Постанова

від 03.05.2023 по справі 902/858/15

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року Справа № 902/858/15(902/325/21)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 (повний текст - 13.12.2022) у справі №902/858/15(902/325/21) (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Приватного підприємства "Хілл" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Ткачука О.В., смт. Крижопіль, Крижопільський р-н, Вінницька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж", м.Вінниця

до ОСОБА_1 , м.Одеса

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна", м.Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дім цукру", с.Слобода-Шаргородська, Шаргородський р-н, Вінницька обл.

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору іпотеки недійсним

в межах справи №902/858/15

за заявою: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гармонія Фінанс"

до: Приватного підприємства "Хілл"

про визнання банкрутом

за участю представників:

арбітражний керуючий - Ткачук Олександр Вікторович (поза межами приміщення суду);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 у справі №902/858/15(902/325/21) задоволено позов ПП "Хілл" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Ткачука О.В. до ТОВ "Кряж" та до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ "Кредитна установа "Інвестиційна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "Дім цукру", про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору іпотеки недійсним у справі №902/858/15(902/325/21), в межах справи №902/858/15 про банкрутство ПП "Хілл".

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" на користь Приватного підприємства "Хілл" нерухоме майно, а саме:

- комплекс будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1461962505219;

- газопровід високого тиску (1,2 мПа) ДУ 273 х 6L 9246 м, ДУ 219x6L 10522 м., з відводами 22 м., високого тиску першої категорії із спорудами на ньому від с. Буди Тростянецького району до с. Соколівка Крижопільського району, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 216939805219.

Визнано недійсним договір іпотеки від 09.06.2020, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. та зареєстровано в реєстрі за №1050, укладений між ТОВ "Кряж" та ОСОБА_1 .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" та ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Хілл" по 2270,00 грн - витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Кряж" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає про непропорційне втручання суду в цивільний оборот та майнові права ТОВ «Кряж», що свідчить про незаконність спірного рішення суду першої інстанції.

Стверджує, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

За відсутності реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Звертає увагу суду, що задоволення позову про витребування майна в особи через обставини, що знаходяться поза волею такої особи (у даному випадку визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017, та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами вказаного аукціону) є порушенням ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стверджує, що намагання поновити права позивача, які не порушувались ТОВ «Кряж», не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право ТОВ «Кряж» та перекладати на останнє усі негативні наслідки визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за результатами такого аукціону договору купівлі-продажу, оскільки задоволення позову із формальних підстав має наслідком покладення надмірного індивідуальний тягара на особу (ТОВ «Кряж»), яка сплатила значну суму коштів за придбання спірного майна та володіє спірним майном протягом тривалого часу, а також є порушенням справедливого балансу інтересів сторін.

Звертає увагу, що ТОВ «Кряж» будучи власником майна має право на власний розсуд визначати юридичну та фактичну долю такого майна, у тому числі і передавати таке майно в іпотеку.

Посилання суду на те, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, не може бути підставою для визнання спірного договору іпотеки недійсним, оскільки досягнення мети провадження у справі про банкрутство не може здійснюватися за рахунок ТОВ «Кряж», яке є власником спірного майна, набутого у законний спосіб.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні спору було застосовано висновки Верховного Суду з порушенням положень процесуального закону щодо тотожності правовідносин, як обов`язкового критерію для застосування практики Верховного Суду.

На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 у справі №902/858/15(902/325/21) повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; судові витрати стягнути з Приватного підприємства «Хілл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кряж».

Листом від 05.01.2023 матеріали справи витребувано з господарського суду Вінницької області.

23.01.2023 матеріали справи №902/858/15(902/325/21) надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 у справі №902/858/15(902/325/21) - залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати належні докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі - 6810,00 грн.

14.02.2023 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжне доручення АТ "ОТП БАНК" №47503314 від 06.02.2023 про сплату судового збору у розмірі 6810,00 грн (лист від 07.02.2023).

Ухвалою від 15.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 у справі №902/858/15(902/325/21) та призначено розгляд апеляційної скарги на 22.03.2023 об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано учасникам провадження у строк до 10.03.2023 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам провадження.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 22.03.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" підтримав доводи апеляційної скарги, а також надав пояснення по справі. Арбітражний керуючий Ткачук Олександр Вікторович заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, а також надав пояснення по справі.

Ухвалою від 22.03.2023 розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.04.2023 об 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

У зв`язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Саврія В.А. з 19.04.2023 по 20.04.2023 включно, судове засідання у справі №902/858/15(902/325/21), яке призначене на 19 квітня 2023р. о 10:00 год. не відбулося.

Ухвалою від 21.04.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 03.05.2023 об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Забезпечено арбітражному керуючому ПП "Хілл" - Ткачуку О.В. та представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж"- Ібадову Ельмару Табріз огли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник апелянта в судовому засіданні 03.05.2023 вийшов на зв`язок, однак, через технічні проблеми зі сторони представника у нього були відсутні звук та зображення.

При цьому, згідно ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Тому, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника апелянта.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні арбітражний керуючий заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення по справі. Просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 у справі №902/858/15(902/325/21) - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

14.03.2018 та 04.09.2019 між ТОВ "Дім Цукру" (Продавець) та ТОВ "Кряж" (Покупець) були укладені договори купівлі-продажу, які посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. та зареєстровані в реєстрі за №№635, 2189 відповідно.

Пунктами 1, 2 договору купівлі-продажу від 14.03.2018 передбачено, що Продавець продав, а Покупець купив, належну Продавцю на праві приватної власності комплекс будівель та споруд, загальною площею 3842,5 кв.м., що розташований за адресою: Вінницька область, Крижопільський район, смт Крижопіль, вулиця Івана Кожедуба (колишня вул.Чкалова), буд.16Б (шістнадцять "Б"), надалі "будівля".

Документом, що підтверджує право власності Продавця на відчужувану будівлю є Свідоцтво, видане 16 січня 2018 року Деревянчук А.В., державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Вінницької області за реєстром №33. Право власності Продавця на будівлю зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.01.2018, державним реєстратором Деревянчук А.В., державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.01.2018, індексний номер витягу: 110694805, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1461962505219, номер запису про право власності: 24394540.

Згідно пунктів 1, 2 договору купівлі-продажу від 04.09.2019, Продавець продав, а Покупець купив, належне Продавцю на праві приватної власності нерухоме майно, що складається: газопровід високого тиску (1,2 мПа) ДУ 273 х 6L 9246 м, ДУ 219x6L 10522 м, з відводами - 22м, високого тиску першої категорії із спорудами на ньому від с. Буди Тростянецького району до с.Соколівка Крижопільського району, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (один "А"), надалі "газопровід".

Документом, що підтверджує право власності Продавця на газопровід є Свідоцтво, видане 29 грудня 2017 року Деревянчук А.В., державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Вінницької області за реєстром №1782. Право власності Продавця на газопровід зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.12.2017, державним реєстратором Деревянчук А.В., державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.12.2017, індексний номер витягу: 109641325, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 216939805219, номер запису про право власності: 24248396.

За змістом вказаного вище Свідоцтва від 16.01.2018 (копія наявна в матеріалах справи), державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Вінницької області Деревянчук А.В., відповідно до ст.75 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 15.12.2017 і протоколу №03/17 про проведення аукціону, складеного 14.12.2017 ТОВ "Клірингова палата", посвідчено, що Приватному підприємству "Хілл" (код ЄДРПОУ 13333298, місцезнаходження якого: Вінницька область, Крижопільський район, смт. Крижопіль, вулиця Чкалова, буд. № 16 Б), належить на праві власності нерухоме майно, що складається з комплексу будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м., що розташований за адресою : Вінницька область, Крижопільський район, смт Крижопіль, вулиця Івана Кожедуба, буд.16 Б (шістнадцять "Б"), на підставі: свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 263261, виданого Крижопільською селищною радою 02.02.2004 на підставі рішення виконавчого комітету Крижопільської селищної ради №11 від 13.01.2004, зареєстрованого за ПП "Кряж" (реорганізованим в ПП "Хілл") КП "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 02.02.2004, реєстраційний номер об`єкта №3235650, яке придбане ТОВ "Дім Цукру" (код ЄДРПОУ 41628945) за 305602,55 грн без ПДВ, що раніше належало ПП "Хілл".

Також, згідно Свідоцтва від 29.12.2017, державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Вінницької області Деревянчук А.В., відповідно до ст.75 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 15.12.2017 і протоколу №03/17 про проведення аукціону, складеного 14.12.2017 ТОВ "Клірингова палата", посвідчено, що Приватному підприємству "Хілл" (код ЄДРПОУ 13333298, місцезнаходження якого: Вінницька область, Крижопільський район, смт. Крижопіль, вулиця Чкалова, буд. № 16 Б), належить на праві власності майно, що складається з газопроводу високого тиску (1,2 мПа) ДУ 273 х 6L 9246 м, ДУ 219x6L 10522 м, з відводами - 22 м, високого тиску першої категорії із спорудами на ньому від с.Буди Тростянецького району до с. Соколівка Крижопільського району, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Крижопільською державною нотаріальною конторою 06.05.2011 за реєстровим №638. Державна реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена Реєстраційною службою Крижопільського районного управління юстиції Вінницької області 19.11.2013 року. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 216939805219, яке придбане ТОВ "Дім Цукру" (код ЄДРПОУ 41628945) за 459395,06 грн без ПДВ, що раніше належало ПП "Хілл".

Окрім цього, 14.12.2017 між ПП "Хілл" (Продавець) в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) ОСОБА_3 та ТОВ "Дім Цукру" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство, згідно якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві майно, а Покупець зобов`язується сплатити ціну його продажу та прийняти майно, що було виставлено для продажу на аукціоні, а саме: Лот №1: Майно підприємства-банкрута ПП "Хілл", що виставляється для продажу на аукціоні у вигляді цілісного майнового комплексу, до складу якого входять: об`єкти нерухомості, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби, дебіторська заборгованість, корпоративні права, вимоги до третіх осіб, (надалі - майно).

Пунктами 1.4, 2.1 вказаного вище договору купівлі-продажу майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство, обумовлено, що право на придбання майна Покупець набув за результатами проведеного "14" грудня 2017р. аукціону за ціною продажу майна у розмірі, вказаному в пункті 2.1 договору, згідно протоколу №03/17 про проведення аукціону від 14.12.2017.

Продаж майна вчинено за ціною у розмірі 20328945,83 гривень, без ПДВ, що склалася за результатами проведеного аукціону 14.12.2017р., зокрема, продано :

- об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - ціна 305 602,55 (триста п?ять тисяч шістсот дві грн 55 коп.) гривень, без ПДВ (додаток № 1, який є невід`ємною частиною до даного договору) (підпункт 1 п. 2.1);

- об`єкт нерухомості (газопровід), розташований за адресою: АДРЕСА_2 - ціна 459 395,06 (чотириста п`ятдесят дев`ять тисяч триста дев?яносто п?ять грн 06 коп.) гривень, без ПДВ (додаток № 4, який є невід`ємною частиною до даного договору) (підпункт 4 п. 2.1).

У згаданих вище додатках №1, №4 до договору від 14.12.2017 зазначені об`єкти нерухомості, які були продані ТОВ "Дім Цукру" за результатами проведеного аукціону 14.12.2017, а саме: комплекс будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та газопровід високого тиску (1,2 мПа) ДУ 273 х 6L 9246 м, ДУ219x6L10522 м, з відводами - 22 м, високого тиску першої категорії із спорудами на ньому від с.Буди Тростянецького району до с.Соколівка Крижопільського району, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Отже, зважаючи на викладене, належні ПП "Хілл" вказані вище оспорювані комплекс будівель та споруд і газопровід високого тиску, були куплені ТОВ "Дім Цукру" за результатами аукціону від 14.12.2017 та в подальшому останнім продані за договорами купівлі-продажу від 14.03.2018 та від 04.09.2019 (зареєстровані в реєстрі за №№635, 2189) відповідачу-1 - ТОВ "Кряж", за яким було зареєстровано право власності на оспорювані об`єкти нерухомості на підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу від 14.03.2018 та від 04.09.2019, що підтверджується долученими до позову Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №246326458 від 01.03.2021 та №246327635 від 01.03.2021.

Крім цього, 09.06.2020 між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ТОВ "Кряж" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. та зареєстровано в реєстрі за №1050.

Підпунктом 1.1.1 та пунктом 1.1 цього договору іпотеки визначено, що на умовах, визначених цим договором, для забезпечення виконання умов та зобов`язань за договором надання надання поворотної фінансової допомоги від "14" лютого 2020 року, надалі - Основний договір, що укладений між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем на загальну суму 500000,00 грн без ПДВ (надалі - Позика), з кінцевим строком повернення повної суми позики - 31.12.2021 року, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: комплекс будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно п.1.2 договору іпотеки, предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14.03.2018 приватним нотаріусом Вінницього міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. за реєстровим №635. Право власності на предмет іпотеки - зареєстровано в Державному реєстрі речових на нерухоме майно 14.03.2018, про що внесено запис про право власності №40115885, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1461962505219, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О., №117073958 від 14.03.2018.

Відповідно до п.6.1 договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань за Основним договором, враховуючи можливу наявність додаткових угод про його пролонгацію.

Позивач звернувся з позовом про витребування у відповідача-1 нерухомого майна, яке раніше належало ПП "Хілл" та було продане на аукціоні за договором купівлі-продажу третій особі - ТОВ "Дім Цукру", а також визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між відповідачами. Підставами позовних вимог, серед іншого, зазначено визнання недійсними судовим рішенням результатів аукціону з продажу майна ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017 та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами відповідного аукціону з продажу майна банкрута - ПП "Хілл" у справі №902/858/15. Також, спірний іпотечний договір було укладено після ухвалення постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №902/858/15, а тому були відсутні правові підстави для передання оспорюваного об`єкту нерухомого майна в іпотеку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно ч.1, ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом п.п.1, 2 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Відповідні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Разом з тим, судом встановлено, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №902/858/15, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.12.2019, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ПП "Хілл" у справі №902/858/15, який відбувся 14.12.2017 та застосовано наслідки недійсності результатів аукціону з продажу майна ПП "Хілл" у справі №902/858/15, який відбувся 14.12.2017, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений за результатами аукціону з продажу майна банкрута ПП "Хілл" у справі №902/858/15 про банкрутство ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017.

Водночас, цією постановою суду апеляційної інстанції, зокрема, були встановлені такі обставини та зроблені наступні висновки.

Між ТОВ "Клірингова палата" та ліквідатором ПП "Хілл" - ОСОБА_3 було укладено договір про проведення аукціону від 12.09.2017 шляхом організації та проведення аукціонів: аукціон з продажу цілісного майнового комплексу; повторний аукціон з продажу цілісного майнового комплексу; другий повторний аукціон з продажу цілісного майнового комплексу.

15.11.2017 ТОВ "Клірингова палата" на сайті Вищого господарського суду України здійснено публікацію оголошення про проведення другого повторного аукціону з продажу майна підприємства банкрута - ПП "Хілл" у вигляді цілісного майнового комплексу, який призначено на 14.12.2017 о 10-00 год.

В даному оголошенні, зокрема, зазначені такі відомості: початкова вартість продажу та можливість зниження ціни на цьому аукціоні - 290413510,87 грн без ПДВ. Початкова вартість повторного аукціону зменшена на 20% від початкової вартості попереднього аукціону . Під час проведення аукціону передбачена можливість зниження початкової вартості лоту на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір; кінцевий термін прийому заявок та сплата гарантійного внеску - 16 листопада 2017 року до 13-00 год. включно. Для участі у аукціоні необхідно сплатити гарантійний внесок у розмірі 10% від початкової вартості лоту у розмірі 29041351,09 грн без ПДВ що вносяться на рахунок організатора аукціону: п/р НОМЕР_1 в ПАТ "Альфа банк" у м.Київ, МФО 300346, код ЄДРПОУ 38050409; заяви на участь в аукціоні приймаються організатором з моменту опублікування оголошення про проведення аукціону на веб сайті Міністерства юстиції України та Вищого господарського суду України, 10-00 до 13-00 год. в робочі дні, за адресою: Київська область, м.Біла Церква, вул.Я.Мудрого, буд.4, оф.1; до складу цілісного майнового комплексу входять: об`єкти нерухомості, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби, дебіторська заборгованість, корпоративні права, вимоги до третіх осіб.

Згідно розміщеного ТОВ "Клірингова палата" 18.12.2017 на сайті ВГСУ оголошення , другий повторний аукціон з продажу майна ПП "Хілл", що був призначений на 14.12.2017 визнано таким, що відбувся. Переможцем аукціону було придбано лот 1 - майно підприємства банкрута ПП"Хілл", що виставлявся для продажу на аукціоні у вигляді цілісного майнового комплексу, ціна продажу склала 20328945,83 грн без ПДВ; скарг та зауважень на адресу організатора аукціону не надходило.

14.12.2017 між ПП "Хілл" в особі ліквідатора ОСОБА_3 та ТОВ "Дім цукру" було укладено договір купівлі-продажу майна ПП "Хілл", який містить 26 додатків.

Однак, матеріали справи містять витяг з сайту судової влади України, про те що ОСОБА_3, як адвокат представляв інтереси ТОВ "Всеукраїнська колекторська компанія" (попередня назва ТОВ "Клірингова компанія") у справі №380/274/14ц згідно ухвали від 07.12.2016 (т.30 а.с.209 - 210).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що попередній керівник (власник) ТОВ "Клірингова палата" - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є засновниками ТОВ "Комерційна група "Авалон". А також, ОСОБА_2 є засновником юридичної особи ТОВ "БІЛЬБАО СА", у якому ОСОБА_3 здійснює повноваження голови комісії з припинення (ліквідатора) вказаної юридичної особи з 29.07.2015, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.30, а.с.211-222).

Враховуючи вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що організатор аукціону - ТОВ "Клірингова палата" не відповідає критерію щодо пов`язаних осіб, оскільки є заінтересованою особою стосовно замовника аукціону - ліквідатора ОСОБА_3 , про що свідчить наявність трудових та інших відносин між ОСОБА_3 та організатором аукціону та засновником організатора аукціону.

При цьому, не зважаючи на пов`язаність ліквідатора ОСОБА_3 як замовника аукціону з організатором аукціону - ТОВ "Клірингова палата" ліквідатором не приймалося рішення щодо скасування протоколу попереднього арбітражного керуючого про визначення організатором аукціону ТОВ "Клірингова палата".

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення ліквідатором вимог ч.6 ст.49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки організатором аукціону не може бути заінтересована особа щодо замовника аукціону, а тому доводи скаржників в цій частині є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. Натомість твердження ліквідатора щодо відсутності доказів в матеріалах справи щодо його пов`язаності з організатором аукціону спростовуються наведеними вище документами.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оголошення про проведення другого повторного аукціону з продажу майна ПП "Хілл" 14.12.2017 не відповідає вимогам ч. 1 ст. 59 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в частині відомостей про майно, що продається, а тому доводи скаржників в цій частині є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, у зв`язку з невключенням до ліквідаційної маси банкрута 53 транспортних засобів, ліквідатором не було реалізовано всі активи боржника, які у сукупності формують цілісний майновий комплекс.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ліквідатор не виносив на розгляд комітету кредиторів боржника питання погодження складу майна, яке виставлялось на продаж лотами. Отже, процедура продажу майна з аукціону окремими лотами була ліквідатором порушена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погодилася з доводами апеляційних скарг щодо порушень які були допущені ліквідатором та організатором торгів при проведенні другого повторного аукціону з продажу майна ПП "Хілл", а саме: недотримання вимог щодо змісту оголошення про проведення другого повторного аукціону, порядку проведення аукціону, пов`язаності організатора та замовника аукціону, невключення ліквідатором до ліквідаційної маси 53 транспортних засобів, які підлягали включенню до цілісного майнового комплексу та продажу на аукціоні, що суттєво порушує права апелянтів, а тому дійшла висновку про достатність підстав для скасування ухвали Господарського суду Вінницької області від 26.06.2019 та визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута у справі №902/858/15 повністю, з застосуванням наслідків недійсності результатів аукціону.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №902/858/15 наразі є чинною.

Отже, встановлені вказаною постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №902/858/15 обставини щодо недійсності результатів аукціону та укладеного за його наслідками договору купівлі-продажу майна ПП "Хілл", є преюдиціальними в силу ч.4 ст.75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ПП "Хілл" в особі ліквідатора боржника у справі №902/858/15(902/325/21).

Норми Цивільного кодексу України передбачають, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15 - пункт 58 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1, п.п.1, 3, 4 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Приписами ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

В силу ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України.

За змістом ст.236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Стаття 387 Цивільного кодексу України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.1, ч.3 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Юридичний аналіз статей 216, 328 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а незаконність набуття права власності, яка встановлена судом не може обґрунтовувати правомірності набуття права власності. Отже, правочин який визнаний судом недійсним, незалежно від його державної реєстрації у реєстрі прав на нерухоме майно не породжує наслідків визнання за набувачем права власності на спірне майно, а положення статей 2-5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" мають застосовуватися з врахуванням винятків при визнанні недійсними правочинів у судовому порядку (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 у справі №904/6495/13).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі N6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N6-140цс14).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правоморчностей (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/3496/17).

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази (постанова Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №5023/5847/11).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі частини 1 статті 388 ЦК України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Слід вказати на те, що волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Чинне законодавство України не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16 вказав, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

Разом з цим, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 у справі №904/6495/13, у процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником (частина 2 статті 38 Закону про банкрутство). Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство (частина 3 статті 98 Закону про банкрутство). Отже, встановлення судами недійсності правочину з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності та законності, передбачених частиною 3 статті 98 Закону про банкрутство, та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури. З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду вважає в цілому правильними та прийнятими з дотриманням положень статей 216, 328, 330, 388 ЦК України висновки про доведення ліквідатором боржника фактичних обставин того, що майно боржника вибуло з володіння власника поза межами його волевиявлення, а в силу закону, при цьому визначений законодавцем орган управління майном (ліквідатор) діяв з порушенням тих повноважень, які йому було надано законодавцем при реалізації спірного майна з аукціону громадянину.

Зважаючи на зазначену вище практику, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ПП "Хілл" не з його волі, адже було продано з аукціону в процедурі ліквідації в межах справи про банкрутство ПП "Хілл" на виконання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013).

Водночас, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011(925/1399/15), добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011.

Як було встановлено, на момент укладення 14.03.2018 та 04.09.2019 між ТОВ "Дім Цукру" (Продавець) та ТОВ "Кряж" (Покупець) договорів купівлі-продажу останньому не було відомо про недійсність результатів аукціону з продажу майна ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017 та про недійсність договору купівлі-продажу, укладеного за результатами цього аукціону, а тому відповідач-1 є добросовісним набувачем оспорюваного нерухомого майна, яке було придбано ТОВ "Дім Цукру" за результатами вказаного аукціону та в подальшому відчужено останнім на користь ТОВ "Кряж".

Разом з цим, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем-1 у цій справі не обґрунтовано не пропорційність втручання у його право власності щодо спірного майна з наданням відповідних доказів, що дало б підстави для ствердження, що втручання у право власності ТОВ "Кряж" є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції або національного законодавства.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що результати аукціону з продажу майна ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017 та договір купівлі-продажу від 14.12.2017, укладений за результатами цього аукціону між ПП "Хілл" в особі ліквідатора ОСОБА_3 та ТОВ "Дім цукру", визнані недійсними постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №902/858/15, в зв`язку з чим, оспорювані об`єкти нерухомості, які перейшли за цим договором до ТОВ "Дім цукру" та в подальшому були відчужені ТОВ "Кряж", підлягають витребуванню на користь законного власника - ПП "Хілл", а тому заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги про витребування нерухомого майна задоволено правомірно.

Із аналогічними висновками погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі №902/858/15(902/541/21). У даній постанові суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами та обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки, до вибуття майна призвів правочин, який судом визнано недійсним і цей правочин в силу статті 216 ЦК України не створює правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №522/7636/14-ц).

Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України у постанові від 31.10.2012 у справі №6-53цс12).

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 09.06.2020, укладеного між відповідачами, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2020 між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ТОВ "Кряж" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. та зареєстровано в реєстрі за №1050.

Позивач доводив, що оспорюваний договір іпотеки укладено з порушенням ч.ч.1, 5 ст.203 ЦК України та має бути визнаний недійсним в силу приписів ст.ст.215, 216 ЦК України, оскільки, відповідач-1 був обмежений в своєму праві на укладення цього іпотечного договору.

Як вірно відмітив суд першої інстанції, за змістом вказаного вище оспорюваного договору іпотеки, позивач не є стороною цього правочину, однак звернувшись із позовом у цій справі до суду про визнання відповідного договору недійсним, являється заінтересованою особою.

За змістом ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Разом з цим, у вирішенні питання щодо недійсності правочину серед іншого необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення Позивача в майбутньому законних майнових прав (аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 у справі №903/741/19).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. ст.3, 627 ЦК України, ст.ст.6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).

Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 по справі №910/12787/17, зазначив: "Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин".

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №912/2007/18, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Судової палати з розгляду справ про банкрутство Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

За змістом ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, ст.1 Законом України "Про іпотеку" (в редакції на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.1, 5 ст.3 Закону України "Про іпотеку", іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом ст.5 Закону України "Про іпотеку", предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Як встановлено вище, на підставі укладеного 14.12.2017 між ПП "Хілл" (Продавець) в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) ОСОБА_3 та ТОВ "Дім Цукру" (Покупець) договору купівлі-продажу майна банкрута в провадженні у справі про банкрутство, оформленого за результатами аукціону з продажу майна Банкрута - ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017, Покупцем придбано, зокрема, комплекс будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, 14.03.2018 між ТОВ "Дім Цукру" (Продавець) та ТОВ "Кряж" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна.

Разом з цим, як підтверджено матеріалами справи, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №902/858/15, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна Банкрута - ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017 та застосовано наслідки недійсності правочину, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений за результатами цього аукціону.

Водночас, після визнання недійсними судом апеляційної інстанції результатів аукціону з продажу майна Банкрута - ПП "Хілл", який відбувся 14.12.2017, ТОВ "Кряж" було передано в іпотеку ОСОБА_1 за оспорюваним договором іпотеки від 09.06.2020 витребуване позивачем нерухоме майно, а саме: комплекс будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наведених вище обставин справи, суд дійшов висновку про витребування від ТОВ "Кряж" на користь законного власника - ПП "Хілл" вищевказаного комплексу будівель та споруд.

Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується, що на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору іпотеки від 09.06.2020, були відсутні правові підстави для передання відповідачем-1 спірного об`єкту нерухомого майна в іпотеку відповідачу-2 за відповідним іпотечним договором, оскільки, правочин на підставі якого ТОВ "Дім Цукру" придбало зазначене вище нерухоме майно та згодом відчужило його у власність відповідачу-1, визнано недійсним.

Отже, у ТОВ "Дім Цукру", як у набувача за визнаним недійсним судовим рішенням у справі №902/858/15 правочином, не виникло повноважень власника, тому і наступний набувач, зокрема, Іпотекодавець - ТОВ "Кряж" права власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору іпотеки, не набуло.

Тому, саме позивач є особою, якій відповідно до статті 317 ЦК України належать права володіння, користування та розпоряджання комплексом будівель та споруд загальною площею 3842,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, на передання цього майна в іпотеку.

Із аналогічними висновками погодився Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі №922/1978/16(922/2045/21).

Також, у вказаній постанові Верховного Суду вказано, що за змістом положень статей 626, 629 та 636 ЦК України договір не може створювати обов`язки для третьої особи, яка не є його учасником (стороною).

Закон не встановлює нікчемність договору іпотеки, укладеного щодо майна, яке не належало іпотекодателю, тому в силу приписів 204, 215 ЦК України такий договір є оспорюваним, що передбачає спростування презумпції правомірності правочину та усунення зумовлених ним іпотечних обмежень лише у судовому порядку, зокрема, шляхом ініціації позову про недійсність іпотечного договору.

Системне тлумачення статей 204, 215 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, оскільки, за приписами статті 5 цього Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема, за позовом власника переданого в іпотеку майна.

Предметом іпотеки може бути майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а тому відсутність встановлених судами обставин недобросовісності іпотекодержателя не повинно впливати на право власності дійсного власника майна, оскільки, інтереси іпотекодержателя не мають превалювати над інтересами останнього.

Згідно ч.ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним договору іпотеки від 09.06.2020 року, укладеного між Відповідачами та посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. і зареєстрованого в реєстрі за №1050.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Згідно з ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Приватного підприємства "Хілл" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Ткачука О.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" та до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору іпотеки недійсним.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового бору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.12.2022 у справі №902/858/15(902/325/21) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 08.05.2023.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.