Ухвала

від 08.05.2023 по справі 380/13090/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 травня 2023 року

м. Київ

справа №380/13090/22

адміністративне провадження № К/990/13359/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 січня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №380/13090/22 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, спонукання до вчинення дій щодо повернення примусово стягнутих грошових коштів,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року Державне підприємство ДП «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» (надалі позивач, боржник, ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля») звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд:

- визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (надалі відповідач, орган державної виконавчої служби, Відділ ПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ (м.Львів)) щодо стягнення коштів з позивача в сумі: 206511 грн 13 коп виконавчого збору, стягнутих на виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 69 грн витрат виконавчого провадження, стягнутих на виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 205 грн 85 коп витрат виконавчого провадження, стягнутих на виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 20760 грн виконавчого збору, стягнутих на виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 57637008;

- визнати протиправною бездіяльність ПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ (м.Львів), що полягає у ненаправленні до Головного управління ГУ Державної казначейської служби ДКС України у Львівській обл. подання про повернення позивачу грошових коштів в сумі: 206511 грн 13 коп виконавчого збору, стягнутих на виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 69 грн витрат виконавчого провадження, стягнутих на виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 205 грн 85 коп витрат виконавчого провадження, стягнутих на виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 20760 грн виконавчого збору, стягнутих на виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 57637008 від 12 листопада 2018 року;

- зобов`язати Відділ ПВР УЗПВР у Львівській обл. ЗМУ МЮ (м.Львів) направити до ГУ ДКС України у Львівській обл. подання про повернення позивачу грошових коштів в сумі: 206 511 грн 13 коп виконавчого збору, стягнутих на виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 69 грн витрат виконавчого провадження, стягнутих на виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 205 грн 85 коп витрат виконавчого провадження, стягнутих на виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62381452 від 22 червня 2020 року; 20760 грн виконавчого збору, стягнутих на виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 57637008 від 12 листопада 2018 року;

- стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 2 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") надіславши її засобами поштового зв`язку 10 квітня 2023 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 січня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №380/13090/22 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Водночас скаржником зазначених вимог не дотримано, зокрема, не вказано норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не наведено обґрунтування у чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права, а також як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватись.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень вбачається, що спір у цій справі виник з приводу бездіяльності відповідача щодо повернення коштів.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

З огляду на вказане, скаржник у касаційній скарзі послався на те, що дана касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, мотивуючи це тим, що судами прийнято рішення з порушенням норм матеріального права по відношенню до відокремленого підрозділу шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» та ще трьох відокремлених підрозділів (шахт) Державного підприємства «Львіввугілля», які перебувають на розгляді в адміністативних судах. Тому винесення законного рішення в даній справі матиме значення для подальшого формування єдиної правозастосовчої практики. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Зокрема, у пункті 22 рішення у справі «Мельник проти України» (заява №23436/03) Європейського Суду з прав людини зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами і цілями.

Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів: Мартинюк Н.М., Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М. (наказ від 12 квітня 2023 року №67-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу суддів з відпустки.

З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 287, 329, 333 КАС України, Суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2 січня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №380/13090/22 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, спонукання до вчинення дій щодо повернення примусово стягнутих грошових коштів.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду