Рішення

від 24.04.2023 по справі 908/2394/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/201/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2023 Справа № 908/2394/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Сиротенко В.К., розглянувши матеріали справи №908/2394/22

за позовною заявою Запорізької міської ради, 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазпром плюс, 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 32

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомості

У судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Козлов В.В., довіреність №02/033-20/00641 від 07.03.23

від відповідача: Працевитий Г.О., ордер АР №1108911 від 10.01.23

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

25.11.22 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 11.11.22 № 02/03-20/02150 з вимогами Запорізької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазпром плюс (далі ТОВ Нафтогазпром плюс) про зобов`язання за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, а саме: тимчасову споруду, газове обладнання, рекламну конструкцію, металевий навіс, тротуарну плитку, що розташовані за адресою: вул. Чубанова, 3а, м. Запоріжжя.

25.11.22 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 30.11.22 по справі № 908/2394/22 позовну заяву Запорізької міської ради за вих. від 11.11.22 № 02/03-20/02150 залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, який не перевищує 7 днів з дня вручення даної ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків, до якої (в якій):

- зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- додати належні докази відправлення копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення на ім`я та юридичну адресу відповідача.

13.12.22 до суду від представника Запорізької міської ради надійшла заява за вих. від 12.12.22 про усунення недоліки позовної заяви, якою позивачем усунуто недоліки вказані в ухвалі суду від 30.11.22 (вказана заява направлена позивачем засобами поштового зв`язку Укрпошта 12.12.22).

Ухвалою від 20.12.22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/2394/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 18.01.23 об 11 год. 00 хв.

16.01.23 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих. б/н від 07.01.23.

В судовому засіданні 18.01.23 оголошено перерву до 14.02.23 об 11 год. 30 хв.

27.01.23 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання за вих. б/н від 23.01.23 про поновлення строку на подання відзиву.

Ухвалою від 14.02.23 поновлено відповідачеві строк на подання відзиву. Відзив прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 14.02.23 представником позивача подано відповідь на відзив, яку прийнято до розгляду.

Ухвалою від 14.02.23 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 20.03.23 включно, відкладено підготовче засідання на 15.03.23 о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 15.03.23 оголошено перерву без винесення ухвали до 21.03.23 о 09 год. 40 хв.

Ухвалою від 21.03.23, до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_1 , закрито підготовче провадження у справі № 908/2394/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.23 о 10 год. 00 хв.

30.03.23 на адресу суду від позивача надійшов лист від 27.03.23 щодо виконання ухвали суду від 21.03.23 та направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви разом з додатками.

В судовому засіданні 18.04.23 оголошено перерву без винесення ухвали до 24.04.23 о 10 год. 30 хв.

18.04.23 представником позивача подано заяву про доручення до матеріалів справи доказу копії розпорядження голови Комунарської районної адміністрації від 08.04.05. Судом заяву та поданий доказ залишено без розгляду, оскільки позивачем відповідний доказ подано на стадії розгляду справи по суті, що суперечить положенням норм ГПК України щодо подання доказів на стадії підготовчого провадження.

В судове засідання 24.04.23 третя особа не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.

24.04.23 на адресу суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності третьої особи. Також просить відмовити в задоволенні позовних вимог Запорізької міської ради.

В судовому засіданні судом було досліджено оригінал договору оренди землі, укладений між Запорізькою міською радою та ТОВ «НафтоГазпром плюс».

У засіданні 24.04.23, на підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом проголошено рішення у справі по суті спору.

У судовому засіданні 24.04.23 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позові. Вважає, що оскільки право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:03:038:0039 площею 0,0830 га, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 3а, у відповідача закінчилося 24.02.15 та продовжено не було, відповідно знаходження автозаправної станції за вказаною адресою є самочинним будівництвом.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.04.23 заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Посилається на те, що право власності на АГЗС набуто відповідачем законно та зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Всі роботи з реконструкції з АГЗС відбувалися на підставі відповідних дозволів та газозаправна станція введена в експлуатацію. Відповідачем оформлено право власності на спірну газозаправну станцію.

05.04.23 на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення по суті спору, в яких зазначено наступне. 15.07.16 між ТОВ "Нафтогазпромплюс" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким було продано частину АГЗС що належала товариству на праві власності. В період дії договору оренди земельної ділянки, ТОВ "Нафтогазпромплюс" не лише здійснило реконструкцію та ввело в експлуатацію об`єкт нерухомості, але й продали частину нерухомого майна на користь іншої особи. Вказані дії були здійснені з відповідними погодженням Запорізької міської ради, про що відповідачем вже було надано суду докази разом із відзивом на позовну заяву. Факт того, що договір оренди припинив свою дію вже після введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна - жодним чином не впливає на законність таких побудов. Подальше припинення договору оренди не може бути підставою для визнання вже введеного нерухомого об`єкту самочинним та його знесення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як свідчить акт обстеження території 0024 від 25.10.22, старшим інспектором відділу оперативного контролю у сфері благоустрою та паркування Установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» Запорізької міської ради здійснено перевірку стану благоустрою території міста Запоріжжя за адресою: Прибережна магістраль/вул. Чубанова, 3а площею приблизно 0,0080 га.

За результатами перевірки встановлено наступне (дослівно): «За адресою: Прибережна автомагістраль/Чубанова, 3а, виявлено факт розміщення автозаправної станції, в складі якої: газове обладнання, рекламна конструкція, металевий навіс) територія замощена тротуарною плиткою. На час перевірки осіб, які розмістили дані конструкції не встановлено.

Згідно листа Департаменту архітектури та містобудування ЗМР, містобудівним кадастром Департаменту проектна документація, а також містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва не зареєстровані.

Згідно з листом управління з питань земельних відносин ЗМР за адресою: вул. Чубанова, 3а, 2310100000:03:038:0039 площею 0,0830га, ТОВ «НАФТОГАЗПРОМ ПЛЮС» укладений договір оренди землі від 24.02.2005 №040526100104, з додатковими угодами до нього від 02.11.2009 №040926102051, від 17.12.2009 №040926102299, від 11.03.2010 №041026100759, стоком до 24.02.2015 для розташування автомобільної газозаправної станції.

На підставі звернення ТОВ «НАФТОГАЗПРОМ ПЛЮС» щодо поділу земельної ділянки у зв`язку з продажем частини нерухомого майна управлінням з питань земельних відносин ЗМР 19.06.2019 було подано проект рішення сесії «Про надання згоди ТОВ «НАФТОГАЗПРОМ ПЛЮС» на поділ ділянки по вул. Чубанова, 7 для розташування газозаправної станції» та розглянуто на постійній комісії з питань комунальної власності, ресурсів, приватизації, архітектури та земельних відносин, але остаточне рішення не прийнято.

Висновки та пропозиції за результатами обстеження (за фактом виявлених порушень): металеві газове обладнання, рекламна конструкція, металевий навіс розміщені у супереч Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пп.4.3.1,4.3.10, 4.3.33, 4.3.36, «Правил благоустрою території м. Запоріжжя», затверджених рішенням Запорізької міської ради від 22.06.2011 № 41. Таким чином, наявні порушення вимог законодавства у сфері благоустрою.

На підставі даного акту обстеження території № 0024 від 25.10.2022 р., установа «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР пропонує вжити заходи в межах чинного законодавства України.».

У зв`язку з виявленим порушенням, Запорізька міська рада звернулась до суду з вимогою зобов`язати ТОВ «Нафтогазпром Плюс» за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості: тимчасова споруда, газове обладнання, рекламну конструкцію, металевий навіс, тротуарну плитку, що розташовані за адресою: вул. Чубанова, 3а, м. Запоріжжя.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах,

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття самочинного будівництва визначено у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

В частині сьомій ст. 376 ЦК України визначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд, за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

При вирішенні спору, що стосується самочинного будівництва нерухомого майна, необхідно з`ясовувати наявність правових підстав володіння або користування земельною ділянкою, на якій збудоване спірне майно; наявність ознак самочинності збудованого нерухомого майна; відповідність збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна.

Об`єкт вважається самочинним будівництвом у разі наявності хоча б однієї із наступних обставин:

1) об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) об`єкт будується без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт;

3) об`єкт будується без належно затвердженого проекту, з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України, в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Знесення самочинного будівництва на підставі ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України можливе в разі, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.

Знесення самочинного будівництва на підставі ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України можливе в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

У відзиві на позов та в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що будівля АЗС була збудована за часів діяльності Запорізького автомобілебудівного заводу, а з 2000-х років була передана у власність ТОВ «Нафтогазпром Плюс». В подальшому, за погодженням з Запорізькою міською радою, було проведено реконструкцію вказаного об`єкту.

При цьому, відповідних доказів суду не надано.

Також у відзиві на позов представником відповідача вказано про те, що розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації від 08.04.05 було присвоєно об`єктам нерухомості АГЗС ТОВ Нафтогазпром плюс поштову адресу: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7 та дозволено введення в експлуатацію АГЗС за адресою: вул. Чубанова, 7.

До відзиву зазначене розпорядження представником відповідача надано не було. В судовому засіданні 18.04.23 представником позивача було подано копію такого розпорядження, проте судом до розгляду не прийнято з огляду на те, що доказ було подано після початку розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів, долучених відповідачем до відзиву, розпорядженням Запорізького міського голови №481р від 05.05.05 «Про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію автомобільної газозаправної станції по вул. Чубанова, 3а (поштова адреса вул. Чубанова, 7)» затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію автомобільної газозаправної станції по вул. Чубанова, 3а (поштова адреса вул. Чубанова, 7) з навісом, парком резервуарів, операторською та майстернею (загальна площа: операторської - 12,7 кв.м., майстерні 39,3 кв.м.).

Як свідчить Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, складений 30.07.08, прийнято в експлуатацію об`єкт за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7 «Реконструкція газозаправної станції по вул. Чубанова, 7 в м. Запоріжжя».

Розпорядженням Запорізького міського голови від 08.08.08 №733р затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію автомобільної газозаправної станції по вул. Чубанова, 7, загальною площею 137,5 кв.м. після реконструкції без зміни функціонального призначення. Замовник будівництва: ТОВ «Нафтогазпром Плюс», а також дозволено введення в експлуатацію автомобільної газозаправної станції по вул. Чубанова, 7.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.10.08 №456/13 вирішено оформити право власності за ТОВ «Нафтогазпром Плюс» на автомобільну газозаправну станцію (літ. А, а, Б, Г-2) по вул. Чубанова, 7 в м. Запоріжжі загальною площею за внутрішніми замірами 137,5 кв.м. після проведеної реконструкції.

Як свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС №472309 від 05.03.09, за ТОВ «Нафтогазпром Плюс» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості за адресою: мп. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7, що складається з: операторської літ. А, площею 12,6 кв.м., прибудови літ. А площею 1,2 кв.м., майстерні літ. Б площею 39,3 кв.м., будівлі офісу літ. Г-2, площею 84,4 кв.м.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.07.16, ТОВ Нафтогазпром Плюс (продавець) продало громадянину Сухомлину Андрію Олександровичу (покупець) 2/5 частки операторської літ. А, прибудови літ. А, майстерні літ. Б, будівлі офісу літ. Г-2, які знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 7, загальною площею 137,5 кв.м., розташованих на земельній ділянці пл.. 0,0830 га, кадастровий номер 2310100000:03:038:0039, де у приватну власність покупця переходять: комора №9 пл. 1,6кв.м., склад №10 пл. 14,7 кв.м., майстерня №11 пл. 39,3 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між Запорізькою міською радою та ТОВ «Нафтогапром Плюс» було укладено договір оренди землі (без дати укладання, зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що вчинено запис від 24.02.05 за №040526100104), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розташування автомобільної газозаправної станції, яка знаходиться в м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 3а.

Відповідно до п. 2 договору, в оренду була передана земельна ділянка загальною площею 0,0830 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: автомобільна газозаправна станція (п. 3 договору). Земельна ділянка передається в оренду разом з автомобільною газозаправною станцією (п. 4 договору).

Договір було укладено на десять років (п. 8 договору).

До договору сторонами було укладено додаткові угоди, які зареєстровані за №040926102051 від 02.11.09, №040926102299 від 17.12.09, №041026100759 від 11.03.10.

В судовому засіданні 24.04.23 судом було досліджено оригінал вказаного договору оренди землі та додаткові угоди до нього.

ТОВ «Нафтогазпром Плюс» у зв`язку із закінченням строку дії договору, звернулося до Запорізької міської ради з повідомленням за вих. №34 від 14.11.14 щодо внесення змін до договору оренди землі в частині зменшення розміру орендної плати та зменшення розміру земельної ділянки до 0,0443 га після припинення правовідносин щодо оренди земельної ділянки площею 0,0830 га.

Листом за вих. №17598/02-32/08 від 08.12.14 виконавчий комітет Запорізької міської ради повідомив ТОВ «Нафтогазпром Плюс» про безпідставність зниження орендної плати, а також запропонував для вирішення питання щодо зменшення площі земельної ділянки звернутися до управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради.

Листом за вих. №28 від 18.08.16 ТОВ «Нафтогазпром Плюс» звернувся до міського голови щодо надання згоди на розробку технічної документації щодо поділу змеленої ділянки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7 у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу частини майна з Сухомлином А.О.

В подальшому, у зв`язку з тривалою відсутністю рішення, ТОВ «Нафтогазпром Плюс» неодноразово зверталось до Запорізької міської ради щодо розгляду вищезазначеного питання щодо поділу земельної ділянки та поновлення договору оренди землі.

В позовній заяві позивач вказує, що згідно листа Управління з питань змелених відносин Запорізької міської ради від 24.10.22 №269/02-03, новий договір оренди земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ТОВ «Нафтогазпром Плюс» не укладався. Таким чином, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:03:038:0039, площею 0,0830 га, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 3а, у відповідача закінчилося 24.02.15, а продовжено так і не було, тож знаходження за вказаною адресою автозаправної станції є самочинним будівництвом.

Суд зазначає, що в контексті обставин, які мають значення для вирішення спору у даній справі стосовно знесення об`єкту нерухомості як самочинного будівництва, питання щодо факту остаточного врегулювання сторонами правовідносин з приводу укладення договору оренди землі не є предметом дослідження.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про основи містобудування, державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

За змістом статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних зі знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

З вищенаведеного слідує, що у разі виявлення уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю видає відповідний припис про усунення порушень для його добровільного виконання, що є обов`язковою передумовою для звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Твердження позивача про те, що оскільки договір оренди земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ТОВ «Нафтогазпром Плюс» не укладався, відповідач використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, що (на думку позивача) свідчить про наявність ознак самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети, є безпідставними, оскільки як встановлено судом вище, будівництво автозаправної станції було здійснено та введено в експлуатацію відповідачем у 2008 році на підставі розпорядження Запорізького міського голови №733р від 08.08.08. Право власності на автозаправну станцію зареєстровано за ТОВ «Нафтогазпром Плюс» 05.03.09.

Наявне у матеріалах справи листування структурних підрозділів Запорізької міської ради з Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, та Акт обстеження території, копії яких надано позивачем в матеріали справи, складені у 2022 році, тобто після набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомості.

Доказів того, що ТОВ «Нафтогазпром Плюс» здійснювало нове будівництво чи переобладнання об`єкту нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 3а, позивачем суду не надано.

У зв`язку із наведеним вище в тексті цього рішення, твердження позивача про знаходження після закінчення строку оренди землі за вказаною адресою об`єкту нерухомості є самочинним будівництвом, через надуманість і безпідставність судом відхиляються з огляду на те, що такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені належними доказами.

Крім того, в позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, а саме: тимчасова споруда, газове обладнання, рекламну конструкцію, металевий навіс, тротуарну плитку.

Згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що тимчасова споруда, газове обладнання, рекламна конструкція, металевий навіс та тротуарна плитка не є нерухомим майном в розумінні статті 181 ЦК України.

Таким чином, позивачем не конкретизовано, яке саме нерухоме майно підлягає знесенню відповідачем.

Приписами статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України зокрема встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Щодо мети втручання, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість втручання у право на мирне володіння майном виключно в інтересах суспільства.

Крім того, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом, воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути відповідними і достатніми; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба, а втручання - пропорційним законній меті.

На підставі всього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про недоведеність наявності факту самочинного будівництва об`єкта нерухомості та відсутність правових підстав для втручання у зареєстроване право власності відповідача на автозаправну станцію, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 3а, шляхом її знесення.

Таким чином заявлений позивачем позов є необґрунтованим та недоведеним, а тому, як наслідок, у його задоволенні судом відмовляється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 126, 129, 130, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 05.05.23.

Суддя В.Л. Корсун