Постанова

від 12.09.2023 по справі 915/128/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/128/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю В.І.П.-НАВІГАТОР: не з`явився

від Акціонерного товариства "Миколаївобленерго": Ярославський Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 року, суддя І інстанції Алексєєв А.П., повний текст якого складено 05.05.2023 в м. Миколаєві

у справі: №915/128/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В.І.П.-НАВІГАТОР

до відповідача: Акціонерного товариства "Миколаївобленерго"

про стягнення 1 199 099,04 грн

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю В.І.П.-НАВІГАТОР звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу за поставлений товар за договором про закупівлю товарів № 11/т-61 від 04.08.2021 року, яка складає 952 200 грн, пеню 172 178,63 грн, 3% річних у розмірі 10 330,72 грн та втрати від інфляції у розмірі 69 432,29,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору на про закупівлю товарів №11/т-61 від 04.08.2021 року в частині повної оплати вартості за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 у справі №915/128/23 позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В.І.П.-НАВІГАТОР, грошові кошти у сумі 1 199 099,04 грн, з яких: 952 200 грн - основний борг, 172 178,63 грн - пеня, 10 330,72 грн - 3% річних, 64 389,69 грн - втрати від інфляції, а також суму судового збору в розмірі 17 986,26 грн; у решті заявлених вимог в сумі 5042,60 грн відмовлено.

Судове рішення мотивовано доведеністю факту порушення відповідачем виконання зобов`язань за спірним договором.

22.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "Миколаївобленерго", в якій останнє просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 у справі №915/128/23 скасувати частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким зменшити розмір нарахованої пені на 90%.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відсутність у Товариства грошових коштів, пов`язана як з ненадходженням оплати від споживачів за надані послуги, так і введенням воєнного стану в Україні у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України.

Апелянт вказує, що Товариством на адресу Позивача була направлена відповідь від 27.12.2022 на вимогу Позивача від 12.12.2022 про негайне виконання зобов`язань за договором та стягнення заборгованості, в якій Відповідачем наведені обгрунтовані пояснення та аргументи щодо унеможливлення виконання зобов?язань у зв?язку з фінансовим становищем Товариства та військовою агресією російської федерації проти України.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази заподіяння Позивачу збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості за поставлений товар.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, позивач зазначає, що наявність інформації, яка розміщення на відкритих інформаційних веб-сторінках свідчить про активну господарську діяльність відповідача, про наявність засобів для забезпечення виконання зобов`язань за угодами, що спростовує свідчення відповідача про відсутність обігових коштів. Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач не надав суду жодного доказу щодо реальної відсутності обігових коштів та неодержання грошових коштів від своїх контрагентів, таких як: фінансова звітність, рух коштів по розрахунковому рахунку, заключення аудиторів і т. інше.

Позивач вказує, що відповідач жодних повідомлень позивачу не направляв та не виконав умов, передбачених пунктом 7.2. договору, і з огляду на що не має права посилатися на обставини форс-мажору для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов?язань за договором, оскільки: не здійснив негайного письмового повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин з моменту їх виникнення; письмово не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин у встановлений договором строк: протягом 6-ти календарних днів після їх виникнення.

Зазначає, що відповідач не доводить причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання зобов`язання щодо оплати за поставлений Товар.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 у справі №915/128/23 та призначено дану справу до розгляду на 12.09.2023 об 11:00.

В судовому засіданні 12.09.2023 представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу та зменшити нараховану позивачем суму пені на 90%, представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується в частині стягнення з Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" 172 178,63 грн пені, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 952 200 грн - основного боргу, 10 330,72 грн - 3% річних, 64 389,69 грн - втрати від інфляції, а також суму судового збору в розмірі 17 986,26 грн апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.08.2021 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір про закупівлю товарів № 11/т-61 (надалі - договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику товар, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти та оплатити цей товар (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору визначено, що предметом поставки за цим договором є товар: вимикач вакуумний 35 кВ Siemens 3 AF або еквівалент (код ДК 021:2015:31210000-1 електрична апаратура для комутування та захисту електричних кіл), в кількості згідно з загальною специфікацією (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.4 договору ціна договору складає: 793500,00 грн., окрім цього 20% ПДВ в сумі 158700, 00 грн., а всього 952200,00 грн.

Згідно п. 3.3 договору замовник сплачує постачальнику на підставі рахунку вартість отриманого товару протягом 180 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 4.3 договору визначено, що постачальник зобов`язаний надати в момент постачання товару такі супроводжувальні документи: рахунок-фактуру (оригінал), сертифікат якості заводу виробника або паспорт (оригінал або копія).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що фактом передачі постачальником замовнику товару за цим договором є видаткова накладна підписана обома сторонами. Дата поставки товару є дата передачі товару на склад замовника. Право власності на товар переходить до замовника після підписання сторонам видаткової накладної.

Відповідно до п. 5.1.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 5.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Згідно п. 6.4 договору за несвоєчасний розрахунок замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми.

Відповідно до п. 6.6 договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється в порядку, що встановлений діючим законодавством України.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності) і діє до 31.12.2021 року (п. 9.1 договору).

До договору додається загальна специфікація.

Договір із загальною специфікацією до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.

Позивачем було передано замовнику, а останнім було прийнято у власність товар на загальну суму 952200,00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видатковою накладною №8 від 31.12.2021 року.

З огляду на умови п. 3.3 договору та дати поставки товару відповідач мав оплатити товар за видатковою накладною № 8 протягом 180 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної, тобто з 01.01.2022 року по 14.09.2022 року.

В матеріалах справи відсутні докази щодо оплати за поставлений товар відповідачем.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача оплати за поставлений товар у розмірі 952 200,00 грн у примусовому порядку є законною і такою, що підлягає задоволенню, про що вірно зазначено судом першої інстанції та наразі не оскаржується в цій частині апелянтом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, місцевим господарським судом також встановлено, що позивачем правильно визначено період та суми нарахувань. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в межах заявленої позивачем суми в розмірі 10330,72 грн.

Щодо нарахованих позивачем втрат від інфляції, у зв`язку з не оплатою товару, за період з вересня 2022 року по січень 2023 року на суму 69432,29 грн. суд зазначив, що позивачем невірно визначено індекс інфляції у січні 2022 року, та ,здійснивши власний розрахунок, встановив, що розмір інфляційного збільшення за весь період становить 64389,69 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що заявлена позивачем на підставі п. 6.4 договору вимога по стягненню з відповідача пені у сумі 172 178,63 грн., яка нарахована за період з 15.09.2022 року по 24.01.2023 року, підлягає задоволенню.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що підстав для застосування права суду зменшити розмір пені відповідно до положень ст. 233 ГК України у суду немає. Вирішуючи зазначене питання суд виходив з того, що відповідачем не було вжито заходів, направлених, навіть, на часткове погашення боргу, а вимогу позивача від 12.12.2022 року залишено без відповіді.

Втім, судова колегія не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення пені та вбачає наявність підстав для зменшення розміру пені на 80%. Такі висновки обґрунтовуються наступним.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, відповідач зазначає, що Товариство є одним з найбільш постраждалих підприємств критичної інфраструктури від російської агресії на території міста Миколаєва та Миколаївської області. Починаючи з 24.02.2022 внаслідок артилерійських та ракетних обстрілів пошкодженим/знищеним є наступне майно Товариства: енергооб?єкти (ПЛ 0,4-10(6)кВ - 705 од.; ПЛ 35-150(110)кВ - 124 од.; ПІС 35-150кВ - 39 од.; ТП-10(6)/0,4кВ - 193 од.), а також транспортні засоби, будівлі, споруди та устаткування.

Скаржник також зазначає, що оперативне відновлення електрозабезпечення на території здійснюється Товариством за власний кошт, що призводить до значних фінансових витрат з його боку. У випадку відсутності грошових коштів Товариство не зможе відновлювати пошкоджене електрообладнання, а відтак, вірогідність, що область залишиться без надійного електрозабезпечення надто висока. Крім того на сьогоднішній день по Товариству розрахунки за надані послуги з розподілу та із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії знаходяться на дуже низькому рівні, оскільки контрагенти Товариства, у зв?язку з введенням воєнного стану не сплачують виставлені рахунки.

Проте, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 14.02.2023 року у справі №903/338/22, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

При цьому, одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідачем протягом спірного періоду здійснюється його діяльність, незважаючи на введений воєнний стан в Україні та повномасштабну воєнну агресію РФ проти України, з огляду на що, саме по собі введення воєнного стану в країні не свідчить про принципову неможливість виконання відповідачем господарських зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Проте, судова колегія зазначає що в даному випадку ці обставини є підставою для того, аби суд, скориставшись своїми дискреційними повноваженнями, за власною ініціативою зменшив належну до стягнення з відповідача суму нарахованої позивачем пені за визначений вище період прострочки.

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

З письмових пояснень відповідача вбачається, що станом на 07.04.2023 орієнтовна вартість збитків, завданих Товариству внаслідок російської агресії становить 1 050 314 750,00 грн. Крім того, з усних пояснень представника скаржника в суді апеляційної інстанції останнім зазначено, що на рахунки Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" накладено арешти, тому у товариства відсутня можливість виконати зобов`язання за договором у добровільному порядку.

Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру неустойки, об`єктивні причини неналежного виконання зобов`язань, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем жодних доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, з урахуванням запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" специфіки господарської діяльності відповідача, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем до стягнення пеня в розмірі 172 178,63 грн є занадто великою та надмірно обтяжливою для відповідача.

А тому, у зв`язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, колегія суддів, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає, що наявні підстави для зменшення заявленої позивачем пені у розмірі 172 178,63 грн за ініціативою суду. При цьому обґрунтованим розміром пені для стягнення її з відповідача на користь позивача судова колегія вважає суму у розмірі 34 435,72 грн (172 178,63 грн 80% = 34 435,72).

Враховуючи вищевикладене, оскільки судом першої інстанції наведені обставини, що мають значення для справи, не було взято до уваги й задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми пені в повному обсязі, з чим колегія суддів не погоджується, керуючись ст.86 ГПК України, ст. 233 ГК України, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 у справі №915/128/23.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 у справі №915/128/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі, аналогічне твердження викладено у Постанові Пленуму ВГСУ від 21.03.2013 №7 (п. 4.3).

Відтак, відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, за правомірно заявлені позовні вимоги та апеляційну скаргу покладається на відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2023 у справі №915/128/23 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" до Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.-НАВІГАТОР" 952 200 грн - основного боргу, 34 435,72 грн - пені, 10 330,72 грн - 3% річних, 64 389,69 грн - втрат від інфляції, а також суму судового збору в розмірі 17 986,26 грн.

В іншій частині позову відмовити".

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.09.2023 у зв`язку з перебуванням судді Діброви Г.І. у відрядженні з 18.09.2023 року по 19.09.2023 року, відповідно до наказу голови суду Богацької Н.С. від 13.09.2023 року № 229-к.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська