Рішення

від 10.04.2023 по справі 910/11184/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2023Справа № 910/11184/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув матеріали господарської справи

За позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"

про стягнення коштів

Представники учасників справи:

від позивача Голубенко О.В.

від відповідача Унгул Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Прогрес" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення 3 575 800,00 грн, з яких 3 418 681,00 грн - основний борг, 126 491,00 грн - втрати від інфляції та 30 627,00 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 416-05/22К від 13.05.2022 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 відкрито провадження за вказаним позовом, призначено проведення підготовчого засідання на 01.12.2022, а також встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

16.11.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

30.11.2022 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до ухвалення рішення по справі № 910/12474/22.

Ухвалою суду від 01.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, судом відкладено підготовче засідання на 22.12.2022.

19.12.2022 через електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка в подальшому 22.12.2022 надійшла до суду поштою.

Ухвалою суду від 22.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, судом відкладено підготовче засідання на 23.01.2023.

28.12.2022 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

11.01.2023 відповідачем подані додаткові пояснення

Ухвалою суду від 12.01.2023 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

У підготовче судове засідання 23.01.2023 представники сторін не з`явились, у зв`язку з чим підготовче засідання відкладено на 09.02.2023.

31.01.2023 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 09.02.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, відкладено вирішення питання про вирішення заяви про збільшення позовних вимог, оголошено перерву до 27.02.2023.

Вдмовляючи в клопотанні відповідача про зупинення провадження у даній справі, суд виходив з наступного.

У клопотанні про зупинення провадження у даній справі відповідач просив зупинити провадження у даній справі, оскільки відповідач звернувся до суду з позовом до позивача у даній справі про відстрочення виконання зобов`язання, а саме: оплати залишку грошових коштів за поставлений товар - кукурудзи 3 класу врожаю 2021 року за договором поставки сільськогосподарської продукції № 416-05/22К до закінчення форс-мажорних обставин (воєнних дій на території України).

Ухвалою суду від 28.11.2022 судом відкрито провадження у справі № 910/12474/22 за вищевказаним позовом, у зв`язку з чим позивач просив суд зупинити провадження у даній справі до ухвалення рішення суду у справі № 910/12474/22.

Проте, суд зазначає, що на настання та існування форс-мажорних обставин відповідач посилається також і у даній справі № 910/11184/22.

Крім того, відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду в межах розгляду даної справи з клопотанням про відстрочення виконання рішення суду в разі задоволення такого позову.

Зважаючи на викладене, судом відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі.

14.02.2023 відповідачем подано клопотання про долучення доказів.

21.02.2023 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 737 789,36 грн (3 418 681,23 грн основного боргу, 259 819,78 грн інфляційних втрат, 59 288,35 грн 3% річних).

27.02.2023 відповідачем подано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 27.02.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог та оголошено перерву до 13.03.2023.

02.03.2023 від позивача надійшла заява про розмір судових витрат позивача.

10.03.2023 від позивача через електронну пошту суду надійшли письмові пояснення.

Ухвалою суду від 13.03.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2023.

У судовому засіданні 10.04.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд даної справи та наявність в матеріалах справи доказів достатніх для розгляду даної справи, в судовому засіданні 10.04.2023, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

13.05.2022 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 416-05/22К, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме кукурудзу 3-го класу, урожаю 2021 року, надалі іменований товар, в кількості, у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору сторонами погоджено про поставку товару в загальній кількості 1 000,00 тонн (+/- 10%), вартістю 6 150 003,60 грн з ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 15.06.2022 сторонами внесено зміни до п. 2.1 договору, зменшено загальну кількість товару до 8 000,00 тонн (+/- 10%) та зменшено загальну вартість до 4 920 002,88 грн з ПДВ.

Крім того, пунктом 2 додаткової угоди № 1 від 15.06.2022 строк поставки товару погоджено до 16.06.2022 включно, поставка партіями допускається.

Згідно з п. 4.1 договору сторонами погоджено умови оплати, відповідно до яких:

- 86% вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5-7 банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання цього договору;

- 14% вартості партії продукції сплачується протягом двох банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Постачальник зобов`язався не пізніше дати постачання товару надати покупцю видаткові накладні (пункт 5.3. договору).

За умовами пункту 5.4. договору постачальник зобов`язався зареєструвати податкові накладні на товар у строки та в порядку, що передбачені діючим законодавством України.

Відповідно до умов пунктів 10.2 договору цієї угоди зміни та доповнення до договору здійснюються в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід`ємними частинами вказаного правочину.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 11.1. договору).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач за період з 17.05.2022 по 16.06.2022 передав відповідачу товар на загальну суму 5 039 927,96 грн, що підтверджується видатковими накладними, які долучені до позовної заяви.

Як підтверджується платіжними дорученнями, доданими до позовної заяви, відповідачем у період з 10.06.2022 по 07.09.2022 сплачено грошові кошти за поставлений товар у розмірі 1 621 246,73 грн.

У зв`язку з викладеним, за твердженням позивача, у відповідача існує заборгованість з оплати отриманого від позивача товару в розмірі 3 418 681,23 грн.

29.08.2022 позивач звертався до відповідача з претензією № 146 від 22.08.2022 щодо сплати заборгованості за отриманий товар, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 2471590016243.

Відповідно до вказаного поштового відправлення вказана претензія отримана відповідачем 02.09.2022.

Крім того, 30.09.2023 позивач звертався до відповідача з претензією № 180 від 26.09.2022, в якій вимагав сплатити за отриманий товар, що підтверджується описом вкладання від 30.09.2022, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 2470000784811.

Вказане поштове відправлення отримано відповідачем 04.10.2022.

Проте, як вказується позивачем, відповідач не здійснив свого обов`язку щодо оплати отриманого від позивача товару на суму 3 418 681,23 грн, зважаючи на що позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача (з урахуванням поданої ним заяви про збільшення розміру позовних вимог та уточнення до такої заяви) 3 737 789,36 грн (3 418 681,23 грн основного боргу, 259 819,78 грн інфляційних втрат, 59 288,35 грн 3% річних).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на обставини непереробної сили (неможливість реалізації ним товару, отриманого від позивача через закритість українських портів, виникнення автомобільних черг, псування зерна через тривалий час простою на кордоні).

Крім того, в додаткових поясненнях відповідач посилався на те, що строк оплати грошових коштів в розмірі 618 938,52 грн, які є сумою ПДВ, не настав в силу п. 4.1 договору, оскільки відповідачем не отримано суму відшкодування податку на додану вартість, відповідно у відповідача, за його твердженнями, не виник обов`язок з оплати 14% вартості отриманого товару.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Заперечуючи проти позовних вимог, Товариство вказувало на те, що з незалежних від нього причин на його рахунки на момент розгляду даного спору не надійшло відшкодування ПДВ, а тому згідно з положеннями пункту 4.1. договору стягнення з відповідача 14% вартості поставленої продукції є неправомірним.

Згідно з пунктом 4.1. договору 14% вартості партії продукції сплачується відповідачем протягом двох банківських днів, наступних за датою отримання Товариством на його поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних позивача.

Водночас, судом не беруться до уваги вищезазначені заперечення відповідача щодо ненастання строку для оплати 14% вартості партії продукції з огляду на таке.

Як визначено ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

При цьому, згідно з ч. 2 вказаної норми терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об`єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині 2 статті 252 ЦК України, має неминуче настати.

Податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, у порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (пункт 198.1 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, зокрема ті, що не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 ПК України).

Відповідно до положень пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) у частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, у частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.7. ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Як передбачено пунктом 200.10 статті 200 ПК України, платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України ( пункт 200.12 статті 200 ПК України).

Зі змісту пункту 200.13. статті 200 ПК України вбачається, що на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів.

Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм ЦК України та ПК України суд дійшов висновку про те, що подію з відшкодування ПДВ Товариству, настання якої є лише ймовірним, але не обов`язковим, не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні статті 251 ЦК України, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності позивача, самого відповідача, а також податкових органів та органів казначейства, що не є сторонами вказаного договору поставки.

Оскільки судом встановлено, що сторони у договорі поставки не визначили термін оплати 14% вартості поставленої продукції відповідно до приписів чинного законодавства, до цієї оплати слід застосовувати приписи частини 1 статті 692 ЦК України - після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Товар прийнято відповідачем, що підтверджується видатковими накладними.

Стосовно посилань відповідача на виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), та відповідно наявності підстав для відмови в задоволенні позвних вимог у даній справі, суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до пунктів 7.1.-7.2. договору сторони не несуть відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за цим договором, що спричинено факторами, які не підлягають контролю сторін, - стихійні лиха, пожежі, воєнні дії, громадські безпорядки, заборони державного рівня тощо. Достатнім підтвердженням дії обставин непереборної сили буде відповідний акт, виданий Торгово-промисловою палатою України. Сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили, зобов`язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону. Неповідомлення позбавляє сторону посилатися на обставини форс-мажору, як на підставу звільнення від відповідальності.

Судом встановлено, що в зв`язку з військовою агресією проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який був затверджений Законом України від вказаної дати "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на всій території України введено воєнний стан.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено також і станом на момент розгляду даної справи та прийняття рішення.

Частиною 1 статті 14-№ Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав не сертифікат Торгово-промислової палати України, а копію листа від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1.

Таким чином, наданий відповідачем лист не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили.

Також судом встановлено, що всупереч пункту 7.2. договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Крім того, суд зазначає, що оскільки цей договір було укладено після введення на всій території України воєнного стану, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних доказів, які підтверджували б факт настання для відповідача обставин непереборної сили, доводи останнього про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання основного зобов`язання є необґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що за приписами ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від самого зобов`язання, при цьому, позивачем в межах даної справи не заявлено вимог про притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення неустойки.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 3 418 681,23 грн підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, та відповідачем на момент прийняття рішення не надано доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення цієї суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та уточнення заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 259 819,78 грн, нарахованих за період з 01.07.2022 по 31.12.2022, а також 3% річних в розмірі 59 288,35 грн, нарахованих за період з 01.07.2022 по 27.01.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що такі розрахунки здійснено арифметично вірно, а відтак вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 59 288,35 грн, а також втрат від інфляції 259 819,78 грн у розмірі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 56 066,84 грн.

Крім того, позивачем вказано про понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Позивачем надано договір про надання правової допомоги від 03.10.2022, укладений між позивачем (клієнт) та адвокатом Голубенком О.В. (адвокат).

Згідно з положеннями ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення судових витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги від 03.10.2022, за умовами якого адвокат надає правову допомогу клієнту з приводу підготовки позовної заяви та представництва та захисту його інтересів у Господарському суді міста Києва в рамках розгляду справи СВК «Прогрес» до ТОВ «ВВТ Груп» про стягнення заборгованості за договором № 416-05/22К поставки, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до п. 3 договору він діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2023.

Як погоджено сторонами в п. 4 договору, гонорар адвоката за підготовку позовної заяви, представництво та захист інтересів клієнта у Господарському суді міста Києва буде складати 20 000,00 грн. Оплата гонорару адвоката здійснюється після вирішення справи в суді.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/583/19).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Поряд з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Водночас, у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/1 зазначено, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", колегія суддів вважає, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подано, заперечень проти покладення витрат на правничу допомогу не надано.

З огляду на зазначені обставини, суд вважає вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю «ВВТ ГРУП» (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 41 Літ "а", офіс 310, код 36716311) на користь Сільськогос подарського виробничого кооперативу «ПРОГРЕС» (24715, Вінницька обл., Піщанський р-н, село Студена, вулиця Соборна, будинок 42, код 03731135) основний борг в розмірі 3 418 681,23 грн (три мільйони чотириста вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят одну грн 23 коп.), втрати від інфляції в розмірі 259 819,78 грн (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять грн 78 коп.), 3% річних в розмірі 59 288,35 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім грн 35 коп.), судовий збір в розмірі 56 066,84 грн (п`ятдесят шість тисяч шістдесят шість грн 84 коп.), а також витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч грн 00 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2023.

Суддя О.Г. Удалова