Рішення

від 03.05.2023 по справі 903/1040/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 травня 2023 року Справа № 903/1040/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., розглянувши справу №903/1040/22

за позовом: Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, м. Луцьк

відповідача-1: Литовезької сільської ради, с. Литовеж, Володимирський р-н., Волинська обл.

відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

відповідача-3: Володимирської районної державної адміністрації, м.Володимир

про визнання незаконним рішень, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку в державну власність

Представники сторін:

від прокуратури: Костюк Наталія Володимирівна;

від позивача: н/з;

від відповідача-1: н/з;

від відповідача-2: Гаврилюк Маргарита Олександрівна, довіреність № 0-3-0.6-3/62-23;

від відповідача-3: н/з;

Встановив: Заступник керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації звернувся з позовом до Литовезької сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Володимирської районної державної адміністрації просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Іваничівської районної державної адміністрації від 06.12.2022 №339 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

- визнати незаконним та скасувати п.56 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 27.08.2018 №3-1034/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»;

- визнати незаконним та скасувати п.59 додатку до рішення Литовезької сільської ради №18/40 від 28.09.2018 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Литовезької сільської ради» щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. у комунальну власність Литовезької сільської ради;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га., що розташована за межами Литовезької сільської ради Володимирського району Волинської області;

- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Литовезької сільської ради (код ЄДРПОУ 04335252, Волинська область, Володимирський район, с.Литовеж, вул. Володимира Якобчука, 11) повернути у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (м. Луцьк, Київський Майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

Судові витрати стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, а відтак є землею державної форми власності в силу Закону України "Про використання земель оборони" та Земельного Кодексу України. Земельна ділянка безпідставно вилучена з державної власності.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2023.

Ухвалою суду від 13.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 02.04.2023 та відкладено підготовче засідання на 13.03.2023.

Ухвалою суду від 13.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2023.

Ухвалою суду від 03.04.2023 судове засідання відкладено на 03.05.2023

Прокурор у судовому засіданні позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги у повному об`ємі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та просить відмовити у позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву за вх.№01-75/285/23 від 18.01.2023 (а.с.101-105) та запереченнях за вх.№ 01-75/680/23 від 02.02.2023 (а.с.186-189).

Представник відповідача-3 через відділ діловодства суду подав заяву за вх.№ 01-75/2625/23 від 02.05.2023 у якій просить суд судове засідання проводити без участі представника Володимирської районної державної адміністрації.

Представник відповідача-1 у судове засідання не прибув хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача-1 та відповідача -3 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Судом встановлено, що Володимирською окружною прокуратурою на адресу Волинської обласної військової адміністрації було направлено лист, в якому заступник керівника окружної прокуратури просив вказати чи будуть вживатися Волинською обласною військовою адміністрацією заходи до повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку (а.с. 79).

У відповідь на лист прокуратури Волинська обласна державна адміністрація в особі Управління містобудування та архітектури, зазначила, що Волинська обласна адміністрація обмежена в коштах на сплату судових втрат, а відтак у разі винесення судом рішення не на її користь просять прокуратуру зобов`язання зі сплати судового збору визнавати за прокуратурою як позивачем (а.с. 80).

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що 15.09.1946 Обласна Рада Депутатів Трудящих Волинської області прийняла постанову №39/599, якою з метою покращення охорони кордону встановила в межах Волинської області наступні прикордонні зони і полоси: а) заборонену прикордонну зону, в яку включити, зокрема, Володимир - Волинський район; б) 2- ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги, які визначити на місцевості від лінії кордону, позначивши відповідними вказівниками (п.1); постановила землі 800-метрової прикордонної полоси передати у повне розпорядження прикордонних військ за виключенням райцентру Устилуг (п.4).

Відповідно до інформації 6-го прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України №710/8323-22-Вих від 15.12.2022, наданої на запит Володимирської окружної прокуратури №50/1-2509вих-22 від 14.12.2022, лінія прикордонних інженерних споруд на ділянці українсько-польського державного кордону в межах Литовезької територіальної громади Володимирського району облаштована за часів Радянського Союзу та за період незалежності України значною мірою не змінювалась. Питання передачі земель у комунальну власність, які знаходяться в межах прикордонної смуги, з 6 прикордонним Волинським загоном Державної прикордонної служби України не погоджувалось.

Згідно з відповіддю Волинської обласної військової адміністрації №1068/01-19/2-22 від 20.12.2022 на запит Володимирської окружної прокуратури №50/1-2563вих-22 від 19.12.2022 Волинською обласною військовою адміністрацією розпоряджень про вилучення вказаних земель з користування прикордонних військ не приймалося.

Встановлено, що інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, ця постанова не змінювалась і не скасовувалась.

Зазначені обставини, зокрема визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили.

21.08.2013 Іваничівська районна державна адміністрація прийняла розпорядження № 220 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», яким дозволила Головному управлінню Держземагенства у Волинській області провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 5512,3 га в межах району згідно з додатком.

19.11.2013 Головне управління Держземагенства у Волинській області прийняло наказ №58 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», яким надало дозвіл ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області.

На виконання вказаних розпорядчих актів ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2013 році розробило технічну документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів Мовниківської сідьської ради, Іваничівського району, Волинської області площею 378, 7445 га, в тому числі й на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. та цільовим призначенням - землі запасу не надані у власність чи користування.

08.11.2013 відомості на земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001445752022 від 14.12.2022 (а.с.38)

Відповідно до витягу, дана земельна ділянка знаходиться у прикордонній зоні.

Відповідні відомості містяться також у матеріалах технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Мовниківської сільської ради, Іваничівського району, Волинської області. Зокрема, з викопіювання з чергового кадастрового плану земель цієї сільської ради (аркуш 21 технічної документації) також вбачається, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги.

З викопіювання з програмного модуля Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га., розташована між державним кордоном, який проходить по річці Західний Буг, та смугою інженерно-технічних споруд, яка внесена до Державного земельного кадастру з кадастровим номером 0721183200:04:000:0014, відтак знаходиться у прикордонній смузі.

Розпорядженням Іваничівської районної державної адміністрації №339 від 06.12.2013 затверджено вказану технічну документацію, в тому числі й щодо земельної ділянки з кадастровим 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» передбачено реорганізацію Іваничівської районної державної адміністрації шляхом її приєднання до Володимир-Волинської районної державної адміністрації.

У відповідності до п. 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321, перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 15.01.2021 №4 утворено комісію з реорганізації Іваничівської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області.

За таких обставин, Володимир-Волинська районна державна адміністрація з моменту утворення згаданої комісії з реорганізації є правонаступником прав та обов`язків Іваничівської районної державної адміністрації.

Згідно з розпорядження Володимир-Волинської районної державної адміністрації №121 від 05.12.2022, виданого відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанов Верховної Ради України від 15.12.2021 №1959 «Про перейменування міста Володимир-Волинський Володимир-Волинського району Волинської області» від 18.07.2022 №2405 «Про перейменування Володимир-Волинського району Волинської області», а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1030-р «Про перейменування Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області» Володимир-Волинську районну державну адміністрацію перейменовано на Володимирську районну державну адміністрацію.

Відповідно до п. 56 наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 27.09.2018 № 3-1034/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання- передачі нерухомого майна від 27.08.2018 № 3-1034/15-18-сг вказану земельну ділянку передано Литовезькій сільській раді.

На підставі вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, відповідно до п. 59 додатку до рішення Литовезької сільської ради №18/40 від 28.09.2018 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Литовезької сільської ради» Литовезька сільська рада прийняла вказану земельну ділянку із державної у комунальну власність.

Прокурор, доводить, що дії Литовезької сільської ради та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області спрямовані на вилучення земельних ділянок оборони та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а тому звернувся з даним позовом до суду та просить усунути перешкоди держави в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації даної спірної земельної ділянки та її повернення.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам судом встановлено, наступне:

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

В свою чергу, згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Відтак, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Іваничівського району Волинської області затверджені постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946.

За таких обставин, враховуючи, що землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (п. 4 постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599, відтак належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га., незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у своє чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить установлена судова практика Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 «Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області».

Таким чином, розпорядження Іваничівської районної державної адміністрації №339 від 06.12.2013, наказ № 3-1034/15-18-сг від 27.08.2018 Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в частині п. 56 додатку до наказу, рішення Литовезької сільської ради №18/40 від 28.09.2018 в частині п. 59 додатку до рішення прийняті з порушенням вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 77, 122 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що розпорядження Іваничівської районної державної адміністрації № 339 від 06.12.2013 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» в частині затвердження технічної документації щодо спірної земельної ділянки, п.56 наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 27.08.2018 № 3-1034/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання- передачі нерухомого майна від 27.09.2018 № 3-1034/15-18-сг та п. 59 додатку до рішення Литовезької сільської ради № 18/40 від 28.09.2018 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Литовезької сільської ради», якими спірну земельну ділянку передано з державної до комунальної власності, є незаконними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій», в редакції чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій».

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2021 №1051 (п.п. 27,29 Порядку)

Приписами ч.13 ст. 186 ЗК України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Наказом Головного управління Держземагенства у Волинській області від 19.11.2013 №58 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» надано дозвіл ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів Волинської області, в тому числі і на території Іваничівського району.

ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2013 році розробило технічну документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Литовезької сільської ради, Іваничівського району, Волинської області площею 378, 7445 га, в тому числі й на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. та цільовим призначенням - землі запасу не надані у власність чи користування.

08.11.2013 відомості на земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001445752022 від 14.12.2022.

Документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. затверджена розпорядженням Іваничівської районної державної адміністрації № 339 від 06.12.2013.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Отже судом встановлено, що під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка належить до земель оборони, а відтак дані відомості щодо земельної ділянки 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. , у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18,від 04.06.2019 по справі №916/3156/17, від 11.09.2018 по справі № 905/1926/16).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування, як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Суд погоджується із доводами прокурора, що ним обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державною власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

Отже, позовна вимога в частині усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. підтвердженні матеріалами справи, відповідачами не спростовані належними та допустимим доказами, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Литовезької сільської ради, Володимирського району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. суд виходив із такого.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Отже, спірна земельна ділянка загальною площею площею 19,0488 га. з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, перебуває у комунальній власності Литовезької сільської ради, може використовувались як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Литовезької сільської ради Володимирського району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. підставна та підлягає до задоволення.

Щодо заперечення відповідача-2 до позову з підстав звернення прокурора з позовом як «спору держави з державою», суд зазначає таке:

Позиція щодо визначення позовної вимоги про "усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. цільове призначення (16.00) землі запасу сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі" тобто положень ст. 131-1 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» здійснює «представництво держави». В свою чергу, органи державної виконавчої влади також в цивільних правовідносинах виступають від імені держави, що за формального підходу, дає можливість ототожнити прокурора, як позивача, та відповідний орган державної влади, як відповідача, та визнати збіг позивача (на захист цивільних прав якого подано позов) і відповідача (суб`єкта, до якої спрямовано позовну вимогу) в одній особі - особі держави.

При цьому вказане ототожнення та невиправдане спрощення оцінки ролі прокуратури у цивільному і господарському процесі, з одного боку, та права власності Українського народу, як учасника цивільних правовідносин, з іншого мають наслідком як безпідставну відмову у задоволенні позовної вимоги, так і породження небезпечного прецеденту для подальшого звуження кола можливостей захисту права власності Українського народу на землю та інші природні ресурси.

Так, за змістом принципу поділу державної влади в Україні, визначеному у ч. 1 ст. 6 Конституції України, державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, які урівноважують одна одну системою стримувань і противаг; поділ державної влади є структурною диференціацією трьох рівнозначних основних функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової; він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає не тільки розмежування їх повноважень, а й їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечення їх співробітництва, як єдиної державної влади (абз. 4 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002, абз. 2 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

У теорії держави і права систему стримувань та противаг розуміють, зокрема, як розділення компетенції між органами державної влади, яке дає їм можливість контролювати один одного. Названа система є основою демократичного політичного режиму, спрямована не допустити домінування однієї гілки влади над іншою, забезпечити правовий характер держави та ефективність її функціонування.

Важливу роль у системі стримувань та противаг відіграє й прокуратура. Маючи інституціональну незалежність та відокремлену організаційну структуру, органи прокуратури не належать до жодної з трьох названих гілок державної влади та виконують встановлені Конституцією України функції у сфері правосуддя з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства і держави (ст. 1 Закону України «Про прокуратуру»).

У цивільному та господарському судочинстві правосуб`єктність прокурора відрізняється від інших учасників судового процесу, оскільки прокурор має публічний характер заінтересованості у справі, а сторона - суб`єктивний, матеріально-правовий; прокурор в суді не є особливим представником сторони, оскільки в судовому процесі він діє самостійно, без особливого доручення від сторони, водночас виключно на підставі закону та відповідно до службового становища виконує завдання з представництва інтересів держави у суді; відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Фактично Конституцією України передбачено окремий самостійний тип представництва - представництво прокурором інтересів держави в суді (sui generis). Таке представництво не є різновидом ні загального, ні процесуального представництва у їх класичному розумінні, а його метою є підсилення гарантій захисту конституційних інтересів суспільства, Українського народу та держави під час здійснення судочинства. Прокурор реалізує виключну конституційну функцію на захист гарантованих Конституцією України прав та свобод громадян та суспільства в цілому.

У спорі щодо захисту права державної чи комунальної власності на землю прокурор виступає ініціатором судового розгляду справи, водночас, не є позивачем у матеріально-правовому розумінні, оскільки не має матеріальної зацікавленості щодо предмета спору та на прокурора не поширюються матеріально-правові наслідки судового рішення.

На відміну від територіальних органів Держгеокадастру України, яким законом надано повноваження на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, прокурор також не є безпосереднім учасником цивільних правовідносин, що складаються у сфері використання та розпорядження землями.

Функція прокурора обмежується реалізацією процесуальних прав, якими наділений позивач, для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними. У спорі щодо оскарження законності рішення суб`єкта владних повноважень такий інтерес полягає у виконанні позитивного зобов`язання держави щодо охорони землі, як основного національного багатства, та забезпечення принципу набуття і реалізації прав на землю відповідно до закону.

Як вказано вище, позивач у цивільному чи господарському процесі визначається виходячи із матеріально-правового критерію. У спорі щодо захисту чи поновлення права державної форми власності на землю, позивачем, у його матеріальному розумінні, є особа, чиє цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється.

Також, як вже було звернено увагу, згідно положень ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу.

Незаконна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, як земля сільськогосподарського призначення, позбавляє Український народ загалом правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної форми власності.

Правовий захист, як окреме суб`єктивне право власності на землю, належить саме Українському народу - учаснику правовідносин. Це право не входить та не поглинається жодним іншим суб`єктивним речовим правом, в тому числі і делегованим Українським народом правом органів державної виконавчої влади на розпорядження землею.

Ігнорування конституційно-правового поняття «право власності Українського народу» та ототожнення право власності народу і права державної власності є недопустимим, оскільки має наслідком помилкове визначення природи порушеного права як об`єкта судового захисту.

Право власності Українського народу закріплене в Конституції та у цивільному законодавстві з метою забезпечення прав людини - прав всіх і кожного. Водночас, право державної власності закріплюється з метою економічного забезпечення функціонування держави як інституції.

Крім того, у випадку, коли судом не розмежовуються зазначені функції права власності Українського народу та права державної власності, у правозастосовній практиці відбувається підміна понять: спір про право власності на об`єкти, названі в ст.ст. 13, 14 Конституції України, постає як спір держави (як особи чиї цивільні права порушено) проти держави (органу державної виконавчої влади, який реалізує права держави у цивільних правовідносин). Насправді ж є спір особи, яка порушила право на об`єкти, згадані у ст.ст. 13, 14 Конституції України, проти Українського народу (всіх і кожного).

Окремо варто врахувати, що спрощення при оцінці характеру суспільних правовідносин, що складаються в ході реалізації суб`єктами владних повноважень прав власності Українського народу на землю, призводить до безпідставного обмеження цього власника у способах захисту в суді.

При цьому таке рішення органів Держгеокадастру з порушенням вимог закону в частині незаконної реєстрації земельної ділянки є наслідком вибуття землі із розпорядження іншого уповноваженого органу державної влади, якому доручено реалізацію функцій щодо розпорядження землями оборони; викривлення статистичної звітності щодо обліку земель; подальше використання цих земель у сільськогосподарських цілях без урахування заходів щодо забезпечення належної безпеки держави.

Вказане рішення суб`єкта владних повноважень прямо та безпосередньо впливає на обсяг та можливість реалізації цивільних прав Українського народу, як власника відповідних земель оборони.

Водночас, ототожнення права державної форми власності на землю (як конструкції, якою ЗК України визначає право власності всього Українського народу) до буквального розуміння права власності держави, як інституції (від імені якої і діють органи державної виконавчої влади) позбавляє можливості власника навіть ініціювати питання судового захисту, оскільки відбувається підміна суб`єкта порушеного права.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації земельної ділянки залишатиметься чинним то породжуватиме відповідні правові наслідки і унеможливлюватиме подальше законне розпорядження такою землею, водночас, не може бути оскаржене власником землі - Українським народом - з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловленої у п.п. 7.1-7.8 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Цивільне законодавство не забороняє власнику оскаржувати дії довіреної особи, вчинені з перевищення повноважень.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, може бути оскаржений особою яку він представляє; цей правочин не створює, не змінює та не припиняє цивільні права і обов`язки такої особи за умови відсутності подальшого схвалення.

При цьому, приймаючи вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду, Український народ залишається єдиним учасником цивільних правовідносин, що не може оскаржити дії особи, якій доручив здійснювати правомочності щодо розпорядження належним йому правом власності на землю, як і єдиним суб`єктом цивільних правовідносин, який не може скористатись способами захисту, визначеними ст. 21 ЦК України та ст. 155 ЗК України, оскільки його процесуальні права в суді можуть здійснювати виключно органи державної влади чи прокурор в інтересах держави.

Окрім того, необхідно також врахувати, що питання ефективності такого способу захисту, як оскарження прокурором незаконного рішення суб`єкта владних повноважень, було однією з підстав касаційного оскарження у справі № 910/5201/19 та предметом надання правової оцінки, з урахуванням аргументів сторін, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022.

Досліджуючи у взаємному зв`язку питання можливості подання прокурором позову з єдиною позовною вимогою про визнання незаконним та скасування рішення, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що захист інтересів держави в цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до ст. 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до порушення прав власника.

Також Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що подання позову для усунення помилки, допущеної самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, має наслідком визначення такого органу відповідачем.

В силу положень ст.ст. 293, 302, 303 ГПК України вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду до цього часу є актуальним, рішення щодо відступлення від вказаного висновку Великою Палатою Верховного Суду не приймалось.

Враховуючи, що питання застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 21 ЦК України та ст. 155 ЗК України в розрізі можливості захисту за позовами прокурора права Українського народу на землю шляхом оскарження законності актів суб`єктів владних повноважень, якими таке право було порушено, не було безпосереднім предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1830/19, постанова від 05.10.2022 у вказаній справі є вирішальною лише для визначення підсудності даного спору.

Найважливішим для оцінки спірних правовідносин є те, що прокурор звернувся з позовом про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки на захист цивільних прав Українського народу.

Разом з тим орган, якому було делеговано повноваження на розпорядження предметом спору, порушив права дійсного власника. Тому твердження про збіг в одній особі позивача та відповідача, а також про відсутність спору не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні матеріальному та процесуальному законодавству.

Отже, при зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити порушені права та інтереси Українського народу та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування у земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір покладається на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог: 14 886, 00 грн. : 3 = 4962, 00 грн.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 185, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Іваничівської районної державної адміністрації № 339 від 06.12.2013 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» в частині затвердження технічної документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

3. Визнати незаконним та скасувати п.56 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 27.08.2018 № 3-1034/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

4. Визнати незаконним та скасувати п. 59 додатку до рішення Литовезької сільської ради № 18/40 від 28.09.2018 «Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Литовезької сільської ради» щодо передачі земельної ділянки площею 19,0488 га. з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006 у комунальну власність Литовезької сільської ради.

5. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га. шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

6. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 19,0488 га. з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, що розташована за межами Литовезької сільської ради, Володимирського району, Волинської області.

7. Усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Литовезької сільської ради (код ЄДРПОУ 04335252, Волинська область, Володимирський район, с. Литовеж, вул. Володимира Якобчука, 11) повернути у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (адреса м. Луцьк, Київський Майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:04:000:0006, площею 19,0488 га.

8. Стягнути з Литовезької сільської ради (код ЄДРПОУ 04335252, Волинська область, Володимирський район, с. Литовеж, вул. Володимира Якобчука, 11) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4962, 00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

9. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4962, 00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

10. Стягнути з Володимирської районної державної адміністрації (44700, Волинська область, м. Володимир, вул. Небесної Сотні, 3, код ЄДРПОУ 04051359) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 4962, 00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 08.05.2023

Суддя В. М. Дем`як