Рішення

від 01.05.2023 по справі 904/732/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023м. ДніпроСправа № 904/732/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

за участі секретаря судового засідання Риженко Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в порядку регресу в розмірі 48 280, 20 грн.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017" про стягнення заборгованості в порядку регресу в розмірі 48 280, 20 грн.

Ухвалою суду від 13.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою від 03.04.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху (направленої засобами поштового або електронного зв`язку) запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: докази оплати суми відшкодування страхувальнику в розмірі 104 677,90 грн., докази звернення до ПрАТ СК «Альфа-Страхування» про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, докази часткової оплати ПрАТ СК «Альфа-Страхування» на користь позивача відшкодування в розмірі 56 396,80 грн., належні докази того, що власником автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 є саме Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017", докази того, що ОСОБА_1 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017" .

10.04.2023 від позивача надійшло клопотання про заміну відповідача, в якому він, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на момент ДТП перебував у трудових відносинах не з Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017", а з Товариством з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д" просить замінити неналежного відповідача на належного -Товариством з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д".

11.04.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 14.04.2023 клопотання Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про заміну відповідача задоволено. Здійснено заміну неналежного відповідача по справі №904/732/23 з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017" на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д" (49000, м. Дніпро, вул. Павла Чубинського, буд. 2 А; ідентифікаційний код 42353652). Продовжити розгляд справи. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті в межах розумного строку на 01.05.2023. Зобов`язано позивача надати докази направлення новому відповідачу позовної заяви з додатками.

20.04.2023 представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д" ознайомився з матеріалами справи, про що свідчить відповідна відмітка на клопотанні (а.с. 64).

01.05.2023 сторони в судове засідання не з`явилися.

Суд наголошує, що відповідач з матеріалами справи ознайомився, про дату та час судового засідання знав, відзив на позов чи клопотання про відкладення слухання справи по суті позовних вимог не надав.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

01.05.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" позивачу перейшло право вимоги до відповідача у зв`язку з відшкодуванням своєму страхувальнику матеріальної шкоди, завданої страхувальником відповідача, визнаного винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 12.01.2020 у м. Дніпро. Внаслідок вказаної ДТП застрахований у позивача транспортний засіб був пошкоджений на суму 104 677,90 грн. та позивач сплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 56 396,80 грн. в межах ліміту страхової відповідальності.

Таким чином, невиплаченою залишається частина в розмірі 48 280,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

У зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 24.02.2022 по теперішній час -01.05.2023, ухвала суду від 14.04.2023 не була відправлена учасникам даної справи засобами поштового зв`язку.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У відповідності до вказаних вище положень, господарським судом було здійснено надсилання ухвали суду від 14.04.2023 на електронну адресу відповідача - ecology-d@ukr.net, яка отримана останнім - 18.04.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну адресу відповідача (а.с. 63).

Cтаном на 01.05.2023 відповідач відзив на позов не надав, з матеріалами справи ознайомився 20.04.2023, отже про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті позовних вимог знав.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення суми страхового відшкодування.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

За приписами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Як визначено статтею 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. У силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до договору добровільного страхування № 1658/19-Т/ЗП116 від 31.07.2019, укладеного між ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" та ТОВ «Дніпропетровська Агрофірма», були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме - автомобілем марки "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , його окремих складових частин та додаткового обладнання внаслідок ДТП.

Із матеріалів справи вбачається, що 12.01.2020 у м. Дніпро на вул. Промисловій, 2 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05.02.2020 у справі № 199/445/20 (3/199/484/20), яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченому ч. 3 ст. 126 КУпАП.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» виставило ТОВ «Агрофірма Дніпропетровська» рахунки на ремонт автомобіля "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на загальну суму 107 997,10 грн., що підтверджується рахунками № 16/1 від 20.01.2020 на суму 80 633,70 грн., та № 64/1 від на суму 27 363,40 грн.

ТОВ «Агрофірма Дніпропетровська» звернулось до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу № 1658/19-Т/ЗП116 від 31.07.2019.

Позивачем складені страхові акти про виплату страхувальнику страхового відшкодування № 006.00867220-2 від 21.02.2020 на суму 27 363,40 грн. та № 006.00867220-1 від 29.01.2020 на суму 77 314,50 грн.

Так, позивач перерахував ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» згідно платіжного доручення № 5166436 від 30.01.2020 на суму 77 314,50 грн. та згідно платіжного доручення № 10859737 від 26.02.2020 на суму 24 168,40 грн. страхової виплати на загальну суму 101 482,29 грн.

Крім того, позивач зазначає, що суму у розмірі 3 195,00 грн. було зараховано як черговий страховий платіж згідно п. 27.24 договору.

Таким чином, загальна сума страхових виплат становить 104 677,90 грн.

Позивач також зазначає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого у позивача автомобіля "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ СК «Альфа-Страхування», що підтверджується полісом АО 3012456.

Власником даного транспортного засобу є відповідач.

ПрАТ СК «Альфа-Страхування» в межах ліміту страхової відповідальності виплатило суму в розмірі 56 396,80 грн.

Таким чином, невиплаченою залишається частина у розмірі 48 280,20 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду.

Відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, і звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд зазначає, що договір, укладений між позивачем та страхувальником, за своєю правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

У відповідності до статті 4 Закону України "Про страхування" предметом договору страхування, зокрема, можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 12.01.2020 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування.

Згідно зі статтею 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Крім того, листом від 19.07.2011 Верховним Судом України роз`яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як убачається з матеріалів справи та зазначалось судом вище, вважаючи ДТП страховою подією, страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, у зв`язку із чим позивачем було визнано вищезазначене ДТП страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).

Вина водія транспортного засобу марки "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , встановлена Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05.02.2020 у справі № 199/445/20 (3/199/484/20), яка набрала законної сили 18.02.2020.

У відповідності до вимог статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винної особи, якій належить транспортний засіб марки "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ СК «Альфа-Страхування», що підтверджується полісом АО 3012456.

Так, 07.02.2020 позивач звернувся до ПрАТ СК «Альфа-Страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № 070220-53081/к у сумі 77 314,50 грн., проте ПрАТ СК «Альфа-Страхування» було здійснено виплату страхового відшкодування лише у сумі 56 396,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.03.2020 (а.с.48).

Як зазначив позивач, на момент скоєння ДТП винуватець - ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Екологія-Д», що також зафіксовано в постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2020 у справі № 199/445/20 (3/199/484/20).

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1,2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

При цьому частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищевикладене, у позивача, як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов`язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279.

За висновками суду, внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування наземного транспорту, останній набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази в сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи, в наявній відповіді Національної поліції України щодо ДТП, яке сталося 12.01.2020 у м. Дніпро на вул. Промисловій, 2 за участю застрахованого у позивача автомобіля "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , в графі власник транспортного засобу учасника ДТП, а саме автомобіля "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є саме ТОВ "АТЦ04092017", а не ТОВ "Екологія-Д".

Аналогічна відмітка міститься і в копії схеми місця ДТП (а.с. 52).

При цьому, як зазначалося вище, зважаючи на те, що в позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 при виконанні своїх трудових обов`язків заподіяв шкоду у вигляді пошкодження автомобіля марки "Skoda Rapid", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , суд просив позивача надати докази того, що водій ОСОБА_1 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017".

Замість надання пояснень, позивач направив до суду клопотання, в якому просив суд замінити неналежного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017" на належного - Товариство з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д", яке судом задоволено.

Крім того, позивач надав копію платіжного доручення від 04.03.2020, в якому в розділі "Призначення платежу" зазначено: страхове відшкодування за автомобіль Шкода, НОМЕР_2 , згідно страхового акту №0070.609.20.01 від 28.02.2020, страхувальник ТОВ "АТЦ04092017", потерпілий Агрофірма Дніпропетровська ТОВ, без ПДВ.

Таким чином, позивачем не надано доказів в підтвердження протиправної поведінки відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д" та завдання шкоди саме відповідачем, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що автомобіль "MAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого винен в ДТП, належить на праві власності саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д", а не Товариству з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017".

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення даного позову.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЦ 04092017" про стягнення заборгованості в порядку регресу в розмірі 48 280, 20 грн. відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 08.05.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко