Постанова

від 08.05.2023 по справі 921/619/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2023 р. м. Львів Справа №921/619/22

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя І.Б. Малех

Судді В.М. Гриців

О.В. Зварич

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» від 30.01.2023 (вх. № ЗАГС 01-05/337/23 від 02.02.2023)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року (суддя Андрусик Н.О., повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022, м. Тернопіль)

у справі № 921/619/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Голді Груп», м. Кременчук Полтавської області

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія», с. Острів Тернопільської області

про стягнення 75238,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2022 року на розгляд Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Голді Груп» до Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» про стягнення 75238,42 грн, з яких: 50172,08 грн основний борг; 5017,20 грн штраф, за порушення грошового зобов`язання; 8274,87 грн пеня, за порушення грошового зобов`язання; 1084,54 грн 3% річних; 10689,73 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено умови договору поставки Т-11 від 05.05.2021, в частині здійснення розрахунку за поставлений товар. Зокрема, позивачем зазначено, що за період з 05.05.2021 по 22.02.2022, ним було поставлено окремими партіями за видатковими накладними товар, загальною вартістю 3093322,67 грн, котрий відповідачем оплачено частково в розмірі 3043150,59 грн, а решта товару на суму 50172,08грн залишається неоплаченою. Останнє відвантаження товару здійснено 29.10.2021 на підставі видаткової накладної №Т-2910/1 на суму 131943,38грн, який підлягав оплаті до 03.11.2021; водночас, останній платіж відповідачем проведено 21.02.2022 на суму 20000,00грн, тому позивачем визначено період нарахування штрафних санкцій на суму боргу з 22.02.2022 по 11.11.2022 (3% річних); з 22.02.2022 по 21.08.2022 (пені); березень-жовтень 2022 року (інфляційні втрати).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року у справі № 909/619/22 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50172,08 грн боргу, 10689,73 грн інфляційних нарахувань, 1084,54 грн 3% річних, 1979,39 грн пені, 5017,20 грн штрафу та 2273,41 грн в повернення сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.

Суд встановив, що матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки, вартість відпущеного товару не оплачена повністю, що є порушенням умов договору (п.п.4.2, 4.3, 5.1), ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України. Щодо нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначив, що перевіривши поданий позивачем розрахунок є обґрунтованим, оскільки, неоплаченою залишилась сума 50172,08грн, строк оплати закінчився 03.11.2021 (п.2.2 договору), відтак, заявлені до стягнення 10689,73 грн інфляційні нарахування, 1084,54грн - 3% річних підлягають до задоволення.

Судом частково відмовлено у задоволенні пені на суму 6295,48 грн за період з 05.05.2022 по 21.08.2022 так, як останнім з`ясовано, що оплата товару здійснюється відповідачем протягом 5-ти днів, з дати отримання рахунку-фактури, відповідно, датою початку прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого, згідно з видатковою накладною №Т-2910/1 від 29.10.2021, є 04.11.2021, а не 22.02.2022 - наступний день після дати здійснення останнього платежу за товар, як вказує позивач, а тому нарахована пеня з 22.02.2022 до 04.05.2022 в розмірі 1979,39 грн є правомірною та підлягає до задоволення.

Щодо нарахованої суми штрафу судом зазначено, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Оскільки відповідач не оплатив вартість отриманого товару у строк, що становить понад тридцять календарних днів, тому позивачем правомірно, на підставі п.7.1 договору, нараховано штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару (50175,08 грн х 10%), що становить 5017,20 грн.

Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія», не погодившись з винесеним рішенням подало апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення суду, в частині стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, пені та штрафу, а також судового збору.

Відповідач/апелянт, не погоджується з тим, що загальна сума договору становить орієнтовно 1000000,00 грн, а не так, як зазначено судом першої інстанції 2000000,00 грн. Відповідно апелянт стверджує, що умови договору були виконані станом на 29.06.2021 так, як останнім сплачено кошти за поставлений товар в сумі 1005103,63 грн.

Разом з тим, відповідач не заперечує, що на момент подання позову до суду першої інстанції, вартість неоплаченого відповідачем товару становила 50172,08 грн, однак, відповідач зазначає, що вказана заборгованість виникла поза дією спірного договору, а тому нарахування відповідно до п. 7 договору (пені, штрафу та інших стягнень) є безпідставними.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечує доводи відповідача зазначивши, що загальна ціна спірного договору визначається загальною вартістю поставленого товару, яка зазначена в сукупності з усіма специфікаціями, які є невід`ємними частинами спірного договору. Позивач зазначає, що дії відповідача є недобросовісними, так, як в актах звірки взаєморозрахунків, які підписані на виконання умов спірного договору, сторонами погоджено заборгованість, яку відповідач визнає, однак, вважає, що така заборгованість виникла поза умовами договору.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2023 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» від 30.01.2023 (вх. № ЗАГС 01-05/337/23 від 02.02.2023) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року у справі № 921/619/22. Також даною ухвалою ухвалено апеляційну скаргу розглядати без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ціна позову у справі № 921/619/22 є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з урахуванням цієї обставини та предмету спору вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження ухвалою суду від 07.02.2023, яка надіслана на електронну адресу таких, відомості чого містять матеріали справи та поштову адресу.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення від 20.12.2022 Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/619/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Слід зазначити, що відповідачем оскаржено рішення суду першої інстанції, в частині стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, пені та штрафу, а також судового збору.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, ч. 1 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до наведеного вбачається, що обставини встановлені судом першої інстанції, щодо суми основного боргу сторонами визнаються та відповідачем в тій частині не оскаржується, а тому, судовій колегії слід переглянути справу в межах доводів апеляційної скарги, а саме, щодо правомірного стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, пені та штрафу, а також судового збору.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Голді Груп» (Продавець за договором. Позивач у справі) та Товариством з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» (Покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки № Т-11 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1, 3.1, 4.1 договору, Продавець зобов`язався передати у власність Покупця товар, а Покупець - прийняти товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що товар поставляється партіями, асортимент, кількість, ціна та термін поставки товару визначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємною складовою цього договору.

Відповідно до п.2.3 договору облік розрахунків за цим договором здійснюється за договором в цілому. Взаєморозрахунки за документами закриваються в хронологічному порядку. За наявності заборгованості Покупця за попередні поставки за цим договором при надходженні оплати за поставлений товар, оплата зараховується за раніше поставлений товар, незважаючи на зазначення посилання в призначенні платежу на іншу поставку в межах цього договору.

Пунктом 2.5 договору сторони визначили, що загальна суму договору орієнтовно становить 1000000,00 грн в т. ч. ПДВ-20%. Загальна сума договору визначається за сумою всіх підписаних Специфікацій та/або видаткових накладних та/або виставлених рахунків-фактур.

З вищенаведеного слідує, що п. 2.5 договору сторони передбачили більшу суму понад 1000000,00 грн, яка буде виходити з всіх підписаних Специфікацій та/або видаткових накладних та/або виставлених рахунків-фактур.

Враховуючи наведене в п. 2,5 договору, судова колегія зазначає, що твердження апелянта, в частині не погодження з тим, що загальна сума договору становить орієнтовно 1000000,00 грн, не знайшла свого підтвердження та спростовується умовами договору, а саме п. 2,5 договору, яким передбачено більшу суму договору понад 1000000,00 грн, яка повинна визначається за загальною сумою всіх підписаних Специфікацій та/або видаткових накладних та/або виставлених рахунків-фактур.

В даному випадку, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за період з 05.05.2021 по 22.02.2022 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3093322,67грн, що підтверджується наявними в матеріалах копій видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які оплачені останнім частково на суму 3043150,59 грн, що підтверджується долученими до справи банківськими виписками.

Отже, станом на 22.02.2022 вартість неоплаченого товару становить 50172,08грн (3093322,67-3043150,59), з чим погоджується судова колегія.

Слід зазначити, що відповідач не заперечує, що на момент подання позову до суду першої інстанції вартість неоплаченого відповідачем товару становила 50172,08 грн, однак, відповідач зазначає, що вказана заборгованість виникла поза дією спірного договору, а тому нарахування відповідно до п. 7 договору (пені, штрафу та інших стягнень) є безпідставними.

Так, пунктом 2.2 договору визначено, що Покупець сплачує вартість товару на умовах 100% вартості товару, визначеної в рахунку-фактурі Продавця, протягом п`яти днів з дати отримання рахунку-фактури, якщо інше не буде передбачено у відповідних Специфікаціях до договору. Датою отримання товару є дата видаткової накладної.

Відповідно до п.2.3 договору облік розрахунків за цим договором здійснюється за договором в цілому. Взаєморозрахунки за документами закриваються в хронологічному порядку. За наявності заборгованості Покупця за попередні поставки за цим договором при надходженні оплати за поставлений товар, оплата зараховується за раніше поставлений товар, незважаючи на зазначення посилання в призначенні платежу на іншу поставку в межах цього договору.

Відповідно до п.4.3 договору право власності на товар переходить від Продавця до Покупця, з моменту прийняття товару, що засвідчується відміткою Покупця на відповідній видатковій накладній.

У випадку невиконання зобов`язань з оплати поставленого товару в строк, що перевищує 30 календарних днів з дати поставки товару, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми (п.7.1 договору).

Також, відповідно до п.7.2 договору за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення.

Згідно з п.9.1 договору, цей договір набирає чинності, з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь якому разі діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією №0102/2 від 01.02.2022 про погашення заборгованості, однак відповідач в повній мірі не здійснив розрахунку за отриманий товар, не погасивши борг в розмір 50172,08грн, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з позовом про його примусове стягнення, нарахувавши на суму заборгованості інфляційні втрати, 3% річних пеню та штраф.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено в ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України ).

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № Т-11 від 05.05.2021.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення зазначені ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 зазначеної статті).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями частин 1, 2 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Як уже було зазначено вище, позивач на виконання умов договору поставки передав відповідачу товар, за який останній розрахувався частково, заборгувавши 50172,08 грн, дані обставини сторонами не заперечуються.

Частиною 1 статі 75 ГПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В даному випадку в апеляційній скарзі відповідач не оскаржує суму основного боргу та, тим більше підтверджує факт існування заборгованості на суму 50172,08 грн на момент подання позову до суду.

Частинами 1, 2 ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже було зазначено вище, п.2.2 договору сторони визначили, що оплата товару повинна бути проведена протягом 5 днів з дати отримання рахунку-фактури, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до договору. Датою отримання товару є дата видаткової накладної.

Відповідно до п.2.3 договору облік розрахунків за цим договором здійснюється за договором в цілому. Взаєморозрахунки за документами закриваються в хронологічному порядку. За наявності заборгованості Покупця за попередні поставки за цим договором при надходженні оплати за поставлений товар, оплата зараховується за раніше поставлений товар, незважаючи на зазначення посилання в призначенні платежу на іншу поставку в межах цього договору.

Судом встановлено, що поставлений відповідачу та отриманий ним 29.10.2021 товар, згідно з видаткової накладної №Т-2910/1 на суму 131943,38 грн. мав бути оплачений до 03.11.2021 включно.

Однак, відповідач, отримавши товар на загальну суму 131943,38 грн., не провів повного розрахунку з позивачем, сплативши кошти частково в розмірі 3043150,59 грн. (з урахуванням здійснених позивачем на підставі п.2.3 договору зарахувань для погашення заборгованості за попередні поставки товару).

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 11.11.2021 перераховано грошові кошти в сумі 50000,00 грн, з яких позивачем 38228,70 грн зараховано на оплату попередньо поставленого товару, а решту 11771,30 грн - на оплату товару по видатковій накладній №Т-2910/1 від 29.10.2021; перераховані відповідачем кошти 15.02.2022 в сумі 20000,00 грн, 18.02.2022 - 30000,00 грн, 21.02.2022 - 20000,00 грн зараховані в оплату вартості товару, поставленого 29.10.2021 згідно з видатковою накладною №Т-2910/1.

З вищенаведеного слідує, що строки оплати відповідачем за отриманий від позивача товар пропущені. Відповідно позивач звертаючись до суду окрім стягнення з відповідача суми основного боргу, просив стягнути на свою користь інфляційні втрати та 3% річних, які нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо інфляційних втрат, 3% річних, штрафу та пені, які відповідачем заперечуються з підстав, що заборгованість виникла поза дією спірного договору, а тому зазначені нарахування відповідно до п. 7 договору (пені, штрафу та інших стягнень), не застосовуються, судова колегія зазначає наступне.

Отже, договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 9.1 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь якому разі діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Разом з тим, застосування ст.625 ЦК України є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат в сумі 10689,73 грн, такі нарахування здійснено за період з березня по жовтень 2022 включно, виходячи із суми боргу 50172,08 грн.

Розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція щодо нарахування інфляційних втрат викладена Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1084,54 грн, котрі нараховані на суму боргу 50172,08 грн за період з 22.02.2022 по 11.11.2022.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само, як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судова колегія, перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем зобов`язання, щодо проведення остаточного розрахунку за товар на суму 50172,08 грн, строк оплати якого закінчився 03.11.2021 (п.2.2 договору), встановила, що такі нарахування є обґрунтованими, відтак позовні вимоги, в цій частині, місцевим господарським судом правомірно задоволенні.

Щодо нарахованої пені та штрафу, слід зазначити наступне.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Відповідно до положень ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями, згідно зі ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п.7.2 договору за несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,2% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначено, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 1, 3).

Як уже було зазначено вище, заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення останнього до суду становила 50172,08 грн, дані обставини сторонами, зокрема апелянтом визнаються та є підтвердженими.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при здійсненні нарахування пені неправильно визначено дату виникнення прострочення з оплати кожної партії товару, оскільки, останнім не враховано п. 2.2 договору, отже, згідно з видатковою накладною №Т-2910/1 від 29.10.2021, є 04.11.2021, а не 22.02.2022 - наступний день після дати здійснення останнього платежу за товар, як вказує позивач. Рахунок №11331 на оплату товару позивачем виставлено в день поставки товару, згідно з видатковою накладною №Т-2910/1 - 29.10.2021

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторони не передбачили іншого строку нарахування пені в договорі.

Таким чином, шестимісячний строк нарахування пені, в силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України розпочинається з дати виникнення прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого, згідно з видатковою накладною №Т-2910/1 від 29.10.2021, тобто з 04.11.2021 та закінчується 04.05.2022 (182 дні).

З урахуванням зазначеного, судом встановлено, що правомірною є пеня, нарахована з 22.02.2022 до 04.05.2022 на суму 1979,39 грн, щодо пені на решту суми 6295,48 грн, яка нарахована з 05.05.2022 по 21.08.2022 слід відмовити у зв`язку з її невірним обрахунком.

Щодо штрафу, судова колегія зазначає, що одночасне стягнення штрафу та пені не заборонене законом з наступних підстав.

Верховний Суд неодноразово зазначав у власній судовій практиці про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань, передбачених ч.2 ст.231 ГК України; вказував, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Дану правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду: від 08.08.2018 р. по справі №908/1843/17, від 25.05.2018 по справі №922/1720/17, від 22.03.2018 р. по справі №911/1351/17, від 18.12.2018 по справі №908/639/18, від 02.04.2019 по справі №917/194/18.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Оскільки відповідач не оплатив вартість отриманого товару у строк, що становить понад тридцять календарних днів, тому позивачем правомірно, на підставі п.7.1 договору, нараховано штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару (50175,08грн х 10%), що становить 5017,20 грн.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія приходить до висновку, що твердження апелянта в апеляційній скарзі, що вказана заборгованість виникла поза дією спірного договору, а тому нарахування відповідно до п. 7 договору (пені, штрафу та інших стягнень) не нараховуються, є такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки, спростовуються матеріалами справи.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Тернопільської області від 20.12.2022 року у справі № 921/619/22 належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 75, 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» від 30.01.2023 (вх. № ЗАГС 01-05/337/23 від 02.02.2023) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року у справі № 921/619/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія».

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

5. Матеріали справи № 921/619/22 повернути Господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддя І.Б. Малех

Суддя В.М.Гриців

Суддя О.В.Зварич