Постанова

від 08.05.2023 по справі 908/1599/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2023 року м. Дніпро Справа № 908/1599/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіної Е.В., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р.

(суддя Зінченко Н.Г., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 17.01.2023р.) по справі

за позовом: Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія", м. Запоріжжя

про стягнення 32 235,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Концерн «Міські теплові мережі» звернувся дл Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Династія», про стягнення 32 235,26 грн. заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 13, ч. 7 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" між позивачем та відповідачем з 01.11.2021р. укладений Типовий індивідуальний договір №77200041, про надання послуги з постачання теплової енергії до належного відповідачу нежитлового приміщення за адресою: м.Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 7, яке знаходиться у житловому будинку, оснащеному приладом комерційного обліку теплової енергії.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р. позов задоволено повністю - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія" на користь Концерну "Міські теплові мережі" 32 235 грн. 26 коп. основного боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та 2481 грн. 00 коп. судового збору.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Династія", в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному у обсязі. Одночасно, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, судом порушено норми матеріального права.

Зокрема, Скаржник вказує на те, що на теперішній час раніше укладений з Позивачем договір №704030 від 01.11.2018р. є чинним, оскільки Відповідачем не надсилалось додаткової угоди про його розірвання, рішення суду щодо визнання цього договору недійсними відсутнє, договір не є нікчемним, жодних інших договорів між сторонами підписано не було і тому він є чинним на умовах, раніше узгоджених сторонами в передбаченому законом порядку.

Скаржник вважає, що постановою КМУ № 830 не встановлено, що разом із прийняттям цієї постанови раніше укладені договори купівлі-продажу теплової енергії укладенні між споживачем та надавачем послуги втрачають чинність.

Скаржник звертає увагу суду на те, що договір про надання послуги з постачання теплової енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання теплової енергії як товарної продукції споживачу теплопостачальником цих послуг та укладається сторонами, з урахуванням ст. ст. 633,634,641,642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Разом з тим, Скаржник зазначає на тому, що Позивачем не надано та у матеріалах справи відсутня підписана Відповідачем Заява-приєднання Відповідача до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, яка є Додатком до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії.

Скаржник вказує на те, що відповідно до положень п. 51 індивідуального договору, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дата набрання чинності.

Скаржник вважає, що Позивач не вчиняв та не мав наміру вчиняти будь які дії, направлені на акцептування умовнових договорів з Відповідачем, відтак, на його думку, їx умови сторонами не є погоджені. Доказів виконання вищевказаного п. 51 індивідуального договору Позивачем не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Скаржник також вважає, що в матеріалах справи взагалі відсутні будь - які документи, в яких зазначається площа приміщення (є витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.08.2005 р., але в ньому площа не зазначається).

На думку Скаржника, Позивачем також не доведено факту надання послуг саме у приміщенні Відповідача, будь - які акти вимірювань, які підтверджують забезпечення нормативної температури у приміщенні Відповідача в матеріалах справи відсутні.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Концерну "Міські теплові мережі" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Підприємство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою та просить апеляційний суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Зокрема, Концерн посилається на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо укладення типового індивідуального договору, враховуючи, вищевикладені приписи законодавства, якими врегульовано правовідносини у сфері надання комунальних послуг (послуга з постачання теплової енергії), через відсутність відповідного рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування 02.10.2021р. Позивачем відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на офіційному веб- сайті Концерну Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, з 01.11.2021р. між Концерном "МТМ" та ТОВ "Династія" індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, якому присвоєно номер № 77200041, є укладеним.

Позивач зазначає на тому, що нежитлове приміщення відповідача є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалювальне приміщення. Відповідач вказаних обставин не заперечив та не спростував.

Позивач наголошує на тому, що Відповідач отримував послуги з теплопостачання, був обізнаний щодо Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується листами Відповідача, долучених до відзиву. Позивачем через програму M.E.DOC. на електронну адресу Відповідачу надсилалися рахунки на сплату за спожиту теплову енергію по договору № 77200041 за спірний період (інформацію щодо направлення рахунків міститься в матеріалах справи). Крім того, на кожному рахунку, які були додані до позовної заяви, є відмітка про доставку рахунку Відповідачу.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 20.02.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/1599/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р. по справі № 908/1599/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

01.03.2023р. матеріали справи № 908/1599/22 надішли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2023р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р. у справі № 908/1599/22 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 721 грн. 50 коп..

24.03.2023р. від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату суду від 27.03.2023 р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.

Автоматичною системою документообігу для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження по справі визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Орєшкіної Е.В., Іванова О.Г..

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2023р. поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 08.05.2023р., у зв`язку з вирішенням питання про відкриття провадження у справі, на виконання пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, для дотримання принципу незмінності колегії суддів при розгляді справи здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 908/1599/22, відповідно до якої визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Орєшкіна Е.В., Чус О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2023р., колегією суддів у складі: головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Орєшкіна Е.В., Чус О.В., справу № 908/1599/22 прийнято до свого провадження.

7. Встановлені судом обставини справи

Концерн "Міські теплові мережі" діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну "Міські теплові мережі" є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Династія» (відповідач у справі) є власником нежитлового приміщення 39 підвалу літ. А-4 площею 130,5 кв.м., розташованого за адресою: вул. Тенісна, буд. 7, м. Запоріжжя, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.08.2005 № 8030088. Відповідачем зазначений факт не заперечується.

Житловий будинок по вул. Тенісна, 7 обладнано приладом комерційного обліку теплової енергії «Sonometer-2000» заводський № 533104Y387, що підтверджується Актом приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії від 31.01.2008 та Актом приймання на комерційний облік приладу обліку теплової енергії (після держповірки) від 08.05.2019.

01.11.2018р. між ТОВ "Династія" (Споживач) та Концерном "Міські теплові мережі" (Теплопостачальна організація, позивач у справі) укладено договір № 704030 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

З урахуванням приписів ч. 5 ст. 13, ч. 7 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" 02.10.2021р. позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Відповідно до вищевикладеного, між позивачем та відповідачем з 01.11.2021р. укладений Типовий індивідуальний договір №77200041, про надання послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою.

Відповідно до п. 11 Типового договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018р. № 315.

В позовній заяві вказано, що Позивачем, в період з листопада 2021р. по квітень 2022р., було надано Відповідачу послугу з постачання теплової енергії, на загальну суму 32 235,26 грн..

Позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги в електронній формі, в тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою м. Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 7, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022 років, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті Запорізької міської ради та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Враховуючи те, що відповідач не сплатив суму боргу за отриману теплову енергію, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 32 235,26 грн. заборгованості.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Предметом розгляду у даній справі є вимога Позивача про стягнення з Відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, господарський суд виходив із того, що через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування Концерном відповідно до вимог Закону України Про житлово-комунальні послуги індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (02.10.2021р.), між Концерном "Міські теплові мережі" та ТОВ "Династія", з 01.11.2021р. фактично укладений типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії №77200041. В свою чергу, договір №704030 від 01.11.2018р., про постачання теплової енергії у гарячій воді вважається припиненим з 01.11.2021р.. Позивачем первинними документами бухгалтерського обліку доведено надання послуг з постачання теплової енергії відповідачу у заявленому розмірі за спірний період. З огляду на відсутність з боку відповідача оплати за надані послуги у передбачені строки та в повному обсязі вказане є підставою для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р. за № 2633-IV, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Зокрема, в Законі та в вказаних Правилах надано визначення поняттю "Споживач", а саме споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

В розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" від 02.05.2005р. №2633-IV відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 630 ЦК України, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійсняються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до частини 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.

Пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. передбачено, що користування тепловою енергією допускається на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, який споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Династія» відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від № 8030088, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом, за ТОВ "Династія" зареєстровано право власності на нерухоме майно: нежиле приміщення 39 підвалу літ. А-4, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 7, загальна площа 130,5 кв.м..

Вказане нежитлове приміщення знаходиться у житловому будинку, оснащеному приладом комерційного обліку теплової енергії «Sonometer-2000» заводський № 533104Y387, що підтверджується Актом приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії від 31.01.2008р. та Актом приймання на комерційний облік приладу обліку теплової енергії (після держповірки) від 08.05.2019р..

01.11.2018р. між ТОВ "Династія" (Споживач) та Концерном "Міські теплові мережі" (Теплопостачальна організація) укладено договір № 704030 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, за умовами п.1.1. договору Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є невід`ємними частинами.

Відповідно до п. 10.2 договору, договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення Господарським судом; ліквідації однієї із сторін.

Відповідно до п.п. 10.1 цього договору, він набуває чинності з з дня його підписання і діє до моменту укладення торонами письмової угоди про його розірвання, або припинення його дії.

У офіційному виданні "Голос України" № 231 від 09.12.2017р. був опублікований Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. № 2189-VІІІ (далі Закон).

Відповідно до п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017р.), та вводиться в дію з 01.05.2019 р., крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. №2189-VІІІ, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. № 2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до змісту положень ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

В ч. 1 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"(в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020р.) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;

2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;

3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

В межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону, до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 цього Закону.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 5 ст. 13 Закону встановлено, що в разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. № 2189-VIII (в редакції від 01.05.2021р.) послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. №2189-VIII (в редакції від 01.05.2021 р.) договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. було затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021р. внесено зміни до постанови КМУ № 830 від 21.08.2019р., які набрали чинності 01.10.2021р.. Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ №830 від 21.08.2019р., викладено в новій редакції.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021р.) ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

02.10.2021р. позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

Відповідне повідомлення про розміщення 02.10.2021р. на сайті Концерну "МТМ" публічних договорів опубліковано на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланнямhttp://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-).

Відповідно до абз. 1 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 р. № 2189-VIII (в редакції від 01.05.2021 р.) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період.

За змістом п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. (в редакції постанови КМУ Кабінету №1022 від 08.09.2021р.) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є в тому числі факт отримання послуги.

Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, якими врегулювано правовідносини у сфері надання комунальних послуг послуга з постачання теплової енергії, господарський суд дійшов до вірного висновку, що через відсутність відповідного рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування 02.10.2021р. позивачем відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на офіційному веб-сайті Концерну Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, з 01.11.2021р. між Концерном "МТМ" та ТОВ "Династія" укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, якому присвоєно номер № 77200041.

Отже, відповідно до вищевикладеного станом на 01.11.2021р. раніше укладений договір № 704030 припинив свою дію, а типовий індивідуальний договір №77200041, про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: м.Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 7 між Концерном "МТМ" та ТОВ "Династія" з 01.11.2021р., є укладеним.

Згідно з п. 4 договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Пунктом 5 договору зазначено, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Відповідно до п. 11 договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 р. № 315.

Згідно з п. 32 договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Пунктом 34 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до п. 36 договору, під час здійснення оплати споживач зобов`язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).

Згідно з п. 38 договору споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору.

В п. 41 договору зазначені обов`язки споживача, зокрема, оплачувати за надану послугу необхідно за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором та у разі несвоєчасного здійснення платежу за послугу сплачувати пеню в розмірі, встановленому цим договором, а саме, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу (п. 45 договору).

Згідно з п.п. 3, 8 цих Правил опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.10.2021 № 382 "Про початок опалювального періоду 2021-2022 років у м. Запоріжжя" встановлено, що забезпечення Концерном "Міські теплові мережі" початку опалювального періоду для житлових будинків незалежно від форм власності та відомчої належності та нежитлових будівель підприємств, установ і організацій здійснюється з 01.11.2021 року.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 29.03.2022р. № 126 (4) встановлено закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя з 31.03.2022р. з проведенням Концерном "МТМ" відключення споживачів теплової енергії.

Таким чином, факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою м. Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 7, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022 років, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Крім того, про здійснення постачання теплової енергії підтверджується актами зняття показань приладів обліку теплової енергії за вересень 2021р. та квітень 2022р. та виставленими теплопостачальною організацією рахунками.

Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.

Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Пунктом 5 Розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13.

Відповідно до розділу III Методики № 315 визначається та розподіляється обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування (далі -МЗК) та допоміжних приміщень, а саме: «У разі відсутності вузлів розподільного обліку у МЗК та допоміжних приміщеннях будівлі обсяг теплової енергії, витрачений на опалення МЗК та допоміжних приміщень будівлі, визначається як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі: одноповерхова будівля - 20 %; двоповерхова - 18 %;триповерхова - 16 %; чотириповерхова - 14 %; п`ятиповерхова - 12 %; шестиповерхова та вище - 10 %.»

Також, відповідно до Розділу V Методики № 315 визначається обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, зокрема: «Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі при подачі теплоносія в опалювані приміщення від: індивідуального теплового пункту без регулювання за погодними умовами - 15 %; індивідуального теплового пункту при регулюванні за погодними умовами - 5 %; автономної теплогенеруючої/когенераційної установки - 7 %; центрального теплового пункту або теплогенеруючої/когенераційної установки, яка не є автономною, - 8 %.»

Розподіл теплової енергії між окремими житловими та нежитловими приміщеннями в будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 7 виконувався пропорційно до їх площі, при цьому, відповідно до Методики № 315 для приміщення відповідача було у листопаді грудні 2021 р. застосовано коефіцієнт 1,5.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021р. № 358 внесено зміни до «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 р. № 315, які набрали чинності з 28.01.2022р..

Відповідно до вказаних змін і доповнень з січня 2022 р. скасовано коефіцієнт 1,5 до площі нежитлових приміщень без приладу обліку та змінено механізм визначення обсягу теплової енергії на загально-будинкові потреби (далі - ЗБП) опалення, які визначаються згідно проектних даних або як співвідношення площі МЗК та допоміжних приміщень до загальної опалюваної площі будівлі окрім підвалів, техпідпіль та горищ, обсягів теплової енергії на функціонування системи опалення. У разі відсутності вихідних даних ЗБП визначається спрощено, як частка від загального обсягу споживання будівлі: 25 %, 20 %, 15 % в залежності від поверховості будівлі.

Керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021р. № 1209 «Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв`язку із зміною ціни природного газу», на виконання Меморандуму про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2021/2022 років, Виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення № 2 від 13.01.2022р., яке затверджує коефіцієнти перерахунку вартості послуг для зміни розміру нарахувань за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за листопад 2021 р., на суму - 2089,08 грн., з ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що при вирахувані питомої норми по приміщенню відповідача, за період з січня по березень 2022р., позивачем застосовувалась формула відповідно до розділу III Методики № 315 (зі змінами від 28.01.2022р.).

У зв`язку із тим, що опалювальний сезон 2021-2022 років було закінчено у березні 2022 р., на підставі рішення Запорізької міської ради № 126 від 29.03.2022, нарахування за послуги з постачання теплової енергії здійснювались щодо умовно-постійної складової нарахувань.

Згідно Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. № 869 Концерном «МТМ» для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені рішенням Виконавчого комітету Запорізької Міської Ради від 11.10.2021р. № 374.

Собівартість виробництва, транспортування та постачання теплової енергії складається, по-перше, з вартості палива, електроенергії, покупної теплової енергії та, по-друге, витрат, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані.

Перший вид витрат називається умовно-змінними, тобто такими, розмір яких залежить від обсягів теплової енергії, що вироблена та надана споживачам.

Другий вид витрат не залежить від обсягів теплової енергії, що вироблена та надана споживачам, тому називається умовно-постійними.

Проте, обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, яке виробляє та транспортує теплову енергію споживачам.

В періоді застосування сезонного тарифу на теплову енергію, до 01.10.2021р., тобто до введення двоставкового формату тарифу, як умовно-постійні, так і умовно-змінні витрати в тарифі враховувались разом, і споживач, сплачуючи за теплову енергію, компенсував теплопостачальному підприємству одночасно дві частини витрат у складі однієї сплати.

Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо, тобто двома ставками.

Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.

Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов`язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину).

Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. (далі Правила) визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018р. № 315.

Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.

Згідно п. 32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019р. (далі Правила), розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Пунктом 34 цих Правил визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

За вказаних обставин, позивач виконав свої зобов`язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов`язаний оплатити надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015р. у справі № 6-1706цс15, від 11.11.2015р. у справи № 6-1192цс15.

Матеріали справи свідчать, що згідно договору № 77200041, на оплату спожитої послуги Позивачем були сформовані наступні рахунки: № 77200041 за листопад 2021р., на суму 4859,13 грн., № 77200041 за грудень 2021р., на суму 5359,28 грн., № 77200041 за січень 2022р., на суму 2 996,00 грн., № 77200041 за лютий 2022р., на суму 2819, 59 грн., № 77200041 за березень 2022р., на суму 8121,989 грн. та № 77200041 за квітень 2022р., на суму 889,64 грн., за травень 2022 року на суму 889,64 грн..

Отже, фактично позивачем було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021р. по травень 2022р., на загальну суму 32 235,26грн..

Позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги з постачання теплової енергії № 77200041 за листопад 2021 р. - травень 2022 р. Рахунки надавалися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку теплової енергії, про що свідчать відповідні відмітки на зворотньому боці кожного рахунку за спірний період із зазначенням інформації про: дату відправлення, одержувача (контрагента) та контактні адреси контрагента (в даному випадку адресу електронної пошти).

Доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг відповідач не надав та доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, щодо стягнення з відповідача суми 32 235,26 грн. боргу за спожиту теплову енергію.

Доводи Скаржника стосовно здійсненних позивачем нарахувань за теплову енергію колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

За приписами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17.

Стандарт доказування вірогідності доказів передбачає зокрема оцінку безпосередньо судом їх змістовної ваги та вплив на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Враховуючи наведене, а також обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд апеляційної інстанції вважає, що докази, подані на підтвердження позовних вимог є більш вірогідними, ніж докази, надані Відповідачем на їх спростування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Апеляційна інстанція вважає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на принцип оцінки доказів за критерієм вірогідності, керуючись категорією стандарту доказування, принципом змагальності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.

10. Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.01.2023р. у справі № 908/1599/22 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.В.Чус