Ухвала

від 08.05.2023 по справі 161/6798/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року

м. Київ

справа № 161/6798/20

провадження № 51-2704 ск 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,

встановив:

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2022 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луцька Волинської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Луцька Волинської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

звільнено на підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та кримінальне провадження щодо них закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, залишено без розгляду.

Роз`яснено цивільному позивачу, що відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Органами досудового розслідування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачувалися в умисних діях, які виразились у складанні службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та в умисних діях, які виразилися у підробленні офіційного документа, який видається підприємством, яке має право видавати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його іншою особою, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України за обставин, наведених в ухвалі.

Вказану ухвалу потерпілий ОСОБА_4 оскаржив в апеляційному порядку.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 залишено без задоволення, а хвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2022 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій як незаконних через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Потерпілий стверджує, що з дня призначення підготовчого засідання до закриття вказаного кримінального провадження минуло 2 роки та 5 місяців, оскільки в період з 26 травня 2020 року по 19 жовтня 2022 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їх захисником неодноразово заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи, які міськрайонним судом задовольнялись. Потерпілий вважає, що вказане призвело до затягування розгляду справи, недотримання розумного строку судового розгляду і як наслідок закриття провадження за сплином строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та залишення без розгляду його цивільного позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями. При цьому апеляційний суд у порушення ст. 419 КПК України не зазначив мотиви, з яких залишив його апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків та відсутність обставин, що переривають їх перебіг.

Застосування норм статті 49 КК України для суду є обов`язковим. Це означає, що зазначенні положення кримінального закону про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності носять імперативний характер та у разі надання згоди обвинуваченого є безумовною підставою для закриття кримінального провадження, навіть якщо проти такого звільнення будуть заперечувати інші учасники судового розгляду.

Положеннями частини 3 статті 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Зі змісту касаційої скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що в судовому засіданні захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заявив клопотання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. Обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримали клопотання свого захисника та заявили, що їх позиція є добровільною та істинною, їм зрозумілі суть і правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен зокрема, обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, за яке не передбачено покарання у виді позбавлення волі, тому строки давності за вказаним злочином становлять 3 роки, а також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років, тому строки давності за вказаним злочином становлять 5 років, враховуючи, що з моменту вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, минуло понад 5 років, при цьому обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен зокрема, від досудового розслідування та суду не ухилялися і до закінчення строків давності нових кримінальних правопорушень не вчиняли, що стверджується матеріалами кримінального провадження, тобто перебіг давності, відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 49 КК України, не зупинявся та не переривався. У зв'язку із наведеним суд вважав за можливе, у відповідності до п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожного зокрема, від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, а кримінальне провадження закрити.

Таким чином, суд першої інстанції у відповідності до вимог ч. 4 ст. 286 КПК України, невідкладно розглянув клопотання захисника обвинувачених і обґрунтовано задовольнив його, звільнивши обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, які передбачені ст. 49 КК України, а тому правильно закрив вказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 саме з підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Посилання у касаційній скарзі потерпілого на порушення судом передбаченого чинним КПК України принципу розгляду кримінального провадження у розумний строк, що призвело до спливу строків давності притягнення осіб до кримінальної відповідальності, не може впливати на обов`язок суду закрити кримінальне провадження на підставі положень ст. 49 КК України за наявності передбачених для цього законом підстав.

Водночас, як убачається з копіі судового рішення, суд прийшов до вірного висновку про наявність підстав для залишення цивільного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої кримінальними правопорушеннями без розгляду, оскільки кримінальне провадження закривається у зв`язку із закінченням строків давності, з чим погоджується і колегія суддів, враховуючи нижченаведене.

У разі закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 закрито з нереабілітуючих підстав, потерпілий має право вирішити питання про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, що і було роз`яснено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Отже, колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого на вказану ухвалу суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, переглянув встановлені міськрайонним судом обставини щодо наявності передбачених законом підстав для звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні свого рішення та вмотивовано залишив без зміни ухвалу суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних потерпілим судових рішень, колегією суддів не встановлено.

Отже, обґрунтування касаційної скарги потерпілого не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарг немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3