Постанова

від 03.05.2023 по справі 212/1245/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2822/23 Справа № 212/1245/22 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №212/1245/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 2/3 частини квартири та земельну ділянку в порядку спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2022 року (суддя Дехта Р.В., повний текст судового рішення складено 01 грудня 2022 року),

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 2/3 частини квартири та земельну ділянку в порядку спадкування, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_4 , після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 2/3 частки квартири та земельну ділянку. В зв`язку з тим, що на момент смерті сестри остання проживала сама позивачка займалась її похованням та утриманням майна. 06 травня 2021 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. із заявою при прийняття спадщини. 26 травня 2021 року приватним нотаріусом було заведено спадкову справу №82/2021. Протягом шести місяців ніхто, крім позивачки, не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , їх сестра ОСОБА_5 28 червня 2021 року подала нотаріально засвідчену заяву про відмову від прийняття спадщини на користь позивачки. Син померлої ОСОБА_2 , який тривалий час не проживав з матір`ю, і його фактичне місце проживання не відоме, не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. 06 жовтня 2021 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , однак постановою від 06 жовтня 2021 року їй було відмовлено у зв`язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_4 з нею був прописаний її син ОСОБА_2 , який фактично прийняв спадщину після смерті матері. Позивачка вважає, що, хоча ОСОБА_2 і був прописаний в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , але на момент смерті спадкодавця фактично там не проживав і не міг проживати, спільного господарства не вів, спадщину фактично не приймав, а тому він не може вважатися таким, що фактично прийняв спадщину. Просила суд визнати за нею право власності на 2/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,4869 га, яка розташована за адресою: Кіровоградська область, Новоархангельський район, Підвисоцька сільська рада, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 2/3 частини квартири та земельну ділянку в порядку спадкування відмовлено.

З вказаним рішення не погодилась ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначає, що за весь час з дня смерті спадкодавця, ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до сьогоднішнього дня, син померлої ОСОБА_2 за прийняттям спадщини не звертався. Будь-яких доказів, які б свідчили про факт його проживання із померлою на момент її смерті ні в матеріалах спадкової справи, ні в матеріалах судової справи не має. Частина 3 статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Позивачкою було подано суду докази, в тому числі і з правоохоронних органів, які свідчать про те, що відповідач на момент смерті спадкодавця у спірній квартирі не проживав і не проживає. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько відповідача, який згодом надав заву про відмову від прийняття спадщини за батьком. В цей час він знаходився у федеральній казенній установі колонії-поселенні №2 управління федерального виконання покарання по республіці Якутія. 16 червня 2021року з Національної поліції надійшла відповідь, відповідно до якої, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виїхав до російської федерації, і на територію України не повертався. Також сусіди спадкодавця в акті засвідчили, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає більше 17 років. Тому вважає, що, хоча ОСОБА_2 і був прописаний в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , але на момент смерті спадкодавця фактично там не проживав і не міг проживати, спільного господарства не вів, спадщину фактично не приймав, а тому він не може вважатись таким, що фактично прийняв спадщину. Суд першої інстанції не надав цим доказам належної правової оцінки, фактично визнавши, що відповідач не проживав на момент смерті з померлою, був лише зареєстрований за цією адресою, вказавши на те, що: «оскільки відповідач вільний у своєму праві щодо свободи пересування та вибору місця проживання».

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку SMS.

Представник позивачки ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений шляхом розміщення повідомлення на сайті апеляційного суду.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтв про народження позивачка ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_4 (а.с. 85).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 жовтня 2012 року та Витягом про державну реєстрацію прав № 36176824 від 08 листопада 2012 року ОСОБА_4 належала на праві власності 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19, 20).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 жовтня 2012 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 9638621 від 19 вересня 2013 року ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільського господарського виробництва, кадастровий номер 3523684200:02:000:1209, площею 2,4869 га, яка розташована за адресою: Кіровоградська область, Новоархангельський район, Підвисоцька сільська рада (а.с. 15, 16).

Зі свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

26 травня 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. із заявою, посвідченою приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Висоцькою С.І. за № 355, про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 72).

28 червня 2021 року до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. звернулась ОСОБА_5 із заявою, посвідченою нотаріусом Калиніградського нотаріального округу РФ Козелькіною О.Ю., про відмову від прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 (а.с. 13).

06 жовтня 2021 року до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. звернулась ОСОБА_6 , яка діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. від 06 жовтня 2021 року відмовлено ОСОБА_7 , що діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, у видачі на ім`я ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті сестри ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину квартири АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільського господарського виробництва, кадастровий номер 3523684200:02:000:1209, площею 2,4869 га, оскільки син померлої ОСОБА_2 , на час відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою №452/02-вих від 26 травня 2021 року, наданою відділом реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, він вважається спадкоємцем першої черги згідно статті 1261 ЦК України, що прийняв спадщину (а.с. 14).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві ОСОБА_4 допомоги при можливості її надання. Оскільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, тому ОСОБА_2 як спадкоємець не може бути усунутий від спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, тобто згідно з визначеною законом черговістю спадкоємців, спадкоємці з першої по п`яту чергу.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

Згідно із статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Належними сторонами у спорах про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені такими за змістом заповіту або за законом, які звернулися у передбаченому законом порядку та у строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

Звертаючись до суду із указаним позовом, позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 як спадкоємець за законом не може вважатись таким, що прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у передбачений законом строк для прийняття спадщини не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини. Отже, він не набув права на неї, тобто є таким, що не прийняв спадщину за законом. Зазначала, що ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований у вищевказаному будинку, однак з 17 років там не проживав.

З обставин справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 є сином померлої ОСОБА_2 , отже є спадкоємцем першої черги, зареєстрований разом із спадкодавцем, тобто фактично прийняв спадщину, що і правильно зазначив суд першої інстанції у рішенні.

Відповідно до статті 1259 ЦК України черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину.

Фізична особа, яка є спадкоємцем наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Таким чином, з метою вирішення питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Підставами для зміни черговості спадкування є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг; 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Тобто для зміни черговості спадкування необхідна одночасна наявність усіх п`яти зазначених обставин.

З обставин справи вбачається, що фактично позивачка, виходячи з викладених позовних вимог, для визнання права власності в порядку спадкування на майно померлої сестри вважає за необхідне в межах цієї справи, не заявляючи окремих позовних вимог, усунути від спадкування спадкоємця першої черги, змінити черговість спадкування.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з урахуванням наведених норм матеріального права та поданих доказів, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою своїх позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на практику Верховного суду не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, які були правильно досліджені в суді першої інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 травня 2023 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста