Постанова

від 03.05.2023 по справі 481/1516/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.05.23

22-ц/812/386/23

Справа номер481/1516/21 Головуючий суду першої інстанції Уманська О. В.

Провадження номер 22-ц/812/386/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є. В.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2023 року, ухвалене о 15 год 56 хв під головуванням судді Уманської О. В. у приміщенні суду у м.Новий Буг Миколаївської області, повний текст якого виготовлено 10 лютого 2023 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

15 листопада 2021 року ОСОБА_2 подав до суду вказаний позов, який обґрунтовував наступним.

Позивач вказував, що 10 лютого 2009 року він уклав з ОСОБА_1 договір позики, за умовами якого останній отримав від позивача 110 000 грн, які зобов`язувався повернути у строк до 01 січня 2011 року, про що склав боргову розписку.

У разі невиконання боргових зобов`язань відповідач зобов`язувався передати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,265 га, належну йому на підставі державного акту серії ЯЗ №254494.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором не виконав та звернувся до суду із позовом про повернення земельної ділянки, а тому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики станом на 22 березня 2021 року в сумі 301521 грн, яка складається з інфляційних збитків в сумі 191521 грн та суми боргу в сумі 110000 грн.

Позиція відповідача у суді першої інстанції

ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, вказуючи на те, що розписка написана ним власноручно, однак грошові кошти від ОСОБА_2 він не отримував.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2021 року накладено арешт на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,265 га з кадастровим номером 4824582202:03:000:0036, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ№254494.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.

З ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто борг за договором позики з урахуванням інфляційних втрат в сумі 301521 грн та судовий збір в сумі 3469,30 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що зміст власноручно написаної ОСОБА_1 розписки свідчить про отримання ним у борг обумовленої суми коштів.

Неповернення боргу у передбачений угодою строк вказує на порушення прав позивача, а тому мають бути стягнені як сума боргу, так і інфляційні втрати.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що судом першої інстанції неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази та розтлумачено норми матеріального права.

Відповідач наполягав на тому, що позику не отримував. А зміст розписки вказує на укладання сторонами удаваного правочину, оскільки передбачена можливість повернення боргу за рахунок належної апелянту земельної ділянки, яка фактично виступила предметом застави. Такий договір між сторонами мав бути посвідчений нотаріусом в силу ст. 228 ЦК України, однак такої вимоги дотримано не було, що має наслідком нікчемність правочину.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що у суді першої інстанції було допитано свідків, які зазначені у змісті розписки. Вони дали суду суперечливі покази щодо розміру грошових коштів, які фактично було передано, та суми зазначеної у самій розписці, що викликає сумнів у достовірності наданих ними показів.

Окремо відповідач вказував, що під час розгляду справи наголошував на пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності, оскільки її перебіг почався 01 січня 2011 року та сплив через три роки. Однак, незважаючи на це, суд першої інстанції вирішив позовні вимоги ОСОБА_2 , хоча він не заявляв клопотання про поновлення цього строку.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 24 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до розгляду на 03 травня 2023 року на 09 год 20 хв.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Позивач у письмовій заяві просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_3 03 травня 2023 року надіслала до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю як відповідача, так і її прибути у судове засідання. Доказів поважності їх відсутності суду не надала.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки відповідно до вимог ст.372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд визнав неявку відповідача та його представника неповажною, оскільки ними не було представлено доказів поважності неявки у судове засідання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки поважністьпричин неявкивідповідача тайого представникасудом апеляційноїінстанції невстановлена,заявник реалізувавсвоє правона викладеннявідповідних аргументіву апеляційнійскарзі, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим переглянути справу за відсутності сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2009 року ОСОБА_1 передав в оренду ПП ОСОБА_2 належну йому на підставі державного акта ЯЗ №254494 земельну ділянку площею 5,265 га строком на 49 років (а.с.18, 20-22).

10 лютого 2009 року ОСОБА_1 власноручно склав боргову розписку, яку надав ОСОБА_2 . Зміст розписки свідчить, що ОСОБА_1 отримав від позивача у борг грошову суму у розмірі 110000 грн, які зобов`язувався повернути у строк до 2011 року.

У разі невиконання боргових зобов`язань відповідач зобов`язувався передати позивачу належну йому на підставі державного акта ЯЗ №254494 від 23 січня 2009 року земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,265 га.

Розписка ОСОБА_1 була складена в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Допитані в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтвердили складання ОСОБА_1 розписки та отримання ним коштів, не конкретизуючи суми у зв`язку із спливом тривалого терміну.

18 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримав поштою вимогу ОСОБА_2 від 26.10.2021 р. про погашення заборгованості на загальну суму 767 508 грн, яка складається з основного боргу та інфляційних втрат. Вимога обґрунтована тим, що ОСОБА_6 своїх зобов`язань за договором позики від 16 лютого 2009 року щодо повернення боргу у строк до 01 січня 2011 року не виконав (а.с.7, 9).

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2022 року розірвано договір оренди земельної ділянки від 01 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_2 щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,265 га, яка розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, та належить ОСОБА_1 , з кадастровим номером 4824582202:03:000:0036, зареєстрований Новобузьким відділом реєстрації, про що у державному реєстрі земель вчинено запис 16 червня 2009 року під №040902005668.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно достатті 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частина 3 статті 1049 ЦК України регламентує, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

За звичаєм ділового обороту, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Розглядаючи такий позов, суд з метою правильного застосування статей 1046, 1047ЦК України повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2021 року у справі №640/14934/19 (провадження №61-18933св20).

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно довимог статті1050ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України регламентує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що досліджені докази свідчать про наявність між сторонами боргових зобов`язань та відсутність доказів існування будь-якого примусу зі сторони позивача, спрямованого на спонукання ОСОБА_1 скласти розписку.

Посилання ОСОБА_1 на те, що грошові кошти ним не отримувалися, спростовується змістом наданої ним розписки, яка вказує на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики. Доказів або обставин, які б свідчили про іншу природу договору, матеріали справи не містять.

Твердження відповідача про те, що спірний договір не є позикою, а є удаваним правочином, бо з нього вбачається укладення договору застави, який у порушення вимог ст.220 ЦК України нотаріально не посвідчувався, а тому є нікчемним, колегія суддів відхиляє, оскільки із змісту розписки прямо вбачається наявність зобов`язань відповідача щодо повернення коштів, отриманих у борг. А отже, це свідчить про укладення договору позики. Зазначення відповідачем у розписці про долю земельної ділянки у випадку невиконання ним боргових зобов`язань, не впливає на його обов`язок щодо повернення коштів, оскільки він уклав договір позики.

Позовних вимог, які б стосувались належної ОСОБА_1 земельної ділянки, ОСОБА_2 не заявлялося. Зустрічного позову ОСОБА_1 не подавав. А тому посилання ОСОБА_1 на удаваність правочину, бо вбачається укладення договору застави, не має значення для вирішення питання про його боргові зобов`язання перед ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виснував про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .

За період з 01 січня 2011 року по 22 березня 2021 року (межі позовних вимог) сума інфляційних втрат становила:

110 000.00 грн. х (299.0990748352 % / 100%) 110 000.00 грн. =219 008.98грн.

Таким чином, загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, становила329 008.98 грн., з яких 110 000.00грн. основного боргу, 219 008.98 грн. інфляційні втрати.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За такого, судом першої інстанції правильно стягнуто з відповідача 301521 грн, оскільки саме така сума вказана позивачем у позовних вимогах.

Щодо позовної давності

Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга, третя та четверта статті 267 ЦК України).

Матеріали справи, протоколи судових засідань, технічні записи судових засідань не містять заяви відповідача про застосування позовної давності.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зістаттею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді С.Ю.Колосовський

О. О. Ямкова

Повний текстпостанови складено04 травня 2023року.