Ухвала

від 08.05.2023 по справі 380/16699/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 травня 2023 року

м. Київ

справа №380/16699/22

адміністративне провадження № К/990/14554/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів -Уханенка С.А., Уханенка С.А.,

перевіривши касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 380/16699/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тартаків-Агро" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про про скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тартаків-Агро" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 29 вересня 2022 року старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду № 380/11436/20 від 28.05.2021 про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну № 1, складену Товариством з обмеженою відповідальністю «Тартаків-Агро» 01.10.2020 на суму 521900,00 грн, в тому числі 86 983,33 грн ПДВ, у Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2023 року, позов задоволено:

- визнано протиправною та скасовано постанову від 29 вересня 2022 року старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду № 380/11436/20 від 28.05.2021 про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати податкову накладну № 1, складену Товариством з обмеженою відповідальністю «Тартаків-Агро» 01.10.2020 на суму 521900,00 грн, в тому числі 86 983,33 грн ПДВ у Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.

24 квітня 2023 року до Суду надійшла касаційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 380/16699/22.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, зокрема, у справах, визначених статтею 287 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Статтею 287 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги встановлено, що в цій справі спір виник у правовідносинах щодо рішення органу державної виконавчої служби та прийнятого останнім рішення.

За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Оскаржуючи судове рішення, прийняте за правилами статті 287 КАС України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 05.10.2021 у справі № 904/1464/18, від 22.12.2021 у справі №5/12/2012/5003, від 24.01.2022 у справі №925/366/18, від 24.01.2022 у справі №921/555/17-г/14. Водночас, заявник указує, що суд апеляційної інстанції помилково послався на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що викладені у постановах від 18.06.2019 у справі №826/14580/16, від 29.01.2020 у справі № 127/2606/17, від 14.05.2020 у справі №408/7181/16-3 та від 07.10.2020 у справі № 461/6978/19 у подібних правовідносинах, оскільки вважає, що суди повинні враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Суд критично оцінює такі доводи скаржника та зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Отже, Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив її тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Водночас Судом установлено, що правовідносини у справах № 904/1464/18, №5/12/2012/5003, №925/366/18, справі №921/555/17-г/14 вирішувались судом у господарському судочинстві та не є подібними до цієї справи. Суд також зазначає, що правові висновки Верховного Суду, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, є релевантними до спірних правовідносин та відповідають останній правовій позиції Верховного Суду в аналогічних спорах, що викладені, зокрема, у постанові 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21. Суд зауважує, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду вже сформовано сталу правову позицію зі спірного питання.

Отже, перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що зміст ухвалених у цій справі судових рішень та доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики у такій категорії адміністративних справ. Отож підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.

Оскільки Судом прийнято рішення про відмову у відкритті провадження, клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору та передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду розгляду не підлягають.

Керуючись статтями 248, 287, 329, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 380/16699/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко