Рішення

від 18.04.2023 по справі 908/1799/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/128/22-4/46/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2023 Справа № 908/1799/22

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Приватного акціонерного товариства «КАГМА», (09200, Київська область, місто Кагарлик, вул. Столична, буд. 14; адреса представника адвоката Дзюба М.Ю.: 23243, Вінницька область, Вінницький район, с. Великі Крушлинці, вул. Мічуріна, буд. 14)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС», (юридична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 13, кв. 32; 69032, місто Запоріжжя, вул. Єнісейська, буд. 10, кв. 35)

про стягнення грошових коштів

Суддя Зінченко Н.Г.,

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився;

У вересні 2022 року до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «КАГМА», м. Кагарлик Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС», м. Запоріжжя про стягнення 252955,84 грн. заборгованості, що складається з 221333,03 грн. заборгованості (основний борг) за договором поставки продукції № 25 від 11.01.2017, договором поставки № 3 від 01.01.2022 та договором на транспортно-експедиторське обслуговування № 443 від 01.07.2015, 3876,61 грн. 3 % річних і 27746,20 грн. інфляційних втрат.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2022 справу № 908/1799/22 за вищевказаною позовною заявою передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.09.2022 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «КАГМА», м. Кагарлик Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС», м. Запоріжжя про стягнення 252955,84 грн. заборгованості повернуто позивачу без розгляду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області у справі № 908/1799/22 від 19.09.2022 про повернення позову позивачу без розгляду.

Справу направлено до господарського суду Запорізької області для вирішення питання про відкриття провадження у справі № 908/1799/22.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.12.2022 судову справу № 908/1799/22 передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.12.2022 (суддя Федорова О.В.) позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1799/22, присвоєний номер провадження справи 28/128/22, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023 у зв`язку із відрахування головуючого судді Федорової О.В. зі складу господарського суду Запорізької області у зв`язку із виходом у відставку справу № 908/1799/22 для вирішення питання щодо подальшого розгляду справи передано судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 справу № 908/1799/22 прийнято до розгляду суддею Зінченко Н.Г. в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 28/128/22-4/46/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 18.04.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.04.2023 судом відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Дзюби М.Ю. про проведення судового засідання у справі № 908/1799/22, призначеного на 18.04.2023, в режимі відеоконференції через відсутність технічної можливості.

В судовому засіданні 18.04.2023 справу розглянуто та прийнято рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Позивач в судове засідання 18.04.2023 не з`явився. 18.04.2023 на електронну пошту господарського суду Запорізької області з підтвердженим КЕП від представника позивача адвоката Дзюби М.Ю. надійшло Клопотання вих. № б/н від 17.04.2023 (вх. № 8267/08-08/23 від 18.04.2023) про розгляд справи № 908/1799/22 в судовому засіданні 18.04.2023 без участі представника Приватного акціонерного товариства «КАГМА», заявлені позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 18.04.2023 також не з`явився, про поважність причин неявки суд завчасно не попередив. Про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 908/1799/22 відповідач повідомлявся ухвалою суду від 16.03.2023 про прийняття справи до розгляду та призначення у справі судового засідання.

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, зареєстрованим місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС» (ідентифікаційний код юридичної особи 37408070) є: 69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 13, кв. 32, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 16.03.2023 про прийняття справи № 908/1799/22 до розгляду та призначення у справі судового засідання, яка направлялася відповідачу на зазначену в позовній заяві юридичну адресу, повернулася до суду без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1799/22.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також суд зауважує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе вирішити справу по суті за відсутністю позивача та відповідача, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору поставки продукції № 25 від 11.01.2017, договору поставки № 3 від 01.01.2022 та договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 443 від 01.07.2015 та положень чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар та за надані послуги у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 221333,03 грн. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставлений товар та за надані послуги, позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 27746,20 грн. та 3 % річних в розмірі 3876,61 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь 252955,84 грн. заборгованості. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 3796,06 грн. судового збору та 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

Ухвалою суду по справі від 16.03.2023 відповідачу запропоновано у строк до 03.04.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у разі незгоди з сумою заборгованості та нарахованими штрафними санкціями навести свій контррозрахунок.

Відповідач відзив на адресу суду не направив.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Нормами ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши зібрані у справі докази, суд

УСТАНОВИВ

11.01.2017 Приватним акціонерним товариством «КАГМА» (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки продукції № 25 (далі за текстом Договір-1), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався постачати молочну продукцію, а Покупець приймати та оплачувати її вартість на умовах даного Договору, та повертати тару в строк та на умовах, передбачених даним Договором. Поставка продукції здійснюється в кількості і в асортименті згідно виробничої програми постачальника і замовлень Покупця. (пункти 1.1 і 1.2 Договору-1)

Відповідно до п. 8.6 Договору-1 в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.12.2018 даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019. У тому випадку, якщо жодна із сторін письмово не менше як за 30 календарних днів до закінчення дії Договору не заявить іншій стороні про припинення його дії, даний Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору-1 суду не надано.

Згідно з п. 2.1 Договору-1 асортимент та кількість продукції на кожну конкретну партію узгоджується сторонами під час прийому замовлень, прийнятих по телефону або факсом за 1 день до їх виконання, і зазначається в накладних, які є невід`ємними частинами даного Договору.

Пунктами 2.2, 2.4 Договору-1 сторони обумовили, що поставка продукції здійснюється на умовах «DDP до місця призначення», зазначеного у замовленнях згідно Правил «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року (якщо інше не передбачено додатково. Угодою сторін), транспортом та за рахунок Покупця в кількості та в асортименті на підставі замовлень Покупця. Перехід права власності і ризиків на продукцію визначається моментом підписання Покупцем (або довіреної особи Покупця) в присутності працівника складу Постачальника товарно-транспортної накладної.

За умовами п., п. 5.1, 5.3, 5.4 Договору-1 продукція відпускається постачальником за вільно відпускними цінами, які зазначаються в товарно-транспортних накладних. Розрахунки за продукцію проводяться по цінах, вказаних в товарно-транспортній накладній. Відмітка Покупця в товарно-транспортній накладній про прийом продукції означає згоду Покупця з запропонованою ціною на неї. Покупець зобов`язаний розрахуватися за кожну партію поставленої продукції з відстрочкою платежу протягом 14 календарних днів з моменту постачання продукції по товарно-транспортній накладній.

Також 01.01.2022 позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладений Договір поставки № 3 (далі за текстом Договір-2), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався постачати товар по ціні, кількості та в асортименті згідно Специфікації (додаток № 1 до Договору-2), а Покупець приймати та оплачувати його вартість на умовах даного Договору, та повертати тару в строк та на умовах, передбачених даним Договором. Поставка продукції здійснюється в кількості і в асортименті згідно виробничої програми постачальника і замовлень Покупця. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно накладних, що є невід`ємними частинами даного Договору. (пункти 1.1-1.3 Договору-2)

Відповідно до п. 8.8 Договору-2 даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року. У тому випадку, якщо жодна із сторін письмово не менше як за 30 календарних днів до закінчення дії Договору не заявить іншій стороні про припинення його дії, даний Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Сплив терміну дії чи розірвання Договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань. (п. 8.9 Договору-2)

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору-2 суду не надано.

Згідно з п. 2.1 Договору-2 асортимент та кількість товару на кожну конкретну його партію узгоджується сторонами під час прийому замовлень, прийнятих по телефону або електронну поштову скриньку за 2 день до їх виконання, і зазначається в накладних, які є невід`ємними частинами даного Договору.

Пунктами 2.3, 2.6 Договору-2 сторони обумовили, що поставка продукції здійснюється на умовах «DDP до місця призначення», зазначеного у замовленнях згідно Правил «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року (якщо інше не передбачено додатково. Угодою сторін), транспортом та за рахунок Постачальника в кількості та в асортименті на підставі замовлень Покупця. Перехід права власності і ризиків випадкової загибелі товару переходить до Покупця з моменту, коди сторони підписали видаткову та товарно-транспортну накладні, що засвідчує те, що товар був отриманий Покупцем.

В пункті 2.5 Договору-2 сторони узгодили, що під час передачі товару Покупець (або довірена особа Покупця) приймає фактичну його кількість від водія-експедитора, який здійснює поставку, зазначає своє прізвище, підписує видаткову та товарно-транспортну накладні та ставить круглу печатку (штемпель) або надає належним чином оформлене доручення.

За умовами п., п. 5.1, 5.3, 5.4 Договору-2 товар відпускається Постачальником за вільно відпускними цінами, які зазначаються в видаткових накладних. Розрахунки за товар проводяться по цінах, вказаних в видаткових накладних. Відмітка Покупця в видатковій накладній про прийом товару означає згоду Покупця з запропонованою ціною на нього. Оплата проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника в термін 14 банківських днів з моменту отримання товару згідно видаткової накладної.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору-2 сторонами узгоджена і підписана 01.01.2022 Специфікація (додаток № 1 до Договору № 3 від 01.01.2022), якою сторони визначали найменування продукції, одиниці виміру та ціни за одиницю продукції.

Крім того, судом встановлено, що 01.07.2015 позивачем (Експедитор) та відповідачем (Замовник) укладений Договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 443 (далі за текстом Договір-3), за умовами якого Експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевозки (доставки) вантажів Замовника (молочна продукція) власним чи найманим автомобільним транспортом у міжміському сполученні. (п. 1.1 Договору-3)

Відповідно до п. 10.1 Договору-3 цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами фінансових зобов`язань.

Пунктом 10.2 Договору-3 передбачено, що його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік за відсутності письмових заперечень сторін, поданих за 30 календарних днів до закінчення поточного року.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору-2 суду не надано.

За змістом п. п. 1.2, 2.1 Договору-3 Експедитор в інтересах Замовника виконує пов`язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення; підбір автотранспорту чи пошук Перевізника; організація забезпечення відправлення та одержання вантажу; інші операції, пов`язані з перевезенням. Експедитор організовує перевезення вантажів на підстав письмових заявок, підписаних уповноваженим представником Замовника.

Підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист та товарно-транспортна накладна, завірені печаткою Експедитора, при пред`явленні водієм або іншим представником Експедитора документа, що посвідчує його особу. (п. 2.3 Договору-3)

Згідно з п. 3.1.1 Договору-3 позивач прийняв на себе зобов`язання належним чином виконувати прийняті від Замовника заявки.

Пунктом 5.1 Договору-3 сторони визначили, що розмір тарифів, що включають у себе провізну плату й винагороду, що належить Експедитору, а також розмір зборів за виконання Експедитором пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення операцій і послуг, визначаються за взаємною згодою сторін і фіксуються в «Угоді про тарифи і порядок нарахування оплати за транспортно-експедиційне обслуговування», наведені в Додатку № 1 до цього Договору.

Належні Експедитору суми за транспортні та експедиторські послуги оплачуються Замовником не пізніше 7 календарних днів з моменту підписання Замовником товарно-транспортної накладної. Остаточний розрахунок за платежами за транспортно-експедиторські послуги проводиться Замовником на підставі рахунка-фактури Експедитора і акта про виконання транспортно-експедиторських послуг (додаток № 2 до цього Договору). Підставою для виставлення рахунку-фактури та акта за надані транспортно-експедиторські послуги є дані дорожніх листів, завірені Замовником, а також відмітки Замовника в супровідних документах (товарно-транспортні та видаткові накладні). (п., п. 5.2-5.4 Договору-3)

З матеріалів справи вбачається, що на виконання п. 5.1 Договору-3 сторонами 01.07.2015 підписана Угода про тарифи і порядок нарахування оплати за транспортно-експедиторське обслуговування (Додаток № 1 до Договору № 443 від 01.07.20215), відповідно до умов якої сторони узгодили, що договірна вартість транспортно-експедиційного обслуговування за перевезення вантажів сумарною вагою (з урахуванням ваги зворотної тари) не більше 9500 кг за маршрутом Кагарлик-Запоріжжя-Кагарлик становить 3700,00 грн. з ПДВ за разову поїздку. У випадку перевищення сумарної ваги перевезеного вантажу більше як на 250 кг, визначеної в п. 1 даної Угоди (9500 кг), Замовник сплачує подвійний тариф за транспортно-експедиторське обслуговування 7400,00 грн. з ПДВ за разову поїздку.

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2022 позивачем та відповідачем підписаний Акт звірки розрахунків № 19 128 за період з 01.12.2021 по 31.12.2021, яким сторони засвідчили, що станом на 31.12.2021 відповідач має заборгованість перед позивачем по взаєморозрахункам на загальну суму 150551,21 грн. (Належним чином посвідчена копія вказаного Акту звірки розрахунків залучена до матеріалів справи)

Відповідачем вказаний факт не оспорюється, належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, у підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем станом на 31.12.2021 відповідач суду не надав.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Матеріали справи свідчать, що в 2022 році на виконання умов Договору-1 і Договору-2 позивач поставив відповідачу товар, обумовлений вказаними Договорами м, на загальну суму 288849,12 грн. з ПДВ, про що свідчать наступні видаткові накладні:

-№ 894 від 08.01.2022 на суму 45405,96 грн. (по Договору -1);

-№ 3304 від 22.01.2022 на суму 53386,08 грн. (по Договору-2);

-№ 999 від 05.02.2022 на суму 51769,56 грн. (по Договору-2);

-№ 2287 від 12.02.2022 на суму 68214,72 грн. (по Договору-2);

-№ 3655 від 19.02.2022 на суму 70072,80 грн. (по Договору-2).

Як вбачається з матеріалів справи видаткові накладні № 894 від 08.01.2022, № 3304 від 22.01.2022, № 2287 від 12.02.2022 і № 3655 від 19.02.2022 підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб. Таким чином, вказані видаткові накладні підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на цих видаткових накладних.

В той же час, видаткова накладна № 999 від 05.02.2022 містить підпис представника Постачальника, скріплений печаткою Товариства, проте в графі «Одержав» проставлено лише печатку ТОВ «СІМБІ ПЛЮС» без підпису уповноваженої особи Покупця.

Відповідач заперечень щодо неотримання товару за видатковою накладною № 999 від 05.02.2022 не заявив.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що в постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 29.01.2020 по справі № 916/922/19 викладено правову позицію, що згідно із положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (пункт 2.15).

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Відповідно до статті 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Приймаючи до уваги вище викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача стосовно отримання від позивача товару за видатковою накладною № 999 від 05.02.2022 суд вважає доведеним факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 51769,56 грн. за вказаною видатковою накладною.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу в січні лютому 2022 року товару за Договором-1 і Договором-2 на суму 288849,12 грн. доведений матеріалами справи.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору-1 і Договору-2 виконав у повному обсязі та належним чином.

Відповідачем факт отримання від позивача товару в січні лютому 2022 року за Договором-1 і Договором-2 на загальну суму 288849,12 грн. не оспорюється, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно видаткових накладних № 894 від 08.01.2022, № 3304 від 22.01.2022, № 999 від 05.02.2022, № 2287 від 12.02.2022 і № 3655 від 19.02.2022, у визначені Договором-1 і Договором-2 строки та в повному обсязі оплачений не був.

Всього на виконання розрахунків за поставлений товар за спірний період відповідач сплатив позивачу 232396,40 грн. грошових коштів та повернув товар на суму 4170,90 грн.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін в частині поставки товару врегульовані договорами, які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 5.4 Договору-1 вбачається, що сторонами чітко визначений строк оплати отриманого товару, а саме: Покупець зобов`язаний розрахуватися за кожну партію поставленої продукції з відстрочкою платежу протягом 14 календарних днів з моменту постачання продукції по товарно-транспортній накладній. Так само умовами п. 5.4 Договору-2 сторонами чітко визначений строк оплати отриманого товару, а саме: оплата проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника в термін 14 банківських днів з моменту отримання товару згідно видаткової накладної.

Приймаючи до уваги умови вказаних пунктів Договору-1 і Договору-2 поставлений товар відповідач мав оплатити у наступні строки:

-по видатковій накладній № 894 від 08.01.2022 на суму 45405,96 грн. (по Договору -1) до 24.01.2022 включно;

-по видатковій накладній № 3304 від 22.01.2022 на суму 53386,08 грн. (по Договору-2 до 10.02.2022 включно);

-по видатковій накладній № 999 від 05.02.2022 на суму 51769,56 грн. (по Договору-2) до 24.02.2022 включно;

-по видатковій накладній № 2287 від 12.02.2022 на суму 68214,72 грн. (по Договору-2) до 03.03.2022 включно;

-по видатковій накладній № 3655 від 19.02.2022 на суму 70072,80 грн. (по Договору-2) до 10.03.2022 включно.

При цьому, при визначені строку розрахунків судом враховані положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою унормовано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, отриманого за видатковими накладними № 894 від 08.01.2022, № 3304 від 22.01.2022, № 999 від 05.02.2022, № 2287 від 12.02.2022 і № 3655 від 19.02.2022, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору-1 і Договору-2 в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Крім того, матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 443 від 01.07.2015 позивачем надавалися відповідачу обумовлені Договором-3 послуги по перевезенню вантажів на підставі погоджених сторонами Замовлень/Заявок на перевезення.

Зокрема, позивачем надані відповідачу обумовлені Договором-3 послуги по перевезенню вантажів на загальну суму 14800,00 грн. з ПДВ, що підтверджується Актами прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг № 3306 від 22.01.2022 на суму 3700,00 грн., № 1000 від 05.02.2022 на суму 3700,00 грн., № 2288 від 12.02.2022 на суму 3700,00 грн. і № 3656 від 19.02.2022 на суму 3700,00 грн.

Всі вище перелічені Акти прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг підписані сторонами без зауважень і застережень та скріплені печатками Товариств.

Відповідачем зазначений факт не оспорюється та належними і допустимими доказами не спростований.

Таким чином, дослідженими судом письмовими доказами підтверджується, що позивач взяті на себе зобов`язання за Договором-3 виконав належним чином і у повному обсязі.

Разом із тим, суд вважає недоведеним факт надання позивачем відповідачу послуг з транспортування товару на суму 3700,00 грн. в січні 2022 року на підставі видаткової накладної № 895 від 08.01.2022, оскільки позивачем до матеріалів справи не надано ані цю видаткову накладну, ані акт прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг, який відповідно до умов п. 5.3 Договору-3 є підставою для проведення остаточних розрахунків між Експедитором і Замовником.

Дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що в даному випадку спірні правовідносини сторін щодо транспортування товару врегульовані договором про надання транспортно-експедиційних послуг.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як передбачено ст. 902 ЦКУ України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 903 ЦК України встановлено якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п., п. 5.2, 5.3 Договору-3 сторони чітко визначили, що належні Експедитору суми за транспортні та експедиторські послуги оплачуються Замовником не пізніше 7 календарних днів з моменту підписання Замовником товарно-транспортної накладної. Остаточний розрахунок за платежами за транспортно-експедиторські послуги проводиться Замовником на підставі рахунка-фактури Експедитора і акта про виконання транспортно-експедиторських послуг (додаток № 2 до цього Договору).

Отже, приймаючи до уваги ці умови Договору-3 кінцевим терміном сплати за надані послуги є:

-по Акту прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг № 3306 від 22.01.2022 31.01.2022;

-по Акту прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг № 1000 від 05.02.2022 14.02.2022;

-по Акту прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг № 2288 від 12.02.2022 21.02.2022;

-по Акту прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг № 3306 від 22.01.2022 28.02.2022.

При цьому, при визначені строку розрахунків судом враховані положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою унормовано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за отримані послуги по перевезенню вантажів, які оформлені вище переліченими Актами прийому-передачі транспортно-експедиторських послуг, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Згідно зі ст., ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір. Підстави виникнення господарських зобов`язань встановлені також ст. 174 ГК України, що включають господарські договори та інші угоди.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач доказів належного виконання умов Договору-1 і Договору-2 в частині своєчасного і повного розрахунку за отриманий товар, а також умов Договору-3 в частині своєчасного і повного розрахунку за надані послуги суду не надав, так само і не надав свого контррозрахунку суми основної заборгованості по кожному з Договорів, заявленої до стягнення.

Отже, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору-1, Договору-2 і Договору-3 зобов`язання та вимоги чинного законодавства.

Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Приймаючи до уваги визнаний відповідачем борг станом на 31.12.2021 в розмірі 150551,21 грн. (згідно з Актом звірки розрахунків № 19 128 від 11.01.2022), здійснені позивачем поставки товару в січні-лютому 2022 року на загальну суму 288849,12 грн. та надані послуги за цей період на суму 14800,00 горн., а також пояснення позивача, що відповідачем за спірний період сплачено 232396,40 грн. вартості поставленого товару та повернуто товар на суму 4170,90 грн., судом встановлено, що станом на час вирішення спору судом підтверджений розмір заборгованості (основного боргу) відповідача перед позивачем за Договором на поставку продукції № 25 від 11.01.2017, за Договором поставки № 3 від 01.01.2022 і за Договором на транспортно-експедиторське обслуговування № 443 від 01.07.2015 становить 217633,03 грн.

Враховуючи зазначене, вимога про стягнення з відповідача основного боргу за Договором-1, Договором-2, Договором-3 пред`явлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в сумі 217633,03 грн. В частині стягнення 3700,00 грн. основного боргу за Договором-3 на підставі видаткової накладної № 895 від 08.01.2022 в задоволені позовних вимог відмовляється за недоведеністю.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення інфляційні втрати в сумі 27746,20 грн. та 3 % річних в розмірі 3876,61 грн.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар та за надані за спірними Договорами, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Позивачем за Договором-1, Договором-2 і Договором-3 заявлена вимога про стягнення 3876,61 грн. 3 % річних, які розраховані за загальний період з 01.01.2022 по 31.08.2022 з урахуванням часткових оплат, здійснених відповідачем за цей період.

Відповідач проти наведеного позивачем розрахунку 3 % річних не заперечив.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем неправильно визначено розмір основного боргу за Договором-3, крім того при розрахунку 3 % річних позивачем неправильно визначений граничний строк виконання зобов`язань з урахуванням умов Договорів, а також допущені арифметичні помилки при розрахунках.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором-1, Договором-2 і Договором-3 стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в загальному розмірі 3241,01 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 3241,01 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в задоволені позову відмовляється.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати за Договором-1, Договором-2 і Договором-3 в загальному розмірі 27746,20 грн., які розраховані за загальний період лютий 2022 року липень 2022 року з урахуванням часткових оплат, здійснених відповідачем за цей період.

Відповідач проти наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат не заперечив.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок також виконаний неправильно, оскільки позивачем неправильно визначено розмір основного боргу за Договором-3, крім того, неправильно визначений сукупний індекс інфляції за спірний період, а також допущені арифметичні помилки при розрахунках.

Згідно здійсненого судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором-1, Договором-2 і Договором-3 стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в загальному розмірі 32377,53 грн.

У відповідності до приписів ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасником справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі 27746,20 оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 217633,03 грн. основного боргу, 3241,01 грн. 3 % річних і 27746,20 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку), то з цього приводу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві зазначено, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які позивач очікує понести на правничу допомогу, складає 12000,00 грн. за 22 години витраченого адвокатом часу та передбачає надання таких послуг: дослідження матеріалів, наданих клієнтом, вивчення судової практики (2 години); написання позовної заяви, проведення розрахунків, виготовлення копій доданих матеріалів для суду та відповідача, засвідчення доданих матеріалів, надсилання підготовлених матеріалів суду (15 годин); представництво інтересів клієнта в суді (3 судових засідання в режимі відеоконференції, з урахуванням підготовки та участі в судовому засіданні) (5 годин).

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви надано засвідчену копію платіжного доручення № 2632 від 01.09.2022 на суму 12000,00 грн.

Проте, у порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу із визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 12, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства «КАГМА», м. Кагарлик Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС», м. Запоріжжя про стягнення 252955,84 грн. заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБІ ПЛЮС», (юридична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 13, кв. 32; 69032, місто Запоріжжя, вул. Єнісейська, буд. 10, кв. 35, ідентифікаційний код юридичної особи 37408070) на користь Приватного акціонерного товариства «КАГМА», (09200, Київська область, місто Кагарлик, вул. Столична, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00445883) 217633 (двісті сімнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 03 коп. основного боргу, 27746 (двадцять сім тисяч сімсот сорок шість) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 3241 (три тисячі двісті сорок одну) грн. 01 коп. 3 % річних та 3729 (три тисячі сімсот двадцять дев`ять) грн. 31 коп. витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 05» травня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.