Постанова

від 24.04.2023 по справі 910/11096/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2023 р. Справа№ 910/11096/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Гибало В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Прокопенко І.І.,

від відповідача: Грибков М.Є.;

від третьої особи: Пономаренко В.С.;

від третьої особи 1: Яцишен Д.В.;

від третьої особи 2: Бабкін А.О.;

выд третьої особи 3: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 ( повний текст рішення складено 04.07.2022)

у справі № 910/11096/21 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра"

до Музею книги і друкарства України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Міністерство культури та інформаційної політики України

2. Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про розірвання договорів, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року Національний заповідник "Києво - Печерська Лавра" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Музею книги і друкарства України (далі - відповідач) про розірвання договорів безоплатного користування (позички) приміщенням пам`ятки архітектури "Друкарня" корпус № 9 (охоронний № 4/9) та "Словолитня" корпус № 10 (охоронний № 4/43) від 29.12.2005.

В обґрунтування позовних вимог позивач, враховуючи користування відповідачем приміщеннями пам`ятки архітектури «Друкарня» корпусом № 9 (охоронний № 4/9) та №10 (охоронний № 4/43) без належно оформлених на те підстав, а також те, що відповідно до ст.11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціатором укладення договору оренди має бути сам потенційний орендар, який бажає укласти договір оренди, та враховуючи відмову відповідача від укладання такого договору оренди, вважає, що єдиним ефективним способом захисту прав позивача для приведення у відповідність до чинного законодавства України користування державним майном є розірвання договорів безоплатного користування (позички) приміщеннями корпусу № 9 та корпусу №10.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 на підставі ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України задоволено клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство культури та інформаційної політики України та Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову суд встановив, що позивач у позовній заяві не навів обґрунтованих доводів завдання відповідачем майнової шкоди яка, нібито, йому завдається, крім того, відсутня інформація про розмір завданої йому майнової шкоди чи період, за який вона була завдана.

Крім того суд зазначив, що спірні договори є договорами, які були укладені на підставі правового акту органу місцевого самоврядування (рішення Київської міської ради) є чинними на даний час, матеріалами справи не підтверджено настання інших, визначених законодавством обставин, які є самостійними підставами для розірвання договору у судовому порядку.

Таким чином суд не знайшов підстав для розірвання договорів безоплатного користування (позички) приміщенням пам`ятки архітектури "Друкарня" корпус № 9 (охоронний № 4/9) та "Словолитня" корпус № 10 (охоронний № 4/43) від 29.12.2005 в судовому порядку, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що судом неправильно встановлені обставини справи, проігноровані надані докази, і такий факт, як належність заповіднику права оперативного управління на майно займане відповідачем, який підтверджений наказом Міністерства культури України та витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте судом було зроблено хибний висновок про належність права оперативного управління на майно відповідачу, що призвело до винесення незаконного рішення.

Скаржник також зазначає, що у зв`язку зі зміною статусу майна з комунального на державне відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набув чинності 03.10.2019, змінилися і правові підстави користування цим майном. Отже, чинним законодавством України не встановлено іншу можливість користування музеями державним майном, крім оренди, що визначено Законом України «Про оренду державного та комунального майна», що невраховано судом.

Крім того, апелянт посилається на те, що судом не взято до уваги, що при перевірці Рахунковою палатою заповідника, під час якої складено Акт № 08-34/3 від 01.03.2019 та встановлено, що ч.3 ст. 828 ЦК України передбачено, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до ст. 793 цього Кодексу (договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню). Всупереч зазначеній нормі договір позички від 29.12.2005 №33, що діє понад 13 років, нотаріально не посвідчений та відповідно до ст. 794 в редакції 2000 року не пройшов державну реєстрацію та у разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним згідно зі статтею 220 ЦК України.

Також апелянт наголошує, що відповідно до п.7.3 оспорюваних договорів безоплатного користування (позички) приміщеннями, їх дія може припинятися за рішенням суду.

Узагальнені доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 13.09.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач вказує, що вказуючи на хибність певних доводів позивача щодо неможливості закріплення за відповідачем права користування приміщеннями на праві оперативного управління та створення майнової шкоди позивачу у разі такого закріплення, суд першої інстанції у своєму рішенні, посилаючись на ч.2 ст. 14 Закону України «Про музеї та музейну справу» лише відхилив ці доводи позивача як безпідставні, а рішення суду ґрунтується зовсім на інших обставинах, встановлених судом.

Відповідач також зазначає, що посилання позивача на те, що зі зміною статусу майна з комунального на державне, змінилися і правові підстави користування цим майном є хибне, оскільки зміна форми власності майна, яким користується відповідач за спірними договорами, відбулась 01.10.2012 із виданням відповідного наказу Міністерством культури України від 01.10.2012 №1079 «Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико- культурного заповідника та будівлі Успенського собору», а не у 2005 році, як про це помилково зазначено позивачем. Також апелянт помилково поширює дію норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на правовідносини, які існують між ним та відповідачем та які оформлені спірними договорами.

Стосовно посилання позивача на акт аудиту ефективності використання коштів державного бюджету №08-37/3 від 01.03.2019, складений за результатами перевірки контрольною групою Рахункової палати України, відповідач зауважує, що виходячи зі змісту вказаного акту, перевіряючий орган вказав позивачу на недоліки якогось договору позички № 33 від 29.12.2005, який не пов`язаний з предметом даного позову.

Узагальнені доводи відзиву третьої особи, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у своєму відзиві, наданому до суду 29.09.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, Департамент вказує, що обставини закріплення за позивачем на праві оперативного управління будь-якого майна, яке входить до складу цілісного майнового комплексу «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник» не є предметом спору у цій справі, не викликають сумнівів, ані учасників цієї справи, ані суду, а тому не є предметом доказування у цій справі. Отже, доводи позивача про закріплення саме за ним на праві оперативного управління будівель, користування якими є предметом спірних договорів не може розглядатись як аргумент на користь розірвання спірних договорів.

Єдиним аргументом позивача на підтвердження необхідності розірвання спірних договорів є зміна форми власності майна, закріплена за ним на праві оперативного управління. Така зміна форми власності майна, яким користується відповідач за спірними договорами, відбулась з 01.10.2012 із виданням відповідного наказу Міністерством культури України від 01.10.2012 №1079 «Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико- культурного заповідника та будівлі Успенського собору». Також апелянт помилково поширює дію норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на правовідносини, які існують між ним та відповідачем та які оформлені спірними договорами.

Таким чином, Департамент зазначає, що органами управління майном цілісного майнового комплексу «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник» до складу якого входять будівлі «Друкарня» та «Словолитня», користування якими є предметом спірних договорів, під час приймання-передачі цього комплексу з комунальної до державної власності, було вирішено питання збереження «статус-кво» правового режиму використання вказаних будівель відповідачем. Тобто була збережена чинність укладених у 2005 році договорів безоплатного користування вказаними будівлями, що фактично не суперечить праву оперативного управління ними, яке у свою чергу ґрунтується на положеннях ст. 14 Закону України «Про музей та музейну справу».

Пояснення третьої особи, Фонду державного майна України на апеляційну скаргу

Фонд державного майна України не погодився з прийнятим рішенням, надав пояснення в яких просить задовольнити апеляційну скаргу Національного заповіднику «Києво-Печерська Лавра», рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Фонд державного майна України зазначає, що органом управління не передавались будівлі Друкарні (корпус №9) та Словолитні (корпус №10) у оперативне управління Музею книги і друкарства України, отже висновки суду з цього приводу є хибними.

Крім того, Фонд вказує, що договори безоплатного користування (позички) від 29.12.2002 № 4/43 та від 29.12.2002 № 4/9, які були укладені між позивачем та відповідачем не містять строку використання майна, є безстроковими, тобто між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна у безоплатне користування на невизначений період - доки воно не знадобиться власнику, при цьому посилається на ст.ст. 827, 831, 834, 763 ЦК України. Судом не було враховано, що позивач неодноразово звертався до Музею книги і друкарства України з вимогами про необхідність приведення умов користування майном у відповідність до чинного законодавства, шляхом укладення договору оренди, на що йому було відмовлено. Таким чином, на думку Фонду державного майна України, рішення винесено з порушенням приписів чинного законодавства, без належного дослідження та оцінки доказів, на підставі невірно встановлених обставин, що мають значення для справи.

Пояснення третьої особи, Міністерства культури та інформаційної політики України на апеляційну скаргу

Міністерство культури та інформаційної політики України також не погодилося з прийнятим рішенням, надало пояснення аналогічні поясненням Фонду державного майна України, в яких просить задовольнити апеляційну скаргу Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра», рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 апеляційну скаргу Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/11096/21 залишено без руху.

15.08.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення № 452 від 11.08.2022 на суму 3 405,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 поновлено Національному заповіднику "Києво - Печерська Лавра" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/11096/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 та призначено розгляд справи на 10.10.2022.

10.10.2022 розгляд справи не відбувся через загрозу ракетних обстрілів, призначену справу було знято з розгляду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, відбулась зміна колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 прийнято до провадження справу №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М. та призначено до розгляду на 28.11.2022.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2022 у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, відбулась зміна колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 прийнято до провадження справу №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О.М. та призначено до розгляду на 23.01.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 справа №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 призначена до розгляду на 27.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у зв`язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. з 20.02.2023 по 05.03.2023 у відпустці розгляд справи №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 призначено на 20.03.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, відбулась зміна колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 прийнято до провадження справу №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

20.03.2023 протокольною ухвалою у справі №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 оголошено перерву до 13.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 у справі №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 оголошено перерву до 24.04.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2023 у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, відбулась зміна колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2023 прийнято до провадження справу №910/11096/21 за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.04.2023 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.04.2023 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судовому засіданні 24.04.2023 також заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники третіх осіб, Фонду державного майна України та Міністерства культури та інформаційної політики України підтримав доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Київської міської ради № 410/2986 від 26.05.2005 "Про надання згоди Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику на передачу в безоплатне користування (позичку) нерухомого майна на вулиці Січневого Повстання, 21" вирішено: надати згоду Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику на передачу в безоплатне користування (позичку) нерухомого майна на вулиці Січневого Повстання, 21, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплене на праві оперативного управління за заповідником: Музею книги і друкарства України: - корпус N 9 (друкарня) загальною площею 1455,0 кв. м; - корпус N 10 (словолитня) загальною площею 159,0 кв. м.

29.12.2005 між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (далі - заповідник) та Музеєм книги та друкарства України (далі - музей) укладено договір безоплатного користування (позички) приміщенням пам`ятки архітектури "Друкарня" корпус № 9 (охоронний № 4/9), згідно п. 1.1 якого відповідно до рішення Київської міської ради від 26.05.2005 № 410/2986 заповідник передає, а музей приймає у безоплатне користування (позичку) приміщення пам`ятки архітектури "Друкарня" корпус № 9 (охоронний № 4/9) загальною площею 1455 кв. м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплена на праві оперативного управління за заповідником та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, з метою використання - відповідно до статутної діяльності музею та згідно рішення Київради.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору для передачі та повернення майна сторони складають та підписують акт приймання-передачі. Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що музей має право користуватись майном відповідно до цього договору і призначення майна, а п. 3.2.1, 3.2.4 договору зобов`язується використовувати майно виключно за призначенням, забезпечувати збереження майна, здійснювати його поточний ремонт та утримувати у належному санітарному, протипожежному та технічному стані.

Згідно з п.4.1 договору заповідник має право контролювати наявність, стан та цільове використання майна та утримання його у належному стані; виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання.

Одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Зміна умов договору або розірвання договору може здійснюватися лише за погодженням сторін, крім випадків, передбачених пунктом 7.2 договору (п. 7.1 договору).

Пунктами п. 7.2-7.4 договору встановлено, що, договір може бути розірваний заповідником в односторонньому порядку у разі виявлення ним недоцільного використання майна або його утримання у неналежному стані, після відповідного попередження. Дія договору припиняється у разі: прийняття рішення про це за згодою сторін або за рішенням господарського суду; ліквідація музею, ліквідація заповідника та в інших випадках передбачених законодавством. Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами.

Визначене у договорі майно було передано позивачем відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.12.2005.

Крім того, 29.12.2005 між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Музеєм книги та друкарства України укладено договір безоплатного користування (позички) приміщенням пам`ятки архітектури "Словолитня" корпус № 10 (охоронний № 4/43) від 29.12.2005, згідно п. 1.1 якого відповідно до рішення Київської міської ради від 26.05.2005 № 410/2986 заповідник передає, а музей приймає у безоплатне користування (позичку) приміщення пам`ятки архітектури "Словолитня" корпус № 10 (охоронний № 4/43) загальною площею 159 кв. м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплена на праві оперативного управління за заповідником та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, з метою використання - відповідно до статутної діяльності музею та згідно рішення Київради.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору для передачі та повернення майна сторони складають та підписують акт приймання-передачі. Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що музей має право користуватись майном відповідно до цього договору і призначення майна, а п. 3.2.1, 3.2.4 договору зобов`язується використовувати майно виключно за призначенням, забезпечувати збереження майна, здійснювати його поточний ремонт та утримувати у належному санітарному, протипожежному та технічному стані.

Згідно з п.4.1 договору заповідник має право контролювати наявність, стан та цільове використання майна та утримання його у належному стані; виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання.

Одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Зміна умов договору або розірвання договору може здійснюватися лише за погодженням сторін, крім випадків, передбачених пунктом 7.2 договору. Договір може бути розірваний заповідником в односторонньому порядку у разі виявлення ним недоцільного використання майна або його утримання у неналежному стані, після відповідного попередження. Дія договору припиняється у разі: прийняття рішення про це за згодою сторін або за рішенням господарського суду; ліквідація музею, ліквідація заповідника та в інших випадках передбачених законодавством. Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами (п. 7.1-7.4 договору).

Визначене у договорі майно було передано позивачем відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.12.2005.

Рішенням Київської міської ради від 15.07.2010 № 1286/4724 "Про надання згоди на безоплатну передачу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника до державної власності " (зі змінами) вирішено: надати згоду на безоплатну передачу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника з комунальної власності територіальної громади міста Києва у державну власність до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити в установленому порядку передачу згідно з пунктом 1 цього рішення. Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей книги і друкарства України продовжують розміщуватись в займаних приміщеннях на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, а у разі виникнення необхідності їх переселення Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Головному управлінню культури виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) спільно з Міністерством культури України забезпечити переселення виключно у рівноцінні приміщення комунальної або державної форм власності для належного функціонування цих музеїв.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 1897-р "Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність" прийнято пропозицію Міністерства культури і туризму та Київської міської ради щодо передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території цього заповідника, у державну власність з віднесенням їх до сфери управління зазначеного Міністерства.

Наказом Міністерства культури та туризму України від 29.10.2010 № 990/0/16-10 "Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору у державну власність" (зі змінами) створено комісію з питань передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору у державну власність з віднесенням до сфери управління Міністерства культури України у складі згідно з додатком. Наказано Комісії з питань приймання-передачі здійснити приймання-передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору із власності територіальної громади м. Києва у державну власність до сфери управління Міністерства культури України та подати акт приймання-передачі на затвердження до Міністерства культури України.

Наказом Міністерства культури України від 01.10.2012 № 1079 "Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність наказано: затвердити акти приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність; закріпити за Національним Києва-Печерським історико-культурним заповідником на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника та будівлю Успенського собору згідно з актами приймання-передачі.

До наказу долучено акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність, до складу об`єкту в тому числі входять "Друкарня" (корпус № 9) та "Словолитня" (корпус № 10).

Листом № 04-25/245 від 20.03.2018 позивач повідомив відповідача про передачу нерухомого майна, яким користується відповідач з комунальної у державну власність та необхідність укладення договору оренди державного майна згідно чинного законодавства. Майно закріплено за позивачем на праві оперативного управління.

У відповідь на вказаний лист відповідач направив позивачу лист від 16.04.2018 №060/40-120, в якому зазначив, що правовідносини щодо користування музеєм майном слід врегулювати згідно Закону України "Про музеї та музейну справу".

10.05.2019 позивач у листі № 04-25/364 відповідачу зазначив про нікчемність договорів позички, оскільки, вони не були нотаріально посвідчені. Зазначено про необхідність укладення договору оренди державного майна. В додатку до листа вказано проект договору оренди (докази направлення листа відсутні). До матеріалів справи долучено лист відповідь від 12.06.2019 № 060/40-288, в яких музей наполягає на тому, що майно має бути передано йому в оперативне управління на відсутності підстав для припинення користування музеєм нерухомим майном.

Відповідно до повідомлення-претензії від 03.12.2019 № 04-25/830 позивач повідомив відповідача про нікчемність договорів позички та просив звільнити займані приміщення до 31.12.2019, або звернутись до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі- РВ ФДМ України по місту Києву) з відповідним проектом договорів оренди на займані приміщення (докази направлення повідомлення суду не надані).

У відповідь на повідомлення відповідач у листі від 04.12.2019 № 060/40-638, зазначив про незаконність вимог позивача.

До матеріалів справи долучено листи позивача до відповідача про направлення проектів договорів на відшкодування експлуатаційних видатків на утримання нерухомого майна на 2019 рік з проханням повернути підписаний примірник позивачу.

Крім того, до матеріалів справи надано лист відповідь від 04.04.2019 № 060/40-161 з відмовою підписати договір на відшкодування витрат на експлуатацію нерухомого майна, оскільки, між сторонами відсутній договір оренди.

У листі відповідача від 04.12.2019 № 060/40-637 адресованому РВ ФДМ України по місту Києву, Національному Києва-Печерському історико-культурному заповіднику та Міністерству культури України зазначено, що ним наразі правомірно на підставі договорів позички та рішення Київської міської ради користується нерухомими майном та ініціював укладення договорів оренди, натомість вважає, що приміщення музею мають бути передані в оперативне управління, як то передбачено спеціальним законом.

Згідно з листом РВ ФДМ України по місту Києву від 03.10.2019 № 30-10/7992 позивач повинен привести у відповідність правовідносини між ним та музеєм.

10.10.2019 РВ ФДМ України по місту Києву звернулось до позивача, відповідача та Міністерства культури України з листом № 30-04/8202 "Щодо передачі в оренду державного нерухомого майна" щодо необхідності надання музеєм документів для укладення договору оренди державного нерухомого майна згідно Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Звертаючись з позовною заявою позивач вказав, що враховуючи користування відповідачем корпусом № 9 та № 10 без належно оформлених на те підстав, а також те, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціатором укладення договору оренди має бути сам потенційний орендар, який бажає укласти договір оренди, враховуючи відмову відповідача від укладення такого договору оренди та у зв`язку із цим і договору на відшкодування витрат на утримання орендованого майна, наявність мораторію на виселення закладів культури, а також пріоритетне право музеїв на використання споруд, комплексів (ансамблів) та визначних місць, що є пам`ятками культурної спадщини відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про музеї та музейну справу», єдиним ефективним способом захисту прав позивача для приведення у відповідність до чинного законодавства України користування державним майном є розірвання договорів безоплатного користування (позички) приміщенням пам`ятки архітектури «Друкарня» корпус № 9 (охоронний № 4/9) та «Словолитня» корпус № 10 (охоронний № 4/43).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В ч. 7 ст. 179 ГК України, зазначено, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормами нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 4 ст.179, ч. 3 ст.184 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Статтею 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинна на момент виникнення правовідносин редакція), передбачено договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинна на момент виникнення правовідносин редакція) орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Статтею 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинна на момент виникнення правовідносин редакція) ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Орендодавець може оголосити про передачу майна в оренду в порядку, встановленому цим Законом. Фонд державного майна України щодо державного майна, а органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим, або комунального майна формують щороку на підставі інформації органів, уповноважених управляти відповідним майном, переліки цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що може бути передано в оренду. Зазначені переліки оприлюднюються в засобах масової інформації та на офіційних веб-сайтах орендодавців.

З 01.02.2020 набув чинності новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"(в чинній редакції) суб`єктами орендних відносин є: орендар; орендодавець; балансоутримувач; уповноважений орган управління; представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу; Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України. Орендодавцями є: а) Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна); б) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке належить Автономній Республіці Крим; в) органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності; г) балансоутримувачі - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна; нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п`яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб`єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії; нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок; іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Як зазначено судом, відповідач є специфічним суб`єктом правовідносин, діяльність якого регламентовано спеціальним законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про музеї та музейну справу" власники музеїв зобов`язані забезпечувати їх будівлями (спорудами), збудованими за спеціальними проектами, або іншими впорядкованими приміщеннями, що відповідають вимогам функціонування музеїв, а також відповідним обладнанням та транспортом. Приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління. Воно може бути вилучене лише за умови надання музею іншого рівноцінного приміщення. У разі вилучення приміщення музею, що є пам`яткою культурної спадщини, рішення про його вилучення приймається за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. Музеям надається пріоритетне право на використання споруд, комплексів (ансамблів) та визначних місць, що є пам`ятками культурної спадщини.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що визначене у спірних договорах майно було передано позивачем відповідачу на підставі актів приймання-передачі від 30.12.2005.

Оскільки укладені сторонами договори не містить строку його дії, суд суд вірно зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 763 ЦК України, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Натомість, за умовами п.п. 7.1, 7.2 договору сторони погодили, що одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Зміна умов договору або розірвання договору може здійснюватися лише за погодженням сторін, крім випадків, передбачених пунктом 7.2 договору. Договір може бути розірваний заповідником в односторонньому порядку у разі виявлення ним недоцільного використання майна або його утримання у неналежному стані, після відповідного попередження.

Відповідно до ч. 4 ст. 291 ГК України, на вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Частиною 3 статті 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4 ст. 188 ГК України).

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розірвання договору позички врегульовано ст. 834 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 834 ЦК України, користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов`язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.

Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: у зв`язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач у позовній заяві не навів підстав, викладених у п. 7.2 договору для розірвання договорів.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а згідно з ч.2 ст.652 ЦК України, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Враховуючи вищевикладене, імперативними приписами Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав розірвання договору позички, застосування яких узгоджується із тлумаченням позивачем п.7.2 договору щодо можливості у будь-який час розірвати договір, без урахування вищевказаних імперативних приписів.

Судом першої інстанції також враховано, що позивач посилається також як на підставу розірвання договорів на листи РВ ФДМ України по місту Києву про приведення у відповідність правовідносин із відповідачем, проте суд дійшов до правомірного висновку, що доводи позивача щодо розірвання цих договорів з метою необхідності приведення господарських та правових правовідносин до норм законодавства у зв`язку зі зміною форми власності майна (яке було передано у безоплатне користування за спірними договорами) є необґрунтованими та безпідставними, оскільки такі обґрунтування не можуть вважатись підставами для розірвання даних договорів в розумінні норм Цивільного кодексу України та укладених між сторонами договорів.

Крім того, доводи позивача, що відповідач не має права оперативного управління на займанні приміщення та, що користування корпусами 9 і 10 створює майнову шкоду заповіднику є безпідставними, оскільки у положеннях частини другої статті 14 Закону України «Про музеї та музейну справу» передбачається, що приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав обґрунтованих доказів завдання відповідачем майнової шкоди яка, нібито, йому завдається, крім того відсутня інформація про розмір завданої йому майнової шкоди чи період, за який вона була завдана.

Крім того, що спірні договори є договорами, які були укладені на підставі правового акту органу місцевого самоврядування (рішення Київської міської ради) є чинними на даний час, матеріалами справи не підтверджено настання інших, визначених законодавством обставин, які є самостійними підставами для розірвання договору у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що підстави для розірвання договорів безоплатного користування (позички) приміщенням пам`ятки архітектури "Друкарня" корпус № 9 (охоронний № 4/9) та "Словолитня" корпус №10 (охоронний № 4/43) від 29.12.2005 в судовому порядку відсутні, та у задоволенні позову слід відмовити.

Доводи позивача, що судом неправильно встановлені обставини справи, зроблено хибний висновок про належність права оперативного управління на майно відповідачу, що призвело до винесення незаконного рішення є безпідставними, оскільки судом першої інстанції не ставилось під сумнів право оперативного управління на корпуси №9 та №10 заповідника, а відповідачем у його чисельних писмових поясненнях вказувалось на визнання ним цього права Заповідника та на відсутність спору з цього приводу між позивачем та відповідачем. В обґрунтування рішення судом першої інстанції були покладені зовсім інші фактичні обставини, йдеться лише про юридичну можливість оформлення права відповідача на оперативне управління майном, а також про те, що це право встановлене частиною другою статті 14 Закону України «Про музеї та музейну справу». Таким чином, вказуючи на хибність доводів позивача щодо неможливості закріплення за відповідачем права користування приміщеннями на праві оперативного управління та створення майнової шкоди позивачу у разі такого закріплення, суд першої інстанції у рішенні, посилаючись на частину другу статті 14 Закону України «Про музеї та музейну справу» відхилив ці доводи позивача як необгрунтовані.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявних підстав для розірвання спірних договорів позички, укладених між позивачем та відповідачем у грудні 2005 році є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені жодними належними доказами, та спростовуються наведеним вище, а тому до уваги не беруться.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/11096/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/11096/21слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного заповідника "Києво - Печерська Лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/11096/21, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/11096/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Національний заповідник "Києво - Печерська Лавра".

4. Матеріали справи №910/11096/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, порядку та строку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 08.05.2023.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко