Рішення

від 24.04.2023 по справі 140/2387/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2023 року ЛуцькСправа № 140/2387/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

при секретарі судового засідання Мартинюк Т.О.,

за участю представника позивача Герасимчук Т.П.,

представника відповідача Кучера Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сибм`яспром» до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сибм`яспром» (далі ТзОВ «Сибм`яспром», позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2019 № 0039325212.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за наслідками проведеної камеральної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0039325212 від 08.05.2019, відповідно до якого ТзОВ «Сибм`яспром» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 26510,90 грн. Позивач не погоджується із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач протягом 2017-2018 років був платником єдиного податку третьої групи та крім виду діяльності надання в оренду і експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна здійснює такий вид діяльності як виробництво м`ясних продуктів та виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, які в свою чергу відносяться до секції «В» «Переробна промисловість» Національного класифікатора України ДК 009:2010, що дає підстави вважати підприємство промисловим.

Відтак, з врахуванням видів діяльності позивача, згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010, промислові об`єкти нерухомості товариства, зокрема, адміністративно-виробниче приміщення з ковбасним цехом, складське приміщення, гараж не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальних підставах. Зазначає, що в даному випадку наявні дві обов`язкові умови, необхідні для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України щодо оподаткування об`єктів нерухомості, відмінних від земельної ділянки ТзОВ «Сибм`яспром», а саме: наявність будівель промисловості та перебування їх у власності промислового підприємства.

Отже, вважає будівлі промисловості, що належать позивачу, не є об`єктом оподаткування в силу приписів підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України та на них не повинен нараховуватись податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

З наведених підстав позивач просить скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У поданому 19.08.2019 відзиві на позов №3779/03-20-10-02-07 (т.1, а.с.64-66) представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначав, що камеральною перевіркою встановлено, що за ТзОВ «Сибм`яспром» на території с. Дубове рахуються об`єкти нерухомого майна: гараж, загальна площа - 83,0 м. кв.; складське приміщення, загальна площа - 20,5 м.кв.; адміністративно-виробниче приміщення з ковбасним цехом, загальна площа - 1263,3 м.кв.; прохідна, загальна площа - 24,5 м.кв. Відповідно до договорів оренди наданих ТзОВ «Сибм`яспром», товариство здає в оренду частину адміністративно - виробничого приміщення з ковбасним цехом 53 м.кв., та виробничо-складське приміщення 210 м.кв.

Згідно інформації, наданої позивачем товариство з 2007 року і по даний час не займається виробництвом м`ясних продуктів (КВЕД 10.13), а всі приміщення здає в оренду згідно КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна», який є в переліку видів діяльності товариства і дохід вказаний в декларації за 2018 рік виключно від оренди.

В поданих контролюючому органу податкових деклараціях з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та за 2018 рік товариством задекларовано нерухоме майно, площею лише 263 м.кв., за кожен рік відповідно.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідач, посилаючись на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 зазначає, що використаний у статті 266 ПК України термін «будівлі промисловості» має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузь. А відтак, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України.

Звертає увагу на те, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) не будуть об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у разі використання власних таких об`єктів - підприємств промисловості для власних потреб.

Будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, що використовуються не за призначенням, оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальних підставах.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та керуючись нормами підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України контролюючим органом було встановлено, що ТзОВ «Сибм`яспром» занижено базу оподаткування податку на нерухоме майно.

Відповідач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним та винесеним з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2020, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 08.05.2019 № 0039325212. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сибм`яспром» судові витрати в розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.03.2023, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2020 у справі 140/2387/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Адміністративна справа №140/2387/19 надійшла до Волинського окружного адміністративного суду 21.03.2023.

Ухвалою суду від 24.03.2023 прийнято дану справу до провадження та встановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, у судовому засіданні з повідомленням викликом сторін. Також, ухвалою зобов`язано ТзОВ «Сибм`яспром» у 15-денний строк з дня отримання даної ухвали подати до суду докази фактичного використання позивачем у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво) належні йому об`єкти нерухомості.

18.04.2023 за вх. №23757/23, на адресу суду від ТзОВ «Сибм`яспром» надійшли письмові пояснення вих. №28 від 13.04.2023, у яких останній з посиланням на правові висновки Верховного суду просив позов задовольнити, оскільки під час перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанції у даній справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду частково відступив від висновків Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17) та безпідставно звузили коло об`єктів, щодо яких нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено податкову пільгу. Вважає, що на час виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем діяли норми підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, які є і незмінними на даний час (т.2, а.с.1-5).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві, просив у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Сибм`яспром» зареєстроване як юридична особа 31.03.2000, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, є платником податків та відповідно до Відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України здійснює види діяльності за КВЕД 2010: виробництво м`ясних продуктів 10.13); виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (10.61); оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (46.32); неспеціалізована оптова торгівля (46.90); надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (68.20) (т.1, а.с.11-13).

Позивачем подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та за 2018 рік в розділі 5 зазначених Декларацій «код виду економічної діяльності (КВЕД)» товариством зазначено КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», відповідно до яких задекларовано нерухоме майно, площею 263 м.кв., за кожен рік відповідно.

Головним державним ревізором-інспектором відділу податків і зборів з юридичних осіб Ковельського управління ГУ ДФС у Волинській області Стречень І.В. 11.04.2019 проведено камеральну перевірку за 2017-2018 роки з питань повноти нарахування та своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. За результатами якої складено акт №8021/03-20-52-12/21735898 від 11.04.2019, в якому зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, в результаті чого, занижене податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 8605,60 грн. ( в тому числі: за 1 квартал 860,56 грн., за 2 квартал 2581,68 грн., за 3 квартал 2581,68 грн., за 4 квартал 2581,68 грн.) та за 2018 рік в сумі 12603,12 грн. ( в тому числі : за 1 квартал 3150,78 грн., за 2 квартал - 3150,78 грн., за 3 квартал - 3150,78 грн., за 4 квартал - 3150,78 грн.).

Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач з 2007 року не займається виробництвом м`ясних продуктів (КВЕД 10.13), а всі приміщення здає в оренду згідно з КВЕД (68.20) «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 15.03.2017 за товариством на території с. Дубове рахуються такі об`єкти нерухомого майна: гараж, загальна площа 83,0 кв.м, складське приміщення, загальна площа 20,5 кв.м, адміністративно-виробниче приміщення з ковбасним цехом, загальна площа 1263,3 кв.м, прохідна, загальна площа 24,5 кв.м.

Підприємство, основним видом економічної діяльності якого за КВЕД є «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» не може використати податкову пільгу, надану абзацом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме виключення з об`єктів оподаткування будівель промисловості, зокрема складських приміщень промислових підприємств.

Норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України містить уточнення щодо виду економічної діяльності суб`єктів господарювання, які можуть використати податкову пільгу, зокрема підприємства промисловості.

Будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) не будуть об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у разі використання власних таких об`єктів - підприємств промисловості для власних потреб.

Будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, що використовуються не за призначенням, оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальних підставах.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та керуючись нормами підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України контролюючим органом було встановлено, що ТзОВ «Сибм`яспром» занижено базу оподаткування податку на нерухоме майно.

ТзОВ «Сибм`яспром», не погодившись з висновками перевірки, викладеними в акті №8021/03-20-52-12/21735898 від 11.04.2019, подав письмові заперечення, однак листом від 06.05.2019 № 14587/10/03 ГУ ДФС у Волинській області повідомило, що висновки акту перевірки залишено без змін (т.1, а.с.39-42).

В подальшому ГУ ДФС у Волинській області на підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0039325212 від 08.05.2019, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 26510,90 грн., в тому числі: за податковими зобов`язаннями 21208,72 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5302,18 грн. (т.1, а.с. 45).

ТзОВ «Сибм`яспром» оскаржило податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 08.05.2019 № 0039325212 до Державної фіскальної служби України, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 22.07.2019 № 34634/6/99-99-11-06-01-25 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 08.05.2019 № 0039325212 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (т.1, а.с.49-52).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2019 № 0039325212 позивач оскаржив його в судовому порядку.

З урахуванням Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.03.2023, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2020 у справі №140/2387/19 скасовані, а справу направлено до Волинського окружного адміністративного суду на новий розгляд. Відтак предметом нового розгляду у даній справі є встановлення наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до нього пільги, передбаченої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме: чи фактично використовував позивач у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво) належні йому об`єкти нерухомості.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України), у відповідній редакції, що діяла на момент спірних правовідносин.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст.12 ПК України.

У відповідності до п.п.8.1,8.3 ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, який в силу ст.265 ПК України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених вказаним Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Підпунктами 12.3.1,12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному вказаним Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 вказаного Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII вказаного Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Законом України з 01.01.2015 набрали чинності зміни до ПК України, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ.

Даним Законом №71-VIII, зокрема, викладено в новій редакції ст.266 ПК України, яка визначає порядок та умови сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. А згідно п.п. 266.3.2. п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом па підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Нормами ПК України встановлені пільги зі сплати вищезазначеного податку, зокрема п.п. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що для застосування пільги в 2021 році необхідно дотриматись наступних умов, а саме:

- будівлі мають бути будівлями промисловості, віднесеними до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- будівлі мають використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010;

- будівлі не повинні здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Отже, з метою застосування норм п.п.266.2.2 ПК України при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Відповідно до долучених до позовної заяви Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 15.03.2017 за ТзОВ «Сиб`яспром» на території с. Дубове за адресою: Волинська область, с. Дубове, вул. Гулака Артемовського, б.9 рахуються такі об`єкти нерухомого майна: гараж загальною площею 83 кв.м, складське приміщення загальною площею 20,5 кв.м; адміністративно-виробниче приміщення з ковбасним цехом, загальною площею 1263,3 кв.м та прохідна загальною площею 24,5 кв.м. які відповідають коду Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000.

Втім, виходячи з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що частину належних позивачу на праві власності об`єктів нерухомого майна передані позивачем у 2017 році в оренду фізичні особі-підприємцю ОСОБА_1 згідно з договорами найму (оренди) приміщень №1 від 01.01.2017 та №2 від 01.04.2017 (т.1, а.с.18-23).

Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що спірні приміщення використовуються фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 для власного використання та відповідно до призначення, для здійснення підприємницької діяльності. Однак доказів того, що саме позивач ТзОВ «Сиб`яспром» впродовж спірного податкового періоду використовував будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням, - суд в цій справі, за наявними в матеріалах справи документами не встановив.

Тут варто зазначити, що встановлена п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України податкова пільга має на меті стимулювання розвитку промислового виробництва, створення для цього сприятливих умов, в тому числі, фінансових.

Оскільки позивач у 2017-2018 році не здійснював промислового виробництва з використанням спірних будівель, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі він не має.

Отже, за встановлених у справі обставин щодо невикористання позивачем спірних будівель в межах саме власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням, права на пільгу, передбачену п.«є» п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, позивач не має.

Та обставина, що спірні будівлі передані позивачем на підставі договору оренди користування іншій особі з метою виробництва останньою м`ясних продуктів, не звільняє позивача від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ці будівлі.

Отже, законодавцем передбачено можливість звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно лише у разі відсутності факту передачі такого майна як на платній, так і на безоплатній основі. В даному випадку позивачем об`єкти нерухомого майна були переданий фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі договору оренди.

З аналізу наведених норм встановлено, що законодавець визначив необхідною умовою звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, використання власником нерухомого майна комплексу виробничих та адміністративно-побутових будівель за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у п.п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі №812/1800/18 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Отже, застосування п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування п.п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду справ цієї категорії підлягає встановленню, чи фактично використовував позивач у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво) належні йому об`єкти нерухомості.

З`ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до нього пільги, передбаченої п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №140/2387/19

Таким чином, судом встановлено, що фактично позивачем передано частини адміністративно-виробничих приміщень з ковбасним цехом та виробничо-складське приміщення в тимчасове платне користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , позивач не здійснює жодної діяльності, а виступає у вказаних правовідносинах орендодавцем, діяльність здійснює інша особа суб`єкт господарювання, до господарської діяльності якої на об`єкті комплексу нежитлових будівель позивач не має відношення, окрім того, що є орендодавцем.

Отже, фактично позивачем передано у користування іншій особі об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 де особисто позивач не здійснює діяльності.

Обставини передачі позивачем належних йому будівель в оренду свідчить про не використання позивачем будівель нежитлової нерухомості для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Слід зауважити, що ухвалою суду від 24.03.2023 зобов`язано позивача у 15-денний строк з дня отримання даної ухвали подати до суду докази фактичного використання ТзОВ «Сибм`яспром» у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво) належні йому об`єкти нерухомості, однак жодних доказів, які б свідчили про використання позивачем будівель нежитлової нерухомості у своїй виробничій діяльності останнім не надано.

З огляду на викладене, судом не встановлено дотримання позивачем всіх трьох умов для звільнення від оподаткування на підставі п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, форми «ПС» податкове повідомлення-рішення №0039325212 від 08.05.2019 на суму 26510,90 грн. є таким, що прийнято правомірно та в межах наданих повноважень, не підлягає скасуванню судом.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 159, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сибм`яспром» до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2019 № 0039325212 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сибм`яспром» (45031, Волинська область, Ковельський район, село Дубове, вулиця Гулака-Артемовського, будинок 9, код ЄДРПОУ 21735898).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський

Повний текст судового рішення складено 04 травня 2023 року.