Рішення

від 25.04.2023 по справі 915/128/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року Справа № 915/128/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. при секретарі судового засідання Степановій І.С. розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.П.-НАВІГАТОР», код 33735242 (03151, м, Київ, вул. Смілянська буд.7, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1), яка пред`явлена до відповідача: акціонерного товариства "Миколаївобленерго", код 23399393 (54017, м, Миколаїв, вул. Громадянська, буд. 40, електронна пошта: kanc@energy.mk.ua), про стягнення грошових коштів.

За участю представників сторін:

від позивача - адвокат Абакумов С.М.

від відповідача - Ярославський Ю.В.

Рух справи.

02.02.2023 року до суду надійшов позов.

07.02.2023 року ухвалою суду позов залишено без руху.

27.02.2023 року ухвалою суду позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Судове засідання із розгляду справи по суті призначено на 28.03.2023 року о 12 год.

28.03.2023 року у підготовчому засіданні прийняли участь представник позивача та відповідача, ухвалою суду було встановлено позивачу строк у 5 днів із дати підготовчого засідання для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу строк у 5 днів із дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

У судовому засіданні 11.04.2023 року прийняли участь представник позивача та відповідача, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 25.04.2023 року о 14 год. 00 хв.

25.04.2023 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заяви по суті.

Позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу за поставлений товар за договором про закупівлю товарів № 11/т-61 від 04.08.2021 року, яка складає 952200,00 грн., штрафні санкції у вигляді пені - 172178,63 грн., а а також нараховані в зв`язку із несвоєчасним виконання грошового зобов`язання 3% річних та втрати від інфляції у розмірі 10330,72 грн. та 69432,29,69 грн. відповідно.

У відзиві на позов, який надійшов на адресу суду 15.03.2023 року, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що договір із зазначеним позивачем предметом 07.08.2021 року між сторонами не укладався.

07.04.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просить врахувати виправлення до позовної заяви, а саме помилково зазначеної дати укладання договору про закупівлю товарів № 11/т-61 від 04.08.2021 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У запереченнях, які надійшли на адресу суду 11.04.2023 року, відповідач зазначив, що викладені у позовній заяві факти щодо укладення договору, постачання позивачем товару, отримання товару відповідачем та настання строку оплати за товар 14.09.2022 року дійсно мали місце. Невиконання зобов`язання по оплаті поставленого товару в обумовлений договором строк пов`язано з відсутністю обігових коштів та неодержанням грошових коштів від своїх контрагентів і споживачів. Відповідач прикладав всі зусилля для належного виконання своїх зобов`язань, однак не мало фінансової можливості здійснити розрахунки вчасно за обставин, на які не могло жодним чином вплинути. Крім того, на невиконання зобов`язання вплинула військова агресія Російської федерації по відношенню до України, що підтверджується введенням режиму воєнного стану по всій території України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/22, який неодноразово продовжувався.

Заяви і клопотання.

23.02.2023 року на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

09.03.2023 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Київської області. Ухвалою суду від 10.03.2023 року у задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено по причині відсутності вільних залів судових засідань у призначену дату засідання.

20.03.2023 року на адресу суду повторно надійшло клопотання позивача про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду м. Києва. Ухвалою суду від 20.03.2023 року у задоволенні клопотання представника позивача було відмовлено по причині відсутності вільних залів судових засідань у призначену дату засідання.

03.04.2023 року від позивача надійшло клопотання про виправлення описки у позовній заяві, в якому зазначено, що у позовній заяві допущено технічну помилку, а саме в назві позовної заяви помилково зазначено «договором про закупівлю товарів № 11/т-61 від 07.08.2021 року», тоді як необхідно зазначити «договором про закупівлю товарів № 11/т-61 від 04.08.2021 року»; в першому абзаці сторінки 1 позовної заяви помилково зазначено « 07» серпня 2021 року тоді як необхідно зазначити « 04» серпня 2021 року; в пункті 5 переліку додатків до позовної заяви помилково зазначено «Договір про закупівлю товарів № 11/т-61 від 07.08.2021 року» тоді як необхідно зазначити «Договір про закупівлю товарів № 11/т-61 від 04.08.2021 року».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на представлені докази на підтвердження обставин викладених у заявах по суті, на які сторони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позиції сторін, судом встановлено наступне.

04.08.2021 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір про закупівлю товарів № 11/т-61 (надалі - договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику товар, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти та оплатити цей товар (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору визначено, що предметом поставки за цим договором є товар: вимикач вакуумний 35 кВ Siemens 3 AF або еквівалент (код ДК 021:2015:31210000-1 електрична апаратура для комутування та захисту електричних кіл), в кількості згідно з загальною специфікацією (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.4 договору ціна договору складає: 793500,00 грн., окрім цього 20% ПДВ в сумі 158700, 00 грн., а всього 952200,00 грн.

Згідно п. 3.3 договору замовник сплачує постачальнику на підставі рахунку вартість отриманого товару протягом 180 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 4.3 договору визначено, що постачальник зобов`язаний надати в момент постачання товару такі супроводжувальні документи: рахунок-фактуру (оригінал), сертифікат якості заводу виробника або паспорт (оригінал або копія).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що фактом передачі постачальником замовнику товару за цим договором є видаткова накладна підписана обома сторонами. Дата поставки товару є дата передачі товару на склад замовника. Право власності на товар переходить до замовника після підписання сторонам видаткової накладної.

Відповідно до п. 5.1.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 5.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Згідно п. 6.4 договору за несвоєчасний розрахунок замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми.

Відповідно до п. 6.6 договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється в порядку, що встановлений діючим законодавством України.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності) і діє до 31.12.2021 року (п. 9.1 договору).

До договору додається загальна специфікація.

Договір із загальною специфікацією до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.

Позивачем було передано замовнику, а останнім було прийнято у власність товар на загальну суму 952200,00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видатковою накладною №8 від 31.12.2021 року.

З огляду на умови п. 3.3 договору та дати поставки товару відповідач мав оплатити товар за видатковою накладною № 8 протягом 180 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної, тобто з 01.01.2022 року по 14.09.2022 року.

За ствердженням позивача, яке не спростоване та не заперечене відповідачем, оплата за поставлений товар не здійснена.

З приводу несвоєчасної оплати позивач звертався до відповідача з вимогою № 21/11 від 12.12.2022 року про сплату заборгованості. Вимога надсилалася позивачем відповідачу 23.12.2022 року листом з описом вкладення №0304802302427.

Відповідач на вказану вимогу письмової відповіді щодо причин невиконання умов договору, а також заходів, які вживалися і які вживаються для задоволення вимог позивача, не надав.

Як зазначив у запереченні відповідач основною причиною неможливості виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару є відсутність обігових коштів та неодержання грошових коштів від своїх контрагентів і споживачів. Неможливість своєчасного виконання зобов`язання також спричинена військовою агресією Російської федерації проти України, активними бойовими діями на території Миколаївської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною ч. 4 ст. 193 ГК України передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов`язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За загальним правилом господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України).

Ст. ст. 600-609 ЦК України передбачені й інші підстави припинення зобов`язання.

Матеріали справи не містять доказів припинення зобов`язання відповідача з оплати товару.

Договором сторони передбачили, що перебіг терміну виконання сторонами зобов`язань за цим договором може бути призупинений тільки в разі настання обставин непереборної сили-форс-мажор (обставини, які перебувають поза контролем сторін, виникли не з вини сторін і не могли бути ними передбачені), що підтверджується сертифікатом торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат (п. 7.1 договору).

Сторони також домовились, що сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили, зобов`язана протягом 6-ти календарних днів повідомити про це іншу сторону з посиланням на офіційне джерело інформації про них. У разі порушення цього строку обставини форс-мажору не можуть розглядатися, як поважна причина невиконання взятих на себе стороною договірних зобов`язань (п. 7.2).

На підтвердження заходів, які вживалися відповідачем на виконання обов`язку, передбаченого п. 7.2 договору, доказів суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Сертифікату торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат відповідачем, як це передбачено п. 7.1 договору, не надано.

На підтвердження заходів, які вживалися відповідачем на виконання умов п. 7.1 договору по отриманню відповідного сертифікату, доказів суду також не представлено.

Отже, наявність підстав для призупинення виконання зобов`язання по оплаті товару через дію обставин непереборної сили з 01.01.2022 року по 14.09.2022 року, відповідачем не доведено.

Суд зазначає, що з огляду на зміст ч. 2 ст. 218 ГК України порушення зобов`язань контрагентами, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів не є обставинами надзвичайними і невідворотними.

Таким чином, зазначені відповідачем обставини відсутності обігових коштів та невиконання грошових зобов`язань контрагентами відповідача також не є підставою для призупинення виконання зобов`язання по оплаті товару.

Із вказаного слідує, що зобов`язання по оплаті поставленого товару у період з 01.01.2022 року по 14.09.2022 року підлягало виконанню і позивач вправі вимагати його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України до одного із способів захисту цивільних прав та інтересів належить примусове виконання обов`язку в натурі.

Положенням ч. 2 ст. 16 ЦК України також кореспондуються положення ч. 2 ст. 20 ГК України.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача оплати за поставлений товар у розмірі 952200,00 грн. у примусовому порядку є законною і такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тягар доведення відсутності вини лежить на особі, яка порушила зобов`язання.

Доказів вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення порушення умов договору судові не надано.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього кодексу.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як було зазначено вище за текстом сторони у п. 6.4 договору погодили, що за несвоєчасний розрахунок замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми.

Таким чином, заявлена позивачем на підставі п. 6.4 договору вимога по стягненню з відповідача пені у сумі 172178,63 грн., яка нарахована за період з 15.09.2022 року по 24.01.2023 року, підлягає задоволенню.

Підстав для застосування права суду зменшити розмір пені відповідно до положень ст. 233 ГК України у суду немає. Вирішуючи зазначене питання суд виходить з того, що відповідачем не було вжито заходів, направлених, навіть, на часткове погашення боргу, а вимогу позивача від 12.12.2022 року залишено без відповіді.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що невиконане відповідачем зобов`язання по оплаті товару є грошовим зобов`язанням, то на вимогу позивача підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

3% річних, які нараховані за видатковою накладною №8 від 31.12.2021 року за період з 15.09.2022 року по 24.01.2023 року, становлять суму 10330,72 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, судом встановлено, що позивачем правильно визначено період та суми нарахувань. Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в межах заявленої позивачем суми в розмірі 10330,72 грн.

Щодо нарахованих позивачем втрат від інфляції, у зв`язку з не оплатою товару, за період з вересня 2022 року по січень 2023 року на суму 69432,29 грн. суд зазначає наступне.

Позивачем невірно визначено індекс інфляції у січні 2022 року.

Розмір інфляційного збільшення за весь період становить 64389,69 грн.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню у сумі 64389,69 грн.

Таким чином, загальна сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1199099,04 грн.

Позивачем були здійснені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 18062,12 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №10 від 24.01.2023 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з акціонерного товариства "Миколаївобленерго", код 23399393 (54017, м, Миколаїв, вул. Громадянська, буд. 40) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.П.-НАВІГАТОР», код 33735242 (03151, м, Київ, вул. Смілянська буд.7) грошові кошти у сумі 1204141 грн. 64 коп., з яких: 952200 (дев`ятсот п`ятдесят дві тисячі двісті) грн. 00 коп. - основний борг, 172178 (сто сімдесят дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 63 коп. - пеня, 10330 (десять тисяч триста тридцять грн.) 72 коп. - 3% річних, 64389 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят дев`ять) грн. 69 коп. - втрати від інфляції, а також суму судового збору в розмірі 17986,26 (сімнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 26 коп.

3. У решті заявлених вимог в сумі 5042,60 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2023 року.

Суддя А.П. Алексєєв