійшов наступного висновку: "Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України судове рішення по справі № 910/238/23, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, за змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Відповідно до п.7.2. вказаної Постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом з матеріалів заяви, відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження обставин скрутного фінансового становища чи ризику припинення господарської діяльності у зв`язку з одномоментним стягненням суми боргу у примусовому порядку. Розглядувана заява місить лише доводи та припущення заявника, які жодним доказом не підтверджуються.

Посилання заявника на відсутність коштів у підприємства, скрутне фінансове становище, складні фінансові взаємовідносини з контрагентами та ситуацію в країні не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.03.2023 у справі №910/238/23 встановлено факт порушення Боржником умов Договору поставки №01-12/19 від 01.12.2019 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином, а відтак, доведено наявність вини Боржника як складової частини господарського правопорушення, в зв`язку із чим позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" задоволено повністю.

Таким чином ступінь вини Відповідача у виникненні спору беззаперечно складає 100%.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво (далі ГК України) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 ст. 55 ГК України визначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Такі обставини як наявність або відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності є комерційним ризиком і суб`єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики (постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011р. справа № 5023/2327/11).

Отже, вищевказані правові норми зазначають, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок, покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно неприбутковість Відповідача стосується виключно діяльності самого Відповідача, в зв`язку з чим, наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Одночасно судом ураховані посилання відповідача на те, що внаслідок введення воєнного стану з 24.02.2022 погіршився загальний економічний стан країни та фінансовий стан відповідача, що підтверджується звітом про фінансовий стан за 2022 рік.

Так, листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорними обставинами.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Разом із цим, відповідачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неможливість виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі № 910/238/23 зумовлена введенням воєнного стану та спричиненими цим економічними наслідками.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України" зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підгрунття для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить "майно" позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З огляду на викладені обставини, зокрема на недоведеність та необґрунтованість викладених в заяві обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч.7 ст.331 Господарського процесуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Враховуючи викладене та керуючись ч.2 ст.232, 233, 234, 331, Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" про відстрочення виконання судового рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/238/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в передбаченому законом порядку.

Дата підписання повного тексту ухвали: 04.05.2023.

Суддя М. О. Лиськов