Постанова

від 17.04.2023 по справі 910/2122/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2023 р. Справа№ 910/2122/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Григоренко В.О.

від відповідача: Калита А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022, повний текст якого складено 05.12.2022

у справі № 910/2122/22 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп"

про витребування майна з чужого незаконного володіння та про стягнення 378 931,46 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп", в якому просило суд:

- витребувати із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" будиночки для телят VDK Agri Comfort 050480/-50 шт. з полімерних матеріалів (країна виробництва - EU, виробник- Handelsondememing VDK - Agri B.V., торговельна марка - VDI-Agri) та зобов`язати його передати даний товар Товариству з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" штрафні санкції у розмірі 31500,00 грн та 347431,46 грн за втрату вантажу.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем, як перевізником, умов укладеного між сторонами договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.12.2021 щодо доставки належного позивачу вантажу.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач у відзиві від 20.06.2022 проти позову заперечив посилаючись на те, що:

- відповідач не мав змоги доставити вантаж після його митного оформлення до безпосереднього місця розвантаження, оскільки позивач не вказав у заявці та CMR відомості про повну адресу розвантаження;

- у випадку неточності або недостовірності даних щодо адреси доставки вантажу відповідальність перевізника виключається;

- заявлення позивачем одночасно вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та про стягнення грошових коштів за втрату вантажу суперечать положенням частин 1, 2 ст.20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Також відповідач просив суд покласти на позивача понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2122/22 позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" штраф у розмірі 31500 грн 00 коп., 347431 грн 46 коп. компенсації за втрату вантажу, судовий збір у розмірі 5683 грн 98 коп. та 7000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив факт неналежного виконання відповідачем як перевізником умов укладеного між сторонами договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.12.2021 щодо доставки належного позивачу вантажу, який не передано замовнику в обумовлений договором строк. З цієї підстави у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу штраф за невиконання умов договору та компенсацію за втрату вантажу. Щодо вимог про витребування майна із незаконного володіння відповідача суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги позивача про витребування майна та про компенсацію вартості втраченого вантажу по суті є взаємовиключними, а представник позивач у судових засіданнях по справі фактично підтримував вимоги про відшкодування вартості втраченого вантажу. Крім того позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що майно (вантаж) позивача станом на момент подачі позову до суду та прийняття рішення у справі фактично перебуває у відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, та стягнути з позивача на його користь судові витрати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку обставинам справи, неповно дослідив усі обставини справи та прийняв рішення з порушення вимог матеріального та процесуального права.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд не врахував, що порушення умов договору позивач не прийняв товар у в місті вивантаження, не відреагував належним чином на претензію апелянта та не повідомив його про готовність отримати вантаж, тобто фактично відмовився отримати вантаж;

- висновок суду про втрату вантажу суперечить наявній у справі CMR, у який відображено, що вантаж прибув на територію України;

- суд не врахував, що позивач не заплатив за послуги з міжнародного перевезення вантажу та не оплатив вартість послуг зберігання вантажу;

- наведена в договорі та заявці інформація не надала можливості апелянту ідентифікувати місце доставки вантажу;

- вартість вантажу, зазначена позивачем є завищеною;

- судом невірно визначено обсяг відповідальності апелянта оскільки невірно ототожнив обов`язок перевізника доставленого товару вантажоодержувачу з правом остатнього на відмову від доставленого перевізником товару;

- оскільки відсутня вина апелянта у невиконанні договору, суд безпідставно стягнув штраф передбачений п. 4.6 договору.

Доводи та заперечення інших учасників справи

27.02.2023 позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно та правильно, а рішення прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2122/22 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/2122/22. Копію ухвали надіслано суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 постановлено відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою, закінчити проведення підготовчих дій, повідомити учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 06.03.2023. Учасникам справи роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 27.02.2023. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023, у зв`язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2122/22.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2122/22 прийняти до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Судове засідання 06.03.2023 не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого-судді Корсака В.А. у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 повідомлено учасників справи про призначення справи №910/2122/22 до розгляду на 05.04.2023.

05.04.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.04.2023.

17.04.2023 за результатами розгляду справи оголошену вступну та резолютивну частину постанови.

Розгляд клопотань

Відповідно до матеріалів справи, разом із апеляційною скаргою відповідачем в суд апеляційної інстанції подано додаткові докази на які він посилається в апеляційній скарзі, а саме:

1). Копію договору складського зберігання № 2021/12-1 від 21.12.2021.

2). Копію акту прийому-передачі на зберігання від 21.12.2021.

3). Копію акту перевірки стану зберігання майна ( товару) від 11.02.2022.

4). Копію додаткової угоди № 1 від 21.12.2022 до договору складського зберігання №2021/12-1.

5). Знімок екрану (скріншот) з Google карти щодо адреси: с. Лукаші, вул. Павлоградська, 18.

6). Знімок екрану (скріншот) з сайту оголошень про продаж будиночків для телят (т. 1, а.с. 32-42).

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття судом апеляційної інстанції зазначених доказів з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегією суддів встановлено, що зазначені докази не були подані скаржником до суду першої інстанції, у той же час скаржником не наведено наявність виняткового випадку поважних причин а також не подано доказів неможливості не подання перелічених доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

На підставі викладеного колегія залишає без задоволення клопотання відповідача про прийняття зазначених доказів та не враховує їх під час перегляду справи в порядку апеляційного провадження.

Позивачем у справі до відзиву на апеляційну скаргу від 27.02.2023 також додано додаткові докази, які не були подані суду першої інстанції, а саме:

1). Копію фото місцевості у с. Лукаші.

2). Копію листа від 10.01.2022 від безпосереднього Виробника спірного вантажу (з перекладом). ( т. 2, а.с. 57-73)

Розглянувши зазначене клопотання колегія також дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття судом апеляційної інстанції зазначених доказів, оскільки позивачем в порушення вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України позивачем не наведено поважних причин а також не подано доказів неможливості не подання перелічених доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

На підставі викладеного колегія залишає без задоволення клопотання позивача про прийняття зазначених доказів та не враховує їх під час перегляду справи в порядку апеляційного провадження.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залиши без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

06.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЯМІ ТРАНС ГРУП" (перевізник) укладено договір про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом (надалі - договір), відповідно до умов якого до замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а перевізник зобов`язується здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні до умов заявок замовника, а замовник зобов`язується сплатити погоджену сторонами провізну плату (п.1.1).

У пункті п.1.2 договору сторони передбачили, що заявка є невід`ємною частиною цього договору, в якій відображається істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування товару, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та місцезнаходження відправника та одержувача вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу, маршрути перевезення, державні реєстраційні номери транспортного засобу, прізвище, ім`я, по-батькові та інші особисті дані водія транспортного засобу, вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу, особливі вказівки замовника, дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення, розмір провізної плати, інші вимоги перевезення вантажу.

Згідно заявки на перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 06-12 від 06.12.2021, яка підписана та скріплена печатками сторін, відповідач зобов`язався доставити вантаж у складі збірного вантажу, за маршрутом Голландія - Україна, дата завантаження - 7-8.12.2021, сума оплати за послуги перевезення - 1100 євро у гривні по курсу НБУ на день вивантаження, строк оплати - після вивантаження на наступний день, адреса митного очищення: Київ, Новопирогівська, 58, дата доставки та митного очищення: 17-20.12.2021, адреса вивантаження: Київська обл., Броварський район, с. Лукаші.

Відповідно до довідки про транспортні витрати перевізника № 68 від 09.12.2021 вартість перевезення вантажу вагою 1730 кг, автомобілем Mercedes НОМЕР_1 \ НОМЕР_2 за маршрутом Dongen (Нідерланди) - с. Лукаші (Україна) склали: до кордону України - 23000,00 грн, від прикордонного переходу Ягодин до місця доставки с. Лукаші - 10842,00 грн.

Згідно умов зазначеної заявки, вантаж був прийнятий перевізником до перевезення, ввезений на територію України та направлений на митне очищення, що підтверджується наявними в матеріалах справи СMR №20211745 від 19.11.2021 та ВМД UA100320/2021/299166.

Судом першої інстанції встановлено, що вантаж замовнику не передано, що не заперечується сторонами.

У подальшому між сторонами відбулось листування наступного змісту.

16.12.2021 перевізником було направлено на адресу замовника претензію № 16/12, в якій перевізник повідомив про відмову замовника отримати товар в обумовлені строки та місці вивантаження та просив здійснити повну оплату за надані послуги з перевезення вантажу.

Листом № 008 від 17.12.2021 замовник пропонував перевізнику негайно повідомити стан та місце знаходженням товару та вжити заходи щодо повернення вантажу власнику.

17.12.2021 представниками замовника складено акт № 001 про те, що 17.12.2021 з 9-00 по 18-00 автомобіль відповідача для розвантаження за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Лукаші, вул. Павлоградська, 18 не прибув.

Згідно відповіді на претензію (зустрічної претензії) № 13/01 від 13.01.2022 перевізник пропонував замовнику повідомити про готовність отримання вантажу у термін до 20.01.2022 (1 місяць з дати початку строку зберігання вантажу та передачі його на відповідальне зберігання), оплатити вартість фактично наданих послуг з міжнародного перевезення вантажу, розмір яких повинен бути розрахований відповідно до умов договору та заявки станом на дату оплати, підтвердити готовність оплати додаткових витрат перевізника, в т.ч. витрат на відповідальне зберігання, розмір яких буде залежати від дати отримання вантажу. Також перевізник запевнив, що обов`язки щодо збереження вантажу після його отримання від відправника дотримані ним в повному обсязі.

Позивач посилається на те, що всупереч умов укладених між сторонами договору та заявки, відповідач відмовився повернути йому вантаж у тому випадку, якщо позивач не сплатить вартість послуг зі зберігання вантажу та за умови відсутності доказів повернення вантажу перевізником станом на дату подання відповідного позову, позивач просить суд витребувати із незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯМІ ТРАНС ГРУП" вантаж та зобов`язати передати його Товариству з обмеженою відповідальніст "Лакталюкс" та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯМІ ТРАНС ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" штрафні санкції у розмірі 31500,00 грн та 347431,46 грн за втрату вантажу.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті рішення

Щодо стягнення компенсації за втрату вантажу

Відповідно до матеріалів справи, за умовами укладеного між сторонами договору відповідач, як перевізник, зобов`язався за дорученням позивача здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні згідно умов заявки.

Як вже зазначено, згідно заявки відповідач зобов`язався доставити вантаж на адресу митного очищення: Київ, Новопирогівська, 58, дата доставки та митного очищення: 17-20.12.2021, адреса вивантаження: Київська обл., Броварський район, с.Лукаші.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що автомобіль перевізника після проходження митного контролю - митного оформлення вантажу, що підтверджується ВМД UA100320/2021/299166, прибув у погоджені в заявці строки під розвантаження за адресою замовника, яка вказана у заявці, а останній, в свою чергу, відмовився від прийняття вантажу. Таким чином відповідач свої зобов`язання з доставки вантажу замовнику у строк, що вказаний в заявці, не виконав. Строк виконання відповідачем зобов`язання по доставці вантажу замовнику сплив 20.12.2021.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи той факт, що вантаж не був доставлений відповідачем позивачу протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого сторонами терміну, позивач має право на цій підставі вважати його загубленим та вимагати компенсацію за втрату вантажу на підставі приписів ст.ст.20, 23 Конвенції.

Доводи апелянта про те, що в порушення умов договору позивач не прийняв товар у в місті вивантаження, не відреагував належним чином на претензію апелянта та не повідомив його про готовність отримати вантаж, тобто фактично відмовився отримати вантаж а про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав вантаж загубленим, колегія вважає необґрунтованими та відхиляє з наступних підстав.

Зазначені доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та повторно наведені в апеляційній скарзі. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку сукупності наданих доказів. Під час апеляційного перегляду висновки суду першої інстанції з цього приводу не спростовані.

Матеріалами справи не доведено, що відповідач дотримався та виконав належним чином умови укладеного між сторонами договору та вимоги чинного законодавства.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, яка є частиною національного законодавства України.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 статті 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція).

Згідно з частинами 1, 3 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Стаття 20 Конвенції, яка передбачає, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим. Особа, яка має таке право, може, отримавши компенсацію за втрачений вантаж, надіслати письмовий запит про те, щоб її негайно сповістили у випадку, якщо вантаж буде знайдений протягом року після сплати компенсації. Їй надається письмове підтвердження отримання такого запиту. Протягом тридцяти днів після отримання такого запиту, особа, яка має вищезазначене право, може вимагати, щоб вантаж був доставлений їй за умови сплати платежів, зазначених у вантажній накладній, а також після повернення отриманої нею компенсації, за винятком будь-яких зборів, включених до компенсації, але без впливу на будь-які претензії щодо відшкодування за прострочення доставки відповідно до статті 23 і статті 26, там де вона є застосовною. За відсутності запиту, зазначеного у пункті 2, або будь-яких інструкцій, наданих у тридцятиденний термін, передбачений у пункті 3, або у випадку, коли вантаж не був знайдений протягом року з дня сплати компенсації, перевізник має право розпоряджатися знайденим вантажем відповідно до законодавства місцезнаходження вантажу.

Судом першої інстанції встановлено, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, що є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його втраченим.

Колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованим доводи скаржника щодо не зазначення позивачем у заявці та CMR відомостей про повну адресу розвантаження.

У разі відмови від отримання вантажу у місці доставки, або зміни адреси розвантаження, перевізник повинен був належним чином зафіксувати ці факти. Однак скаржником таких доказів до матеріалів справи не подано.

Згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2 укладеного між сторонами договору замовник зобов`язується оформити письмову заявку на перевезення вантажу із зазначенням: найменування відправника, адреси завантаження, дати та часу подачі транспортного засобу, найменування одержувача вантажу, адреси розвантаження, назви та характеристики вантажу, його об`єм (розмір, вагу, кількість вантажних місць), розмір проїзної плата та інші умови перевезення, своєчасно та в повному обсязі сплачувати перевізнику погоджену провізну плату, відповідно до умов цього договору.

За змістом п.2.3.4 договору сторони зобов`язуються у разі змін або виправлень умов заявок взаємно погоджувати їх шляхом запису заявках - зміни/виправлення погоджені, засвідчених підписами і печатками обох сторін.

Додатково колегія зазначає, що за приписами ст.14 Конвенції якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12. Незважаючи на це, якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, відмінних від передбачених у вантажній накладній, і якщо перевізник не зміг вчасно одержати інструкції від особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до статті 12, перевізник повинен вжити заходів, які він вважає найбільш придатними в інтересах особи, яка має право розпоряджатись вантажем.

Якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред`явлення першого примірника вантажної накладної. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій. Якщо перешкода для здачі вантажу виникає після того, як одержувач, відповідно до наданого йому пунктом 3 статті 12 права, дав наказ доставити вантаж іншій особі, то пункти 1 і 2 цієї статті застосовуються так, якби одержувач був би відправником, а така інша особа - одержувачем (ст.15 Конвенції).

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу скаржник посилається на те, що 17.12.2022 водій відповідача прибув в село Лукаші, Броварського району, Київської області для розвантаження, однак у телефонній розмові директор ТОВ «ЛАКТАЛЮКС» Гарбуз О.В. просив адресу розвантаження у м. Березань. На підтвердження цих доводів апелянт послався на акт № 16/12 від 16.12.2021 підписаний представниками ТОВ «ІНТЕК». (т.1 а.с. 45)

Колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими та відхиляє їх з наступних підстав.

Як вже зазначено, згідно заявки на перевезення вантажу у міжнародному сполученні №06-12 від 06.12.2021, відповідач зобов`язався доставити вантаж 17-20.12.2021, адреса вивантаження: Київська обл., Броварський район, с.Лукаші.

Як вбачається з претензії відповідача № 16/12 від 16.12.2021 директор ТОВ "Маямі Транс Груп" - Жукова С.А. серед іншого повідомила позивача про те, що 17 грудня розписані інші клієнти а тому та відповідач не зможе надати машину на розвантаження 17 грудня. (т.1 а.с. 37)

Листом №008 від 17.12.2021 замовник пропонував перевізнику негайно повідомити стан та місце знаходженням товару та вжити заходи щодо повернення вантажу власнику за адресою Київська обл., Броварський район, с. Лукаші (т.1 а.с.35).

Однак відповідачем не надано доказів що ці вимоги не були виконані.

У подальшому представниками позивача був складений Акт № 001 від 17.12.2021, з якого вбачається що 17.12.2021 з 9.00 ранку до 18.00 години автомобіль відповідача для розвантаження за адресою с. Лукаші, вул. Павлоградська 18, Броварського району Київської області не прибув. (т.1 а.с. 44)

Посилання відповідача на те, що між сторонами відбувались усні переговори щодо зміни дати та місця розвантаження не заслуговують на увагу, оскільки доказів того, що сторони остаточно досягли такої домовленості відповідачем не надано, у той же час за змістом п.2.3.4 договору, сторони зобов`язуються у разі змін або виправлень умов заявок взаємно погоджувати їх шляхом запису заявках - зміни/виправлення погоджені, засвідчених підписами і печатками обох сторін.

Посилаючись на зміну адресі адреси доставки замовником скаржник не звернув увагу на те, що акт № 16/12 від 16.12.2021 підписаний представниками ТОВ «ІНТЕК», на який послався скаржник, складено за день до передбаченого у заявці строку доставки, а саме - 16.12.202. Крім того з цього акту вбачається, що автомобіль Мерседес НОМЕР_1 / НОМЕР_2 на прохідній ТОВ «ІНТЕК», щоб його пропустили, не з`явився, через ворота на територію не проїздив. (т.1 а.с.45)

Вимоги викладені перевізником у відповіді на претензію (зустрічної претензії) №13/01 від 13.01.2022 щодо передачі вантажу під додатковими умовами щодо попередньої оплати зберігання та вартості перевезення не відповідають укладеного між договору, заявці та вимогам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Як вбачається із заявки на перевезення, сторони передбачили, що оплату за послуги перевезення у розмірі 1100 евро по курсу НБУ в день вивантаження, після вивантаження на наступний день, а договір перевезення не передбачав підстав та умов передавати вантаж на збереження без згоди замовника третім особам.

Таким чином, дослідивши зазначені обставини справи в їх сукупності колегія суддів встановила що:

- матеріали справи не містять доказів того, що одержувач вантажу відмовлявся від отримання товару;

- скаржником не доведено, що у нього були об`єктивні перешкоди передати доставлений вантаж замовнику у місці розвантаження та у строк, зазначений сторонами у заявці;

- відповідач прийняв заявку на виконання та почав здійснювати перевезення без зауважень щодо адреси доставки. В укладеному у договорі, заявці зазначені юридичні адресі сторін, у тому числі замовника - Київська обл., Броварський район, с. Лукаші, вул. Павлоградська 18, адреса замовника для кореспонденції, банківські реквізити та номери мобільних телефонів, що надавало перевізнику змогу ідентифікувати місце доставки вантажу та, у разі необхідності, отримати додаткові інструкції щодо місця розвантаження;

Зазначені обставини не спростовані скаржником за результатами апеляційного провадження.

Також колегія відхиляє доводи апелянта про те, що вартість вантажу є завищеною.

Як встановлено судом першої інстанції, 15.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс", як покупцем, та "Handelsonderneming VDK-Agri B.V.", як продавцем, укладено договір №VDK/21-005, відповідно до умов якого продавець постачає покупцеві устаткування для утримання тварин згідно з додатком і специфікацією до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар згідно з умовами цього договору (п.1.1), загальна вартість цього договору становить 8400,0 євро, FCA (Інкотермс), Донген, Нідерланди (п.4.1).

Відповідно до додатку №1 від 15.11.2021 до договору №VDK/21-005 від 15.11.2021 (специфікація №1) між продавцем та покупцем погоджено поставку товару: будиночок для телят у кількості 50 шт на суму 8350,00 євро та відро чорне 12 літрів у кількості 50 шт на суму 50 євро.

Згідно платіжного доручення в іноземній валюті №10 від 19.11.2021 покупцем було сплачено за товар 8400,00 євро.

Згідно з частинами 1, 3 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 статті 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 910/20363/17 вказав, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Судом першої інстанції встановлено в діях відповідача складу цивільного правопорушення у повному обсязі та правильно застосував зазначені норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Судом першої інстанції правильно розраховано вартість втраченого вантажу з урахуванням сплачених позивачем при розмитненні вантажу платежів у розмірі 347431,46 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач послався на те, що завищення вартості вантажу підтверджується інформацією з сайту оголошень де аналогічні будиночки для телят виставлені на продаж за ціною, вдвічі нижчою заявленій позивачем.

З цього приводу колегія зазначає, що інформація з сайту оголошень на яку посилається скаржник не може вважатися допустимим доказом, який підтверджує вартість втраченого вантажу. Такі посилання скаржника не спростовують доказів вартості вантажу, що надані позивачем, тому відхиляються колегією суддів.

Щодо стягнення штрафу

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкції за затримку транспортного засобу на вивантаження у розмірі 31500,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач свої зобов`язання з доставки вантажу замовнику у строк, що вказаний в заявці, не виконав.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено що, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За умовами п.4.6 договору у випадку затримки транспортного засобу на вивантаження, перевізник сплачує штраф у розмірі 750,00 грн за кожну розпочату добу після терміну доставки вантажу.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 31500,00 грн підлягають задоволенню. Розрахунок позивача перевірений судом апеляційної інстанції.

При цьому колегія відхиляє доводи скаржника про відсутність його вини у порушенні зобов`язання, оскільки, як вже зазначено, судом першої інстанції правильно встановлено наявність вини скаржника у порушення строків доставки вантажу.

Щодо позовних вимог про віндикацією

Як вбачається з позовної заяви, позивач, одночасно з вимогами про стягнення компенсації за втрачений вантаж заявив вимоги про витребування із незаконного володіння відповідача будиночків для телят VDK Agri Comfort 050480/- 50 шт. з полімерних матеріалів (країна виробництва - EU, виробник- Handelsondememing VDK - Agri B.V., торговельна марка - VDI-Agri) та просив суд зобов`язання його передати це майно позивачу.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані позивачем ч.1 та 2 ст. 321, ст.328, 387 Цивільного кодексу України.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, позовні вимоги позивача про витребування майна задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

У той же час вимога про стягнення компенсації за втрачений вантаж є іншим способом захисту порушеного права власності.

Згідно з ч.3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

З наведеного випливає, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивач повинен був врахувати об`єктивну можливість повернення майна оскільки одночасне заявлення вимог про повернення майна та стягнення його вартості є взаємовиключаючим.

Чинне законодавство що регулює спірні правовідносини та умови укладеного між сторонами договору права не наділяють позивача правом одночасно вимагати повернення майна та стягнення його вартості.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що представник позивач у судових засіданнях по справі фактично підтримував вимоги про відшкодування вартості втраченого вантажу. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про повернення майна позивачем не оскаржується.

На підставі викладеного колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині витребування майна із незаконного володіння відповідача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Відповідно до матеріалів справи, позивач просив суд першої інстанції покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правових (юридичних) послуг №1/2022/1 від 13.01.2022, який укладений між Фізичною особою підприємцем-Григоренком Віктором Олександровичем як адвокатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс", завдання №1 від 13.01.2022 до цього договору, рахунок-фактуру №1/1/2022/1 від 13.01.2022 на суму 15000,00 грн, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1/1/2022/1 від 03.02.2022.

Суд першої інстанції, враховуючи фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат із складністю даної справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, дійшов висновку що витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у зв`язку з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог.

В прохальній частині апеляційної скарги скаржник просить скасувати оскаржене рішення у повному обсязі. При цьому мотивувальна частина апеляційної скарги не містить конкретних мотивів незгоди з судовим рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши обставини справи в цій частині, колегія суддів апеляційного суду погоджується висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення зазначених витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Норми ст. 126 та ч. 4 ст. 129 ГПК України судом першої інстанції застосовані правильно, тому колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 09.03.2023 засобами електронного зв`язку позивачем подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн. (т.2 а.с. 83-84)

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копію завдання на надання правових (юридичних) послуг «№2 від 17.01.2023, копію рахунку на оплату правових послуг № 2/12022/1 від 1.01.2023, копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2/1/2022/1 від 22.02.2023, копію договору про надання правових (юридичних послуг) № 1/2022/1 від 13.01.2022.

Дослідивши зазначені докази колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що зазначена заява підлягає задоволенню з наступних підстав,

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 4.1 Договору про надання правих (юридичних) послуг № 1/2022/1 від 13.01.2022 сторони погодили, що вартість правових (юридичних) послуг та порядок їх оплаті визначається сторонами в спільно підписаних завданнях до цього договору, які є його невід`ємними частинами. Сума договору визначається загальною вартістю послуг, що надано протягом дії цього договору.

Відповідно до п.2 завдання № 2 від 17.01.2023 на надання правових (юридичних) послуг, щодо супроводження справи в суді апеляційної інстанції загальна вартість послуг визначена у сумі 10 000 грн. та є фіксованою.

Вартість цих послу включає:

- правовий аналіз змісту апеляційної скарги;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу та подання її до суду;

- супроводження розгляду апеляційної скарги у суді апеляційної інстанці, із складанням будь-яких необхідних додаткових процесуальних документів, передбачених нормами ГПК України, без обмежень їх кількості;

- участь у судових засіданнях з розгляду апеляційної скарги без обмеження їх кількості. (т.2 а.с. 85)

Відповідно до акту здачі приймання робіт (наданих послуг) № 2/1/2022/1 від 22.02.2023 сторони констатували, що виконавцем були виконані роботи (послуги) щодо надання правової допомоги згідно завдання № 2 від 17.01.2023 на надання правових (юридичних) послуг загальною вартістю - 10 000 грн. (т.2 а.с. 87)

З матеріалів справи убачається, що професійну правову допомогу на стадії апеляційного перегляду справи позивачу надавав адвокат Григоренко Віктор Олександрович на підставі ордеру № 1182273від 22.02.2023 ( т.2 а.с. 55).

До справи адвокатом було подано відзив на апеляційну скарги на 11 аркушах. (т.2 а.с. 57-67)

Також цій адвокат приймав участь у судових засідання 05.04.2023 та 17.04.2023.

Дослідивши зазначені обставини, виходячи з конкретних обставин справи, колегія дійшла висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у сумі 10000 грн. є співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Проаналізувавши зазначені докази колегія дійшла висновку що заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн. слід задовольнити у повному обсязі

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства.

Судові витрати

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2122/22 залишити без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маямі Транс Груп" (код ЄДРПОУ: 43177382; 03194, м. Київ, Святошинський р-н, бульвар Кольцова, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакталюкс" (код ЄДРПОУ: 44258086; 07513, Київська обл., Баришівський р-н, село Лукаші(з), вулиця Павлоградська, будинок 18) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 05.05.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков