Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/11184/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа№ 910/11184/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Голубенко О.В.,

від відповідача - Унгул Р.В.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 (повний текст рішення складено 05.05.2023)

у справі № 910/11184/22 (суддя Удалова О.Г.)

За позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У 2022 році Сільськогосподарський виробничий кооператив "Прогрес" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про стягнення коштів.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором № 416-05/22К від 13.05.2022 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

31.01.2023 року від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята місцевим господарським судом 27.02.2023 року. (т.1, а.с. 152-156)

21.02.2023 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 737 789, 36 грн. (3 418 681, 23 грн. основного боргу, 259 819, 78 грн. інфляційних втрат, 59 288, 35 грн. 3% річних). (т.2, а.с. 1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "ПРОГРЕС" основний борг в розмірі 3 418 681,23 грн., втрати від інфляції в розмірі 259 819,78 грн., 3% річних в розмірі 59 288,35 грн., судовий збір в розмірі 56 066,84 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк оплати вартості поставленого товару за Договором настав, а доказів повної оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано. Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати, розрахунок яких місцевий господарський суд визнав вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим дійшов висновку про задоволення цих вимог.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи. Зокрема скаржник вважає, що за умовами п 5.1 договору постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється за цим договором, є продукцією власного виробництва, постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість. Проте доказів надсилання оригіналу листа на фірмовому бланку до суду першої інстанції надано не було. Також не було надано електронних доказів, завірених електронним підписом. Відтак, скаржник вважає, що у разі ненадання такого листа покупець має право притримати сплату 10% від договору до усунення такого порушення. Станом на дату подання цієї апеляційної скарги позивач такого листа не надав, а тому вважає, що умова для сплати 10% від договору, а саме 615 000, 00 грн. не настала.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді ОСОБА_1., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 84 100 грн. 26 коп.

07.06.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11184/22.

03.07.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/11184/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 року у справі №910/11184/22, призначено розгляд справи на 06.09.2023 року.

17.08.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес", позивача у справі, надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 року, у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, сформовано для розгляду справи №910/11184/22 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, клопотання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

29.08.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес", позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

01.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП", відповідача у справі, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибуття директора товариства в судове засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 року розгляд справи №910/11184/22 відкладено на 04.10.2023 року.

14.09.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес", позивача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 року клопотання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" задоволено.

В судовому засіданні 04.10.2023 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.05.2022 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 416-05/22К, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме кукурудзу 3-го класу, урожаю 2021 року, надалі іменований товар, в кількості, у строки та на умовах, передбачених цим договором. (т.1, а.с. 6-8).

Відповідно до п. 2.1 договору сторонами погоджено про поставку товару в загальній кількості 1 000,00 тонн (+/- 10%), вартістю 6 150 003,60 грн з ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 15.06.2022 року сторонами внесено зміни до п. 2.1 договору, зменшено загальну кількість товару до 8 000,00 тонн (+/- 10%) та зменшено загальну вартість до 4 920 002,88 грн. з ПДВ. (т.1, а.с. 9).

Крім того, пунктом 2 додаткової угоди № 1 від 15.06.2022 року строк поставки товару погоджено до 16.06.2022 року включно, поставка партіями допускається.

Згідно з п. 4.1 договору сторонами погоджено умови оплати, відповідно до яких:

- 86% вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5-7 банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання цього договору;

- 14% вартості партії продукції сплачується протягом двох банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Постачальник зобов`язався не пізніше дати постачання товару надати покупцю видаткові накладні (пункт 5.3. договору).

За умовами пункту 5.4. договору постачальник зобов`язався зареєструвати податкові накладні на товар у строки та в порядку, що передбачені діючим законодавством України.

Відповідно до умов пунктів 10.2 договору цієї угоди зміни та доповнення до договору здійснюються в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід`ємними частинами вказаного правочину.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 11.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивач за період з 17.05.2022 року по 16.06.2022 року передав відповідачу товар на загальну суму 5 039 927, 96 грн., що підтверджується видатковими накладними, які долучені до позовної заяви. (т.1, а.с. 17-29).

Також, з наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що відповідачем у період з 10.06.2022 року по 07.09.2022 року сплачено грошові кошти за поставлений товар у розмірі 1 621 246,73 грн. (т.1, а.с. 30-37).

Отже, позивач зазначає, що у відповідача існує заборгованість з оплати отриманого від позивача товару в розмірі 3 418 681, 23 грн.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією № 146 від 22.08.2022 року щодо сплати заборгованості за отриманий товар, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 2471590016243. Відповідно до вказаного поштового відправлення вказана претензія отримана відповідачем 02.09.2022 року. (т.1, а.с. 11-13).

В подальшому, позивач звертався до відповідача з претензією № 180 від 26.09.2022 року, в якій вимагав сплатити за отриманий товар, що підтверджується описом вкладання від 30.09.2022 року, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 2470000784811. Вказане поштове відправлення отримано відповідачем 04.10.2022 року. (т.1, а.с. 14-16).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідач не здійснив свого обов`язку щодо оплати отриманого від позивача товару на суму 3 418 681,23 грн., зважаючи на що позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача (з урахуванням поданої ним заяви про збільшення розміру позовних вимог та уточнення до такої заяви) 3 737 789, 36 грн. (3 418 681,23 грн. основного боргу, 259 819,78 грн. інфляційних втрат, 59 288,35 грн. 3% річних).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та додаткової угоди до нього позивач поставив відповідачеві передбачений цим договором товар на загальну суму 5 039 927, 96 грн., який відповідач прийняв без заперечень, підписавши відповідні видаткові накладні. (т.1, а.с. 17-29).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив отриманий товар частково, а саме на суму 1 621 246,73 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. (т.1, а.с. 30-37).

Відповідач в свою чергу не надав до матеріалів справи будь-яких доказів, які б спростували викладені вище обставини та по суті не заперечує факт отримання товару в повному обсязі.

Водночас ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Додатково колегія суддів зазначає, що за правилами Податкового кодексу (розділ V) податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (зазвичай, під час оплати товару). У спірних правовідносинах і позивач, і відповідач є платниками ПДВ, у яких виникають податкові зобов`язання (ст. 187 Податкового кодексу України) та право на податковий кредит (ст. 198 Податкового кодексу) безпосередньо під час здійснення господарської операції (якщо спрощено, то під час: отримання коштів продавцем / списання коштів з рахунка покупця або відвантаження товару продавцем / отримання товару покупцем).

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, остаточне визначення платником ПДВ зобов`язань перед бюджетом або наявності податкового кредиту, який має бути відшкодований ("компенсований" за визначенням відповідача) державою, здійснюється за результатами діяльності за весь звітний (податковий) період з урахуванням всіх вчинених в такому періоді господарських операцій. І ні про які "компенсації" податку з боку наступних покупців товару за конкретними господарськими операціями в податковому законодавстві не йдеться. А отже відповідні доводи відповідача не заслуговують на увагу.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку обов`язок відповідача з повної оплати товару, в т. ч. ПДВ, виникає безпосередньо з факту його отримання відповідачем.

Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Отже, колегія суддів вважає, що не можна ставити в залежність момент оплати товару від дій інших осіб, в даному випадку податкових органів, тому відсутність відшкодування ПДВ не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

Щодо посилань скаржника на умови п. 5.1 договору колегія суддів зазначає, що за умовами п 5.1 договору постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється за цим договором, є продукцією власного виробництва, постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

У випадку порушення постачальником вимог п. 5.1 договору покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% від його загальної вартості до моменту усунення постачальником такого порушення без застосування до покупця будь-яких штрафних санкцій (п. 4.2 договору).

Водночас, у договорі відсутні умови, які визначали б, коли саме постачальник має надати покупцю передбачений п. 5.1 договору оригінал листа, а відтак, вирішуючи це питання колегія суддів виходить із загальних положень законодавства про купівлю-продаж.

Так, згідно з ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За наведених підстав колегія суддів вважає, що такі документи мали бути надані одночасно з товаром, який був поставлений позивачем та прийнятий відповідачем у період з 17.05.2022 року по 16.06.2022 року.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи підтверджених належними доказами зауважень покупця з цього приводу у суду відсутні підстави вважати, що позивач не виконав передбачене п. 5.1 договору зобов`язання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Господарського кодексу України, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Системний аналіз положень статей 175, 235, 237 Господарського кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що оперативно-господарські санкції можуть бути застосовані стороною господарських відносин, яка потерпіла від правопорушення (з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання) до сторони, яка вчинила правопорушення.

Враховуючи, що позивачем належним чином (у строк та у повному обсязі) виконані господарські зобов`язання з поставки сільськогосподарської продукції за договором поставки №416-05/22К від 13.05.2022 року, а відповідач ніяким чином не довів, що ТОВ "ВВТ ГРУП" потерпіло (набуло негативних наслідків) від невиконання позивачем пунктів 5.1. вказаного договору, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність застосування оперативно-господарських санкцій до позивача, визначених сторонами в укладеному договорі. (п. 4.3. договорів).

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Окрім цього, місцевий господарський суд обґрунтовано не взяв до увагу доводи відповідача про форс-мажорні обставини та воєнний стан, оскільки договір укладено сторонами 13.05.2022 року, тобто вже після початку повномасштабного вторгнення і Товариство було обізнано про ризики його невиконання.

Крім того, відповідач не подав жодного документального підтвердження того, що він не може виконати обов`язок з оплати отриманого товару саме внаслідок воєнного стану.

Отже, поданими позивачем доказами підтверджуються обставини, що є предметом доказування у даній справі, у свою чергу, відповідач не спростував доводів позивача.

Щодо вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Крім того, за висновками Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати поставленого йому товару, вимоги позову про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних є обґрунтованими.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, враховуючи приписи ст. 14 та ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про задоволення таких вимог позивача у заявлених до стягнення сумах, а саме: 259 819, 78 грн. інфляційних втрат за період з 01.07.2022 року по 31.12.2022 року та 59 288, 35 грн. 3% річних за період з 01.07.2022 року по 27.01.2023 року. Розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних здійснено за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій https://ips.ligazakon.net/calculator/ff.

При цьому, скаржник не вказує на допущені місцевим господарським судом порушення в частині вказаних вимог.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 року у справі №910/11184/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 року у справі № 910/11184/22 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11184/22.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.10.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко