Постанова

від 27.04.2023 по справі 918/454/18(918/566/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/454/18(918/566/13(918/519/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - Бурчак Ю.І.,

відповідача - Головко О.І,

третьої особи РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях - Паска В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства-фірми "Інтерекопласт" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Головко Олексія Ігоровича

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 (колегія суддів у складі Павлюк І.Ю. - головуючий, Коломис В.В., Тимошенко О.М.)

та рішення Господарського суду Рівненької області від 06.09.2022 (суддя Пашкевич І.О.)

у справі №918/454/18(918/566/13(918/519/21))

за позовом Публічного акціонерного товариства "Рівненський радіотехнічний завод" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Михайловського Сергія Володимировича

до Приватного підприємства-фірми "Інтерекопласт"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Арбо Фінанс"; 3) ОСОБА_1 ; 4) Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"; 5) Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності

в межах справи №918/454/18

за заявою Головного управління ДПС У Рівненській області

до Приватного підприємства-фірми "Інтерекопласт"

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позову

1. У провадженні господарського суду перебуває справа про банкрутство Приватного підприємства-фірми "Інтерекопласт".

2. У межах зазначеної справи Публічне акціонерного товариства "Рівненський радіотехнічний завод" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Михайловського Сергія Володимировича (далі - Позивач) звернулось з позовом до Приватного підприємства-фірми "Інтерекопласт" (далі - Відповідач) про:

- визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 25, укладених між Позивачем та Відповідачем 22.06.2011 (далі - Договори), а саме: об`єкта корпус №2, літера "Ю-6", загальною площею 24092,6 м2, об`єкта корпус №1, літера "Ш-1", загальною площею 36076 м2, об`єкта корпус №9, літера "Щ-2", загальною площею 4849 м2, об`єкта корпус №7, літера "Л-2", загальною площею 792,4 м2, об`єкта корпус №19, літера "Я-1", загальною площею 45,1 м2, об`єкта насосна, літера "У-1", загальною площею 162,9 м2, об`єкта корпус №196, літера "Т-1", загальною площею 29,5 м2 (далі - Майно);

- скасування записів в Державному реєстрі речових прав про право власності Відповідача на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 25, а саме: записи від 25.09.2017 №22503214, №22502840, №22501413, №22500501, №22499172, №22498257, №22495105.

3. Позов мотивований тим, що Договори за своєю природою є правочинами, щодо яких є заінтересованість, та укладені з боку Позивача за відсутністю достатніх повноважень та повного переліку документів, передбаченого статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на час укладення Договорів) з урахуванням того, що відповідне рішення загальних зборів акціонерів Позивача визнано недійсним в судовому порядку.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.09.2022, яке залишено без змін постановою від 19.01.2023 Північно-західного апеляційного господарського суду, позов задоволено.

5. Судові рішення мотивовані тим, що укладення Договорів відбулося з порушенням вимог статей 8, 51, 52, 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", з наявністю в них дефектів змісту, суб`єктного складу та волі, а Відповідач як акціонер та член наглядової ради Позивача знав про відповідні обмеження повноважень керівника Позивача. У зв`язку з наведеним суди дійшли також висновку про задоволення похідних вимог про скасування записів про право власності Відповідача на Майно.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

6. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, провадження у справі в частині визнання недійсними Договорів закрити, а позовні вимоги в іншій частині залишити без розгляду.

7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених, пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

8. Відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №645/3067/19, від 17.08.2022 №450/441/19, від 22.08.2022 у справі №597/977/21, згідно з яким вимоги про скасування записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є належним способом захисту порушеного права позивача.

9. Також Відповідач зазначає про застосування судами вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) щодо правил підсудності без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.01.2022 у справі №908/964/21(908/2248/21), що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 6 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. При цьому Відповідач стверджує, що не мав можливості заявити про порушення правил територіальної підсудності під час розгляду справи судом першої інстанції, а всі докази здійснення Відповідачем повної оплати за Договорами містяться в матеріалах справи №918/566/13.

10. На думку Відповідача, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 15.07.2018 у справі №915/2350/19, від 21.04.2020 у справі №910/10156/17, від 28.10.2021 у справі №465/6555/16-ц та ухвалах від 31.05.2018 у справі №922/699/17, від 18.06.2018 у справі №910/15163/17, від 25.06.2018 у справі №924/326/17, від 13.08.2018 у справі №910/2152/18, від 28.09.2018 у справі №910/2396/18, від 13.04.2018 у справі №927/675/17, щодо участі представника сторони під час судового розгляду. Відповідач посилається на відсутність представників Позивача у судових засіданнях першої інстанції та неподання ними заяв про розгляд справи за відсутності його представника протягом 2022 року, зважаючи на відсутність у томі 2 судової справи копії довіреності на підтвердження повноважень відповідного представника.

11. Відповідач зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 та ухвалах від 05.03.2021 у справі №910/9741/20, від 24.01.2020 у справі №915/923/15, від 06.01.2021 у справі №927/579/19, від 20.08.2020 у справі №910/6421/19, від 18.05.2020 у справі №910/704/19 (з питання відстрочення судового збору при поданні позовної заяви), а також у постанові від 24.12.2020 у справі №916/2110/20 (щодо неподання позивачем належних доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів).

12. Крім того, Відповідач наголошує на тотожності позовної заяви у цій справі та позовної заяви у справі №918/136/17, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі частини 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України, адже розгляд цієї справи є порушенням принципу остаточності судового рішення, про який ідеться, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

13. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Фонд) та Позивач подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

14. Фонд і Позивач вважають касаційну скаргу необґрунтованою, а посилання на висновки Верховного Суду, викладені в перелічених у касаційній скарзі постановах, нерелевантними до правовідносин у цій справі. Також Фонд і Позивач заперечують проти доводів Відповідача щодо порушення правил підсудності під час розгляду цієї справи, відсутності повноважень у представника Позивача під час розгляду справи судом першої інстанції, безпідставного відстрочення сплати судового збору Позивачу, ненадіслання копії позовної заяви Відповідачу, а також тотожності цієї справи зі справою №918/136/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15. Відповідно до положень статуту Позивача статутний капітал товариства становить 11211594,25 грн (п. 5.1.1). Засновником Позивача є держава в особі Фонду (п. 4.1). Акціонерами Позивача визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства (п. 4.2). Органами управління Позивача є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, дирекція товариства, ревізійна комісія (п. 9.1). Повноваження члена наглядової ради дійсні з моменту його затвердження рішенням загальних зборів (п. 13.3.3). До компетенції загальних зборів, зокрема, належить прийняття рішення про укладення значного правочину на суму, що перевищує 25% балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності товариства (п. 10.2.2.24).

16. 29 квітня 2011 року відбулися загальні збори акціонерів Позивача, які оформлені протоколом №12 (далі - Збори). Згідно з порядком денним на Зборах ухвалено рішення, яким: надано дозвіл дирекції товариства на укладання значних правочинів, ринкова вартість майна або послуг, що може бути їх предметом, перевищує 25% вартості активів товариства за даними річної фінансової звітності товариства попереднього періоду, які можуть учинятися товариством, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної вартості, в тому числі, щодо відчуження, та уповноважено керівника товариства поставити свій підпис на договорах від імені товариства; надано дозвіл на відчуження майнового комплексу товариства та уповноважено керівника товариства поставити свій підпис на договорах від імені товариства; надано дозвіл на проведення експертної оцінки основних засобів та активів товариства з метою укладення значних правочинів, уповноважено наглядову раду на затвердження експерта та експертної оцінки основних засобів та активів товариства з метою укладення значних правочинів.

17. Крім того, Відповідач (що володів 21,2386 акцій Позивача) на підставі рішення Зборів Відповідач став членом наглядової ради Позивача. Однак у протоколах наглядової ради Позивача №4 від 20.05.2011 і №5 від 07.06.2011 членами наглядової ради зазначені фізичні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

18. Згідно з протоколом №5 від 07.06.2011 засідання наглядової ради Позивача затверджено ринкову вартість Майна у загальному розмірі 24797690,00 грн, тоді як вартість Майна за результатами проведеної незалежної оцінки нерухомого майна, спору та передавальних пристроїв, обладнання, автотранспортних засобів, що знаходяться на балансі Позивача, була визначена в загальному розмірі 35556885,40 грн. При цьому згідно з умовами договору №12/05/05 від 12.05.2011, укладеним між ПП "Оцінка" та Позивачем, метою виконання робіт з проведення незалежної оцінки є визначення вартості об`єкту оцінки при отриманні банківського кредиту (для застави відповідно до Закону) і замовник не повинен використовувати результати оцінки не за вказаною метою.

19. На підставі рішення Зборів Позивач та Відповідач 22.06.2011 уклали Договори за умовами яких Позивач продав основні засоби на загальну суму 40000000,00 грн, а саме Майно, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 25, зокрема: корпус №2, літера "Ю-6" , загальною площею 24092,6 м2, за ціною 16620230,00 грн (договір №1505); корпус №1, літера "Ш-1", загальною площею 36076 м2, за ціною 20743111,00 грн (договір №1509); корпус №9, літера "Щ-2", загальною площею 4849 м2, за ціною 2080975,00 грн (договір №1529); корпус №7, літера "Л-2", загальною площею 792,4 м2, за ціною 336432,00 грн (договір №1517); корпус №19, літера "Я-1", загальною площею 45,1 м2, за ціною 41640,00 грн (договір №1525); насосна, літера "У-1", загальною площею 162,9 м2, за ціною 150384,00 грн (договір №1513), корпус №196, літера "Т-1", загальною площею 29,5 м2, за ціною 27228,00 грн (договір №1521).

20. Відчуження Майна Позивачем за Договорами відбулось за його балансовою вартістю. Водночас докази перерахування Відповідачем грошових коштів у сумі 40000000,00 грн на виконання Договору учасники справи не надали.

21. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.10.2018 у справі №918/136/17, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 та постановою Верховного Суду від 20.08.2020, відмовлено в задоволенні позову Фонду до ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" (Позивач) та ПП "Інтерекопласт" (Відповідач) про визнання недійсними Договорів.

22. Судами у справі №918/136/17 встановлено, що вартість чистих активів Позивача в 2010 році становила 43526,00 грн, а в 2011 році - 24451,00 грн; залишкова вартість активів станом на 01.01.2011 оцінювалася в 44344,00 грн, а в 2012 році - 6995,00 грн. Майно відчужено за Договорами становить 90,2% від балансової вартості майна Позивача відповідно до звіту про фінансові результати за 2011 рік.

23. Під час розгляду судами справи №918/136/17 сторони надали усі документи, що стосувались процесу укладання Договорів, однак Відповідач не надав (через їх фізичну відсутність) такі документи: звернення Відповідача до Позивача з інформуванням про намір вчинення Договорів; повідомлення виконавчого органу Позивача, скероване на адресу наглядової ради Позивача стосовно Договорів; рішення наглядової ради Позивача про надання згоди на вчинення Договорів. Наведені документи також не надані учасниками справи впродовж розгляду цієї справи.

24. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.05.2019 у справі №918/519/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 та постановою Верховного Суду від 28.10.2019, задоволено позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , визнано недійсними рішення Зборів.

25. Судові рішення у справі №918/519/18 мотивовані порушенням встановленого Законом України "Про акціонерні товариства" порядку скликання Зборів, що спричинило порушення прав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на участь у зборах акціонерів та в управління товариством через їх неповідомлення про скликання та порядок денний Зборів.

26. Згідно з листом слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Рівненській області №2468/9/17-00-09-02 від 25.05.2015 до матеріалів справи долучено копію листа Міністерства юстиції України №8663-0-26-17/132 від 10.07.2014, в якому повідомляється, що за результатами проведених розрахунків виявлено наявність економічних ознак доведення до банкрутства. Під час проведення аналізу документів бухгалтерської та статистичної звітності виявлено зменшення вартості основних засобів у зв`язку з їх відчуженням, виділення часток з капіталу підприємства, спрямування отриманих грошових засобів на закупівлю товарів, робіт, послуг при наявності непокритого збитку та кредиторської заборгованості, що відповідно до пункту 3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, є ознаками навмисного погіршення фінансово-господарського стану підприємства.

27. Також слідчим управління долучено до матеріалів справи копію висновку експертів за результатами проведеної комісійної судово-економічної експертизи з питань доведення до банкрутства Позивача, за змістом якого за період з 01.01.2010 до 31.12.2012 встановлено основні ознаки дій по доведенню до банкрутства боржника, в тому числі стрімко впали показники "Забезпечення зобов`язань підприємства його оборотними активами", "Забезпечення зобов`язань підприємства всіма його активами" та впав "Розмір чистих активів". Також встановлено основні ознаки навмисного погіршення фінансово-господарського стану Позивача, в тому числі одночасне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; збиткова діяльність протягом трьох років; відхилення показників ліквідності від граничного значення (коефіцієнт швидкої ліквідності та платоспроможності стрімко знизився нижче граничного значення). До матеріалів справи долучена копія висновку експерта №96/14 за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 01.12.2014, проведеної Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності.

28. Крім того, у Рівненському міському суді перебуває кримінальне провадження №569/2536/16-к про обвинувачення генерального директора Позивача ОСОБА_6 , який підозрюється у вчиненні правопорушення передбаченого статтею 219 Кримінального кодексу України (ухвала Рівненського міського суду від 23.06.2016 №569/2536/16-к).

Позиція Верховного Суду

29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

30. Предметом спору в цій справі передусім є оспорення Договорів як таких, що укладені з порушенням вимог, зокрема, статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (у відповідній редакції), яка регулює порядок вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість.

31. Дослідивши надані учасниками справи докази, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що свідчать як про наявність правових підстав для застосування вимог вказаної норми Закону щодо Договорів, так і про недотримання встановленого нею порядку при укладенні Договорів.

32. У зв`язку з наведеним суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог Позивача про визнання недійсними Договорів відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

33. Звертаючись із касаційною скаргою, Відповідач наведені висновки судів попередніх інстанцій по суті не спростовує, а натомість стверджує про безпідставність розгляду судами вимог Позивача в цій справі, посилаючись на наявність підстав для закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, направлення її на новий розгляд через порушення правил територіальної юрисдикції, а також невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах та ухвалах, щодо застосування відповідних норм процесуального права.

34. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

35. Водночас для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

36. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Тобто на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

37. Єдиний судовий реєстр судових рішень не містить постанови Верховного Суду у справі №915/2350/19, зокрема, датованої 15.07.2018, тому посилання на неї не підлягають прийняттю до уваги. Також не підлягають врахуванню посилання Відповідача в касаційній скарзі на ухвали Верховного Суду, адже вони не є постановами, в яких має бути викладений висновок щодо застосування норми права в розумінні наведеної норми Кодексу.

38. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає безпідставними його доводи про те, що суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 21.01.2022 у справі №908/964/21(908/2248/21), від 21.04.2020 у справі №910/10156/17, від 28.10.2021 у справі №465/6555/16-ц, від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18, від 24.12.2020 у справі №916/2110/20, від 03.08.2022 у справі №645/3067/19, від 17.08.2022 №450/441/19, від 22.08.2022 у справі №597/977/21, з огляду на таке.

39. Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц змінено судові рішення першої та апеляційної інстанцій, виключено з них посилання на частину 4 статті 559 Цивільного кодексу України, вказано, що позов банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині. Тобто викладені в зазначеній постанові висновки, зокрема щодо правової визначеності, стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

40. Водночас Верховний Суд відхиляє аргументи Відповідача про недотримання судами при розгляді цієї справи принципу правової визначеності з огляду на існування підстави для закриття провадження, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 175 цього Кодексу, зокрема, наявності такого, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і тих самих підстав.

41. Однією з цілей застосування цих норм процесуального права є запобігання формуванню різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, а також унеможливлення подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

42. Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, пункту 3 частини 1 статті 231 цього Кодексу є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами позову.

43. При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою.

44. Верховний Суд приймає до уваги, що судами у справі №918/136/17 розглянутий спір про визнання недійсними Договорів, у якому брали участь як Позивач, так і Відповідач у цій справі.

45. Однак зважаючи на те, що ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" у справі №918/136/17 виступав у якості відповідача, тобто особи, якій пред`явлено позовну вимогу, тоді як у цій справі зазначена особа є позивачем, тобто особою, на захист прав (законних інтересів) якої подано позов, склад сторін цих справ не можна визнати ідентичним.

46. Також Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо неоднаковості підстав звернення до суду з позовними заявами у вказаних справах. Зокрема, у цій справі позов поданий для захисту прав (інтересів) Позивача як продавця за Договорами, тоді як у справі №918/136/17 позов був поданий на захист прав Фонду, які він як акціонер Позивача вважав порушеними у зв`язку з укладенням Договорів.

47. З огляду на таке безпідставним є посилання Відповідача на можливість подання заяви про перегляд судових рішень у цій справі за нововиявленими обставинами у зв`язку з визнанням недійсними рішень Зборів, оскільки подання такої заяви матиме наслідком вирішення спору саме щодо наявності чи відсутності підстав для захисту прав (інтересів) Фонду, що є позивачем у вказаній справі, а не ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод". При цьому, не зважаючи на наявність певного правового зв`язку між Фондом як акціонером та Позивачем як господарським товариством, згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду права цих осіб не можна ототожнювати.

48. У справі №908/964/21(908/2248/21) Верховний Суд постановою від 21.01.2022 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за наслідком розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, заявленого в межах справи про банкрутство. У вказаній постанові суд касаційної інстанції відхилив аргументи скаржника про порушення судами передбачених абзацом 3 частини 14 статті 39 КУзПБ правил визначення юрисдикції (підсудності) розгляду та вирішення заяви про забезпечення позову у спорі щодо права на майно, обидві сторони якого є боржниками у відповідних справах про банкрутство.

49. При цьому Верховний Суд у вказаній постанові зауважив, зокрема, що стаття 7 КУзПБ прямо не визначає підсудність вирішення майнового спору, сторонами якого одночасно є особи - боржники, щодо яких порушено справи про банкрутство. На час відкриття провадження у справі про банкрутство майно боржника, яке перебуває в особливому правовому режимі, за різних підстав може перебувати в інших осіб, тоді як одним із завдань судової процедури розпорядження майном у справі про банкрутство боржника є захист майна боржника, у межах якого може здійснюватися перевірка законності та підставності передачі майна боржника іншим особам, а відтак здійснюватися заходи щодо повернення майна боржнику. Оскільки ініціювання спору та вимоги у справі №908/964/21(908/2248/21) заявлені у межах виконання розпорядником майна обов`язку щодо захисту майна цього боржника (відчужувача за спірним договором), тому їх розгляд повинен здійснюватися саме в межах цієї справи про банкрутство, не зважаючи на те, що відповідач (набувач майна) теж перебуває в процедурі банкрутства.

50. Верховний Суд при розгляді цієї справи приймає до уваги вказаний висновок про застосування відповідних норм процесуального права, не вбачаючи підстав для відступлення від нього, однак враховує, що за вимогами частини 2 статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

51. Оскільки Відповідач упродовж розгляду справи судом першої інстанції не заявляв про її непідсудність у межах справи про банкрутство саме Відповідача, зазначивши про це лише під час апеляційного розгляду, підстави для скасування судових рішень відповідно до пункту 6 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

52. При цьому Верховний Суд вважає безпідставним посилання Відповідача в касаційній скарзі на його неможливість заявити про вказані порушення через його відсутність у судовому засіданні 06.09.2022 (неможливість підключитися до судового засідання в режимі відеоконференції), адже він був належно повідомлений про дату, час і місце вказаного засідання та згідно з частиною 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України несе ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду. Водночас протягом розгляду цієї справи представник Відповідача брав участь в інших судових засіданнях, подав відзив, заявляв клопотання тощо, що свідчить про те, що заявлення про недотримання територіальної підсудності залежало виключно від волі та добросовісності Відповідача.

53. Крім того, Відповідач не оскаржив ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.09.2021 у справі №918/566/13(918/519/21) про передання матеріалів справи з відповідним позовом для розгляду в межах цієї справи, тоді як у силу частини 6 статті 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються.

54. Зважаючи на викладене, неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2022 у справі №908/964/21(908/2248/21), не зумовило неправильне застосування норм процесуального права під час розгляду цієї справи, правовідносини в якій мають відповідні відмінності.

55. У справі №910/10156/17 Верховний Суд постановою від 21.04.2020 залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України через її підписання особою, яка не має права підпису, зважаючи на неналежне оформлення ордеру.

56. У справі №465/6555/16-ц Верховний Суд постановою від 28.10.2021 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, якою позовну заяву залишено без розгляду через повторне нез`явлення позивача в судове засідання, про час, дату і місце якого він був належним чином повідомлений, але не подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

57. Посилання на вказані постанови Верховного Суду є нерелевантними, адже, на відміну від зазначених справ, Позивач у цій справі повідомив про причини своєї неявки у відповідні судові засідання, зокрема арбітражний керуючий Головко І.О. заявив клопотання про відкладення розгляду справи, а повноваження його представника підтверджені довіреністю №02-28/6 від 04.01.2022. Відсутність копії вказаної довіреності саме в другому томі справи наведеного не спростовує.

58. У справі №0940/2276/18 Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.01.2021 залишила без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, якою повернуто апеляційну скаргу через неусунення недоліків касаційної скарги шляхом надання документа про сплату судового збору за відсутності підстав для звільнення від його сплати.

59. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зауважила, що перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, є вичерпним, положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 вказаної статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, предметом позову в яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

60. Тобто, на відміну від правовідносин у цій справі, наведені висновки стосуються розгляду питання правомірності відмови судом апеляційної інстанції у звільнення від сплати судового збору особи, на яку не поширюється дія частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", та повернення у зв`язку з цим апеляційної інстанції. Водночас вказана постанова не містить висновків щодо правових наслідків для ухваленого за наслідками розгляду спору по суті судового рішення в разі задоволення судом першої інстанції клопотання такої особи щодо відстрочення сплати судового збору, зокрема, застосування в такому випадку положень статті 313 Господарського процесуального кодексу України.

61. У справі №916/2110/20 Верховний Суд постановою від 24.12.2020 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про повернення заявнику на підставі частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України позовної заяви у зв`язку з тим, що наданий позивачем опис вкладення не є належним доказом направлення відповідачу копії позовної заяви, оскільки неможливо встановити, ким та яким чином було дописано на ньому номер поштового відправлення. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що звертаючись до суду із позовом, позивач зобов`язаний додати документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення, який має містити номер поштового відправлення. Саме зазначення такого номеру є обов`язковим для виконання вимог Господарського процесуального кодексу України про належне надсилання позовної заяви та документів іншій стороні.

62. Верховний Суд вважає безпідставним посилання Відповідача на вказану постанову в контексті цієї справи, адже вона не містить висновків щодо правових наслідків розгляду судом по суті позовної заяви, до якої не був доданий опис вкладення про відправлення її копії відповідачу, за умови обізнаності відповідача про зміст такої позовної заяви з огляду, зокрема, на поданий ним під час розгляду справи відзив.

63. У частині аргументів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.08.2022 у справі №645/3067/19, від 17.08.2022 №450/441/19, від 22.08.2022 у справі №597/977/21, Відповідач всупереч вимогам пункту 1 частини 2 статті 287 і пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України не зазначив конкретні норми права, які, на його думку, були неправильно застосовані судом апеляційної інстанції. Тобто Відповідач не навів належного обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження в зазначеній частині.

64. Водночас Верховний Суд враховує, що правовідносини у перелічених справах не є подібними до правовідносин у цій справі. Зокрема, у справі №597/977/21 Верховний Суд постановою від 22.08.2022 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.

65. Постановою від 03.08.2022 у справі №645/3067/19 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими визнано неправомірним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на відповідне майно.

66. Постановою від 17.08.2022 у справі №450/441/19 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими, зокрема, визнано незаконними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо припинення обтяжень на відповідні об`єкти нерухомого майна.

67. У вказаних постановах у справах №645/3067/19 і №450/441/19 Верховний Суд дійшов висновку про правомірність та ефективність наведеного способу захисту прав позивача (оскарження рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень) з урахуванням положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент ухвалення відповідних рішень судом першої інстанції). Тобто викладені у вказаних постановах висновки стосовно належності та ефективності стосувались саме способів захисту, обраних позивачами у зазначених справах, тоді як позовні вимоги щодо оскарження записів про право власності на нерухоме майно у вказаних справах, на відміну від цієї справи, не розглядалися.

68. Отже, посилання на перелічені постанови Верховного Суду не підтверджують наявність правової підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та її скасування, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, залишення без змін оскаржуваних постанови апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду.

Розподіл судових витрат

70. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства-фірми "Інтерекопласт" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Рівненької області від 06.09.2022 у справі №918/454/18(918/566/13(918/519/21)) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Білоус

К. Огороднік