Постанова

від 04.05.2023 по справі 910/21298/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21298/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», позивач, скаржник) - Сосунов Є.В. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Енерджі» (далі - ТОВ «Світ Енерджі», відповідач) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 (суддя - Шкурдова Л.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 (головуючий - суддя Шаптала Є.Ю., судді: Тищенко О.В., Яковлєва М.Л.)

у справі № 910/21298/21

за позовом ПрАТ "НЕК «Укренерго"

до ТОВ «Світ Енерджі»

про стягнення коштів.

ВСТУП

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення суми основного боргу, а також нарахованих сум пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ПрАТ «НЕК «Укренерго» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Світ Енерджи» про стягнення заборгованості за електричну енергію за договором про врегулювання небалансів електричної енергії у розмірі 15 724 566, 68 грн, а також нарахованих на основну суму заборгованості пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати електричної енергії для врегулювання небалансів за договором.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023, у справі №910/21298/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Світ Енерджи» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 15 724 566,68 грн основного боргу, 364 407,90 грн інфляційних втрат та 146 701,53 грн 3% річних. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені (0,1 %) і штрафу (7 %), визначених договором (пункт 4.1) та законом (частина друга статті 231 Господарського кодексу України), в іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін; постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №910/21298/21 скасувати у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ПрАТ "НЕК "Укренерго" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суд першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.09.2020 у справі №922/3548/19, від 17.05.2017 у справі №922/3548/17, від 23.04.2019 у справі №904/3565/18, від 25.06.2018 у справі №912/2483/17, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18; а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2014 у справі №3-1гс14 та від 11.07.2018 у справі №915/507/17 щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України. При цьому зазначає, що апеляційним судом не враховано строк початку нарахування штрафних санкцій, а саме відповідно до пункту 7.7.3 Правил ринку оплати платіжного документа з банківського рахунку учасника ринку на банківський рахунок АР здійснюється протягом двох робочих днів з дати направлення платіжного документа.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ «Світ Енерджі» відзив на касаційну скаргу до Суду не подавало.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

6.2. ТОВ «Світ Енерджи» направило заяву-приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

6.3. ПрАТ «НЕК «Укренерго» листом від 28.07.2021 вих.№ 01/32024 повідомило відповідача про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії (далі - Договір) та долучення до реєстру учасників ринку (ідентифікатор Договору: №2105-01024; дата акцептування: 28.07.2021).

6.3.1. Пунктами 1.1, 1.2 Договору визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. На підставі цього Договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність в якості СВБ.

6.3.2. За цим Договором СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи (пункт 1.3 Договору).

6.3.3. Оператор системи передачі (ОСП) врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) та Правилами ринку (пункт 1.4 Договору).

6.3.4. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку (пункт 1.5 Договору).

6.3.5. Вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього Договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених чинним законодавством (пункт 2.1 Договору).

6.3.6. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку (пункт 2.2 Договору).

6.3.7. При невиконанні або неналежному виконанні умов цього Договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором, Правилами ринку, Кодексом системи передачі, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №309, Законом та чинним законодавством (пункт 3.1 Договору).

6.3.8. ОСП має право, зокрема, на своєчасну оплату вартості небалансу електричної енергії, що склався на ринку в певному розрахунковому періоді (пункт 3.2 Договору).

6.3.9. ОСП зобов`язаний, зокрема, виконувати розрахунки обсягу та вартості небалансу електричної енергії та інші розрахунки відповідно до Договору та Правил ринку; проводити розрахунки з СВБ в порядку та в терміни, визначені Правилами ринку (пункт 3.3 Договору).

6.3.10. СВБ зобов`язана, зокрема, здійснювати вчасно і в повному обсязі оплату за небаланс електричної енергії та платежів, сформованих ОСП для СВБ відповідно до Правил ринку (пункт 3.5 Договору).

6.3.11. Виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів, визначеної главою 2 цього Договору, відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього Договору (пункт 5.1 Договору).

6.3.12. Якщо СВБ має заперечення до інформації, яка міститься у платіжному документі, то вона зобов`язана повідомити про це ОСП не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП та не може бути підставою для обмеження ОСП щодо вимоги платежу фінансової гарантії, що надається СВБ ОСП (пункт 5.7 Договору).

6.3.13. Надані заперечення враховуються ОСП при обчисленні платежів з врегулювання у порядку, передбаченому Правилами ринку (пункт 5.8 Договору).

6.3.14. ОСП надає СВБ у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники Акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано (пункт 5.9 Договору).

6.3.15. Відповідно до пункту 5.10 Договору СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони Акта купівлі-продажу у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП).

6.3.16. Цей Договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього Договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов`язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру (пункт 9.1 Договору).

6.3.17. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього Договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункт 9.2 Договору).

6.4. На виконання умов Договору та Правил ринку позивач виставив відповідачу рахунки-фактури за електричну енергію для врегулювання небалансів за вересень 2021 року, які були розміщені ОСП в системі управління ринком (ММС).

6.5. Позивач зазначає, що станом на 20.12.2021 у ТОВ «Світ Енерджи» наявна заборгованість перед позивачем за вересень 2021 року у розмірі 15 724 566,68 грн. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за Договором позивач нарахував відповідачу 364 407,90 грн інфляційних втрат, 146 701,53 грн 3% річних, 1 784 868,48 грн пені та 1 099 719,67 грн штрафу.

6.6. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого:

- наявність заборгованості відповідачем не спростовано, як і не надано доказів сплати такої заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної суми боргу підлягають задоволенню;

- перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню;

- обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення пені (0,1%) та штрафу (7%) позивач посилається на частину другу статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Зокрема, позивач вважає, що стягнення штрафу та пені відповідно до вимог частини другої статті 231 ГК України та одночасно з нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних, які передбачені вимогами статті 625 ЦК України, що встановлено пунктом 4.1 Договору - є законним та обґрунтованим;

- норми частини другої статті 231 ГК України передбачають нарахування пені та штрафу при сукупності відповідних умов, а саме:

1) якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

2) якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

3) якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу;

- позивач нараховує пеню та штраф за порушення відповідачем грошового зобов`язання, сукупність інших умов для нарахування штрафних санкцій на підставі даної норми також відсутні, що виключає застосування статті 231 ГК України до спірних правовідносин;

- позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/21298/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/21298/21 за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023, у справі №910/21298/21, в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог (пені та штрафу).

7.3.1. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 в частині задоволення позовних вимог у справі сторонами як до суду апеляційної інстанції, так і до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Судом в цій частині не переглядається.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Так, звертаючись з позовом до суду, ПрАТ "НЕК "Укренерго" просило, зокрема стягнути пеню та штраф, нараховані позивачем відповідно до пункту 4.1 Договору та частини другої статті 231 ГК України.

8.6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023, у справі №910/21298/21, зокрема в частині стягнення пені та штрафу у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

8.6.1. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на спірні правовідносини не розповсюджується дія частини другої статті 231 ГК України, оскільки спір між сторонами виник із грошового зобов`язання, що виключає можливість її застосування.

8.7. Не погоджуюсь з такими висновками, ПрАТ "НЕК "Укренерго" вказує, що ним обґрунтовано та законно здійснено розрахунок пені (0,1 %) та штрафу (7 %) за прострочення платежу понад 30 днів на підставі вимог пункту 4.1 Договору та частини другої статті 231 ГК України до підписання акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів. На думку скаржника, оскільки невиконання зобов`язання настало до підписання відповідного акта купівлі-продажу електричної енергії, то початком періоду нарахування пені та штрафу з урахуванням пункту 7.7.3 Правил ринку є дати виставлення рахунків у системі управління ринком, а не дата підписання акта купівлі-продажу, що, у свою чергу, за невиконання зобов`язання є підставою для нарахування пені у вигляді 0, 01 % відповідно до вимог пункту 4.2 Договору.

8.7.1. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19, від 17.05.2017 у справі №922/3548/17, від 23.04.2019 у справі №904/3565/18, від 25.06.2018 у справі №912/2483/17, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 04.02.2014 у справі №3-1гс14 та від 11.07.2018 у справі №915/507/17.

8.8. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.9. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.10. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.10.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.11. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.12. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, а також зміст постанов Верховного Суду, які, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не враховані, колегія суддів відзначає таке.

8.13. Так,

- у справі № 922/3548/19 вирішувався спір про стягнення неустойки та штрафу унаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договорами поставки щодо своєчасної поставки товару та зустрічний позов про стягнення боргу як оплату поставленого товару; розмір неустойки у вигляді пені та штрафу за порушення виконання зобов`язання установлений умовами договору поставки; Суд відзначив, що дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, відтак до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не міг бути застосований, тому правомірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з ТОВ "Агрома" неустойки за порушення строків поставки за договором поставки;

- у справі № 904/3565/18 вирішувався спір про стягнення пені та штрафу внаслідок порушенням строку поставки товару, розмір яких визначений умовами договору поставки; Суд дійшов висновків, що пеня, передбачена статтею 231 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, у тому числі і до негрошового;

- у справі № 912/2483/17 вирішувався спір про стягнення штрафу та неустойки за порушення строків постачання устаткування та несвоєчасне виконання підрядних робіт; суд дійшов висновків, що сторони договору за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання. Оскільки факти порушення строків постачання підтверджено матеріалами справи, тому висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача за порушення строків постачання штрафних санкцій, встановлених договором, у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару, є законним та обґрунтованим;

- у справі № 910/23003/16 вирішувався спір про зобов`язання здійснити поставку товару за договором поставки, стягнення штрафних санкцій у зв`язку з порушенням строків поставки, а також зустрічний позов про визнання недійсним пункту договору поставки; суд дійшов висновку, що сторони у договорі визначили відповідальність у вигляді неустойки від суми непоставленого товару, яка розраховується за кожний день прострочення поставки, тому суди дійшли правомірного висновку, що порушення постачальником зобов`язання з поставки є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару;

- у справі № 904/5770/18 вирішувався спір про стягнення штрафу, нарахованого за порушення строку поставки товару; Суд відзначив, зокрема, що право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

8.13.1. Крім того, у наведених вище справах (№№ 922/3548/19, 904/3565/18, 912/2483/17, 910/23003/16, 904/5770/18) Верховний Суд дійшов узагальнюючого висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

8.14. Отже, у справах №№ 922/3548/19, 904/3565/18, 912/2483/17, 910/23003/16, 904/5770/18 (на які вказує скаржник) розглядались, зокрема вимоги про стягнення пені, штрафу за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір яких установлений умовами договору. Поряд з цим правовим обґрунтуванням правомірності стягнення пені та штрафу у відповідних справах судами визначалась частина четверта статті 231 ГК України, а не частина друга статті 231 ГК України, як у справі, що переглядається.

8.14.1. У жодній з наведених скаржником справ не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків (стягнення заборгованості, пені тощо) на балансуючому ринку електричної енергії за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.

8.15. Водночас у справі, що розглядається (№910/21298/21) предметом спору, на відміну від наведених у вищевказаних справах, є вимога позивача про стягнення заборгованості за врегулювання небалансів електричної енергії за Договором, тобто спір у справі виник із грошового зобов`язання. Колегія суддів враховує і те, що в обґрунтування правовірності нарахованих сум пені та штрафу позивач визначає саме абзац третій частини другої статті 231 ГК України, при цьому умовами спірного Договору, як встановлено судами попередніх інстанцій, не передбачено розмір неустойки у вигляді пені та штрафу за порушення виконання зобов`язання відповідно, а тому відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 231 ГК України.

8.16. Відтак, проаналізувавши зміст постанов (№№ 922/3548/19, 904/3565/18, 912/2483/17, 910/23003/16, 904/5770/18), на які вказує скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається (з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що вказані справи є неподібними до спірних правовідносин, адже різняться предметами, підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням так і за змістовним критерієм.

8.16.1. Разом з тим, Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", оскільки як вбачається зі змісту спірних правовідносин на них розповсюджується у тому числі і дія норм вказаного Закону, який, у свою чергу, визначає відповідальність за несвоєчасне виконання саме грошових зобов`язань.

8.17. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.05.2017 у справі № 922/3548/17, Судом відхиляються, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня така постанова у вказаній справі, при цьому копію постанови у справі №922/3548/17 скаржником не надано.

8.18. Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14 та Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №915/507/17 у контексті застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України Суд відзначає таке.

8.18.1. У постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14, колегія суддів відзначила, що аналіз норми (частини другої статті 231 ГК України) матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим.

8.18.2. У постанові від 11.07.2018 у справі №915/507/17 Верховний Суд при перегляді справи врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14.

8.19. У контексті наведеного, колегія суддів звертається до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.08.2022 у справі №910/9375/21 (щодо помилкового застосування санкцій, передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, за порушення виконання грошових зобов`язань), де відзначено таке:

« 22. Стосовно посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16 щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, оскільки договір про врегулювання небалансів електричної енергії є договором купівлі-продажу, а зобов`язання за ним мають саме грошовий характер, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

22.1. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн та частково пені в сумі 249 005, 25 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України. Сума пені у розмірі 41 982, 62 грн була нарахована позивачем на підставі пункту 4.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

Судом апеляційної інстанції зазначено: «щодо посилання апелянта про застосування штрафних санкцій за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, то вказані твердження не приймаються колегією суддів, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором про надання послуг, згідно з яким надаються послуги врегулювання небалансів, при цьому надання такої послуги не передбачає жодної операції з постачання електричної енергії, а є лише наданням послуг».

22.2. Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 зроблено такий правовий висновок.

За змістом положень частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

22.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення заборгованості за придбану електричну енергію у відповідних місяцях.

Враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов`язання, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн та частково пені в сумі 249 005, 25 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову».

8.20. Отже, Верховний Суд у справі №910/9375/21 вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про можливість стягнення пені та штрафу на підставі частини другої статті 231 ГК України за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, оскільки спір у справі виник з грошового зобов`язання, а дана норма застосовується лише у випадку прострочення виконання негрошового зобов`язання.

8.21. Отже, правовідносини у справі №910/9375/21 є подібними до спірних правовідносин у справі, що переглядається, за предметом, підставами позову, суб`єктним складом та правовим регулюванням.

8.22. Верховний Суд відзначає, що особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України.

8.23. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

8.24. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

8.25. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

8.26. За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

8.27. Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

8.28. Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

8.29. Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

8.30. Стаття 231 ГК України регулює випадки та розмір штрафних санкцій, встановлених ГК України щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

8.31. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

8.32. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

8.33. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

8.34. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

8.35. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

8.36. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

8.37. З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

8.38. Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

8.39. У свою чергу частина четверта статті 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

8.40. Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

8.40.1. Відповідно до статтей 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

8.41. Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

8.42. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №12-117гс19.

8.43. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дія норми частини другої статті 231 ГК України не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, що виникли з грошового зобов`язання. При цьому судами попередніх інстанцій не встановлено обставин погодження такого виду відповідальності за згодою сторін.

8.44. Між тим, Верховний Суд відзначає, що частина друга статті 231 ГПК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені та штрафу, не встановлює розмір штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов`язання, а визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

8.45. Суди вірно встановили, що правова природа спірних правовідносин грошова, вказані порушення пов`язані з договором приєднання (який не є державним контрактом), сплачувати кошти має суб`єкт господарювання, відтак до спірних правовідносин не може бути застосована у даному випадку частина друга статті 231 ГК України для визначення розміру стягнення пені та штрафу і як підстава для стягнення.

8.46. Крім того, Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, де відзначено:

« 7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

7.11. Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи».

8.47. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність нарахування позивачем пені та штрафу із застосуванням приписів частини другої статті 231 ГК України засновані на законі, а також відповідають та не суперечать вказаним вище висновкам Верховного Суду, викладених у справах №910/9375/21, №3-1гс14, №915/507/17, №12-117гс19.

8.47.1. Враховуючи, що суди першої і апеляційної інстанції правильно не застосували до спірних правовідносин абзац 3 частини другої статті 231 ГК України, доводи скаржника про те, з якої дати мала б обраховуватися пеня та штраф, не впливають на правозастосування цієї норми та не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин, а відтак такі доводи не потребують детальної відповіді.

8.48. З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень (у частині їх оскарження) відсутні.

8.48.1. Ураховуючи подібність справ (№3-1гс14, №915/507/17), підстави для закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відсутні. Водночас підстава касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

8.49. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.50. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу.

8.51. При цьому колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, де відзначено, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.52. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.52.1. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.53. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.54. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.55. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.56. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.57. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.58. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у Розділі 8 цієї Постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати.

10.1. Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №910/21298/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос