Рішення

від 25.04.2023 по справі 902/1332/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2023 р. Cправа № 902/1332/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Український Аграрний Ресурс", 04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 43, квартира 104, ідентифікаційний код юридичної особи 39494459

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Дружелюбівське", 22450, Вінницька обл., Хмільницький (Калинівський) р-н, село Дружелюбівка, вулиця Центральна, будинок 44, ідентифікаційний код юридичної особи 32540200

про стягнення 1 046 060,40 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Томашук М.С., згідно ордеру

від відповідача - адвокат Якименко К.В., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 19.12.2022 надійшла позовна заява № б/н від 08.12.2022 (вх. № 1335/22 від 19.12.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Український Аграрний Ресурс" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Дружелюбівське" про стягнення 1 046 060,40 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 03/08/02-22 від 18.04.2022 року, у тому числі 600 632,10 гривень заборгованості за поставлений та переданий товар, 292 579,02 гривень пені, 17 554,74 гривень 3% річних, 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань та 21 358,26 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 26.12.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/1332/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.01.2023 року о 10:30 год.

17.01.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 17.01.2023 (вх. № 01-34/486/23 від 17.01.2023) у якому останній проти позову заперечує з підстав зазначених у ньому, у задоволенні позову просить відмовити.

У судовому засіданні 24.01.2023 суд постановив ухвали про задоволення клопотання представників сторін про відкладення розгляду справи та про відкладення підготовчого засідання на 14.02.2023 об 11:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 14.02.2023 суд постановив ухвали про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та про відкладення підготовчого засідання на 23.02.2023 о 10:30 год., які занесено до протоколу судового засідання.

21.02.2023 до суду від відповідача надійшли пояснення по справі № б/н від 20.02.2023 (вх. № 01-34/1621/23 від 21.02.2023) з додатками.

21.02.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення по суті заявленого позову із врахуванням відзиву на позовну заяву № б/н від 21.02.2023 (вх. № 01-34/1645/23 від 21.02.2023).

У судовому засіданні 23.02.2023 суд постановив ухвали про задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, задоволення клопотань сторін про продовження строку підготовчого провадження та про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відкладення підготовчого засідання на 14.03.2023 о 14:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

13.03.2023 до суду від представника позивача надійшов супровідний лист № б/н від 13.03.2023 (вх. № 01-34/2356/23 від 13.03.2023) з додатками на виконання вимог суду.

13.03.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 13.03.2023 (вх. № 01-34/2366/23 від 13.03.2023) з додатками на виконання вимог суду та 14.03.2023 - клопотання № б/н від 14.03.2023 (вх. № 01-34/2388/23 від 14.03.2023) про долучення доказів надіслання позивачу клопотання від 13.03.2023.

Ухвалою від 14.03.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1332/22, призначити справу № 902/1332/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 11.04.2023 року о 14:00 год.

У судовому засіданні 11.04.2023 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті на 25.04.2023 о 14:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

19.04.2023 до суду від представника позивача надійшов супровідний лист № б/н від 19.04.2023 (вх. № 01-34/3775/23 від 19.04.2023) з додатками на виконання вимог суду.

20.04.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 20.04.2023 (вх. № 01-34/3804/23 від 20.04.2023) про зменшення штрафних санкцій.

20.04.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 20.04.2023 (вх. № 01-34/3809/23 від 20.04.2023) про долучення документів до матеріалів справи з додатками.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, у задоволенні позову просив відмовити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 25.04.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Український Аграрний Ресурс" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Дружелюбівське" про стягнення 1 046 060,40 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 03/08/02-22 від 18.04.2022 року, у тому числі 600 632,10 гривень заборгованості за поставлений товар, 292 579,02 гривень пені, 17 554,74 гривень 3% річних, 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань та 21 358,26 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки товару від 18 квітня 2022 року № 03/08/02-22 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар з урахуванням коригування вартості товару до курсу долара США відповідно до умов договору.

У відзиві на позов відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначив, що поставка товару відбулася не на підставі договору, а на підставі рахунку - фактури №СФ-0000056 від 18.04.2022 року та видаткових накладних №РН-0000050 від 19.04.2022 року на загальну суму 2 069 355,60 грн., №РН-0000056 від 26.04.2022 року на загальну суму 330 782, 40 грн.

Відповідач стверджує, що ні рахунок-фактура №СФ-0000056 від 18.04.2022 року, ні видаткові накладні №Р11-0000050 від 19.04.2022 року та №РН- 0000056 від 26.04.2022 року не містять посилань на договір, що свідчить про те, що товар був поставлений поза договором №03/08/02-22 від 18.04.2022 року, на який посилається позивач, оригінал якого у відповідача відсутній.

На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що оскільки поставка товару відбулася поза договором поставки товару від 18 квітня 2022 року № 03/08/02-22, умови цього договору щодо коригування вартості товару до курсу долара США та відповідальності сторін не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідач стверджує, що оплата за поставлений товар здійснена у повному обсязі на підставі рахунку-фактури №СФ-0000056 від 18.04.2022 року, тому вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставними та задоволенню не підлягають.

У письмових поясненнях позивач не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов та зазначив, що жодних розбіжностей між видом товару, його загальною кількістю, загальною вартістю, які визначені сторонами у специфікаціях №1, № 2 до договору та відповідно видаткових накладних №РН - 0000050 від 19 квітня 2022, №РН - 0000056 від 26 квітня 2022 згідно яких відповідач прийняв товар немає, тому твердження відповідача про те, що отримання товару відбувалось поза межами укладеного договору № 03/08/02-22 від 18.04.2022р. не відповідає дійсності та спростовується поданими доказами.

Позивач зазначив, що наявність підпису уповноваженої особи відповідача на договорі № 03/08/02-22 від 18.04.2022р. та його додатках №1 та №2 (специфікації) свідчить про безпідставність тверджень відповідача про те, що поставка товару відбулась поза межами укладеного договору. Крім того, відповідач до подання позову отримував від позивача претензії від 04.08.22 та 10.11.22 з посиланням на укладений договір № 03/08/02-22 від 18.04.2022р., однак не відреагував на надіслані претензії та не зазначав про те, що поставка товару відбулась поза межами укладеного договору.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

18 квітня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Український Аграрний Ресурс» (далі- постачальник, позивач) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Дружелюбівське" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 03/08/02-22 (далі - договір), згідно пункту 1.1. якого постачальник взяв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар. (т. 1 арк. спр. 16-19).

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що кількість, номенклатура, ціна, терміни умови оплати та поставки кожної партії товару, що постачається за даним договором, визначається у специфікації до договору і становить його невід`ємну частину.

Згідно пунктів 2.1., 2.2. договору постачальник бере на себе зобов`язання після підписання договору в строк, не пізніше вказаного в специфікації, передати покупцю товар. Покупець бере на себе зобов`язання прийняти товар від постачальника і здійснити за нього оплату в строки і порядку, зазначених у специфікації.

Положеннями пункту 4.1. договору сторони погодили, що умови та порядок проведення розрахунків за кожну партію товару визначаються даним договором та специфікаціями до нього, які є його невід`ємними частинами.

Згідно пунктів 5.1., 5.2. договору ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за кожною позицією остаточно встановлюється та відображається у специфікації на кожну окрему партію товару, яка підписується уповноваженими представниками сторін. У специфікації за кожною окремою позицією асортименту товару, вказується: найменування товару, одиниця виміру товару, кількість товару по кожній позиції, ціна за одиницю товару без урахування ПДВ в грн, сума за кожною окремою позицією товару без ПДВ в грн, загальна сума без ПДВ по партії товару в грн, загальна сума партії товару, що поставляється з урахуванням ПДВ в грн.

Загальна ціна договору складається з суми всіх партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору (пункт 5.4 договору).

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що відвантаження товару за договором здійснюється на умовах, вказаних у специфікації до даного договору (згідно правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року).

Згідно пункту 6.2 договору товар вважається прийнятим покупцем по кількості - у відповідності з підписаною покупцем видатковою накладною, а по якості - на основі відповідних сертифікатів.

Відповідно до пункту 6.4. договору одночасно з товаром постачальник зобов`язується передати покупцю документи, що стосуються товару та підлягають передачі разом із товаром, а саме: видаткова накладна; рахунок-фактура; сертифікат відповідності (виробника продукції ТОВ «Український Аграрний ресурс»).

Місце поставки товару визначається у специфікації на кожну партію товару (пункт 6.5. договору).

Пунктом 6.7. договору сторони передбачили, що перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається після передачі товару першому перевізнику товару або покупцю.

Відповідно до пункту 10.1 договору договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх закінчення.

18 квітня 2022 року сторонами договору було погоджено та підписано Додаток № 1 до договору - специфікацію № 1 на поставку товару (мінеральних добрив), якою погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється на загальну суму 2 069 355, 60 гривень.

Пунктом 1 специфікації № 1 до договору сторонами передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах: СРТ (Вінницька обл., Калинівський район, село Дружелюбівка).

Пунктом 2 специфікації № 1 до договору сторони погодили, що оплата партії товару за цією специфікацією повинна бути здійснена покупцем наступним чином: 100% (сто відсотків) загальної вартості товару, а саме 2 069 355, 60 (два мільйона шістдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять гривень 60 копійок), сплачується покупцем у гривневому еквіваленті, що відповідає вартості товару в доларах США на дату підписання договору, а саме 70 747,20 (сімдесят тисяч сімсот сорок сім дол. США 20 центів), (офіційний курс долара США Національного банку України на дату підписання договору становить 29 гривень 25 копійок) до 18 травня 2022 року відповідно визначеної формули:

С = SxК, де С - сума заборгованості \грн., S - сума заборгованості в доларах США на момент підписання договору/дол. США, К - офіційний курс Національного банку України долара США на дату остаточного розрахунку, що не суперечить ч. 2 ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України. Постачальник при цьому зобов`язаний надати покупцю відкориговані документи на товар (акт коригування ціни та розрахунки коригування до податкової накладної).

Пунктом 4 специфікації № 1 визначено, що поставка товару здійснюється в термін: 19 квітня 2022р.

Згідно пункту 5 специфікації № 1 датою поставки товару є дата відвантаження партії товару у місці призначення, вказаному у п. 1 даної специфікації.

Дана специфікація є невід`ємною частиною договору № 03/08/02-22 від 18 квітня 2022р. і вступає в силу з моменту підписання сторонами (пункт 7 специфікації № 1).

18 квітня 2022 року сторонами договору також було погоджено та підписано Додаток № 2 до договору - специфікацію № 2 на поставку товару (мінеральних добрив), якою погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється на загальну суму 330 782, 40 гривень.

Пунктом 1 специфікації № 1 до договору сторонами передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах: СРТ (Вінницька обл., Калинівський район, село Дружелюбівка).

За умовами пункту 2 специфікації № 2 оплата партії товару за цією специфікацією повинна бути здійснена покупцем наступним чином: 100% (сто відсотків) загальної вартості товару, а саме 330 782, 40 (триста тридцять тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 40 копійок), сплачується покупцем у гривневому еквіваленті, що відповідає вартості товару в доларах США на дату підписання договору, а саме 11 308.80 (одинадцять тисяч триста вісім дол. США 80 центів), (офіційний курс долара США Національного банку України на дату підписання договору становить 29 гривень 25 копійок), до 18 травня 2022 року відповідно визначеної формули:

С = SxК, де С - сума заборгованості \грн., S - сума заборгованості в доларах США на момент підписання договору/дол. США, К - офіційний курс Національного банку України долара США на дату остаточного розрахунку, що не суперечить ч. 2 ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України. Постачальник при цьому зобов`язаний надати покупцю відкориговані документи на товар (акт коригування ціни та розрахунки коригування до податкової накладної).

Відповідно до пункту 4 специфікації № 2 від 18.04.2022 року визначено, що поставка товару здійснюється в термін: за домовленістю сторін.

Згідно пункту 5 специфікації № 2 від 18.04.2022 року датою поставки товару є дата відвантаження партії товару у місці призначення, вказаному у п. 1 даної специфікації.

Дана специфікація є невід`ємною частиною договору № 03/08/02-22 від 18 квітня 2022р. і вступає в силу з моменту підписання сторонами (пункт 7 специфікації №).

Договір № 03/08/02-22 та додатки (специфікації) до нього від 18.04.2022 року підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені печатками сторін.

З урахуванням підписаної сторонами специфікації № 1 та специфікації № 2 від 18.04.2022 року до договору сторони погодили поставку товару на загальну суму у розмірі 2 400 138,00 гривень.

18 квітня 2022 року позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № CA-0000056 від 18 квітня 2022 року на оплату визначеного у специфікаціях товару на загальну суму 2 400 138, 00 гривень (т.1 а.с.20).

На підставі товарно-транспортної накладної № 0000000020 від 19 квітня 2022 року та відповідно до видаткової накладної № РН-0000050 від 19 квітня 2022 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (добрива комплексні за асортиментом та кількістю зазначеній у ній) на загальну суму 2 069 355, 60 гривень (т.1 а.с.22, 29-30).

На підставі товарно-транспортної накладної № 0000000023 від 26 квітня 2022 року та відповідно до видаткової накладної № РН-0000056 від 26.04.2022 року позивачем передано, а відповідачем прийнято товар (добрива комплексні за асортиментом та кількістю зазначеній у ній) на загальну суму 330 782,40 гривень (т.1 а.с.24, 31).

Товарно-транспортні накладні та видаткові накладні підписані представниками сторін, підписи яких скріплені печатками позивача та відповідача відповідно.

Із матеріалів справи також вбачається, що на підтвердження здійснення господарської операції з постачання товару у квітні 2022 року з погодженими сторонами обсягом поставленого товару, вартістю та загальною сумою постачання товару позивачем виписано та зареєстровано податкові накладні № 15 віл 19.04.2022, № 20 від 26.04.2022 року (т. 1 а. с.86-91).

Суму податку на додану вартість за вказаними податковими накладними відображено відповідачем у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2022 року (додаток 1) у складі податкового кредиту за звітний місяць (т. 1 а.с. 100-102).

Обставина передачі товару позивачем на користь відповідача сторонами визнається, спір щодо належного виконання зобов`язання продавця з передачі товару покупцю між сторонами відсутній.

Як вбачається із специфікацій № 1 від 18.04.2022 та № 2 від 18.04.2022 остаточною датою проведення повного розрахунку за поставлений товар є 18 травня 2022 року.

Судом встановлено, що відповідачем на користь позивача

згідно платіжної інструкції № 172 від 27.05.2022 сплачено 100 000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 220 від 07.07.2022 сплачено 100 000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 283 від 26.08.2022 сплачено 200 138,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 303 від 07.09.2022 сплачено 200000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 338 від 27.09.2022 сплачено 300 000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 353 від 30.09.2022 сплачено 300 000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 364 від 05.10.2022 сплачено 300 000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 486 від 25.10.2022 сплачено 400 000,00 гривень,

згідно платіжної інструкції № 498 від 27.10.2022 сплачено 500 000,00 гривень.

Всього відповідачем на користь позивача сплачено 2 400 138,00 гривень із призначенням платежу - «за добриво згідно рахунку № СФ-0000056 від 18.04.2022 року» (т. 1 а.с. 32-40).

Із матеріалів справи також вбачається, що позивачем здійснено перерахунок вартості поставленого товару у гривні відповідно до офіційного курсу НБУ до долара США станом на 04.08.2022 року та направлено відповідачу претензію та рахунок-фактуру № 0000152 від 04.08.2022 року, яким визначена скоригована вартість товару в сумі 3 000 770, 10 гривень (т. 1 а.с.21, 41-43).

Відповідач обставини отримання претензії та рахунку-фактури № 0000152 від 04.08.2022 року не заперечив.

Судом встановлено, що позивачем згідно пункту 2 специфікацій до договору складено коригуючу накладну № 0000000001 від 30.09.2022 року до видаткової накладної № РН-0000050 від 19.04.2022 року у якій відображено збільшення вартості товару по кожній товарній позиції окремо та у загальному розмірі на суму 517843,50 гривень та коригуючу накладну № 00000000002 від 30.09.2022 року № РН-0000056 від 26.04.2022 року у якій відображено збільшення вартості товару по кожній товарній позиції окремо та у загальному розмірі на суму 82 788, 60 гривень. (т. 1 а.с. 23, 25).

На підставі коригуючих накладних позивачем складено та зареєстровано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 8 до податкової накладної від 19.04.2022 року № 15 та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 9 до податкової накладної від 26.04.2022 року № 20 (т. 1 а.с. 92-97, 132-139).

За доводами позивача, проведені відповідачем платежі не включають в себе сплату скоригованої вартості товару на підставі рахунку-фактури від 04.08.2022 року.

Позивач стверджує, що 10.11.2022 року позивачем направлено відповідачу претензію про сплату заборгованості за договором в сумі 600 632,10 гривень до якої були долучені рахунок-фактура № 0000152 від 04.08.2022 року, коригуюча накладна № 0000000001 від 30.09.2022 року до видаткової накладної № РН-0000050 від 19.04.2022 року та коригуюча накладна № 00000000002 від 30.09.2022 року до видаткової накладної № РН-0000056 від 26.04.2022 року, яка залишена відповідачем без задоволення (т.1 а. с. 44-46).

Доказів сплати відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості матеріали справи не містять.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором № 03/08/02-22 від 18.04.2022 року 1 046 060,40 гривень, у тому числі 600 632,10 гривень заборгованості за поставлений товар, 292 579,02 гривень пені, 17 554,74 гривень 3% річних, 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань та 21 358,26 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положеннями статті 181 ГК України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч.1, ч. 2 статті 632 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до вимог частини 2 статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Водночас, між сторонами виник спір про виконання відповідачем зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар з урахуванням скоригованої вартості товару на курсову різницю згідно пункту 2 специфікацій до договору на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури № 0000152 від 04.08.2022 року, яким визначена скоригована вартість товару в сумі 3 000 770,10 гривень.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що поставка товару відбувалася лише на підставі видаткових накладних поза договором, а тому умови договору щодо коригування вартості товару на курсову різницю та інші умови договору не поширюються на спірні правовідносини сторін.

Дослідивши у сукупності докази, які містяться у матеріалах справи суд вважає наведені твердження відповідача безпідставними з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Український Аграрний Ресурс» та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Дружелюбівське" договору поставки товару № 03/08/02-22 від 18 квітня 2022 року, додатків № 1, № 2 від 18.04.2022 року (специфікацій).

Договір поставки, додатки (специфікації), які є його навід`ємною частиною підписані уповноваженими представниками позивача, відповідача та скріплено їх печатками.

Відповідачем не спростовано дійсності цього договору, а також не надано доказів відмови від договору будь - якою із сторін або його розірвання за взаємною згодою сторін договору, тощо.

Судом встановлено, що приймання-передача товару відбулося на підставі товарно-транспортних та видаткових накладних від 19.04.2022 року та 26.04.2022 року оформлених після укладення договору поставки.

Судом враховано, що асортимент, найменування, кількість товару, ціна за одиницю вимірювання, загальна вартість товару, які погоджені сторонами у специфікації № 1 до договору та специфікації № 2 до договору поставки є абсолютно ідентичними до відомостей щодо асортименту, найменування, кількості товару, ціни за одиницю вимірювання, загальної вартості товару, які зазначені у рахунку-фактурі № CA-0000056 від 18 квітня 2022 року, товарно-транспортній та видатковій накладній від 19.04.2022 року та товарно-транспортній і видатковій накладній від 26.04.2022 року відповідно.

У своїх поясненнях відповідач зазначив, що видаткові накладні у реквізиті замовлення містять посилання на рахунок - фактуру № CA-0000056 від 18 квітня 2022 року. У свою чергу, у графі «замовлення» рахунку - фактури зазначено «без замовлення».

Суд вважає, що відсутність у рахунку - фактурі та видаткових накладних реквізиту «дати і номеру договору поставки» не спростовує обставини передачі товару за цими видатковими накладними на виконання умов договору поставки № 03/08/02-22 від 18 квітня 2022, оскільки предмет поставки було погоджено сторонами у порядку визначеному пунктами 1.2, 5.1, 5.2. договору у специфікаціях до договору.

Зазначення у рахунку-фактурі «без замовлення» підтверджує обставину відсутності іншого замовлення, окрім зазначеного у рахунку - фактурі переліку і вартості товару за погодженими сторонами специфікаціями № 1 та № 2 до договору.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що відвантаження товару за договором здійснюється на умовах, вказаних у специфікації до даного договору (згідно правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року).

У пункті 1 специфікацій до договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах: СРТ (Вінницька обл., Калинівський район, село Дружелюбівка).

Відповідно до правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 поставка товару на умовах CPT (Carriage Paid To) - фрахт/перевезення оплачено до (назва місця призначення) передбачає, що поставка відбулася в момент, коли продавець доставив товар названому перевізникові або іншій особі в узгодженому сторонами місці.

Поставка товару на умовах CPT передбачає, що продавець оформляє договір перевезення і бере на себе витрати, пов`язані з доставкою товару до погодженого місця. Доказом виконання продавцем своїх обов`язків із поставки товару є відповідний транспортний документ.

На підтвердження виконання зобов`язання з поставки товару на умовах СРТ (Вінницька обл., Калинівський район, село Дружелюбівка) позивачем надано товарно-транспортну накладну № 0000000020 від 19.04.2022 на перевезення товару, визначеного у видатковій накладній від 19.04.2022 року, а також товарно-транспортну накладну № 0000000023 від 26.04.2022 на перевезення товару, визначеного у видатковій накладній від 26.04.2022 року до пункту розвантаження (Вінницька обл., Калинівський район, село Дружелюбівка).

У цих товарно-транспортних накладних зазначено, що вантажовідправником є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Український Аграрний Ресурс», вантажоодержувачем є Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Дружелюбівське".

Згідно пункту 5 специфікацій датою поставки товару є дата відвантаження партії товару у місці призначення, вказаному у п. 1 даної специфікації.

Приймаючи до уваги, що у специфікаціях до договору поставки сторонами було погоджено умови поставки товару та місце поставки товару та на виконання цих умов відповідачем було здійснено доставку вантажу до місця призначення, а видаткові накладні навпаки таких умов не містять, твердження відповідача про позадоговірну поставку товару судом відхиляються.

Щодо підстав та порядку перерахунку вартості товару судом враховане таке.

Згідно пунктів 4.2., 4.3. договору від 18.04.2022 року оплата вартості партії товару проводиться покупцем шляхом перерахування безготівкових кошів на розрахунковий/поточний рахунок постачальника на підставі виставленого останнім рахунку-фактури та узгодженої специфікації до цього договору. Зобов`язання з оплати вважаються виконаними з моменту надходження коштів в повному обсязі на рахунок постачальника в строк, визначений сторонами у специфікації.

Пунктом 4.5. сторони погодили, що у випадку збільшення курсу долара до національної валюти в розмірі більш ніж на 5%, рахунок-фактура виписаний постачальником та неоплачений покупцем, втрачає силу та підлягає перегляду.

За умовами пункту 4.6. договору у випадку несплати в обумовлений термін, без узгодження з продавцем, рахунок-фактура втрачає силу і підлягає перегляду.

За змістом пункту 2 специфікацій № 1 та № 2 сторони погодили, що загальна вартість товару, яка визначена у специфікації сплачується покупцем у гривневому еквіваленті, що відповідає вартості товару в доларах США на дату підписання договору, а саме 70747,20 дол. США (за специфікацією №1) та 11308,80 дол. США (за специфікацією №2), (офіційний курс долара США Національного банку України на дату підписання договору становить 29 гривень 25 копійок) до 18 травня 2022 року відповідно визначеної формули:

С = S x К, де С - сума заборгованості \грн., S - сума заборгованості в доларах США на момент підписання договору/дол. США, К - офіційний курс Національного банку України долара США на дату остаточного розрахунку, що не суперечить ч. 2 ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України. Постачальник при цьому зобов`язаний надати покупцю відкориговані документи на товар (акт коригування ціни та розрахунки коригування до податкової накладної).

Як вбачається із матеріалів справи позивачем разом із претензією про сплату заборгованості надіслано відповідачу скоригований рахунок-фактуру № СФ-0000152 від 04.08.2022 року на оплату поставленого товару всього з ПДВ на суму 3 000 770,10 гривень (т. 1 а. с.21, 41-43).

Судом встановлено, що позивачем згідно пункту 2 специфікацій до договору складено коригуючу накладну № 0000000001 від 30.09.2022 року до видаткової накладної № РН-0000050 від 19.04.2022 року у якій відображено збільшення вартості товару по кожній товарній позиції окремо та у загальному розмірі на суму 517 843,50 гривень та коригуючу накладну № 00000000002 від 30.09.2022 року № РН-0000056 від 26.04.2022 року у якій відображено збільшення вартості товару по кожній товарній позиції окремо та у загальному розмірі на суму 82 788, 60 гривень (т. 1 а. с.23, 25).

На підставі коригуючих накладних позивачем складено та зареєстровано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 8 до податкової накладної від 19.04.2022 року № 15 та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 9 до податкової накладної від 26.04.2022 року № 20 (т. 1 а.с. 92-97, 132-139).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі- ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим зазначеного пункту, забороняється.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно пункту 192.1. статті 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації.

Підпунктом 192.1.2. пункту 192.1. статті 192 ПК України визначено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту лише після реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Результат перерахунку податкових зобов`язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 192.3. статті 192 ПК України).

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. (пункт 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Відповідно до вимог пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець передбачив, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що підставою для виписки та реєстрації позивачем як постачальником товару розрахунку коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 8 до податкової накладної від 19.04.2022 року № 15 та розрахунку коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 9 до податкової накладної від 26.04.2022 року № 20 стали коригуюча накладна № 0000000001 від 30.09.2022 року до видаткової накладної № РН-0000050 від 19.04.2022 року та коригуюча накладна № 00000000002 від 30.09.2022 року до видаткової накладної № РН-0000056 від 26.04.2022 року, які є первинними документами, що підтверджують достовірність такої операції та її податкові наслідки.

Судом встановлено, що суму податку на додану вартість за зареєстрованими позивачем розрахунками коригування кількісних і вартісних показників від 30.09.2022 року № 8 до податкової накладної від 19.04.2022 року № 15 та № 9 до податкової накладної від 26.04.2022 року № 20 відображено відповідачем у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2022 року (у додатку 1) у складі податкового кредиту (див. таблиця 2.2. відомості про коригування податкового кредиту згідно зі статтею 192 розділу V Кодексу) (т. 1 а.с.106-107, 174).

Наведена обставина свідчить про визнання відповідачем факту коригування вартості товару та підстав для її коригування, що передбачені пунктом 4.5 договору та пунктом 2 підписаних сторонами специфікацій до договору та відповідно факту виникнення спірних правовідносин саме на підставі договору № 03/08/02-22 від 18.04.2022 року, що спростовує твердження відповідача про позадоговірну поставку на підставі видаткових накладних.

Щодо заявленої до стягнення суми основного боргу судом враховане таке.

Відповідно до пункту 2 специфікацій до договору оплата за поставлений товар мала бути здійснена до 18.05.2022 року.

Постановою Правління Національного банку України від 21.07.2022 року № 154 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України» від 24 лютого 2022 року № 18 установлено та зафіксовано офіційний курс гривні до долара США на рівні 36,5686 гривні за один долар США починаючи з 9.00 21 липня 2022 року."

Таким чином, офіційний курс гривні до долара США зафіксований 24.02.2022 року на рівні 29,2549 діяв до 9:00 години 21.07.2022.

З 9:00 години 21.07.2022 року офіційний курс гривні до долару США установлено та зафіксовано на рівні 36,5686 гривень за 1 долар США.

Судом встановлено, що відповідачем згідно платіжної інструкції № 172 від 27.05.2022 сплачено 100 000,00 гривень, згідно платіжної інструкції № 220 від 07.07.2022 - 100 000,00 гривень.

Позивачем здійснено перерахунок вартості поставленого товару у гривні відповідно до офіційного курсу НБУ до долара США станом на 04.08.2022 року та направлено відповідачу претензію та рахунок-фактуру № 0000152 від 04.08.2022 року, яким визначена скоригована вартість товару в сумі 3 000 770,10 гривень.

Надалі відповідачем перераховано на користь позивача згідно платіжної інструкції № 283 від 26.08.2022 - 200138,00 гривень, платіжної інструкції № 303 від 07.09.2022 - 200 000,00 гривень, платіжної інструкції № 338 від 27.09.2022 - 300000,00 гривень, платіжної інструкції № 353 від 30.09.2022 - 300000,00 гривень, платіжної інструкції № 364 від 05.10.2022 - 300000,00 гривень, платіжної інструкції № 486 від 25.10.2022 - 400000,00 гривень, платіжної інструкції № 498 від 27.10.2022 - 500000,00 гривень.

Всього відповідачем на користь позивача сплачено 2 400 138,00 гривень.

За доводами позивача, проведені відповідачем платежі не включають в себе сплату скоригованої вартості товару на підставі рахунку - фактури від 04.08.2022 року.

За розрахунком позивача, сума основного боргу з урахування скоригованої вартості товару та здійснених відповідачем платежів становить 600 632,10 гривень.

Водночас, з урахуванням погоджених сторонами умов договору, суд дійшов висновку, що позивачем при коригуванні вартості товару помилково не було взято до уваги, що відповідачем до 21.07.2022 було сплачено 200 000,00 гривень та станом на день здійснення перерахунку 04.08.2022 року вартість товару підлягала коригуванню за формулою, зазначеною у пункті 2 специфікацій:

С = S x К, де С - сума заборгованості \грн., S - сума заборгованості в доларах США на момент підписання договору/дол. США, К - офіційний курс Національного банку України долара США на дату остаточного розрахунку, де

С- сума заборгованості (2 400 138,00 - 200 000,00 = 2 200 138,00 гривень)

S - сума заборгованості в доларах США на момент підписання договору/дол. США (2 200 138,00 : 29,25 =75 218,39 доларів США)

К - офіційний курс гривні Національного банку України до долара США (36,5686 гривень за один долар США).

Приймаючи до уваги, що заборгованість в доларах США складає еквівалент 75 218,39 доларів США, сума заборгованості в гривні становить 75 218,39 доларів США x 36,5686 гривень = 2 750 631,33 гривень.

Після 04.08.2022 року відповідачем сплачено на користь позивача 2 200 138,00 гривень, таким чином за підрахунком суду недоплата (2 750 631,33 - 2 200 138,00) становить 550 493,33 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача за договором в частині сплати основного боргу в сумі 550 493,33 гривень є невиконаними та на день розгляду справи доказів здійснення повного розрахунку за поставлений позивачем товар матеріали справи не містять.

Твердження відповідача, що оплата за поставлений товар здійснена у повному обсязі на підставі рахунку позивача від 18.04.2022 року суд відхиляє, оскільки порядок розрахунку чітко визначений умовами договору, відповідач мав можливість і зобов`язаний був провести оплату на умовах, на які погодився при укладенні договору, зокрема і щодо коригування ціни з урахуванням зміни курсу гривні до долара США. Вся необхідна інформація для такого розрахунку є загальновідомою. Умови та порядок здійснення розрахунку передбачені безпосередньо договором та дотримання такого порядку залежало виключно від дій відповідача.

Окрім того, із матеріалів справи вбачається та визнається відповідачем, що позивачем було направлено відповідачу скоригований рахунок від 04.08.2022, який не було враховано відповідачем під час здійснення наступних платежів.

Наразі порядок коригування вартості товару з урахуванням зміни курсу гривні до долара США визначений договором, жодних спорів щодо цього питання під час укладення договору судом не встановлено.

Відповідно до положень статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Передбачаючи в договорі порядок нарахування курсової різниці, сторони шляхом вільного волевиявлення взяли на себе на себе ризик настання обставин, внаслідок яких виникає обов`язок щодо здійснення платежу з урахуванням такої курсової різниці.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати переданого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку суми основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 600 632,10 гривень підлягають задоволенню частково в сумі 550 493,33 гривень.

У стягненні решти 50 138,77 гривень заборгованості за поставлений товар слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 292 579,02 гривень пені, 17 554,74 гривень 3% річних, 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань та 21 358,26 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Приписами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості з урахуванням збільшення з 21.07.2022 курсу долара до національної валюти в розмірі більш ніж на 5 % за специфікаціями та згідно переглянутого внаслідок такого збільшення за умовами пункту 4.5 договору рахунку-фактури від 04.08.2022 № СФ-0000152 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 04.08.2022 по 07.12.2022, тобто за період понад строк шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (18.05.2022). Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 292 579,02 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його помилковість з огляду на неврахування позивачем вірної суми заборгованості та положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Пунктом 8.2. договору визначено, що за несвоєчасну оплату або неповну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення терміну оплати товару, а також інфляційні нарахування на суму боргу у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку, що пункт 8.2. договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, із зазначенням "до дати фактичного виконання".

Тобто, у спірних правовідносинах правомірним є строк нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином нарахування пені в межах встановленого частиною 6 статті 232 ГК України строку повинно бути здійснено до 19.11.2022 року.

Також позивачем при здійсненні нарахування пені невірно визначено суму заборгованості станом на 04.08.2022. Вірною є сума 2 750 631,33 гривень з огляду на положення пункту 2 специфікацій до договору.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нарахована позивачем до стягнення пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та заявлена правомірно.

Контррозрахунку заявленої до стягнення пені відповідачем не подано.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені в межах шести місяців, на суму простроченої заборгованості з урахуванням здійсненої відповідачем оплати заборгованості, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої заборгованості складає 270 351,11 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 270 351,11 гривень пені є обгрунтованими, в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 22 227,91 гривень слід відмовити у зв`язку з їх необгрунтованістю.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 3% річних відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Позивачем заявлено до стягнення 17 554,74 гривень 3% річних.

Контррозрахунку заявлених до стягнення 3% відповідачем не подано.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що вірна сума нарахованих 3% річних становить 17 035,48 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 17 035,48 гривень, в іншій частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 519,26 гривень слід відмовити у зв`язку із їх необгрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань судом враховано таке.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Приймаючи до уваги, що позивачем здійснено перерахунок грошового зобов`язання відповідача у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення 21 358,26 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами судом враховано таке.

Положеннями пункту 8.3. договору сторони передбачили, що у разі порушення покупцем строків оплати поставленого товару, визначених згідно пунктів 2.2., 4.3. договору, у відповідності до статті 625 ЦК України сторони встановили, що покупець за кожний день прострочки зобов`язаний сплатити постачальнику за користування чужими грошовими коштами 0,01 % від суми загальної вартості своєчасно неоплаченого товару.

Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 692, 536, 694 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 дійшла висновку, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами.

Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.3. договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

Положеннями статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Приймаючи до уваги, що умовами пункту 8.2. договору сторони передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення терміну оплати товару, нарахування додатково 0,01 % за користування чужими грошовими коштами за кожний день прострочення від суми загальної вартості своєчасно неоплаченого товару не відповідає нормам чинного законодавства та є подвійним застосуванням одного і того виду санкцій, що суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Враховуючи застосування позивачем невірної методології нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, суд не наділений правом самостійно здійснити перерахунок із застосуванням іншої методології.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 0,01 % за користування чужими грошовими коштами від суми заборгованості у розмірі 21 358,26 гривень є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Під час розгляду справи відповідачем подано клопотання про зменшення штрафних санкцій, у якому з посиланням на приписи статей 551 ЦК України, 233 ГК України відповідач просив у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення позовних вимог зменшити суму відсотків річних, пені та процентів за користування чужими грошовими коштами на 99%.

На обгрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на скрутний матеріальний стан підприємства, що підтверджується довідкою про стан кредиторської заборгованості, довідкою про стан позичкової заборгованості, довідкою про рахунок і залишок коштів.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню з урахуванням заявленого відповідачем клопотання та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Судом враховано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує, що інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом коригування заборгованості відповідача на еквівалент іноземної валюти, а також шляхом задоволення вимог про стягнення 3% річних, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що неустойка є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення судом вимоги позивача щодо стягнення 3% річних.

Щодо клопотання відповідача про зменшення нарахованих штрафних санкцій до 99% суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій задовольнити частково та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 270 351,11 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 135 175,56 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 702 704,37 гривень заборгованості, у тому числі 550 493,33 гривень заборгованості за поставлений товар, 135 175,56 гривень пені, 17 035,48 гривень 3% річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 5649 від 08.12.2022 року сплачено судовий збір у розмірі 15 690,91 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас в силу приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та зменшення судом суми неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 15 690,91 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12 568,42 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3122,49 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Дружелюбівське" (22450, Вінницька обл., Хмільницький (Калинівський) р-н, село Дружелюбівка, вулиця Центральна, будинок 44, ідентифікаційний код юридичної особи 32540200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Український Аграрний Ресурс" (04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 43, квартира 104, ідентифікаційний код юридичної особи 39494459) 702 704,37 гривень (сімсот дві тисячі сімсот чотири гривні, 37 копійок) заборгованості, у тому числі 550 493,33 гривень заборгованості за поставлений товар, 135 175,56 гривень пені, 17 035,48 гривень 3% річних та 12 568,42 гривень судових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 50 138,77 гривень заборгованості за поставлений товар, 157 403,46 гривень пені, 519,26 гривень 3% річних, 113 936,28 гривень інфляційних нарахувань, 21 358,26 гривень процентів за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

5. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 3122,49 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: info@uarostok.ua, представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повний текст рішення складено та підписано 05 травня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 43, квартира 104, info@uarostok.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1;

3 - відповідачу, 22450, Вінницька обл., Калинівський р-н, село Дружелюбівка, вулиця Центральна, будинок 44, ІНФОРМАЦІЯ_2.