Постанова

від 03.05.2023 по справі 336/3695/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 03.05.2023 Справа № 336/3695/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№336/3695/22 Головуючийу 1інстанції Боєв Є.С.

Провадження № 22-ц/807/1043/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «МетаБанк», ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Горлова Юлія Миколаївна, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання недійсним іпотечних договорів, припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «МетаБанк», ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Горлова Ю.М., Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання недійсним іпотечних договорів, припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначено, що йому на праві власності належить нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: жилий будинок літ. В-2, житловою площею 158,1 кв. м; ворота № 7; паркани № № 6,9,10; хвіртка № 8; замощення І; навіс Г; вольєр Д загальною площею 217, 4 кв. м., площа земельної ділянки 497 кв. м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності (інформаційна довідка 301826979 від 31.05.2022).

Позивач вказав, що він неодноразово за проханням свого сина (відповідача ОСОБА_2 ) виступав майновим поручителем за кредитним договором, укладеним між його сином та Акціонерним банком «Металург (теперішнього часу - це АТ «Метабанк)».

Ним було підписано іпотечний договір № 08-04/396-МП від 14.10.2004 р., за яким він передав банку в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_1 .

В 2005 році він на прохання сина повторно виступив майновим поручителем 24.11.2005 року він уклав іпотечний договір № 32-11-05/0125-МП/К за кредитним договором, укладеним ПП ОСОБА_3 та АБ «Металург», знову передавши у іпотеку вищевказаний житловий будинок.

На прохання сина він також підписував договори про внесення змін до цих іпотечних договорів та довідався, що сума боргу за кредитом збільшувалася і зрозумів, що син не виконує свої зобов`язання перед банком.

У травні 2007 року він повідомив сина, що більше не стане виступати поручителем за його кредитами, жодних договорів не підпише, оскільки може залишитися без свого майна, яке є єдиним належним йому на праві власності житлом.

Також позивач вказав у позові, що у 2007 році відповідач ОСОБА_2 знову запропонував йому виступити поручителем у кредитному договорі між ОСОБА_2 та АБ «Металург» та знову передати в іпотеку банку нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 .

Отримавши від нього відмову, відповідач ОСОБА_2 , діючи на протязі тривалого часу, а саме в червні 2007 року, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом залякування та погроз застосування фізичного насильства та психологічного впливу, примусив його укласти іпотечний договір № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Несмашною О.С., зареєстровано в реєстрі за № 2064. За цим договором ОСОБА_1 передав іпотекодержателю АБ «Металург» належне йому на праві власності нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: жилий будинок літ. В-2, житловою площею 158,1 кв. м; ворота № 7; паркани № № 6,9,10; хвіртка № 8; замощення І; навіс Г; вольєр Д загальною площею 217, 4 кв. м., площа земельної ділянки 497 кв. м. До складу предмету іпотеки також входило інше майно, у тому числі металопластикові вікна та двері, броньовані двері, підлога з підігрівом, камін, кондиціонери, імпортна сантехніка, в тому числі душові кабіни, газовий котел, супутникове обладнання, система відео нагляду, яке знаходиться у цьому будинку, не маючи статусу нерухомого майна. Цим іпотечним договором забезпечувалось виконання всіх зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором № 32-11-07/0104-К від 26.06.2007 р., згідно умов якого іпотеко держатель АБ «Металург» видав ОСОБА_2 кредит в розмірі 2500000, 00 грн.

Як зазначив позивач ОСОБА_1 , в подальшому ОСОБА_2 примусив його підписати договори № 1 від 11.02.2008 р., № 2 від 23.12.2008 р., № 3 від 05.03.2009 р., № 4 від 18.02.2010 р. про внесення змін до нотаріально посвідченого іпотечного договору № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007 р.

Крім того, у 2008 році ОСОБА_2 для отримання чергового кредиту зажадав від нього, щоб він уклав договір іпотеки з банком. Позивач вказав в позові, що він відмовився виконати ці вимоги, тому ОСОБА_2 , діючи повторно, маючи умисел на примушування його до виконання цивільно-правових зобов`язань (тобто, укласти договір іпотеки) з погрозою насильства над ним, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з червня 2007 по лютий 2010 року, шляхом залякування та систематичного побиття, примусив батька вступити в правовідносини з АБ «Металург» та укласти іпотечний договір № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за № 715, згідно якого ОСОБА_1 передав іпотекодержателю АБ «Металург» належне йому на праві власності майно, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: жилий будинок літ. В-2, житловою площею 158,1 кв. м; ворота № 7; паркани № № 6,9,10; хвіртка № 8; замощення І; навіс Г; вольєр Д загальною площею 217, 4 кв. м., площа земельної ділянки 497 кв. м. До складу предмету іпотеки також входило інше майно, у тому числі металопластикові вікна та двері, броньовані двері, підлога з підігрівом, камін, кондиціонери, імпортна сантехніка, в тому числі душові кабіни, газовий котел, супутникове обладнання, система відео нагляду, яке знаходиться у цьому будинку, не маючи статусу нерухомого майна. Цим іпотечним договором забезпечувалось виконання всіх зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором № 32-11-08/0013-К від 11.02.2008 р., згідно умов якого іпотекодержатель АБ «Металург» видав ОСОБА_2 кредит в розмірі 1500000, 00 грн.

Посилаючись на те, що ці іпотечні договори, а також договір № 1 від 31.08.2009 р. про внесення змін до нотаріально посвідченого іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1, договір № 2 від 18.02.2010 р. про внесення змін до іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1, були укладені та підписані ним проти його справжньої волі, внаслідок застосування до нього в період часу з червня 2007 року по лютий 2010 року фізичного та психічного тиску зі сторони позичальника ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 на підставі ч. 1 статті 231 ЦК України у своєму позові просив суд:

Визнати недійсним іпотечний договір № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Несмашною О.С., зареєстрований в реєстрі за № 2064, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком «Металург»;

Визнати недійсним іпотечний договір № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за № 715, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком «Металург»;Припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наступні обтяження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 :

- запис про іпотеку 2007005 від 30.07.2007; реєстраційний номер іпотеки 5395061; підстава для державної реєстрації: Договір № 4 про внесення змін до іпотечного договору № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007, серія та номер: 149, виданий 18.02.2010, видавник Приватний нотаріус ЗМНО Савицька О.В.;

- запис про іпотеку: 2007127 від 12.02.2008; реєстраційний номер іпотеки 6575194; підстава для державної реєстрації: Договір № 2 про внесення змін до іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, серія та номер: 148, виданий 18.02.2010, видавник Приватний нотаріус ЗМНО Савицька О.В.;

- заборону на нерухоме майно № 2007193, підстава для державної реєстрації: Іпотечний договір р. № 715 від 11.02.2008, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Горлова Ю.М., Заборона № 716;

- заборону на нерухоме майно № 2007162, іпотечний договір № 32-11-07/0104-МП/К, № 2064 від 30.07.2007 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Несмашна О.С.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

АТ «Метабанк» надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог,суд першої інстанції виходивз того,що не знайшли свого підтвердження достатніми доказами доводи позивача щодо укладення ОСОБА_1 договорів іпотеки № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007 року, № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року під впливом насильства,

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належало нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: жилий будинок літ. В-2, житловою площею 158,1 кв. м; ворота № 7; паркани № № 6,9,10; хвіртка № 8; замощення І; навіс Г; вольєр Д загальною площею 217, 4 кв. м., площа земельної ділянки 497 кв. м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності (інформаційна довідка 301826979 від 31.05.2022).

ОСОБА_1 неодноразово за проханням свого сина (відповідача ОСОБА_2 ) виступав майновим поручителем за кредитним договором, укладеним між його сином та Акціонерним банком «Металург (теперішнього часу - це АТ «Метабанк)».

Зокрема, позивач підписав іпотечні договори № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007 року, № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, за якими він передав банку в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 16-18, 23-25).

Надалі, протягом 2007-2010 років, позивач уклав ряд договорів про внесення змін до цих іпотечних договорів (т. 1, а.с. 19-22, 26, 27).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 16.01.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.08.2012, у справі №0827/2-3695/11 позов ПАТ КБ «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_2 , Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року: нерухоме майно - жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 158,1 кв.м., ворота №7, паркани №№ 6,9,10; хвіртка № 8; замощення І; навіс Г; вольєр Д; загальною площею 217,4 кв.м., площа земельної ділянки 497 кв.м., а також інше майно, що належить іпотекодавцю, у тому числі металопластикові вікна та двері, броньовані двері, підлога з підігрівом, камін, кондиціонери, імпортна сантехніка, в тому числі душові кабіни, газовий котел, супутникове обладнання, система відео спостереження, сигналізація, ворота з дистанційним керуванням, яке знаходиться в вищевказаній іпотеці, не маючи статусу нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною реалізації в розмірі 1515000 грн. 00 коп. та на підставі іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-3 від 06.04.2009 року: на нерухоме майно - земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0496 га, кадастровий номер 2310100000:07:029:0001, цільове призначення (використання якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарський будівель, що належить ОСОБА_5 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною реалізації в розмірі 19096 грн. 00 коп. в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «МетаБанк» за кредитним договором № 32-11-08/0013-К від 11.02.2008р. Виселено ОСОБА_1 , з жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 60-64, 83).

19.04.2022 року ОСОБА_6 звернувся до органу Національної поліції зі заявою про вчинення ОСОБА_2 відносно нього злочину, передбаченого ч. 2 ст. 355 КК України. Як зазначено у заяві, його син, ОСОБА_2 , застосовуючи психологічне насильство, погрожуючи застосуванням, а надалі й застосовуючи фізичне насильство, примусив заявника укласти вищезазначені правочини (т. 2, а.с. 103-106).

На підставі цієї заяви 19.04.2022 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022082060000387 та розпочато досудове розслідування.

26.05.2022 досудове розслідування завершено (т.2 а.с. 160) та прокурор Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Яланська А.П. звернулася до суду із клопотанням про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (т. 2, а.с. 163-167).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2022, що набрала законної сили, кримінальне провадження №12022082060000387, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України відносно ОСОБА_2 , закрите на підставі п.1 ч.2 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (т. 1, а. с. 37-38).

З вказаної ухвали суду вбачається, що проведеним досудовим розслідуванням та в ході судового розгляду встановлено, що в червні 2007 року, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом залякування та погроз застосування фізичного насильства та психологічного впливу, примусив ОСОБА_1 вступити в правовідносини з АБ «Металург» та скласти договір іпотеки №32-11-07/0104-МШК від 30.07.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Несмашною О.С., зареєстровано в реєстрі за № 2064, згідно якого ОСОБА_1 передав іпотекодержателю - АБ «Металург» належне йому на праві власності нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до зазначеної ухвали суду, ОСОБА_2 діючи повторно, маючи умисел на примушування ОСОБА_1 до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимоги виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов`язання з погрозою насильства над потерпілим, а також із застосуванням насильства, що не є небезпечним для його життя і здоров`я, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з червня 2007 по лютий 2010 року, шляхом залякування та систематичного побиття, примусив ОСОБА_1 вступити в правовідносини з АБ «Металург» та укласти договір іпотеки № 32-11-08/0013 -МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за № 715, згідно якого останній передав іпотекодержателю - АБ «Металург» належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Дії ОСОБА_2 були кваліфіковані слідством та судом за частиною другою статті 355 КК України, з погрозою насильства над потерпілим та за частиною другою статті 355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров`я.

Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є. зокрема, визнання правочинів недійсними.

Згідно ч.1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи: вчинення правочину проти своєї справжньої волі; наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Таким чином, у даній справі позивачу необхідно довести факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску, тобто саму подію злочину, а не вину особи, що його вчинила.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так й іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20).

Суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК України не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 27.02.2023 року розглядаючи цивільну справу № 367/6377/17 про цивільно-правові наслідки дій особи, звільненої від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, кримінальне провадження відносно якої закрите, зазначив, то звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення Факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Предмет спору у вказаній справі - стягнення матеріальної та моральної шкоди з особи, що вчинила злочин, передбачений частиною першою статті 121 КК України, підозрюваний подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закриття щодо нього справи. У судовому засіданні підозрюваний у присутності захисника просив вказане клопотання задовольнити, при цьому зазначив, що йому зрозуміло, що закриття справи за закінченням строку давності є нереабілітуючою підставою і з огляду на це суд не визнає його невинуватим у вчиненні злочину.

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі №161/7881/20 про цивільно-правові наслідки дій лікаря, якого було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував, що ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року у справі № 160/773/17 кримінальне провадження закрито, а вказану особу звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому Верховний Суд послався на постанову від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15-ц, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

В пункті 36 постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі № 6/17-49449-2011 вказано, що у випадках, коли відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановленням вироку (за спливом строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв`язку зі смертю), на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати ухвалу суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, зокрема, за спливом строків давності притягнення її до відповідальності на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України, за умов набрання такою ухвалою законної сили.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу, що усталена судова практика, зокрема Верховного Суду, у цивільних справах виходить з того, що наслідком реалізації вищевказаних правових норм, обумовлених звільненням особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є припинення між особою та державою кримінально-правового зв`язку, водночас нереабілітуючий характер таких правовідносин указує на те, що у разі їх настання, потерпіла від злочину особа, з метою належного захисту своїх прав та інтересів, вправі звернутися із відповідними позовними вимогами у порядку цивільного судочинства.

При цьому, сам факт вчинення конкретною особою певних дій, які мали ознаки кримінально-караного діяння, та які встановлені у процесуальному рішенні, постановленому за наслідками ухвалення судом рішення про закриття кримінального провадження з підстав сплину строків давності, на час їх розгляду справи в порядку цивільного судочинства, вважаються такими, що попередньо встановлені та доведені, і повторної перевірки чи спростування під час розгляду справи в порядку цивільного судочинства не потребують.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

В даному випадку підозрюваний ОСОБА_2 визнав факти вчинення ним насильства щодо свого батька для підписання останнім іпотечних договорів з метою отримання кредиту у AT «Метабанк» і погодився на закриття справи з нереабілітуючих підстав. Суд першої інстанції не надав вказаному факту жодної оцінки та не зазначив чим спростовується дана обставина.

Суд першої інстанції помилково послався на висновки Касаційного кримінального суду у постановах від 05 серпня 2020 року у справі № 433/383/19, від 16 серпня 2021 року у справі № 644/7193/17, від 29.07.2021 у справі № 552/5595/18 тощо, на висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, оскільки у вказаних справах Верховний Суд вирішував питання притягнення особи до кримінальної відповідальності в контексті кримінального та кримінально-процесуального закону, розглядав категорію винуватості особи у злочині, що значно ширше ніж питання про цивільно-правові наслідки дій особи, яка вчинила злочин. Суд першої інстанції безпідставно послався на ст.62 Конституції України, яка встановлює презумпцію невинуватості особи, оскільки ця стаття забороняє підданню кримінальному покаранню особи, вина якої не доведена у встановленому порядку. Позов, що є предметом даного судового розгляду, поданий в порядку цивільного судочинства і не має жодного відношення до засудження особи і підданню її кримінальному покаранню.

При цьому у кримінальних справах, на які послався суд першої інстанції Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду не виключив цивільно-правові наслідки осіб, яких звільнили від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та роз`яснив право звернення потерпілих осіб із позовом в порядку цивільного судочинства.

Встановлено, що відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2022 дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 2 ст. 355 КК України.

У вказаній ухвалі суду встановлені незаконні дії відповідача щодо примушування позивача підписати оскаржувані договори.

Тобто вказаною ухвалою суду встановлено обставини та подію злочину.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності) доктриною кримінального права визначено як нереабілітуючу підставу звільнення від кримінальної відповідальності.

Сам факт закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав свідчить про наявність події злочину.

Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 342/1560/20 дійшов висновків про те, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження.

Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права. Так, сама законодавча конструкція ст. 49 КК України передбачає, що така підстава звільнення від кримінальної відповідальності як закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності виникає у разі вчинення особою кримінального правопорушення.

Проте, ОСОБА_2 при закритті кримінального провадження відносно нього за ч. 2 ст. 355 КК України Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя правом не визнавати свою вину не скористався, не заперечив факт вчинення ним кримінального правопорушення, інкримінованого стороною обвинувачення. Вказані обставини підтвердженні рішенням суду, що набрало законної сили, і не можуть бути переоцінені судом в даній справі.

Доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення в цій частині, суду також не було надано.

З огляду на вищевикладене, висновки суду про відмову в позові є необґрунтованими, оскільки закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 на нереабілітуючих підставах і застосування до нього більш м`якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не означає, що відсутня подія злочину.

Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування.

Нереабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження є зокрема звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» судам роз`яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, та за наявності визначених законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Проте, суд першої інстанції ці норми права помилково не застосував.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2022, якою кримінальне провадження №12022082060000387, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України відносно ОСОБА_2 закрито з нереабілітуючих підстав, набрала законної сили, отже є чинною, не скасована та не змінена ані в резолютивній, ані в мотивувальній частині судами вищих інстанцій.

Провадження закрито не у зв`язку з відсутністю події злочину, а у зв`язку із закінченням строків притягнення до відповідальності. Судами вищих інстанцій не змінена підстава закриття кримінального провадження.

Відповідач AT «Метабанк» нічим не спростував наявність події злочину, а значить і фактів вчинення насильства щодо ОСОБА_1 , яка підтверджується закриттям кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, а отже обов`язок довести в цивільному процесі, що події злочину не було, не виконав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права, а саме ч. 4 ст, 263 ЦПК України (не врахована практика Верховного суду у цивільних справах), не застосована ч. 6 ст. 82 ЦПК України щодо обов`язковості для суду ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому у відповідності до положень п. 4 ч. 3, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий бір у розмірі 2977,20 грн. (Том 1, а.с. 11), при звернення до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 4465,80 грн. (том 1, а.с. 226), всього 7 443 грн., ці витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачів у справі ву силу приписів п1 ч2 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,382,384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2023 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Несмашною О.С., зареєстрований в реєстрі за № 2064, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком «Металург»;

Визнати недійсним іпотечний договір № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за № 715, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком «Металург»;

Припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наступні обтяження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 :

- запис про іпотеку 2007005 від 30.07.2007; реєстраційний номер іпотеки 5395061; підстава для державної реєстрації: Договір № 4 про внесення змін до іпотечного договору № 32-11-07/0104-МП/К від 30.07.2007, серія та номер: 149, виданий 18.02.2010, видавник Приватний нотаріус ЗМНО Савицька О.В.;

- запис про іпотеку: 2007127 від 12.02.2008; реєстраційний номер іпотеки 6575194; підстава для державної реєстрації: Договір № 2 про внесення змін до іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, серія та номер: 148, виданий 18.02.2010, видавник Приватний нотаріус ЗМНО Савицька О.В.;

- заборону на нерухоме майно № 2007193, підстава для державної реєстрації: Іпотечний договір р. № 715 від 11.02.2008, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Горлова Ю.М., Заборона № 716;

- заборону на нерухоме майно № 2007162, іпотечний договір № 32-11-07/0104-МП/К, № 2064 від 30.07.2007 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Несмашна О.С.

Стягнути з Акціонерного товариства «МетаБанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2232 грн. 90 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2232 грн. 90 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 травня 2023 року.

Головуючий

Судді: