Рішення

від 31.03.2023 по справі 911/1136/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/1136/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996)

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, місто Київ, вул. Серпова, будинок 3/14, код ЄДРПОУ 39817550)

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (08112, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Дмитрівка, вулиця Садова, будинок 2, код ЄДРПОУ 04362125)

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору

(1) Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України (03027, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Новосілки, вулиця Садова, будинок 23, код ЄДРПОУ 00413297),

(2) Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України" (08112, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Дмитрівка, вул. Молодіжна, будинок 1, код ЄДРПОУ 04308278) на стороні позивача,

(3) ОСОБА_1 ,

(4) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на стороні відповідача

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою

за участю представників:

прокуратури: не з`явились;

позивача: не з`явились;

відповідача: не з`явились;

третьої особи 1: не з`явились;

третьої особи 2: Білокур Віталій Вікторович;

третьої особи 3: не з`явились;

третьої особи 4: не з`явились;

В С Т А Н О В И В:

Історія справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Ухвалою від 22.07.2022 суд відкрив провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 17.08.2022 на 17:00.

Судом встановлено строк для подання відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

До суду 17.08.2022 надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 17.08.2022, яке відбулось за участі прокурора, суд у порядку статті 50 ГПК України залучив до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог Інститут садівництва Національної Академії Аграрних Наук України (03027, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Новосілки, вулиця Садова, будинок 23, код ЄДРПОУ 00413297) та Державне підприємство "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України" (08112, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Дмитрівка, вул. Молодіжна, будинок 1, код ЄДРПОУ 04308278) на стороні позивача та ОСОБА_1 на стороні відповідача.

Розгляд справи відкладено на 12.09.2022 на 14:00.

До Господарського суду Київської області надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом та долучена до матеріалів справи.

Так, суд у судовому засіданні у порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання.

Разом з тим, суд у порядку статті 50 ГПК України залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), який є покупцем гідроспоруди №3 розташованої на земельній ділянці, площею 17,0998 га, з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850, щодо якої прокуратурою заявлено позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою.

З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 26.09.2022 на 15:35.

У судовому засіданні 26.09.2022 суд у порядку статті 81 ГПК України задовольнив клопотання Київської обласної прокуратури про витребування доказів та витребував інформацію та належним чином засвідчені копії документів, що стосуються реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області у Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (08112, вул. Садова, 2, с. Дмитрівка, Бучанський р-н, Київська обл., Код ЄДРПОУ 04362125, e-mail: zag_vid@dtg.gov.ua, тел. 0442981086), а саме - оригінал листа ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України від 11.04.2019 № 43 щодо надання згоди на вилучення з користування підприємства земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Також суд доручив Київській обласній прокуратурі отримати копії вказаної ухвали для надсилання особам, у яких витребовуються вказані докази.

Підготовче судове засідання відкладено на 24.10.2022 на 14:45.

Судове засідання, що призначалось на 24.10.2022 на 14:45 не відбулось враховуючи, що в місті в цей час було оголошено повітряну тривогу. Зважаючи на це, суд визначив нову дату проведення засідання, як 31.10.2022 о 15:45.

У судовому засіданні 31.10.2022, за клопотанням прокурора, до матеріалів справи долучено копію листа №1294 від 30.09.2022 Дмитрівської сільської ради.

Також суд у порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав розгляд справи на 21.11.2022.

Враховуючи необхідність повідомлення всіх учасників справи № 911/1136/22 про її розгляд у порядку загального позовного провадження, для забезпечення можливості явки у судове засідання уповноважених представників, реалізації їх процесуального права на доступ до правосуддя, суд вважав за необхідне у порядку статті 183 ГПК України відкласти розгляд справи на більший строк та у порядку статті 120 ГПК України повідомити учасників справи про дату та час наступного судового засідання 19.12.2022 шляхом направлення відповідної ухвали від 21.11.2022 за наслідками проведення підготовчого судового засідання на відомі суду поштові адреси учасників провадження.

На наступне судове засідання, яке відбулось 19.12.2022 з`явився представник прокуратури. Враховуючи те, що суд направляв учасникам справи поштову кореспонденцію, та на момент проведення засідання до суду не надійшли повідомлення про те, що всі адресати отримали кореспонденцію, суд, задля забезпечення учасникам справи доступу до судочинства, вчергове відклав розгляд справи на 17.01.2023 на 15:30.

У підготовчому судовому засіданні 17.01.2023 суд, з огляду на значну тривалість перебування справі на стадії підготовчого провадження, відсутності інших заяв чи клопотань, які потребують розгляду на стадії підготовчого засідання, за погодженням з присутніми у судовому засіданні представниками у порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.02.2023 на 17:30.

До суду 26.01.2023 надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_2 08.02.2023 надійшли додаткові пояснення третьої особи ОСОБА_2 . На електронну адресу суду 20.02.2023 від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, яке задоволене судом та прийняте разом з додатками до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті, яке відбувалося 21.02.2023 за участю прокурора, представників третіх осіб 2 і 3 було оголошено перерву до 10.03.2023 до 16:00.

У цьому ж судовому засіданні суд задовольнив клопотання Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України" про повернення до підготовчого провадження та повернувся до розгляду справи у підготовчому провадженні.

Також суд, з урахуванням обставин, що склалися в частині фінансування судової системи у 2022 році, що призвело до неможливості направлення третій особі судової кореспонденції та, відповідно, позбавлення останньої можливості вчасно відреагувати на наявність цього провадження, поновив третій особі строк для звернення з позовною заявою.

З огляду на необхідність детальної перевірки позовної заяви на предмет відповідності вимогам ГПК України, у судовому засіданні 10.03.2023 не вирішувалось питання про дату наступного судового засідання.

Тож, перевіривши позовну заяву третьої особи, суд встановив, що заявлений третьою особою позов не взаємопов`язаний з первісним позовом, адже вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані іншими нормами це унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.

Відповідно до приписів ч.6 ст.180 ГПК зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин 1 та 2 цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Таким чином суд ухвалою від 15.03.2023 повернув Державному підприємству "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України" позовну заяву, що подана як позовна заява третьої особи з самостійними вимогами.

Внаслідок цього суд ухвалою від 15.03.2023 закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті на 31.03.2023 на 12:00.

До суду 20.03.2023 від представника третьої особи Корніяченка Я.В надійшли клопотання про витребування доказів, заява про виклик свідків, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у справі. Суд відмовив у задоволенні вказаних клопотань з огляду на перебування справи на стадії розгляду справи по суті. Суд констатує, що розгляд справи триває вже значний час, провадження відкрито ще у липні 2022 року.

Суд відмовляє у задоволенні наведених вище клопотань третьої особи також з огляду на закріплений статтею 2 ГПК України принцип розумності строків розгляду справи судом. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Суд констатує, що задоволення заяв третьої особи призведе до необхідності вчергове відкладати розгляд справи, що в свою чергу затягне її розгляд. Суд вважає, що сторонам за час слухання справи у судових засіданнях надано достатньо можливостей реалізувати надані процесуальним законом права та вбачає за можливе розглянути справу за наявних у справі матеріалів.

Отож у судовому засіданні 31.03.2023 суд прийняв рішення у справі.

Позиції учасників справи та обставини спірних правовідносин

Звертаючись з позовом до Господарського суду Київської області прокуратура просила суд усунути перешкоди у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 за індексним номером 55363249 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області з одночасним припиненням речових прав Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Також прокуратура заявляла вимогу про усунення перешкод y здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з незаконного володіння Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Тож, прокуратура вказувала, що під час опрацювання Публічної кадастрової карти України, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в рамках здійснення заходів представницької діяльності встановлені порушення вимог земельного законодавства під час реєстрації права власності на земельну ділянку, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

За викладеними у позовній заяві твердженнями, встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано за № 4 17.02.1995, Дослідному господарству "Дмитрівка" (перейменовано на Державне Підприємство Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України) надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для сільськогосподарського виробництва.

В подальшому, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.06.2017 № 35930100 за ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України на підставі вищевказаного державного акту зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484400:09:004:5612 площею 22,88 га.

Листом від 05.12.2018 № 20584/0-11733/0/17-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано згоду ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5612. В результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5612 утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5852 площею 5,74 га.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46186203 ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Між ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України та ТОВ Оазис-ДМ укладено договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019 № 1458 строком на 1 рік.

На вищевказаній земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна гідроспоруда № 2 площею 35,9 кв.м., який торгово-енергетична корпорація Акорд згідно договору купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1709 відчужила ТОВ Оазис-ДМ. Прокуратурою зазначалось, що право власності на вказаний об`єкт згідно договору купівлі-продажу від 17.11.2020 № 24631 набув ОСОБА_1 .

В подальшому, рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 № 55363249 видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 - ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України та додано нового власника Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області та замінено державну форму власності щодо земельної ділянки на комунальну.

Підставами для зазначених дій вказано постанову Української академії аграрних наук від 26.08.2004; протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України земельних ділянок загальною площею 470 га; технічний паспорт виданий 10.08.2018 видавник - ТОВ ФБК РА ГРУП на об`єкт нерухомого майна - гідроспоруду № 2 площею 35,9 кв. м; лист ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України від 11.04.2019 № 43 щодо надання згоди на вилучення з користування підприємства земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850; договір купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1709; ст. 377 Цивільного кодексу України; ст. 141 Земельного кодексу України; відомості з Державного земельного кадастру № 29797009.

Прокуратура зазначає, що в результаті зазначених дій державного реєстратора, фактично, з постійного користування ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України та державної власності вибула земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га.

У позовній заяві прокурор звертав увагу суду на те, що п. 2 постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 1370 від 29.07.1991 Про статус Української академії аграрних наук за Українською академією аграрних наук закріплено землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходяться в розпорядженні її установ. Порядок володіння та використання їх визначається виключно Президією Академії.

Статус та порядок користування землями національних галузевих академій наук врегульовано п г ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України та ст. 4 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу.

Відповідно до листа НААН України згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га Президія не надавала, вказує прокурор. Більш того, постанову Української академії аграрних наук від 26.08.2004 протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України земельних ділянок загальною площею 470 га скасовано постановою Президії Української академії аграрних наук від 22.06.2007 протокол № 11.

Посилаючись на положення Земельного кодексу України прокурор вказав, що Державне підприємство Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України є користувачем земельної ділянки загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано 17.02.1995 за № 4.

Прокуратура стверджує, що ДП Дослідне господарство Дмитрівка не було позбавлено належного йому державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні.

Тож за переконаннями прокуратури держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України є суб`єктами права державної власності та постійного користування спірним земельними ділянками і володіють на неї суб`єктивним цивільним правом.

Прокуратурою зазначено, що державний акт на право постійного користування землею ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України у судовому порядку не оскаржувався та не визнавався недійсним. Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України до повноважень територіальних органів Держгеокадастру відносяться повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, оскільки згідно з п. 24 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які (згідно підпунктів а) - е) пункту 24) залишаються у державній власності (зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, природнозаповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення, землі оборони, тощо).

Разом з тим, відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, у тому числі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук.

Таким чином, незважаючи на викладене та наявність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, без прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га із видаленням власника - ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України, та видалення підстави для державної реєстрації за підприємством вказаної земельної ділянки - державного акту на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано за № 4 17.02.1995 із земель державної власності у комунальну власність, державним реєстратором Гаращенком В.В. рішенням про державну реєстрацію від 26.11.2020 № 55363249 та видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 - ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України і додано нового власника - Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області, а також замінено державну форму власності на комунальну.

Прокурор вважає, що при прийнятті рішення № 55363249 щодо державної реєстрації комунальної форми власності на вищевказану земельну ділянку за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області, державним реєстратором Гаращенком В.В., в порушення вимог ст.ст. 78, 116 Земельного кодексу України та його Перехідних положень, ст. ст. 10, 23, 24, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, п.п. 40, 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, за відсутності згоди Президії Національної академії аграрних наук України не встановлено невідповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, невідповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному земельному кадастрі, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, внаслідок чого державу в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України права користування, земельною ділянкою площею 17,09 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Обгрунтовуючи обраний спосіб захисту речових прав та інтересів держави прокурор зазначив, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

За переконанням прокуратури, враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірних земель та передачу їх у комунальну власність не приймалось, президія Національної академії аграрних наук України в добровільному порядку від вищевказаної земельної ділянки не відмовлялась будь-яких організаційно-розпорядчих документів щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України не приймали, відтак право постійного користувача та дійсного володільця спірних земель, до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право комунальної власності на спірні землі у відповідача не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

У відзиві на позовну заяву Дмитрівська сільська рада з посиланням на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/337316-ц заявила, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту. Спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та перебуває у комунальній власності відповідача, а відтак відсутні правові підстави для висновку, що земельна ділянка не може перебувати у власності відповідача відповідно закону. Крім того здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки, а отже до відповідача переходять усі правомочності власника земельної ділянки та фактичне володіння нею, доки презумпцію правомірності набуття відповідачем такої ділянки не буде спростовано.

Також відповідач не вбачав порушень зі свого боку. Рада зазначила, що дія п. 24 Перехідних положень ЗК України поширюється на земельні ділянки за межами населеного пункту, в той час як спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту с. Дмитрівка з 2016 року відповідно до рішення районної ради Києво-Святошинського району від 15.05.2016. Рада звертала увагу на те, що Розділ Х ЗК України доповнений пунктом 24 лише 28.04.2021, в той час як державну реєстрацію земельної ділянки проведено 26.11.2020.

Як свідчать Постанова Президії Української академії аграрних наук та протокол № 12 від 26 серпня 2004 року, дирекція Інституту садівництва УААН звернулася до Президії УААН листом від 20.08.04 N 495-а з клопотанням про продаж гідроспоруд, які знаходяться на нинішній спірній земельній ділянці та перебували на балансі дослідного господарства Дмитрівка Інституту садівництва УААН, а також про вилучення із користування дослідного господарства Дмитрівка Інституту садівництва УААН земельної ділянки на якій ці гідроспоруди розташовані із передачею земельної ділянки у користування покупцеві гідроспоруд ТЕК Акорд, на що Президією УААН була надана повна та недвозначна згода.

Постанова Президії УААН та протокол до неї були скасовані Постановою Президії УААН від 22.06.2007, але зазначена постанова, на думку відповідача, не має будь-якої юридичної сили з огляду на те, що ненормативний індивідуальний акт не може бути скасований або відмінений суб`єктом, який його прийняв оскільки вичерпує свою дію після його виконання. Крім того, враховуючи, що право постійного користування було остаточно припинене відповідно до закону, підстави його набуття теж встановлені законом.

З моменту підписання даної постанови право постійного користування дослідного господарства "Дмитрівка" Інституту садівництва УААН спірною земельною ділянкою припинено, а ТЕК Акорд набуває права користування нею, вказує відповідач. В подальшому ТЕК АКОРД набула права власності на гідроспоруди, розташовані на спірній земельній ділянці, а саме ТЕК Акорд набула право власності на підставі Біржового контракту Київської агропромислової біржі №824 від 29.09.2004. На підставі договору купівлі-продажу гідроспоруди № 2 від 21.12.2018 ТЕК Акорд було передано у власність ТОВ Оазис-ДМ гідроспоруди, що знаходяться на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Враховуючи, що до покупця гідроспоруд, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 перейшло право власності на означені гідроспоруди, вказує рада, до нього також перейшло право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850. За переконаннями ради, на момент проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки за відповідачем, земельна ділянка не перебувала у постійному користуванні національної галузевої академії наук.

Корніяченко Я. В., як третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору, надаючи до суду свої міркування та заперечення щодо позову, з зазначенням детальних хронологічних подій та нормативним регулюванням оформлення права користування, у письмових поясненнях вх. № 1525/23 просив відмовити у задоволенні позову прокурора.

Третьою особою зазначено, що право постійного користування спірною земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, зупинене в момент продажу нерухомого майна.

З 29.09.2004 до 02.12.2020 право користування спірною земельною ділянкою не було належним чином зареєстроване за будь-яким суб`єктом, в той час як лише ТЕК Акорд мало на це всі правові підстави, при цьому ТЕК Акорд не змогло зареєструвати право користування в зв`язку з тим, що межі земельних ділянок не були сформовані, адже Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва УААН в зв`язку з відмовою від користування частиною земель на підставі Постанови Президії Української академії аграрних наук та протоколу № 12 від 26.08.2004 не здійснило оформленн нового або ж переоформлення існуючого Акта на право постійного користування.

Представник Корніяченка Я.В. зазначив, що спірні земельні ділянки, на яких знаходяться об`єкти нерухомого майна, придбані ТЕК Акорд, знаходяться в межах с. Дмитрівка на підставі Рішення Районної ради Києво Святошинського району від 12.05.2016 №117-08-VII, а тому в силу положень п. 24 Розділ X ЗК України та Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності перейшли у комунальну власність.

В поясненнях ОСОБА_2 вказано, що після реєстрації спірної земельної ділянки ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААНУ зверталося до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з листом №22 від 28.01.2021 з проханням про надання інформації про земельні ділянки, які перебувають в користува ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААНУ. У відповідь на даний лист Головне управління Держгеокадастру у Київській обл. листом №19-10-0.221-1487/2-21 від 10.02.2021 повідомило перелік ділянок, серед яких немає земельної ділянки 3222484400:09:004:5850.

Тож третя особа припускає, що прокурор не володіє всією інформацією по справі, або ж умисно демонструє суду лише частину фактичних обставин справи, а Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області не відомо про захист його нібито порушених прав.

Враховуючи, що після пред`явлення позову до суду відбувся перехід права власності на гідроспоруду, що розміщена на спірній земельній ділянці від ТОВ "Оазис-ДМ" до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу гідроспоруди від 06.09.2022, ОСОБА_2 також зазначив про неналежного відповідача у справі. Також представник ОСОБА_2 вказав свою позицію щодо способу захисту обраного прокуратурою.

Також третя особа, посилаючись на положення Закону України "Про прокуратуру", надаючи копії відповіді Головного Управління Держгеокадастру у Київській області на адвокатський запит представника вказала, що у суду є всі підстави залишення позову прокурора без розгляду через відсутність підстав для представництва інтересів держави у суді прокурором.

Висновки господарського суду

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

В силу пункту 6 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отож, визначившись із предметною юрисдикцією, суд вважає за необхідне зупинитися на питанні представництва прокуратурою інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, та яке цілком узгоджується з вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України, оскільки прокуратура звернулася за поновленням прав держави в особі позивача, який не вживав жодних заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями в розумний строк.

За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України унормовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до стаття 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 2 Земельного кодексу визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Враховуючи наведені вище норми права, суд зважає на важливість для держави і суспільства належного врегулювання спорів, що пов`язані з розпорядженням, використанням землі.

Суд повністю погоджується з позицією прокуратури про те, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечую розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання.

Як стверджувала прокуратура, між ТЕК «Акорд» та ДГ «Дмитрівка» Інституту садівництв на момент укладання біржового контракту конфігурація та розміри земельних ділянок, необхідних для експлуатації та обслуговування розміщеного на них майна (відчужуваних гідроспоруд) не були узгоджені. Відповідно до положень ст. 116 Земельного кодексу України (як станом на 2004 рік так і станом на 2020 рік) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування межах їх повноважень, в визначених цим Кодексом.

Згідно правової позиції, викладеній у п. п. 61, 122, 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

Суд бере до уваги надані прокуратурою відомості про те, що листом від 14.02.2022 № 21, наявним у матеріалах справи, ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» повідомляло, що лист від 11.04.2019 № 43 про згоду на вилучення спірної земельної ділянки, який було використано під час реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку за Дмитрівською сільською радою, підприємство не складало, не підписувало та нікому не надсилало.

Суд також погоджується з аргументами прокуратури, зокрема щодо того, що не можна стверджувати про наявність дійсних підстав для здійснення державної реєстрації, посилаючись на протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва НААН України земельних ділянок загальною площею 470 га, враховуючи те, що до моменту скасування вказаного протоколу постановою президії Української Академії Аграрних Наук від 22.06.2007 спільне підприємство участю за ТЕК «Акорд» та ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва УААН» не було створене, а земельні ділянки із землекористування цього господарства на користь ТЕК «Акорд» не були вилучені. Суд констатує, що твердження учасників справи про те, що протокол № 12 вичерпав свою дію є хибними, позаяк його дія могла бути вичерпана, лише за умови вилучення уповноваженим органом земельної ділянки у постійного користувача, доказів чого до справи не надано. Відтак, оскільки до моменту скасування рішення про надання згоди на вилучення земельної ділянки уповноважений орган, на підставі цієї згоди земельну ділянку не вилучив - суд констатує припинення дії згоди на вилучення саме з моменту скасування рішення про таку згоду особою, що його прийняла.

До моменту реєстрації права комунальної власності за Дмитрівською сільською радою на спірну земельну ділянку, постійним користувачем спірної земельної ділянки державної власності було ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України», а власником і розпорядником, в силу положень Земельного кодексу України - Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Суд також не може залишити поза увагою те, що в процесі розгляду справи представники учасників справи жодним чином не пояснили необхідність земельної ділянки площею 17 га для обслуговування нерухомого майна площею 35,9 кв. метрів. В той же час, після опрацювання наявної у вільному доступі кадастрової карти. суд з`ясував ймовірність знаходження на ділянці з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 водних об`єктів (став чи невелике озеро). Тож задля належного трактування знаходження нерухомого майна на спірній ділянці, сторони мали б надати суду обширні відомості про так звану "гідроспоруду", оскільки її правильна класифікація може бути важливою задля повного та всеохоплюючого розгляду справи у відповідності до норм чинного законодавства. Як відомо, рішення господарського суду за своєю суттю має бути належним чином документально підтверджене.

Статтею 120 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Суд не може констатувати те, що на всій земельній ділянці розташована гідроспоруда, оскільки площа цієї гідроспоруди, відповідно до відомостей наявних у справі, є значно меншою за площу всієї земельної ділянки, що свідчить про недоцільність її надання у користування власнику об`єкту нерухомого майна, що розміщене на земельній ділянці для належного обслуговування таких об`єктів на ділянці, що зареєстрована у вигляді комунальної форми власності.

Важливо, що об`єкти водного фонду мають особливий порядок передачі у право користування. Водні об`єкти мають передаватись у користування суб`єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або на інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Водні об`єкти надаються в користування, зокрема, для рибогосподарських потреб за договором оренди земель водного фонду в комплексі із земельною ділянкою. Відповідна сільська, селищна, міська рада у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст може надавати земельні ділянки у користування лише із земель комунальної власності, в той час як управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить до відання інших органів державної влади.

Принагідно, суд повідомляє учасників справи, що в силу статті 1 Водного кодексу України "водний об`єкт" це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт).

Дослідивши наявну у матеріалах справи копію договору користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019, суд з`ясував, що відповідно до цього договору ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААНУ передала у користування спірну земельну ділянку ТОВ «Оазис-ДМ» за річну плату у 11461,50 грн, з метою будівництва, розміщення та обслуговування гідроспоруд. Суд вважає за необхідне зазначити, що вказані дії сторін правочину містять ознаки умисного приховування факту передачі об`єкту водного фонду господарюючому суб`єкту в обхід встановленого законом порядку.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною. В той же час, вказаний факт, у разі його належного підтвердження на підставі доказів, що подаються сторонами у справу, може мати істотний вплив для визначення добросовісності набуття такої земельної ділянки певним суб`єктом господарської діяльності.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

В той же час, враховуючи заяви сторін про неналежний та неефективний спосіб захисту, обраний прокурором у справі, суд вважає за необхідне дослідити вказане питання та роз`яснити позицію, якої дотримується суд щодо цього питання, оскільки обрання неналежного та неефектививного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, прокуратурою заявлено негаторний позов з вимогою усунути перешкоди у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на висловлені сторонами у процесі розгляду справи позиції, прокурор у своїх заявах по суті справи наполягав на тому, що доводи інших учасників справи про неналежність та неефективність способу захисту є безпідставними. Прокурор вказав, що володіння нерухомим майном досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

За таких обставин, у спорах, в яких правовий титул держави, державних або комунальних спеціалізованих лісогосподарських підприємств, установ чи організацій не припинявся, для належного розмежування віндикаційного та негаторного позовів необхідно встановити та підтвердити належними доказами факт оформлення речових прав держави на предмет спору.

У випадку, якщо право власності держави та відповідний правовий титул на момент порушення та звернення до суду з позовом є чинним - порушення може розглядатись як не пов`язане з позбавленням володіння, а позов про усунення перешкод у реалізації правомочностей користування та розпорядження є негаторним. У разі прийняття державним органом виконавчої влади рішення про припинення правового титулу та відведення земельної ділянки з державної (комунальної) у приватну власність, держава втрачає право володіння на предмет спору, а тому належним способом захисту у випадку незаконності такого відведення є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки.

За таких обставин прокурор стверджував, що ним у цьому позові обрано належний спосіб захисту, оскільки будь яким органом державної влади чи місцевого самоврядування не приймалося жодних рішень про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААНУ.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Суд акцентує увагу прокуратури на тому, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача, оскільки відбулася її державна реєстрація, а відтак має бути застосований принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном. Суд погоджується з позицією відповідача та третьої особи, щодо того, що до відповідача у такому разі перейшли всі правомочності власника ділянки та така ділянка фактично перебуває у володінні відповідача, доки презумцію правомірності набуття такої ділянки не буде спростовано.

Керуючись наведеною вище статтею статтею 14 Конституції України суд зауважує, що право власності на землю гарантується державою. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Суд за наведених вище обставин не може втручатися в гарантоване конституцією право власності відповідача на землю у разі відсутності достатніх підстав для цього.

Суд вважає за необхідне зупинитися на суперечностях у позиції прокуратури, яка зазначала про те, що правовий титул на спірну ділянку не припинявся, але в той же час, обґрунтовуючи підстави для задоволення позову, вказувала про вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, фактичне позбавлення власності, внесення до реєстру нового власника та змінення державної форми власності на комунальну. Тож прокуратура, обираючи певний спосіб захисту, наполягаючи на його правильності акцентує увагу на одних обставинах, а формуючи свою позицію щодо підстав для задоволення позову на інших, замість того, щоб мати узагальнену позицію, яка буде узгоджена між собою.

Суд враховує те, що негаторний та віндикаційний позови є взаємовиключними між собою. В той же час позов містить вимогу усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом їх повернення на користь держави тобто така вимога має ознаки негаторного позову, та сама прокуратура визначає його, як негаторний. Водночас, зміст позовної заяви свідчить про намір прокуратури заявити одночасно, як негаторний так і віндикаційний позов, що не допускається, позаяк вказане породжує правову невизначеність.

Розглядаючи позовну заяву, суд також акцентує увагу учасників справи на відсутності у суду повноважень замість позивача чи прокуратури вирішувати питання обрання належного способу захисту, який би дав змогу досягти ефективного розгляду справи.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (№ 12-26гс19).

У позові прокурор також просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову, про що також вказано у пункті 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Слід зупинитися на практиці Європейського Суду з Прав Людини щодо втручання в право на мирне володіння майном. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про Захист Прав Людини та Основоположних Свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином дотримання цих основоположних конституційних принципів, суд діє лише в межах наданих повноважень та розглядає вимоги позивача в заявлених ним межах.

Враховуючи все наведене вище, суд підсумовує висновок, що обраний прокурором у позовній заяві спосіб захисту прав є неефективним та не може призвести до належного поновлення прав держави в особі позивача. Вказана обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Відтак, суд повністю відмовляє прокуратурі у задоволенні її позовних вимог, з огляду на неможливість досягти належного поновлення прав держави на спірну ділянку у спосіб, що визначений у позовних вимогах, позаяк належним способом захисту з огляду на встановлені судом обставини буде зверення з віндикаційним позовом.

Вирішення питання про розподіл судових витрат у справі, підсумки

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі витрати зі сплати судового збору залишаються за прокуратурою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз